Іменем України
19 червня 2018 року
Київ
справа №800/42/17
провадження №А/9901/83/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., судді Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., розглянувши в письмовому провадженні заяву Вищої ради юстиції (Вищої ради правосуддя) про перегляд Верховним Судом України судового рішення в адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до Вищої ради юстиції (Вищої ради правосуддя), третя особа: Генеральна прокуратура України, про визнання незаконним та скасування рішення,
27 січня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовною заявою, у якій просив визнати незаконним та скасувати рішення Вищої ради юстиції від 12 січня 2017 року № 2/0/15-17 «Про задоволення клопотання заступника Генерального прокурора України Столярчука Ю.В. про тимчасове відсторонення судді Вищого господарського суду України ОСОБА_2 від здійснення правосуддя у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності».
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що рішення відповідача від 12 січня 2017 року № 2/0/15-17 є незаконним, оскільки склад відповідача, який ухвалив вказане рішення, не мав повноважень його ухвалювати. Крім того позивач вважає, що оскаржуване рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення та мотиви, з яких Вища рада юстиції дійшла відповідних висновків.
Постановою Вищого адміністративного суду України від 02 березня 2017 року адміністративний позов задоволено. Рішення Вищої ради юстиції (Вищої ради правосуддя) від 12 січня 2017 року №2/0/15-17 «Про задоволення клопотання заступника Генерального прокурора України Столярчука Ю.В. про тимчасове відсторонення судді Вищого господарського суду України ОСОБА_2 від здійснення правосуддя у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності» - визнано протиправним та скасовано.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Вища рада юстиції (Вища рада правосуддя), в порядку глави 3 розділу 4 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент подачі заяви), подала до Верховного Суду України заяву про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 02 березня 2017 року.
З 15 грудня 2017 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, внесені Законом України від 3 жовтня 2017 № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон №2147-VIII), та почав роботу Верховний Суд.
За приписами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Водночас відповідно до підпункту 1 пункту першого Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону 2147-VIII) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.
Отже, розгляд Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду заяв про перегляд Верховним Судом України судових рішень здійснюються за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, які були чинними до 15 грудня 2017 року, тобто до внесення Законом №2147-VIII змін до цього Кодексу.
У заяві про перегляд судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, Вища рада юстиції (Вища рада правосуддя) просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 02 березня 2017 року у справі №800/42/17 та ухвалити нове судове рішення по цій справі, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2
Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.
З матеріалів справи вбачається, що Указом Президента України від 5 грудня 2000 року № 1304/96 ОСОБА_2 було призначено суддею арбітражного суду Донецької області строком на п'ять років.
Постановою Верховної Ради України від 17 листопада 2005 року № 3114-ІV позивач був обраний на посаду судді місцевого господарського суду Донецької області безстроково.
Постановою Верховної Ради України від 18 квітня 2013 року № 212-VIІ позивач був обраний на посаду судді Вищого господарського суду України.
З матеріалів справи вбачається, що відповідним департаментом Генеральної прокуратури України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42013110000001050 від 29 листопада 2013 року, у межах якого ОСОБА_2 інкримінується вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 376 та частиною другою статті 376-1 Кримінального кодексу України - втручання у діяльність судових органів з використанням свого службового становища та незаконне втручання в роботу автоматизованої системи документообігу суду за попередньою змовою групою осіб. Повідомлення про підозру підписане заступником Генерального прокурора України Столярчуком Ю.В. 17 жовтня 2016 року та отримано позивачем 19 жовтня 2016 року.
Матеріалами справи підтверджується, що 23 грудня 2016 року (вх. № 5607/0/8-16) до Вищої ради юстиції надійшло клопотання заступника Генерального прокурора України Столярчука Ю.В. про тимчасове відсторонення судді Вищого господарського суду України ОСОБА_2, підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 376, частиною другою статті 376-1 Кримінального кодексу України, від здійснення правосуддя строком на два місяці.
Зазначене клопотання мотивовано тим, що ОСОБА_2 підозрюється у втручанні в діяльність судових органів з використанням свого службового становища та незаконному втручанні в роботу автоматизованої системи документообігу суду, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, тобто у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 376, частиною другою статті 376-1 Кримінального кодексу України у межах кримінального провадження № 42013110000001050 від 29 листопада 2013 року.
