18 червня 2018 рокуЛьвів№ 876/3885/18
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Матковська З.М.,
суддя Сапіга В.П.
секретар судового засідання Гнатик А.З.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 13 квітня 2018 року (головуючий суддя Єзерський Р.Б., м.Львів, рішення проголошено о 12:41) у справі №466/8953/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Інспектора ВзОДДЗ батальйону №4 Управління патрульної поліції у м.Львові ДПП лейтенант поліції Либика Тараса Ігоровича про скасування постанови, -
15 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернулася в суд з адміністративним позовом до інспектора ВзОДДЗ батальйону №4 Управління патрульної поліції м. Львова Либика Тараса Ігоровича про скасування постанови серії БР №425172 від 07 листопада 2017 року у справі про адміністративне правопорушення.
В обґрунтування вимог позову ОСОБА_1 покликалася на те, що відповідачем прийнято оскаржену постанову у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, якою її притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено штраф у розмірі 1020,00 грн. Позивач вважала зазначену постанову такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства України, оскільки вона прийнята не лише з порушенням процесуальних норм законодавства України про адміністративні правопорушення, але й без належних на те правових підстав.
Рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 13 квітня 2018 року у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обгрунтування вимог апеляційної скарги позивач покликається фактично на доводи адміністративного позову. Так, ОСОБА_1 стверджує, що працівником поліції, всупереч нормам Кодексу України про адміністративні правопорушення, не складено протокол про адміністративне правопорушення, не забезпечено дотримання вимог статті 268 Кодексу, а також розглянуто адміністративну справу без дотримання належної процедури, що в результаті призвело до притягнення позивача до відповідальності за відсутності достатніх підстав та доказів вчинення нею правопорушення.
Особи, які беруть участь у справі в судове засідання на розгляд справи не з'явились. Водночас, відсутність сторін у справі, належних чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи в порядку ст.126 Кодексу адміністративного судочинства України, не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до норми ст.205 цього Кодексу.
Згідно ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Колегією суддів апеляційного адміністративного суду встановлено, що інспектором ВзОДДЗ батальйону №4 Управління патрульної поліції м. Львова Либиком Тарасом Ігоровичем прийнято постанову серії БР №425172 від 07 листопада 2017 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, якою застосовано до ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1200 гривень. Зі змісту вказаної постанови колегією судді з'ясовано, що громадянка ОСОБА_1 07 листопада 2017 року o 15 год. 50 хв. по вул. Винниченка, 16 у м. Львові, керуючи транспортним засобом марки «Audi A6 Avant» номерний знак YL 21613 здійснила стоянку на місці, що позначене дорожньою розміткою 1.30 (місце для інваліда), на якому дозволено стоянку транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб, чим скоїла адміністративне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Не погоджуючись із таким рішенням відповідача, позивач звернулася до суду із адміністративним позовом.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що постанова про накладення адміністративного стягнення прийнята з дотриманням законності, а тому є правомірною і скасуванню не підлягає.
Колегія суддів апеляційного адміністративного суду погоджується з таким висновком з огляду на наступні обставини справи.
З матеріалів справи судом встановлено, та це не заперечується позивачем, що ОСОБА_1 здійснила стоянку транспортного засобу на місці, що позначене дорожньою розміткою 1.30 (місце для інваліда), на якому дозволено стоянку транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб. Стоянка транспортних засобів, не задіяних в обслуговуванні інвалідів, не дозволяється.
Позивач наголошує, що вона здійснила вимушену зупинку (зупинку на вимогу для висадки пасажира) не глушачи мотору машини, тривалість якої становила менше 5 хвилин.
Згідно п.1.10 Правил дорожнього руху України, вимушена зупинка - припинення руху транспортного засобу через його технічну несправність чи небезпеку, яка спричинена вантажем, який перевозиться, станом учасника дорожнього руху, появою перешкоди для руху. Ця ситуація виникає тоді, коли зупинка зумовлена неочікуваною небезпечною для руху несправністю транспортного засобу, загрозою падіння вантажу (або його падінням) або раптовим погіршенням стану здоров'я водія, в тому числі і його фізичного стану (осліплення, втома, сонливістю тощо). Не вважається вимушеною зупинка перед світлофором, за вказівкою співробітника поліції, в дозволеному місці, пов'язана із затором тощо. У цих випадках не потрібно вмикати аварійну світлову сигналізацію або виставляти знак аварійної зупинки. Навмисна зупинка в місці, де це заборонено дорожніми знаками, дорожньою розміткою або відповідними вимогами Правил і де не виконуються умови, перелічені в цьому терміні, в тому числі і з увімкненням аварійної світлової сигналізації, є порушенням Правил дорожнього руху України. При цьому згідно Правил дорожнього руху України тривалість зупинки, стоянки значення не має.
Відтак, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про вчинення позивачем порушення Правил дорожнього руху України.
Щодо доводів позивача про порушення відповідачем складення протоколу суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 246 Кодексу України про адміністративні правопорушення порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим Кодексом та іншими законами України.
Відповідно до ст. 254 Кодексу України про адміністративні правопорушення про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовими особами. Протокол не складається у випадках, передбачених cт. 258 цього Кодексу.
В абз. 1 п.1 ч. 1 ст. 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено, що у справах про адміністративні правопорушення, що розглядаються органами, зазначеними в статтях 218 - 221 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати: уповноважені на те посадові особи - органів внутрішніх справ (Національної поліції), частини третя і четверта статті 122, статті 122-2, 122-4, 122-5.
Зі змісту частини 2 статті 258 Кодексу України про адміністративні правопорушення протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі. Відповідно до частини 4 та 5 ціє ж статті визначено, що у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу. Якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, та правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі. Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Системний аналіз наведених норм дає можливість стверджувати, що статтею 258 Кодексу України про адміністративні правопорушення не передбачено необхідності складання адміністративного протоколу щодо правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, незалежно від того чи зафіксоване воно в автоматичному чи неавтоматичному режимі.
Відтак, колегія суддів вважає, що відсутність протоколу про адміністративне правопорушення у даній ситуації не може бути підставою для скасування постанови працівника поліції.
Разом з тим, позивач в апеляційній скарзі покликається на те, що відповідачем в ході розгляду не дотримано вимог статті 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та не забезпечено належного розгляду матеріалів адміністративної справи. Однак, з матеріалів справи судом встановлено, що позивачем надано відповідачу власноручно написані пояснення щодо вчиненого адміністративного правопорушення. Ці пояснення не містять жодних зауваг чи то скарг щодо неналежного розгляду адміністративної справи відповідачем та недотримання ним гарантованих процесуальних права позивача. Сама обставина винесення оскаржуваної постанови про накладення адміністративного стягнення на місці вчинення правопорушення не позбавляє особу, яка притягується до адміністративної відповідальності, права скористатися правничою допомогою, зокрема, шляхом отримання консультацій як безпосередньо на місці вчинення правопорушення, так і дистанційно через засоби зв'язку, а також в подальшому під час оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення. Отже, доводи апеляційної скарги у цій частині колегія суддів вважає непереконливими та такими, що не спростовують висновки суду першої інстанції.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану ухвалу слід залишити без змін.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст.242, 243, 268, 286, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 13 квітня 2018 року у справі №466/8953/17- без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді З. М. Матковська
В. П. Сапіга
Повне судове рішення складено 21 червня 2018 року.