19 червня 2018 р. Справа № 818/1501/18
Сумський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Шевченко І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1.) звернувся до суду з позовною заявою до Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області (далі - відповідач, Сумське об'єднане УПФУ Сумської області) про:
1) визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо припинення з 01.04.2018 нарахування і виплати пенсії;
2) зобов'язання відповідача поновити з 01.04.2018 року нарахування та виплату пенсії, а також сплатити заборгованість, яка виникла з часу припинення нарахування та виплати пенсії.
Свої вимоги мотивував тим, що перебуває на обліку у відповідача відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №509. Однак, листом від 10.04.2018 позивача було повідомлено, що з 01.04.2018 виплата всіх видів соціальних виплат припинена у зв'язку із встановленням факту відсутності позивача за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї. Крім того, позивача також було повідомлено, що повторне призначення соціальних виплат внутрішньо переміщеній особі можливе лише через шість місяців після такого припинення, з чим позивач не погоджується та вважає таку бездіяльність відповідача протиправною.
Ухвалою суду від 17.04.2018 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
04.05.2018 відповідачем у справі надано відзив на позовну заяву (а.с.30-31), відповідно до якого Сумське об'єднане УПФУ Сумської області з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», якою затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, а також на Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №509, та на Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» просив відмовити у задоволенні позову, виходячи з того, що позивачу було зупинено виплату пенсії на підставі рішення Комісії від 29.03.2018 у зв'язку із скасуванням довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи через тривалу відсутність. Рішення комісії про припинення виплат пенсії позивач не оскаржив.
29.05.2018 від позивача надійшла заява, в якій він позовні вимоги уточнив (а.с.34-39), та просив:
1) визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо припинення з 23.03.2018 нарахування і виплати пенсії;
2) зобов'язання відповідача поновити з 23.03.2018 року нарахування та виплату пенсії, а також сплатити заборгованість, яка виникла з часу припинення нарахування та виплати пенсії, з одночасним скасуванням свого рішення від 24.04.2017 №150 про утримання надміру виплаченої суми пенсії у розмірі 262грн. 47коп.
Ухвалою суду від 29.05.2018 було призначено судове засідання у справі.
В судове засідання сторони не з'явились, позивач та представник відповідача просили розглядати справу у їх відсутності (а.с.39,51). У зв'язку з чим суд вважав можливим розглядати справу у відсутності сторін, за наявними у справі доказами.
Згідно ст. ст. 10, 229 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до частини восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Дослідивши наявні матеріали справи, заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи та об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що позивач є особою, переміщеною з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, у зв'язку з чим отримав довідку Департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 28.03.2018 №0000502765 (а.с.11). Позивачеві призначена пенсія у зв'язку з втратою годувальника довічно та він знаходиться на обліку в Сумському об'єднаному УПФУ Сумської області, що підтверджується копією довідки від 04.04.2018 №2882 (а.с.12) та вбачається з позову.
Листом від 10.04.2018 за №7742/11-23 (а.с.14) позивач на його запит від 03.04.2018 (а.с.13) був повідомлений Сумським об'єднаним УПФУ Сумської області про те, що рішенням Комісії по розгляду заяв громадян з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам виконавчого комітету Сумської міської ради було ухвалено припинити позивачу всі види соціальних виплат з 01.04.2018 відповідно до підпункту 2 пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365, у зв'язку з встановленням факту відсутності позивача за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї. Також було повідомлено, що 29.03.2018 рішенням Комісії по розгляду заяв громадян з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам виконавчого комітету Сумської міської ради позивачу було ухвалено припинити всі види соціальних виплат згідно з інформацією Держприкордонслужби про тривалу відсутність (понад 60 днів) за місцем проживання.
10.04.2018 відповідачем, враховуючи службову записку начальника відділу обслуговування громадян (а.с.56), було прийнято рішення №824339 (а.с.33,55) про припинення виплати позивачу пенсії на підставі рішення Комісії по розгляду заяв громадян з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам виконавчого комітету Сумської міської ради від 29.03.2018 (Протокол №13) у зв'язку із скасуванням дії довідки внутрішньо переміщеної особи з 23.03.2018.
24.04.2018 Сумським об'єднаним УПФУ Сумської області було прийнято рішення №150, яким вирішено утримати надміру виплаченої суми пенсії у розмірі 262грн.47коп., у зв'язку зі скасуванням дії довідки (а.с.54). Про прийняття вказаного рішення позивач був повідомлений листом від 02.05.2018 №9388/05-20 (а.с.40).
Суд не може погодитись з правомірністю прийнятих рішень, а бездіяльність відповідача, яка полягає у невиплаті пенсії позивачу, суд вважає протиправною, враховуючи наступне.
Відповідно до ч.1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (надалі Закон №1058-ІV) передбачено право громадян України на отримання пенсій та соціальних послуг.
Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення (ст. 4 Закону №1058-ІV).
Згідно частини 1 статті 47 Закону №1058-ІV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
З 22 листопада 2014 року набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року №1706-VII (далі - Закон №1706-VII), яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону №1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення (ч.2 ст. 4 Закону №1706-VII).