Також у клопотанні наголошується, що з огляду на тривалий час перебування на посаді судді, в тому числі й на адміністративних посадах у системі господарських судів України, ОСОБА_2 має тісні зв'язки з керівниками органів державної влади, зокрема судової гілки влади та правоохоронних органів, а тому, використовуючи своє службове становище та зв'язки, з метою уникнення кримінальної відповідальності може впливати на свідків у кримінальному провадженні з числа працівників (у тому числі колишніх) судів господарської юрисдикції.
Серед іншого, заступником Генерального прокурора України зазначено про те, що перебуваючи на займаній посаді, позивач, використовуючи свої зв'язки в господарському суді міста Києва, Київському апеляційному господарському суді, Вищому господарському суді України, з метою уникнення кримінальної відповідальності, може знищити або спотворити будь-які документи господарських справ, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, і тим самим вчинити інший злочин - службове підроблення.
Задовольняючи вищезазначене клопотання та приймаючи рішення про тимчасове відсторонення позивача від здійснення правосуддя строком на два місяці, Вища рада юстиції дійшла висновку про обґрунтованість мотивів заступника Генерального прокурора України, зазначивши, що наведені доводи підтверджуються наданими до клопотання матеріалами.
Окремою підставою для задоволення клопотання визначено той факт, що наявність кримінального провадження за підозрою судді ОСОБА_2 у вчиненні умисних злочинів, передбачених частиною другою статті 376 та частиною другою статті 376-1 Кримінального кодексу України, може поставити під сумнів безсторонність судді ОСОБА_2 при здійсненні правосуддя та зашкодити авторитету судової влади та довірі суспільства до неї.
Відповідно до частини 1 статті 154 Кримінального процесуального кодексу України (в редакції, яка діяла на момент прийняття спірного рішення) визначено, що відсторонення від посади може бути здійснено щодо особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого злочину, і незалежно від тяжкості злочину - щодо особи, яка є службовою особою правоохоронного органу.
Статтею 131 Конституції України передбачено, що в Україні діє Вища рада правосуддя, до повноважень якої, з-поміж іншого, віднесено ухвалення рішення про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя.
Частиною п'ятою статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, яка діяла на момент подання заступником Генерального прокурора України клопотання про відсторонення позивача від здійснення правосуддя, а також на момент прийняття відповідачем спірного рішення) встановлено, що суддя може бути тимчасово відсторонений від здійснення правосуддя на строк не більше двох місяців у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності на підставі вмотивованого клопотання Генерального прокурора або його заступника в порядку, встановленому законом. Рішення про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя ухвалюється Вищою радою правосуддя.
Відповідно до частини першої статті 63 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» (в редакції, яка набула чинності на момент прийняття спірного рішення) тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності здійснюється Вищою радою правосуддя на строк не більше двох місяців на підставі вмотивованого клопотання Генерального прокурора або його заступника.
Разом з цим, у підпункті 1 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України у редакції Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» встановлено, що з дня набрання чинності цим Законом до утворення Вищої ради правосуддя її повноваження здійснює Вища рада юстиції. До обрання (призначення) членів Вищої ради правосуддя цей орган діє у складі членів Вищої ради юстиції протягом строку їх повноважень.
Зважаючи на наведені приписи законодавства, колегія суддів погоджується з висновками Вищого адміністративного суду України про обґрунтованість доводів відповідача стосовно того, що правомочний склад Вищої ради юстиції був наділений достатнім обсягом повноважень виконувати функції Вищої ради правосуддя безпосередньо та включно до моменту утворення такого органу шляхом реорганізації Вищої ради юстиції. Відтак, у суду відсутні підстави вважати оспорюване рішення таким, що прийнято з порушенням вимог Закону в цій частині.
Щодо доводів позивача про відсутність в оскаржуваному рішенні посилання на підстави та мотиви, з яких відповідач дійшов висновків про необхідність задоволення клопотання про відсторонення, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з приписами частини першої статті 65 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» рішення Вищої ради правосуддя про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності, продовження строку такого відсторонення може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:
1) склад Вищої ради правосуддя, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;
2) рішення не підписано будь-ким із складу членів Вищої ради правосуддя, які брали участь у його ухваленні;
3) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотиви, з яких Вища рада правосуддя дійшла відповідних висновків.
