Справа № 761/46584/17
Провадження № 2/761/547/2018
07 червня 2018 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді: Осаулова А.А.
за участю секретаря: Вольда М.А.
представників позивача, відповідача: Янковська Ю.В., Вичівська О.Ю., Белінського В.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному позовному провадження місті Києві в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», Державна іпотечна установа про визнання недійсними договорів та зобов'язання вчинити дії, -
У грудні 2017 ОСОБА_4 (далі - позивач) звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - відповідач 1), Державної іпотечної установи (далі - відповідач 2) про визнання недійсними договорів та зобов'язання вчинити дії
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 22 грудня 2006 року між ТОВ Банк «Фінанси та Кредит», найменування якого змінено на Акціонерне товариство «Банк « ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ» та ОСОБА_4 укладено Кредитний договір № 31_20-12/06МФІ. На підставі п. 5.1. Договору, з метою забезпечення виконання зобов'язань 22.12.2006 року між відповідачем 1 позивачем укладено два Іпотечних договори, згідно яких Іпотекодавець передає в заставу (іпотеку) Іпотекодержателю наступне нерухоме майно: житловий будинок, що знаходиться під номером АДРЕСА_1, загальною площею 57,9 кв.м. і житловою площею 34,9. кв.м.; земельна ділянка площею 0,0489 га, що знаходиться у АДРЕСА_1, якій присвоєно кадастровий номер НОМЕР_1.
Позивач вважає, що мало місце недотримання Банком положень діючого на дату укладення Договору законодавства, яке передбачало ряд зобов'язань, що мали передувати укладенню Договору та бути застосованими під час виникнення правовідносин, а натомість не були виконані.
Позивач вказує, що кредитні ресурси отримані позичальником для придбання продукції (товару, послуг тощо) для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника, тому оспорюваний кредитний договір являється договором споживчого кредиту.
Як вбачається із змісту оспорюваного Договору розрахунки за даним Договором здійснюються лише в іноземній валюті. У зв'язку з визначенням договорі та його складових еквівалента зобов'язань в іноземній валюті розмір щомісячних платежів позичальника обраховувався, виходячи з курсу долара США, що призвело до істотного збільшення щомісячних виплат позичальника за кредитним договором та свідчить про порушення його прав як споживача. При виконанні розрахунку в національній валюті, з урахуванням курсу НБУ по відношенню гривні до долара США. сума абсолютного значення подорожчання кредиту становить: на момент укладення кредитного договору 332 896 грн. (65920,00 долари США * 5,05); на момент подання позову 1 746 880 грн. (65920,00*26,5). Даний показник в 5 разів більше, ніж встановлено кредитним договором.
Відповідно до умов договору, у разі дефляційних процесів банк має право на збільшення процентної ставки. Натомість Договір не містить жодних положень щодо, зменшення процентної ставки у разі інфляційних процесів. Станом на час подання позову курс гривні до долару США перевищує 27 грн. за 1 долар, тоді як Договір укладався за курсом 5 гривень за 1 долар.
Отже, такий кредитний договір має бути в цілому на вимогу споживача визнаним недійсним.
Із умов Договору вбачається, що позичальник від банку отримав 65920,00 доларів США, що дорівнює еквіваленту 332 896 грн., а сплатив йому ~ 440 811,86 грн., отже Позичальником було сплачено банку не тільки отриману суму, а на 107 915,86 грн. більше.
Таким чином, кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину в гривневому еквіваленті, а оскільки різниця сплачених Позичальником грошових коштів Банку, останній повинен повернути вказану різницю у сумі 107 915,86 грн.
З огляду на викладене, як наслідок визнання Кредитного договору № 31_20- 12/06МФІ від 22.12.2006 року недійсним, також підлягають визнанню недійсними Іпотечні договори від 22.12.2006 року, які були нотаріально посвідчені та зареєстровані в реєстрі за № 7336 та № 7334, оскільки вони є забезпеченням та мають похідний характер від основного зобов'язання.
11 лютого 2015 року згідно Договору відступлення права вимоги № 17/4-В відбулася заміна Первісного кредитора - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» - новим - Державна іпотечна установа, тому відповідачем по справі буде Новий кредитор.
Враховуючи той факт, що у даних правовідносинах відбулося відступлення права вимоги, позивач вважає, що залишок боргу підлягає стягнення із Відповідача-2.
