Іменем України
19 червня 2018 року
Київ
справа №826/22860/15
адміністративне провадження №К/9901/28595/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.02.2016 (головуючий суддя - Літвінова А.В.)
та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2016 (головуючий суддя - Костюк Л.О., судді - Бужак Н.П., Твердохліб В.А.)
у справі № 826/22860/15
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Екотехінвест»
до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
У жовтні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Екотехінвест» (далі - Товариство) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ), в якому просило:
- визнати протиправними дії ДПІ щодо прийняття рішення про відмову Товариству у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2015 року (№ 9153793907 від 20.07.2015) та додатку 5 «Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» до неї;
- зобов'язати ДПІ вважати прийнятою податкову декларацію з податку на додану вартість за червень 2015 року Товариства та додаток 5 «Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» до неї.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що податкова декларація з податку на додану вартість за червень 2015 року заповнена та подана до контролюючого органу з дотриманням вимог чинного законодавства, відповідно до встановленої форми, та містить у собі всі обов'язкові реквізити, наявність яких передбачена статтею 48 Податкового кодексу України (далі - ПК України). За таких обставин, позивач вважає, що дії відповідача, що полягають у прийнятті рішення про відмову у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2015 року, суперечать статтям 48, 49 ПК України, тому є протиправними.
Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 25.05.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2016, позов Товариства задовольнив:
- визнав протиправними дії ДПІ щодо прийняття рішення про відмову Товариству у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2015 року від 20.07.2015 №9153793907 та додатку 5 «Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» до неї;
- зобов'язав ДПІ вважати прийнятими податкову декларацію Товариства з податку на додану вартість за червень 2015 року та додаток 5 «Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» до неї;
- вирішив питання про розподіл судових витрат.
Судові рішення мотивовано тим, що податкова декларація Товариства з податку на додану вартість з додатком 5 за червень 2015 року містить всі обов'язкові реквізити для її прийняття, зокрема розділ 06 «місцезнаходження (місце проживання) платника податків» заповнений вірно та відповідає інформації, зазначеній в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, у зв'язку з чим ДПІ неправомірно відмовила позивачу у прийнятті вказаної декларації.
Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. При цьому в обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначив, що податкова декларація з податку на додану вартість за червень 2015 року не прийнята, оскільки позивачем з порушеннями заповнено такий обов'язковий реквізит, як місцезнаходження (місце проживання) платника податків, а саме зазначена неповна адреса Товариства, тому вказана декларація не є податковою.
Позивач подав заперечення на касаційну скаргу та просив залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
26.02.2018 справу в порядку, передбаченому пунктом 4 частини першої Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (у редакції, що діє з 15.12.2017) передано до Верховного Суду.
Відповідно до пункту 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 КАС України.
Згідно з частиною першою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 20.07.2015 Товариство на підставі договору про визнання електронних документів від 26.06.2015 засобами електронного зв'язку подало до ДПІ податкову декларацію з податку на додану вартість за червень 2015 року, що підтверджується електронним звітом із зазначенням дати отримання (квитанцією № 2).
24.07.2015 ДПІ листом від 24.07.2015 №12943/10/26-50-15-01-10 повідомила позивача про те, що за результатами проведеної камеральної перевірки поданої Товариством податкової декларації за червень 2015 року встановлено порушення пункту 48.3 статті 48 ПК України, а саме невірно зазначено місцезнаходження (місце проживання) платника податків, у зв'язку з чим остання не вважається податковою декларацією.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем не доведено факту подання позивачем звітного документу, оформленого з порушенням статті 48 ПК України, оскільки це спростовується матеріалами справи, що, в свою чергу, свідчить про протиправність прийнятого ДПІ рішення.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з наступних підстав.
Згідно з пунктом 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Підпунктом 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК України визначено, що камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій).
Відповідно до пункту 200.10 статті 200 ПК України протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, контролюючий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних.
Пунктом 48.1 статті 48 ПК України визначено, що податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання. Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов'язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.
Згідно з вимогами пункту 48.3 статті 48 ПК України, податкова декларація повинна містити такі обов'язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).
Пунктом 48.7 статті 48 ПК України передбачено, що податкова звітність, складена з порушенням норм цієї статті, не вважається податковою декларацією, крім випадків, встановлених пунктом 46.4 статті 46 цього Кодексу.
Відповідно до пунктів 49.8, 49.9 статті 49 ПК України прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.
За умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.
При цьому згідно з пунктом 49.10 статті 49 ПК України відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється.