Позивач як на підставу позову посилався на те, що відповідачем порушено саме пункт третій частини першої статті 65 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», отже розглядаючи вказаний спір, суд зобов'язаний був встановити чи наявна відповідна підстава для скасування спірного рішення, а саме: чи прийняте рішення містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотиви з яких відповідач дійшов відповідних висновків.
Підстава ухвалення (прийняття) певного рішення - це те головне, на чому базується, ґрунтується це рішення; те чим воно пояснюється, виправдовується тощо. Належність підстав прийняття рішення визначається їх придатністю для цієї процедури.
Дослідивши наявне в матеріалах справи рішення, що оскаржується, Верховний Суд дійшов висновку, що відповідачем правильно визначено та здійснено посилання на підставу його прийняття -притягнення позивача до кримінальної відповідальності.
Вказана підстава прямо визначена законом, а саме пунктом першим частини першої статті 62 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
Згідно вимог пункту третього частини першої статті 65 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» рішення відповідача повинно мати посилання на мотиви з яких він виходив при прийняті такого.
Як вбачається з рішення, що оскаржується, воно містить відповідні посилання, зокрема на такі мотиви: повідомлення і вручення позивачу повідомлення про підозру у вчиненні злочину; наявність переконливих доводів про ризики можливого впливу позивача, як судді на свідків та інших осіб, які є учасниками кримінального провадження, і можуть бути допитані під час судового розслідування; наявність кримінального провадження за підозрою у вчиненні умисних злочинів, передбачених частиною другою статті 376 та частиною другою статті 376-1 Кримінального кодексу України, може поставити під сумнів безсторонність позивача, як судді при здійсненні правосуддя та з огляду на міжнародні принципи і стандарти поведінки судді та норми національного законодавства зашкодити авторитету судової влади та довірі суспільства до неї; відсутність обставин, які б свідчили, що вказане клопотання є формою незаконного впливу, тиску чи втручання у діяльність судді щодо здійснення правосуддя; врахування ризиків здійснення позивачем, як суддею правосуддя та співмірність між такою засадою, як незалежність та недоторканість суддів, і наслідками тимчасового відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності.
На обгрунтування доводів клопотання надано такі докази: заяву ОСОБА_5 про злочин, заяву ОСОБА_6 про вчинення кримінального правопорушення, протоколи допиту свідків - суддів господарського суду міста Києва ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_14, ОСОБА_13, ОСОБА_11, ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_12, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_6, протоколи зборів суддів господарського суду міста Києва від 3 лютого 2011 року, наказ голови господарського суду міста Києва від 9 червня 2011 року № 19, рішення зборів Київського апеляційного господарського суду від 11 липня 2012 року, наказ голови Київського апеляційного господарського суду від 31 липня 2012 року № 52, ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 27 жовтня 2016 року про застосування щодо ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді застави в розмірі 1500000 грн., а також інші докази.
Мотиви, наведені заступником Генерального прокурора України у клопотанні про тимчасове відсторонення ОСОБА_2 від здійснення правосуддя, були підтверджені наданими Вищій раді юстиції матеріалами до зазначеного клопотання.
З огляду на викладене, колегія суддів Верховного Суду встановила, що відповідачем дотримано вимоги пункту третього частини першої статті 65 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
Слід зазначити, що при вирішенні клопотання про відсторонення позивача, як судді від здійснення правосуддя, відповідач не зобов'язаний досліджувати обґрунтованість пред'явленої позивачу підозри.
При цьому встановлено, що клопотання подане на розгляд відповідача було належним чином вмотивоване та відповідало вимогам закону щодо форми та змісту такого, на обґрунтування доводів клопотання було надано відповідні документи.
Розгляд вказаного клопотання відбувався з дотриманням вимог закону, з повідомленням заінтересованих осіб, зокрема позивач та його представник був присутній на розгляді клопотання, таким було забезпечено право на надання пояснень на спростування поданого клопотання та на доведеності обґрунтованості своїх заперечень проти його задоволення, чим вони скористались.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада юстиції є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського самоврядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.
Статтею 1 Кодексу суддівської етики затвердженого ХІ черговим з'їздом суддів України 22 лютого 2013 року передбачено, що суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.
Згідно із статтею 3 Кодексу суддівської етики, суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною.
У пункті 20 Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки вказано на те, що судді не можуть ефективно здійснювати правосуддя без довіри громадськості, адже вони є частиною суспільства, якому служать. Їм слід бути обізнаними щодо очікувань громадськості від судової системи та скарг на її функціонування.