Тому позивач просив: 1) визнати недійсним Кредитний договір № 31_20-12/06МФІ від 22.12.2006 укладений між ТОВ Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_4; 2) визнати недійсним Іпотечний договір від 22 грудня 2006 року, укладений між ТОВ Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Слюсар В.В. 22 грудня 2006 року за реєстровим № 7332, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 22 грудня 2006 року за реєстраційним № 1824514; 3) визнати недійсним Іпотечний договір від 22 грудня 2006 року, укладений між ТОВ Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Слюсар В.В. 22 грудня 2006 року за реєстровим № 7332, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 22 грудня 2006 року за реєстраційним № 1824514; 4) скасувати заборону відчуження житлового будинку під номером АДРЕСА_1 накладеної приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Слюсарем В.В. та зареєстровано в реєстрі за №7335; 5) скасувати заборону відчуження земельної ділянки, яка розташована по АДРЕСА_1 накладеної приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Слюсарем В.В. зареєстровано в реєстрі за №7337; 6) стягнути з Державної іпотечної установи на користь ОСОБА_4 залишок боргу 107 915,86 грн.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача-2 зазначає, що відповідач 1 повністю виконав взяті на себе за Кредитним договором зобов'язання та видав позивачу суму кредиту у розмірі 65 920, 00 доларів США. За Договором відступлення права вимоги відповідач 2 набув усіх прав кредитора за Кредитним договором. Законодавством України передбачено право банків здійснювати кредитування в іноземній валюті, отже те, що позивач отримав кредит у доларах США та у подальшому сплачував грошові кошти у зазначеній валюті не може бути підставою для визнання Кредитного договору недійсним. Умова про збільшення процентної ставки цілком відповідає вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки передбачає право Позичальника прийняти або відмовитись від її прийняття, а тому підстав для визнання Кредитного та Іпотечного договору немає. Окрім того, при укладенні кредитного договору сторони визначилися з усіма істотними умовами договору, зокрема, встановили суму кредиту, процентну ставку за користування кредитними коштами, строк кредиту, його цільове призначення, тощо.
У відповіді на відзив позивач зазначає, що спірний правочин містить несправедливі умови та обмежує права позивача як споживача фінансових послуг. Окрім того, умови Договору суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршання становища споживача.
У запереченні на відповідь на відзив представник відповідача 2 вказує на необґрунтованість позовних вимог, окрім того, просить застосувати при винесенні рішення строки позовної давності, оскільки, кредитний договори укладалися 22.12.2006 року, а тому закінчився такий строк - 23.12.2009 року. Також представник відповідача 2 повідомив суду про те, що позивач звернувся до відповідача 2 із заявою про переведення валютного кредиту у гривню, на яку була надана відповідь про те, які документи необхідно надати для задоволення такої заяви.
Ухвалою суду від 26.12.2017 року відкрито провадження у даній цивільній справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою судді від 28.03.2018 року закрито підготовче провадження у цивільній справі та призначено справу до судового розгляду.
У судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали в повному обсязі та просили суд їх задовольнити. Зазначив, що ним був підписаний договорі, проте його умови не були роз'яснені. Положення договору є несправедливими.
Представник відповідача 1 в судовому засіданні зазначив, що підписуючи кредитний договір та подальші договори сторони дійшли згоди про всі його умови. Тому немає підстав для визнання його недійсним. Окрім того вказував на пропущення позивачем строків позовної давності.
Представник відповідача 2 заперечувала проти задоволення позовних вимог в повному обсязі та просила відмовити в їх задоволенні з підстав, викладених у відзиві та запереченнях.
Суд повно та всебічно дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
За правилами ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до приписів ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що 22 грудня 2006 року між ТОВ Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_4 укладено Кредитний договір № 31_20-12/06МФІ (далі по тексту - Кредитний договір).
Відповідно до п. 2.1. Кредитного договору, банк надає Позичальнику в тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності Кредитні ресурси в сумі 65920,00 (шістдесят п'ять тисяч дев'ятсот двадцять) доларів США з оплатою по процентній ставці 14 (чотирнадцять) процентів річних.
Пунктом 2.3. Кредитного договору передбачено, що кредитні ресурси отримані Позичальником за цим Договором використовуються за цільовим призначенням: для придбання житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 57,9 кв.м., житловою площею 34,9 кв.м., з надвірними господарсько-побутовими будівлями та спорудами, та земельної ділянки площею 0,0489 га, на якій знаходиться вищевказаний житловий будинок.