Відповідно до підпункту 49.11.1 пункту 49.11 статті 49 ПК України, у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов'язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови у разі отримання такої податкової декларації, надісланої поштою або засобами електронного зв'язку, - протягом п'яти робочих днів з дня її отримання.
Таким чином, аналіз вищенаведених правових норм свідчить про те, що перелік підстав для відмови контролюючого органу від прийняття податкової декларації, визначений положеннями статей 48 та 49 ПК України, є вичерпним, а тому неприйняття податкової декларації з інших підстав, не передбачених податковим законодавством, забороняється. При цьому строк для повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації чітко визначений пунктом 49.11 статті 49 ПК України та становить, у разі надіслання такої податкової декларації засобами електронного зв'язку, - п'ять днів з дня її отримання.
Як вбачається зі змісту листа ДПІ від 24.07.2015 № 12943/10/26-50-15-01-10 підставою для відмови у прийнятті податкової звітності Товариства стало заповнення позивачем з порушеннями розділу 6 - місцезнаходження (місце проживання) платника податку.
Згідно з пунктом 45.2 статті 45 ПК України податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що податкова декларація з податку на додану вартість за червень 2015 року містить всі обов'язкові реквізити, визначені пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 ПК України, при цьому розділ 06 «податкова адреса» заповнено належним чином - 04080, м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, будинок 18/14, офіс 311.
Зазначена в податковій декларації адреса місцезнаходження Товариства відповідає адресі, вказаній у наявному в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відповідно до якого станом на період подання Товариством податкової звітності за червень 2015 року державним реєстратором не вносилися жодні зміни до відомостей про юридичну особу, зокрема щодо зміни місцезнаходження юридичної особи.
Між тим, у листі ДПІ від 24.07.2015 № 12943/10/26-50-15-01-10 відсутні відомості щодо конкретних порушень правил заповнення податкової звітності (не зазначено, в чому саме полягає порушення заповнення обов'язкового реквізиту податкової декларації - «місцезнаходження (місце проживання) платника податків), у зв'язку з чим платник податків позбавлений можливості самостійно усунути виявлені контролюючим органом порушення, що суперечить вимогам пункту 49.11 статті 49 ПК України щодо зазначення причин відмови у прийнятті звітності.
У касаційній скарзі відповідач посилається на те, що порушення заповнення розділу 06 податкової декларації полягає в тому, що позивачем зазначена неповна адреса.
Однак колегія суддів вважає необґрунтованими такі доводи відповідача, оскільки вони спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Крім того, як вбачається з квитанції №1 та квитанції №2, податкову декларацію з податку на додану вартість за червень 2015 року доставлено до центрального рівня ДФС 20.07.2015 (квитанція №1) та до районного рівня ДПІ - 20.07.2015 (квитанція №2).
Натомість про відмову у прийнятті вказаної декларації Товариство повідомлено листом ДПІ від 24.07.2015 №12943/10/26-50-15-01-10, який, згідно з наявною в матеріалах справи копією конверту, направлено позивачеві лише 14.09.2015, тобто із значним перевищенням строку, встановленого підпунктом 49.11.1 пункту 49.11 статті 49 ПК України, який у даному випадку складає п'ять робочих днів.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що подана Товариством податкова декларація з податку на додану вартість за червень 2015 року містить усі обов'язкові реквізити, визначені пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 ПК України, у зв'язку з чим рішення ДПІ листом від 24.07.2015 №12943/10/26-50-15-01-10 протиправно відмовила Товариству в прийнятті вказаної податкової декларації з додатком 5 до неї.
Згідно з пунктом 49.13 статті 49 ПК України, у разі якщо в установленому законодавством порядку буде встановлено факт неправомірної відмови контролюючим органом (посадовою особою) у прийнятті податкової декларації, остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання контролюючим органом.
Отже, визнання протиправною відмови відповідача прийняти податкову декларацію за червень 2015 року, тягне, в свою чергу, настання наслідків, передбачених пунктом 49.13 статті 49 ПК України, тобто вказана податкова декларація вважається прийнятою у день її фактичного отримання ДПІ, 20.07.2015, а обов'язок Товариства щодо подання податкової декларації є виконаним належним чином.
Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права; у них повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду щодо встановлених обставин і правових наслідків є правильними, натомість доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.02.2016 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2016 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І.А. Гончарова
Судді І.Я. Олендер
Р.Ф. Ханова