справа № 489/1644/18
провадження №3/489/696/18
Іменем України
20 червня 2018 року м. Миколаїв
Суддя Ленінського районного суду міста Миколаєва Коваленко І.В., за участю особи, яка притягується до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1, його захисників ОСОБА_2, ОСОБА_3, потерпілих ОСОБА_4, ОСОБА_5 розглянувши справу про притягнення:
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП,
встановив:
22.03.2018 о 16 год. 23 хв., водій ОСОБА_1, керуючи транспортним засобом Hyundai Sonata, номерний знак НОМЕР_1, в порушення вимог пп. «б» п. 2.3, п. 16.11 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - Правила дорожнього руху), рухаючись по вулиці Шнеєрсона, яка є другорядною дорогою, при виїзді на нерегульоване перехрестя з вулицею ОСОБА_6, яка є головною дорогою, не був уважним та не надав переваги в русі транспортному засобу Chevrolet Aveo, номерний знак НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_4, який рухався по вулиці Велика Морській, внаслідок чого допустив зіткнення з ним, після чого транспортний засіб Hyundai Sonata, номерний знак НОМЕР_1, продовжив самовільний рух та допусти зіткнення з припаркованим транспортним засобом Daewoo Lanos, номерний знак НОМЕР_3, водій якого ОСОБА_5 знаходився поза межами транспортного засобу, що призвело до пошкодження транспортних засобів та заподіяння матеріальних збитків.
ОСОБА_1 свою вину у вчиненні правопорушення не визнав та пояснив, що у вказані в протоколі час і місці керував транспортним засобом Hyundai Sonata, на якому рухався зі швидкістю близько 30 км/год по вул. Шнеєрсона (ОСОБА_7), під'їжджаючи до нерегульованого перехрестя помітив, що справа від нього пішохід мав переходити проїжджу частину вулиці ОСОБА_6. Будучи впевненим, що транспортні засоби, які рухалися по головній дорозі нададуть перевагу пішоходу, прискорив рух для швидкого переїзду перехрестя. Після того як перетнув близько 2/3 перехрестя неочікувано на великій швидкості в нього врізався транспортний засіб Chevrolet Aveo, від удару якого його транспортний засіб здійснив самовільний рух і зіткнувся із припаркованим за перехрестям автомобілем Daewoo Lanos.
Захисник ОСОБА_2 вказував на відсутність вини його підзахисного, оскільки саме водій Chevrolet Aveo ОСОБА_4, який рухався по головній дорозі, відповідно до вимог Правил дорожнього руху зобов'язаний був вжити негайних заходів до об'їзду перешкоду на своєму - транспортного засобу Hyundai Sonata, який на той момент майже проїхав нерегульоване перехрестя. На підтвердження своїх доводів надав протоколи опитування свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, а також висновок фахівця № 18-592 від 11.06.2018.
Потерпілий ОСОБА_4 пояснив, що він рухався зі швидкістю біля 50 км/год на своєму автомобілі по вулиці Велика Морська, яка є головною дорогою, і проїжджаючи нерегульоване перехрестя з вул. Шнеєрсона (ОСОБА_7) на його шляху раптово з'явився автомобіль Hyundai Sonata, під керуванням ОСОБА_1, який в порушення Правил дорожнього руху перетинав головну дорогу з другорядної дороги, не зважаючи на вимоги дорожнього знаку 2.1 «Дати дорогу», з яким і сталося зіткнення.
Інший потерпілий ОСОБА_5 пояснив, що в даній дорожньо-транспортній пригоді винний водій ОСОБА_1, який проігнорував вимоги дорожнього знаку 2.1 та Правил дорожнього руху і на великій швидкості, яка явно не була 30 км/год, про що свідчить траєкторія руху автомобіля Hyundai Sonata після зіткнення з обома автомобілями і до його зупинки, вирішив перетнути нерегульоване перехрестя не впевнившись в безпечності свого маневру, що і призвело до зіткнення з автомобілем Chevrolet Aveo та подальшим зіткненням з його Daewoo Lanos, який був припаркований за перехрестям.
Суд, вислухавши учасників провадження та дослідивши наявні в справі докази, дійшов наступного.