Згідно з преамбулою Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, довіра суспільства до судової системи, а також до авторитету судової системи в питаннях моралі, чесності та непідкупності судових органів постає першочергове місце в сучасному демократичному суспільстві.
Пунктом 22 Висновку № 3 Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, зазначено, що суспільна довіра та повага до судової влади є гарантіями ефективності системи правосуддя: поведінка суддів у їхній професійній діяльності, зрозуміло, розглядається громадськістю як необхідна складова довіри до судів.
У пункті 33 Висновку № 18 (2015) Консультативної ради європейських суддів «Позиція судової влади та її відносини з іншими гілками державної влади в умовах сучасної демократії» визначено, що судді повинні поводитися доброчесно як під час виконання своїх функцій, так і в особистому житті, відповідати за свою поведінку, якщо це входить до загальноприйнятих норм.
Враховуючи вищенаведені міжнародні стандарти та норми Кодексу суддівської етики, Вища рада юстиції (Вища рада правосуддя) дійшла вірного висновку, що сам факт наявності кримінального провадження за підозрою судді у вчиненні умисних злочинів з одночасним здійсненням ним правосуддя може зашкодити авторитету судової влади та довірі суспільства до неї, що було однією з підстав для задоволення відповідачем клопотання заступника Генерального прокурора України Столярчука Ю.В. про тимчасове відсторонення судді Вищого господарського суду України ОСОБА_2
Верховним Судом встановлено, що оскаржуване рішення відповідач прийняв за результатами ретельного дослідження та розгляду, з дотриманням всіх приписів законодавства, зокрема і вимог частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Слід зазначити, що підставою для скасування оскаржуваного рішення Вищим адміністративним судом України є виключно відсутність посилання на мотиви, а тому вирішуючи даний спір суд не повинен був вдаватись до переоцінки переконливості, обґрунтованості тих чи інших мотивів на які посилався відповідач.
Фактично Вищий адміністративний суд вдався до аналізу не наявності посилань на мотиви, як того вимагає закон, а до аналізу їх змісту та суті, переконливості тих чи інших доводів, доказів, наявність відповідних ризиків, при цьому вдаючись до переоцінки висновків відповідача до яких він прийшов за результатами розгляду клопотання, що виходить за межі підстав заявленого позову.
Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до внесення змін Законом № 2147-VIII) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. За частиною другою цієї статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на встановлені в цій справі обставини та правове регулювання спірних правовідносин, Верховний Суд дійшов висновку про те, що рішення Вищої ради юстиції від 12 січня 2017 року №2/0/15-17 відповідає критеріям, визначеним частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до внесення змін Законом № 2147-VIII).
З урахуванням зазначеного, правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 - відсутні.
Відповідно до положень підпункту «а» пункту 2 частини другої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до внесення змін Законом № 2147-VIII) за наявності підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 237 цього Кодексу, суд має право у разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору скасувати судове рішення (судові рішення) та ухвалити нове судове рішення чи змінити судове рішення.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Касаційного адміністративного суду зазначає, що постанова Вищого адміністративного суду України від 02 березня 2017 року ухвалена з порушенням норм матеріального права, тому заява Вищої ради юстиції (Вищої ради правосуддя) про перегляд Верховним Судом України судового рішення підлягає задоволенню, а постанова Вищого адміністративного суду України від 02 березня 2017 року - скасуванню, з ухваленням нового судового рішення по справі про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2.
Керуючись підпунктом 1 пункту першого Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (зі змінами, внесеними Законом № 2147-VIII), статтями 241, 242, 243 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до внесення змін Законом № 2147-VIII),
Заяву Вищої ради юстиції (Вищої ради правосуддя) про перегляд судового рішення в адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до Вищої ради юстиції (Вищої ради правосуддя), третя особа: Генеральна прокуратура України про визнання незаконним та скасування рішення - задовольнити.
Постанову Вищого адміністративного суду України від 02 березня 2017 року - скасувати.
Ухвалити нову постанову.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Вищої ради юстиції (Вищої ради правосуддя), третя особа: Генеральна прокуратура України, про визнання незаконним та скасування рішення - відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.В.Коваленко
Суддя Я.О.Берназюк
Суддя М.І.Гриців