Згідно пункту 3.2. Кредитного договору, Позичальник зобов'язується повністю повернути Кредитні ресурси, отримання за цим Договором, до 21 грудня 2021 р. Погашення проводиться шляхом зарахування відповідної суми на Позичковий рахунок.
У відповідності до п. 5.1. Кредитного договору, забезпеченням виконання зобов'язання за цим договором є застава нерухомості (іпотека): житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею - 57,9кв.м, житловою площею - 34,9 кв.м. з надвірними господарство-побутовими будівлями та спорудами; земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,0489 га, на якій знаходиться вищевказаний будинок. Позичальник зобов'язується у день видачі кредитних ресурсів укласти з банком договори застави (іпотеки) вищезазначеної нерухомості одночасно з укладенням договорів купівлі-продажу зазначеної нерухомості.
Тому, 22.12.2006 року, між ТОВ Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_4 укладено Іпотечний договір, за яким Іпотекодавець передає в заставу (іпотеку) Іпотекодержателю наступне нерухоме майно: житловий будинок, що знаходиться під АДРЕСА_1, загальною площею 57,9 кв.м. і житловою площею 34.9. кв.м., позначений за планом літерою «А», з надвірними господарсько-побутовими будівлями та спорудами: сарай, позначений за планом літерою «Б», гараж, позначений за планом літерою «Г», огорожа значений за планом № «1-2». Предмет іпотеки розташований на земельній ділянці розміром 489 кв.м. Зазначена земельна ділянка передається Іпотекодавцем Іпотекодержателю у заставу (іпотеку) за окремим договором. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Слюсарем В.В. та зареєстровано в реєстрі за №7334.
Також, 22.12.2006 року, між ТОВ Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_4 укладено Іпотечний договір за яким Іпотекодавець передає в заставу (іпотеку) Іпотекодержателю наступне нерухоме майно: земельну ділянку площею 0,0489 га, що знаходиться у АДРЕСА_1, якій присвоєно кадастровий номер НОМЕР_1, цільове призначення якої - обслуговування житлового будинку та господарських будівель. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Слюсарем В.В. та зареєстровано в реєстрі за №7336.
Окрім того, у зв'язку з укладенні даний договорів Іпотеки зазначеним нотаріусом було накладено заборону на відчуження зазначених у договорах житлового будинку та земельної ділянки.
Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ч.3 ст.6 ЦК України).
Згідно ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У відповідності до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ч. 1 ст. 575 ЦК України).
Як вбачається із зазначеного Кредитного договору, між позивачем та відповідачем 1 було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, в тому числі щодо валюти кредитування та зміни процентної ставки, про що свідчать підписи обох сторін у договорі.
Даним договором чітко визначені зобов'язання сторін. Підпис позивача під договором свідчить про його ознайомлення з усіма його умовами, правами та обов'язками, іншою інформацією, надання якої передбачено чинним законодавством України.
Як на підставу недійсності Кредитного договору позивач посилається на те, що валюта кредитування визначена в доларах США, на що слід зазначити наступне.
Статтею 192 Цивільного кодексу України передбачено, що законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.
Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Пункт 1.3. Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління НБУ N 49 від 08.02.2000 року, визначає, що використання іноземної валюта як засобу платежу - це розрахунок за продукцію, роботи, послуги, об'єкти права інтелектуальної власності та інші майнові права.
Діючим законодавством не передбачений стабільний курс долару США до національної валюти - гривні.
Відповідно до ст.36 Закону України "Про Національний Банк України" офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним банком.
Згідно з ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", валютні курси встановлюються Національним Банком України за погодженням з Кабінетом міністрів України.
Поряд с цим, Положення "Про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів", затвердженого Постановою Правління Національного Банку України N 496 від 12.11.2003 р., визначається, що офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долару США установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют станом на останню дату.
З наведеного можливо зробити висновок, що стабільність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.
Відповідно до ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За приписом ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну, або припинення цивільних прав та обов'язків.
Таким чином, при укладенні кредитного договору в іноземній валюті (доларах США) та беручи на себе певні обов'язки щодо погашення цього кредиту саме в доларах США, позивач повинен був усвідомлювати, що курс національної валюти України до долару США не є незмінним та враховувати підвищення валютного ризику за цим договором.
Окрім того, п. 16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012 року №5 визначено, що саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для розірвання кредитного договору на підставі статті 652 ЦК, оскільки зазначене стосується обох сторін договору й позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.
Позивач вказує на те, що умови Кредитного договору є несправедливими та такими. що не відповідають Закону України «Про захист прав споживачів».
