Справа № 22ц-145/2010 (22ц-9508/2009) Головуючий у 1 інстанції Федько Г.М.
Категорія 32 Доповідач Соломаха Л.І.
12 січня 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого-судді Соломахи Л.І.
суддів Бондаренко Л.І., Біляєвої О.М.
при секретарі Артамоновій С.О.
за участю:
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
представника відповідача Толстової О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Шахта ім. Ю.О. Гагаріна» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, з апеляційною скаргою відповідача - Державного підприємства «Шахта ім. Ю.О. Гагаріна» на рішення Микитівського районного суду м. Горлівки Донецької області від 16 грудня 2005 року , -
Рішенням Микитівського районного суду м. Горлівки Донецької області від 16 грудня 2005 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю. З Державного підприємства «Шахта ім. Ю.О. Гагаріна» на користь ОСОБА_1 стягнуто на відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, 52 000 грн. та на користь держави судові витрати 8 грн. 50 коп. (а.с. 43).
В апеляційній скарзі Державне підприємство «Шахта ім. Ю.О. Гагаріна» (далі ДП «Шахта ім. Ю.О. Гагаріна») , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.
Зазначає, що право ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди випливає з трудових правовідносин, а тому на ці правовідносини розповсюджуються вимоги ст. 233 КЗпП України, якою встановлено тримісячний строк для звернення до суду з позовом для захисту порушеного права. Право позивача на звернення з позовом до суду виникло 09 лютого 1995 року, а до суду він звернувся лише у 2005 році (а.с. 47-48).
В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача - ДП «Шахта ім. Ю.О. Гагаріна» Толстова О.В., яка діє на підставі довіреності юридичної особи, доводи апеляційної скарги підтримала, просила її задовольнити.
Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2, який діє на підставі усної заяви позивача, занесеної до журналу судового засідання 12 січня 2010 року, проти доводів апеляційної скарги заперечували, просили її відхилити, а рішення суду залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача Толстової О.В., позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з наступних підстав:
З матеріалів справи встановлено, що 14 грудня 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ДП «Шахта ім. Ю.О. Гагаріна» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я.
Зазначав, що з 1965 по 1988 рік працював на підприємствах вугільної промисловості в підземних умовах, внаслідок чого отримав професійне захворювання - радикуліт, за яким рішенням МСЕК від 22 жовтня 1987 року йому було встановлено 60% втрати працездатності, а з 09 лютого 1995 року - 80% безстроково. Внаслідок ушкодження здоров'я йому було заподіяно моральну шкоду.
Посилаючись на вимоги статей 1, 3, 21, 43, 46 Конституції України, статей 23, 1167, 1168 ЦК України, просив стягнути з відповідача на його користь на відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, 52 000 грн. (а.с. 2-3).
З матеріалів справи, в тому числі протоколу попереднього судового засідання за 16 грудня 2005 року, рішення суду від 16 грудня 2005 року, встановлено, що в попередньому судовому засіданні представник відповідача Кузнецов М.М., який діяв на підставі довіреності юридичної особи (номер та дата довіреності в ній не зазначені), якою його права обмежені не були (а.с. 41), зробив усну заяву про те, що повністю визнає позов в заявленому розмірі (а.с. 42-43).
Ухвалюючи в попередньому судовому засіданні судове рішення та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем позов визнаний в повному обсязі, визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (а.с. 43).
Проте з таким висновком суду першої інстанції погодитися не можливо, він є передчасним. До нього суд дійшов порушивши норми процесуального права.
Відповідно до ст. 130 ЦПК України п опереднє судове засідання проводиться з метою з'ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду або забезпечення правильного та швидкого вирішення справи.
Для врегулювання спору до судового розгляду суд з'ясовує: чи не відмовляється позивач від позову, чи визнає позов відповідач, чи не бажають сторони укласти мирову угоду або передати справу на розгляд третейського суду.
Ухвалення у попередньому судовому засіданні судового рішення у разі визнання позову проводиться в порядку, встановленому статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 174 ЦПК України відповідач може визнати позов протягом усього часу судового розгляду, зробивши усну заяву. Якщо визнання позову відповідачем викладено в адресованих суду письмових заявах, ці заяви приєднуються до справи.
