13 червня 2018 року
м. Київ
Справа № 161/13250/15-ц
Провадження № 14-173цс18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Князєва В. С.,
судді-доповідача Ситнік О. М.,
суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - ВЧ НОМЕР_1 ),
розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 вересня 2017 року (у складі судді Крупінської С. С.) та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 25 жовтня 2017 року (у складі колегії суддів Осіпука В. В., ОСОБА_3 , Русинчука М. М.)
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди та стягнення грошової компенсації за недоотримане речове майно,
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 нарахувати і виплатити йому грошову компенсацію за недоотримане речове майно за час проходження військової служби та відшкодувати завдану моральну шкоду в розмірі 10 тис. грн.
Позовну заяву мотивовано тим, що позивач проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 на посаді начальника варти відділення начальників варт стрілецької роти.
Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 19 грудня 2016 року його було звільнено в запас на підставі підпункту «б» пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за станом здоров'я.
ОСОБА_1 указував, що під час проходження військової служби він перебував на речовому забезпеченні у відповідача і на день виключення з особового складу повинен був одержати від ВЧ НОМЕР_1 за рахунок держави речове майно або грошову компенсацію замість нього, проте речове майно йому не видано, не сплачено і грошової компенсації замість такого майна.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 вересня 2017 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті провадження у справі.
Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 25 жовтня 2017 року ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 вересня 2017 року залишено без змін.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спір виник з публічно-правових відносин, адже позов пред'явлений особою, яка проходила військову службу, до суб'єкта владних повноважень.
У листопаді 2017 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 вересня 2017 року, ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 25 жовтня 2017 року та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Доводи, наведені у касаційній скарзі
Заявник у касаційній скарзі зазначив, що вказаний спір не належить до публічно-правових і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки предметом є понесені витрати за придбання військової форми, які відповідач зобов'язаний компенсувати, а також відшкодувати завдану моральну шкоду, отже, згідно із частиною першою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції, чинній на момент звернення до суду з позовом і частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спір відноситься до цивільної юрисдикції.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»(далі - Закон № 2147-VIIІ), яким ЦПК України викладено в новій редакції.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У лютому 2018 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 передано до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
12 березня 2018 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду направлено відзив ВЧ НОМЕР_1 на касаційну скаргу, у якому зазначено, що ця справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства з огляду на положення пункту 2 частини четвертої статті 12, пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на момент вирішення питання про відкриття провадження в указаній справі судом першої інстанції, та на частину першу статті 19 ЦПК України (у редакції Закону № 2147-VIII).
Крім того, відповідач зазначав про те, що це й же спір було розглянуто в порядку адміністративного судочинства (справа № 803/809/17) та посилався на наявну судову практику розгляду аналогічних справ.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 березня 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 11 квітня 2018 року передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 08 травня 2018 року прийняла цю справу для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга має бути задоволена з огляду на таке.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів і свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
У справі, яка розглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ВЧ НОМЕР_1 про стягнення компенсації вартості недоотриманого речового забезпечення відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178 (далі - Порядок), у зв'язку з його звільненням з військової служби та припиненням службових відносин.
Пунктом 2 частини другої статті 17 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, установлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на публічно-правові спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 15 частини першої статті 3 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій).
Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом прав, свобод чи інтересів.
Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачено в статті 15 ЦПК України (у зазначеній редакції): суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Аналогічну норму закріплено й у частині першій статті 19 ЦПК України (в редакції від 03 жовтня 2017 року).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАСУкраїни).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій.
Згідно із частиною другою статті 2 КАСУкраїни до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі з обов'язком суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, тоді як визначальним принципом цивільного судочинства є змагальність сторін.
Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Аналіз змісту статті 15 ЦПК України та статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) у сукупності дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосувати виключно формальний критерій - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.
Пунктами 2, 3 Порядку визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі, зокрема, й звільнення з військової служби.
Частиною першою статті 177 ЦК України визначено, що об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
Згідно із частиною першою статті 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
За змістом частини третьої статті 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Неотримання ОСОБА_1 речового майна (військової форми, одягу) за час проходження служби та під час звільнення в запас, а також відповідної компенсації за це майно, стало причиною позбавлення права власності позивача, зокрема, володіти, користуватися й розпоряджатися об'єктом власності (грошовими коштами).
Велика Палата Верховного Суду вважає, що звернення позивача до суду з указаним позовом спрямоване на відновлення його майнового стану (порушеного права власності та ліквідації збитків, заподіяних його інтересам), на захист якого спрямовані засоби та норми, визначені саме цивільним і цивільним процесуальним законодавством.
Отже, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, помилково вважав спір між сторонами публічно-правовим, пов'язаним з проходженням та звільненням з публічної служби, у зв'язку із чим необґрунтовано відмовив позивачу у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК України (у редакції, яка була чинною на час вчинення відповідної процесуальної дії).
Саме такий висновок міститься й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 14-62цс18 у спорі, який виник між військовою частиною та колишнім військовослужбовцем щодо правомірності набуття останнім права власності на речове майно, де констатовано, що такий спір має приватноправовий характер, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від указаного правового висновку.
Щодо посилань ВЧ НОМЕР_1 у відзиві на касаційну скаргу на те, що вказаний спір не може розглядатися в порядку цивільного судочинства повторно, оскільки уже вирішений адміністративним судом (справа № 803/809/17) (а. с. 42, 43, 43 зворот), то Велика Палата Верховного Суду вважає, що залишення позовної заяви без розгляду на підставі пункту 9 частини першої статті 155 КАС України (в редакції Закону України № 4054-VI від 17 листопада 2011 року) не означає вирішення спору по суті та не позбавляє права особу повторно звернутися до суду в загальному порядку, встановленому законом.
Частиною четвертою статті 406 ЦПК України (в редакції від 03 жовтня 2017 року) установлено, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
Згідно із частиною шостою статті 411 ЦПК України (в редакції від 03 жовтня 2017 року) підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
За таких обставин ухвали судів першої й апеляційної інстанцій не можуть вважатися законними й обґрунтованими, підлягають скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.
З огляду на те, що розгляд справи не закінчено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 409, 411, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити.
Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 25 жовтня 2017 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Повну постанову складено і підписано 19 червня 2018 року.
Головуючий суддя Суддя-доповідач В. С. Князєв О. М. Ситнік
Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко
С. В. Бакуліна Н. П. Лященко
В. В. Британчук О. Б. Прокопенко
Д. А. Гудима Л. І. Рогач
В. І. Данішевська І. В. Саприкіна
О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич
О. Р. Кібенко О. Г. Яновська