Як вбачається з умов кредитного договору відповідач 1 надав позивачу кошти на придбання житлового будинку та земельної ділянки, на якій він знаходиться, а тому особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».
У справі про захист прав споживачів кредитних послуг держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів.
Згідно із ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування".
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
За змістом ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.
Як передбачено п. 4.6 Кредитного договору, у випадку зміни вартості кредитних ресурсів на ринку позичкового капіталу або інших показників, що характеризують кон'юнктуру фінансових ринків, процентна ставка за користування Кредитними ресурсами підлягає зміні на вимогу Банку. У зазначених випадках Банк вправі змінити розмір процентної ставки, попередивши про це письмово Позичальника не пізніше ніж за 5 (п'ять) днів. У випадку незгоди Позичальника зі зміною розміру процентної ставки, Позичальник зобов'язаний повідомити про це Банк протягом 3 (трьох) днів з моменту одержання повідомлення Банку про зміну процентної ставки та повернути отримані Кредитні ресурси та сплатити всі проценти за чинною ставкою до настання строку набрання чинності нової процентної ставки, зазначеної в повідомленні Банку. При відсутності повідомлення Позичальника про свою незгоду зі зміною розміру процентної ставки, протягом 3 (трьох) днів з моменту одержання відповідного повідомлення, новий розмір процентної ставки вважається прийнятим Позичальником та набирає чинності з моменту, зазначеного в повідомленні.
Ч. 1, 2 ст. 1056-1 передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
За п.28 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012 року №5, передбачено, що при вирішенні спорів щодо правомірності підвищення процентної ставки згідно зі статтею 1056-1 ЦК у зв'язку з прийняттям Закону України від 12 грудня 2008 року № 661-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку", яким передбачено, що встановлений кредитним договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, а також, що умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною, суди мають виходити з того, що цей закон набрав чинності з 10 січня 2009 року. Виходячи із закріпленого Конституцією України принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58), всі рішення банку в будь-якій формі (постанова, рішення, інформаційний лист) щодо підвищення процентної ставки в односторонньому порядку є неправомірними лише з 10 січня 2009 року (Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).
11.02.2015 року між Державною іпотечною установою та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» укладено Договір відступлення права вимоги №17/4-в, відповідно до якого, первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває всі права за договорами (кредитними, іпотеки, поруки тощо), вказаними у додатках до цього договору.
Відповідно до статті 652 Цивільного кодексу України , у разі істотної зміни обставин, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін. Відповідно до частини 2 договір може бути розірваний за рішенням суду у разі недосягнення згоди сторін.
Позивач має можливість скористався правом добровільного вирішення питання щодо розірвання або зміни договору, як це передбачено ч. 1 ст. 652 ЦК України, при цьому, на дату звернення до суду з позовом, він не звертався до нового відповідачів з заявою чи пропозицією щодо внесення змін до кредитного договору, а в порушення вимог ст.652 ЦК України одразу звернувся до суду.
Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦK України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставі, встановленого законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
В той же час, ч. 1 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Тому, права позивача ні при укладенні кредитного договору, ні в процесі подальшої його дії, жодним чином не були порушені.
На підставі повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи суд дійшов висновку, про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки, умови кредитного договору не суперечать вимогам чинного законодавства України, разом із тим, не підлягають задоволенню і позовні вимоги, що випливають із наслідків визнання недійсного Кредитного договору, а саме, вимоги про визнання недійними іпотечних договорів, скасування заборон відчуження на житловий будинок та земельну ділянку та стягнення коштів з відповідача 2.
При цьому, суд відмовляє в задоволенні клопотання представників відповідача про застосування строку позовної давності, оскільки судом відмовляється у задоволенні позову по суті.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 192, 203, 215, 216, 533, 575, 626, 627, 267, 652, 1054, 1056-1 ЦК України, ст. ст. 3-5, 7-13, 17, 43, 49, 76-81, 258, 263, 264, 265, 268, 352 ЦПК України, Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про Національний Банк України», Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012 року №5, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_4 до Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», Державна іпотечна установа про визнання недійсними кредитного договору №31_20-12/06МФ1 від 22.12.2006 року, іпотечних договорів від 22.12.2006 року, скасування заборони відчуження житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 та стягнення залишку боргу, - залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги до або через Шевченківський районний суд м.Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Суддя: А.А.Осаулов
Повний текст виготовлено 18.06.2018 року