Як згідно ст. 4 Закону №1706-VII так і згідно пункту 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року №509 (далі - Порядок №509) факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених, зокрема, статтею 12 цього Закону. При цьому за приписами п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та вказаних норм Закону №1706-VII умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження особи на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою та наявність рахунку в установі публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України».
Обґрунтовуючи свою позицію відповідач, з посиланням на норми Закону №1706-VII та Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 8 червня 2016 року №365 (далі - Порядок №365) вказує на правомірність припинення пенсії у зв'язку із скасуванням довідки.
Дійсно, скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» є однією з підстав, визначеної у пп.4 п.12 Порядку №365 для припинення соціальних виплат, а частина 1 статті 12 Закону №1706-VII надає вичерпний перелік підстав для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб та такими є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа:1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: (…); 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.
Разом з тим, вказаний Закон №1706-VII не визначає порядку чи підстав для припинення виплат пенсії чи інших соціальних виплат.
Законом, який регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування є саме Закон №1058-1V. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування. (ст. 5 Закону №1058-1V). І саме цим Законом частиною 1 статті 49 визначено підстави припинення пенсії. Так, за приписами цієї норми, виплата пенсії, зокрема, за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду припиняється у таких випадках: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом шести місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.
В той же час, як вбачається з листа від 10.04.2018 та рішення відповідача від 10.04.2018 (а.с.14,33), виплата пенсії відповідачем була припинена у зв'язку із скасуванням дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи з 23.03.2018 згідно з інформацією Держприкордонслужби про тривалу відсутність (понад 60 днів) за місцем проживання. Вказане, як і рішення Департаменту про скасування дії довідки від 23.03.2018 (а.с.28) не є тією підставою, виключний перелік яких зазначено у ст.49 Закону №1058-IV для прийняття рішення про припинення пенсії. У зв'язку з чим, суд визнає, що рішення відповідача від 10.04.2018 №824339, та у зв'язку з цим і рішення від 24.04.2018 №150 про утримання надміру виплачених сум пенсії були винесені не на підставі, що визначено чинним законодавством.
Таким чином доводи відповідача, з посиланням на Порядок №365 та Закон №1706-VII, про наявність обґрунтованих підстав для відмови у виплати пенсії не приймається судом до уваги, оскільки такі підстави як скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи згідно з інформацією Держприкордонслужби про тривалу відсутність (понад 60 днів) за місцем проживання не передбачені ст. 49 Закону №1058-IV. А норми Закону №1706-VII є пріоритетними над нормами постанов Кабінету Міністрів України.
Вказане також узгоджується з позицією Верховного Суду у постанові від 06.02.2018 у справі за №263/7763/17 (провадження № К/9901/202/17).
Крім того, відповідно до ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.11.2003 №1382-ІV реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Відповідно до ч.2 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
В п.51 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Пічкур проти України» було зазначено, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України та у п. 54 зроблено висновок про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» Європейський суд з прав людини визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я» (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за ст. 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників. В цьому рішенні також зазначено, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратиський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Вона повинна усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією.
Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 13.06.2007 «Про незалежність судової влади» встановлено, що відповідно до ст. ст. 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що дії та рішення відповідача не відповідають критеріям, передбаченим ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, є протиправними, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч.2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення серед іншого, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень. Відповідно до ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Оскільки, в ході розгляду справи встановлено, що відповідачем прийняте рішення про припинення виплати позивачу пенсії, яке не входить до предмету позову, та враховуючи повноваження суду при вирішення справи, визначені ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства для повного та ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та скасувати рішення відповідача від 10.04.2018 №824339 та від 24.04.2018 №150 про утримання надміру виплачених сум пенсії.
Доводи відповідача про те, що позивач не оскаржив рішення Комісії по розгляду заяв громадян з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам виконавчого комітету Сумської міської ради про припинення виплат пенсії, не приймаються судом до уваги, оскільки вказане не спростовує протиправність прийнятих рішень Сумським об'єднаним УПФУ, крім іншого рішення Комісії по розгляду заяв громадян з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам не є предметом розгляду даної справи.
Керуючись ст.ст. 90, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 255, 295, 297, п.15.5 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 (40021, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до (40009, Сумська область, м.Суми, вул.Стапана Бандери, буд.43, код ЄДРПОУ 40383837) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Скасувати рішення Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області від 10.04.2018 №824339 про припинення виплати пенсії ОСОБА_1, починаючи з 23.03.2018 та від 24.04.2018 №150 про утримання надміру виплачених сум пенсії.
Визнати протиправною бездіяльність Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області, яка полягає у не виплаті пенсії ОСОБА_1, починаючи з 23.03.2018.
Зобов'язати Сумське об'єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1, на рахунок в уповноваженому банку, обраному раніше отримувачем пенсії та сплатити заборгованість, яка виникла з часу припинення нарахування та виплати пенсії, починаючи з 23.03.2018.
Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено 19.06.2018.
Суддя І.Г. Шевченко