У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» ухвалюючи в попередньому судовому засіданні рішення у зв'язку з визнанням відповідачем позову, суди повинні враховувати положення статті 174 ЦПК та до ухвалення відповідного судового рішення роз'яснювати сторонам наслідки вчинення відповідних процесуальних дій.
Ухвалюючи рішення по суті спору чи постановляючи ухвали в попередньому судовому засіданні, суд у мотивувальній частині судового рішення зазначає лише про дії сторін щодо розпорядження своїми процесуальними і матеріальними правами та здійснені судом заходи з перевірки таких дій.
Вирішуючи заяву про визнання відповідачем позову, суд першої інстанції, ці вимоги процесуального закону не врахував. Не врахував, що визнання відповідачем позову не є для суду безумовним, що суд ухвалює рішення про задоволення позову лише за наявності для того законних підстав.
Посилаючись на те, що визнання позову не суперечить закону та посилаючись в резолютивній частині рішення на вимоги ст. 1167, ст. 1168 ЦК України, на які посилався і позивач в позовній заяві, як на підставу задоволення позову, суд не врахував, що ЦК України в редакції Закону України від 16 січня 2003 року № 435-IV відповідно до пунктів 1 та 4 «Прикінцевих та перехідних положень» набрав чинності лише з 01 січня 2004 року та застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Крім того, статтею 1167 ЦК України регулюють питання відшкодування моральної шкоди, яка заподіяна внаслідок не договірних правовідносин.
Проте позивач просить відшкодувати йому моральну шкоду, яка заподіяна йому умовами виробництва, тобто правовідносини, що виникли між сторонами, випливають з трудового договору, на що обґрунтовано посилається відповідач в апеляційній скарзі.
Враховуючи викладене, визнання відповідачем позову суперечить закону, а тому суд повинен був постановити ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову та продовжити судовий розгляд з метою з'ясування обставин справи, встановлення правової норми, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин, та наявності підстав для задоволення позову.
Позивач посилається, що моральна шкода йому заподіяна ушкодженням здоров'я внаслідок професійного захворювання, за яким йому вперше встановлена втрата працездатності 22 жовтня 1987 року.
Станом на 22 жовтня 1987 року питання відшкодування підприємствами шкоди, заподіяної робітникам та службовцям каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, регулювалося «Правилами відшкодування підприємствами, установами, організаціями шкоди, заподіяної робітникам та службовцям каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків», затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 03 липня 1984 року, які відшкодування моральної шкоди не передбачали.
14 жовтня 1992 року був прийнятий Закон України «Про охорону праці», який набрав законної сили 24 листопада 1992 року, яким вперше було передбачено відшкодування моральної шкоди потерпілим на виробництві. Згідно ст. 12 зазначеного Закону (у редакції станом на 14 жовтня 1992 року, яка діяла до 21 листопада 2002 року) ві дшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральною втратою потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Відшкодування моральної шкоди можливе без втрати потерпілим працездатності. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
З 01 липня 1993 року введені в дію «Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків», які були затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472, згідно п. 11 яких моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат, а із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 1997р. N 1100, - 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян незалежно від інших будь-яких виплат. Ці Правила втратили чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2001 року N 807.
Починаючи з 13 січня 2000 року питання щодо відшкодування моральної шкоди п рацівнику у разі, якщо порушення його трудових прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, регулюються с таттею 237-1 КЗпП України.
Чи розповсюджуються зазначені закони на правовідносини, що виникли між сторонами, суд не з'ясовував.
Оскільки суд першої інстанції обставини справи не з'ясовував, надані позивачем докази не досліджував, судових дебатів не проводив, тобто фактично спір по суті не вирішував, у апеляційного суду відсутні підстави для ухвалення рішення по суті позову.
Відповідно до п. 5 частини 1 ст. 311 ЦПК України якщо суд розглянув не всі вимоги і цей недолік не був і не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення судом першої інстанції, рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд.
Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. 307, ст. 311, ст. 314, ст. 315 ЦПК України, Апеляційний суд Донецької області, -
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Шахта ім. Ю.О. Гагаріна» задовольнити частково.
Рішення Микитівського районного суду м. Горлівки Донецької області від 16 грудня 2005 року скасувати, справу направити на новий розгляд до Микитівського районного суду м. Горлівки Донецької області в іншому складі суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: Л.І. Соломаха
Судді: О.М. Біляєва
Л.І. Бондаренко