Відповідно до пп. «б» п. 2.3 Правил дорожнього руху, для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;
За вимогами пункту 16.11 Правил дорожнього руху, на перехресті нерівнозначних доріг водій транспортного засобу, що рухається по другорядній дорозі, повинен дати дорогу транспортним засобам, які наближаються до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі, незалежно від напрямку їх подальшого руху.
Пунктом 2 розділу 32 наведених Правил до знаків пріоритету віднесено дорожній знак 2.1 «Дати дорогу», відповідно до якого водій повинен дати дорогу транспортним засобам, що під'їжджають до нерегульованого перехрестя по головній дорозі, а за наявності таблички 7.8 - транспортним засобам, що рухаються по головній дорозі.
Під терміном «дати дорогу», відповідно до п.1.10 р.1 Правил дорожнього руху, розуміється - вимога до учасника дорожнього руху не продовжувати або не відновлювати рух, не здійснювати будь-яких маневрів (за винятком вимоги звільнити займану смугу руху), якщо це може примусити інших учасників дорожнього руху, які мають перевагу, змінити напрямок руху або швидкість;
Таким чином, у даній ситуації водій ОСОБА_1, транспортний засіб якого рухався по другорядній дорозі, зобов'язаний був керуватися вимогами пункту 16.11 Правил дорожнього руху та дорожнього знаку 2.1 «Дати дорогу», а саме під'їжджаючи до нерегульованого перехрестя бути важним, стежити за дорожньою обстановкою, впевнитися в безпеці свого маневру у вигляді проїзду нерегульованого перехрестя, а в разі виникнення перешкоди у русі не продовжувати рух та не здійснювати будь-яких маневрів, що могло примусити інших учасників дорожнього руху, які мають перевагу, змінити напрямок руху або швидкість.
Між тим, як пояснив ОСОБА_1, перед перехрестям він навпаки збільшив швидкість розраховуючи на те, що пішоходу, який мав намір перетнути проїзну частину вулиці ОСОБА_6, транспортними засобами які по ній рухалися буде надана перевага в русі. Тим самим, проігнорував наведені вище вимоги Правил дорожнього руху.
Доводи ОСОБА_1 та його захисників про намір пішохода перетнути проїжджу частину вулиці ОСОБА_6 та обов'язок інших водії, які рухалися по головній дорозі, надати йому перевагу в русі, суд до уваги не приймає, оскільки це не звільняло ОСОБА_12, як водія, від виконання вимог пункту 16.11 Правил дорожнього руху та дорожнього знаку 2.1 «Дати дорогу».
З цих підстав, суд не бере до уваги покази свідка ОСОБА_8, якого було допитано судом за клопотанням захисника ОСОБА_2, зі свідчень якого він мав намір перейти проїжджу частину вулиці ОСОБА_6.
Суд критично ставиться до письмових опитувань інших свідків, які проведено захисником ОСОБА_2 на підставі п. 7 ст. 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», які при складанні протоколу про адміністративне правопорушення в якості свідків не вказані.
Покази свідка ОСОБА_10О, який разом із ОСОБА_11 були пасажирами в автомобілі Chevrolet Aveo, на висновок суду не впливають, оскільки як пояснив вказаний свідок він розмовляв із своєю подругою, з якою сидів на задньому сидінні автомобіля, а тому за проїжджою частиною не спостерігав. З його слів також встановлено, що водій ОСОБА_4 під час керування автомобілем не відволікався.
Також суд не приймає до уваги наданий захисником ОСОБА_2 під час розгляду справи про адміністративне правопорушення висновок фахівця, оскільки відповідно до положень ст. 251 КУпАП, висновки фахівця не є доказом в справі про адміністративне правопорушення. Відповідно до наведеної норми належним доказом є висновок експерта.
Статтею 273 КУпАП, встановлено, що експерт призначається органом (посадовою особою) у провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення, у разі коли виникає потреба у спеціальних знаннях.
Крім того, даний висновок фахівця складено на підставі приватного звернення захисника ОСОБА_2, тобто без вмотивованої постанови про призначення експерта щодо проведення експертизи з питань визначених судом. За такого висновок фахівця № 18-592 від 11.06.2018 не є належними та допустимим доказом у справі.
Також оцінюючи твердження сторони захисту про невідповідність дій водія ОСОБА_4 Правилам дорожнього руху та перебування його дій у прямому причинному зв'язку із дорожньо-транспортною пригодою, слід зазначити, що навіть за умови того, що не виключається вина у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди двох та більше водіїв (осіб), ступінь вини кожного не вирішується судом в межах даної справи про адміністративне правопорушення.
Відповідно до вимог ст. 254, 280 КУпАП, суд розглядає справу відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення, який складається згідно вимог ст. 256 КУпАП, за встановленими у ньому обставинами, з чого робить висновок про вчинення адміністративного правопорушення та винність особи у його вчиненні.
Згідно положень ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язані з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та відповідно до вимог ст. 279 КУпАП дослідити докази.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в ній докази в сукупності, приходжу до висновку, що в діях ОСОБА_1, які полягають в порушенні пп. «б» п. 2.3, п. 16.11 Правил дорожнього руху, що призвело до пошкодження транспортних засобів і заподіяння матеріальних збитків, є склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та його вину доведено повністю.
Так, вина ОСОБА_1 у скоєному правопорушенні підтверджується даними протоколу про адміністративне правопорушення серії БД № 061630 від 22.03.2018, схемою дорожньо-транспортної пригоди, письмовими поясненнями ОСОБА_1, який повідомив обставини дорожньо-транспортної пригоди, а саме про його рух по другорядній дорозі та факт руху потерпілого ОСОБА_4 по головній дорозі, письмовими поясненнями ОСОБА_4, та відеозаписом наданим потерпілим, з фіксуванням дорожньо-транспортної пригоди з камер спостереження, які долучені до матеріалів справи, а також особистими поясненнями учасників дорожньо-транспортної події наданими безпосередньо суду.
Також, в ході розгляду адміністративних матеріалів, з пояснень учасників дорожньо-транспортної пригоди встановлено, що отримані внаслідок події механічні пошкодження їхніх транспортних засобів, відповідають пошкодженням вказаним в схемі дорожньо-транспортної пригоди.
Враховуючи наведене та приймаючи до уваги, що згідно ч.2 ст.33 КУпАП при накладенні стягнення за порушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, пом'якшуючі і обтяжуючі відповідальність обставини не враховуються, вважаю за можливе накласти на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі, передбаченому ст.124 КпАП України.
Згідно положень ч. 4 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями про стягнення в дохід держави коштів або вчинення інших дій на користь чи в інтересах держави, прийнятими у справах про адміністративні правопорушення, стягувачем виступає державний орган за матеріалами якого судом прийнято відповідне рішення. За рішеннями про стягнення судового збору, про накладення штрафу (як засобу процесуального примусу) стягувачем є Державна судова адміністрація України.
Відповідно до статті 40-1 КУпАП, судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюється законом.
У зв'язку з цим, стягувачем в частині стягнення штрафу виступає держава в особі територіального управління Національної поліції України, за матеріалами структурного підрозділу якого прийнято постанову, а в частині судового збору - Державна судова адміністрація України.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 124, 280, 283 КУпАП, суддя -
постановив:
ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та застосувати до нього стягнення у вигляді штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 340,00 грн. (триста сорок гривень 00 коп.), який стягнути в дохід держави на р/р 31111149700001 ГУДКСУ у Миколаївській області, МФО 826013, ОКПО 37992030, код 21081300 (стягувач - держава в особі Головного управління Національної поліції в Миколаївській області).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державної судової адміністрації України судовий збір у розмірі 352,40 грн. (триста п'ятдесят дві гривні 40 коп.), який перерахувати на рахунок 31215256700001, отримувач коштів: ГУК у м. Києві/ м. Київ/22030106 , код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, код банку отримувача: 820019, код класифікації доходів бюджету 22030106.
Роз'яснити, що в разі не сплати штрафу в строк, встановлений ч. 1 ст. 307 КУпАП, (не пізніше як через п'ятнадцять днів з дня вручення постанови про накладення штрафу) сума штрафу буде стягнена в порядку примусового виконання.
Постанова може бути оскаржена до апеляційного суду Миколаївської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її винесення.
суддя І.В.Коваленко