13 червня 2018 року
м. Київ
Справа № 916/2004/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Білоуса В.В. - головуючого, Жукова С.В., Ткаченко Н.Г.
за участю секретаря судового засідання - Кондратюк Л.М.;
представники сторін:
позивача (скаржника) - Остапенко В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства оборони України
на постанову Одеського апеляційного господарського суду
від 07.02.2018
у складі колегії суддів: Савицького Я.Ф. (головуючого), Колоколова С.І., Разюк Г.П.
та на рішення Господарського суду Одеської області
від 31.10.2017
у складі судді: Желєзної С.П.
у справі № 916/2004/17
за позовом Міністерства оборони України,
до 1. товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський інвестиційний фонд "Розвиток", 2. публічного акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Одесаобленерго"
про визнання недійсним договору, -
1. Міністерство оборони України звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальність "Одеський інвестиційний фонд "Розвиток" та Публічного акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Одесаобленерго" про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 04.11.2015 № 01/04/11/2015, укладеного між відповідачами.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2. Рішенням Господарського суду Одеської області від 31.10.2017 у справі № 916/2004/17 в позові відмовлено.
3. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Міністерство оборони України звернулося до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій позивач просив скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 31.10.2017 у справі №916/2004/17 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, мотивуючи це тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим.
4. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 07.02.2018 оскаржуване рішення залишено без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
5. 02.03.2018 Міністерство оборони України через Одеський апеляційний господарський суд звернулось до Верховного Суду із касаційною скаргою від 01.03.2018 на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07.02.2018 та на рішення Господарського суду Одеської області від 31.10.2017 у справі № 916/2004/17, підтвердженням чого є відбиток вхідного штампу Одеського апеляційного господарського суду на першому аркуші касаційної скарги.
6. 06.03.2018, на підставі підпунктів 17.1, 17.5 пункту 17 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017, справа № 916/2004/17 Господарського суду Одеської області разом з вказаною касаційною скаргою Міністерства оборони України передана до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
7. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 916/2004/17 було визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Білоуса В.В., судді - Ткаченко Н.Г., судді - Жукова С.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 16.03.2018.
8. Ухвалою Верховного Суду від 07.05.2018 відкрито касаційне провадження у справі № 916/2004/17 за касаційною скаргою Міністерства оборони України від 01.03.2018 на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07.02.2018 та на рішення Господарського суду Одеської області від 31.10.2017; розгляд скарги призначено на 13.06.2018 об 11:45 год.
Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими доводами особи, яка подала касаційну скаргу
9. Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції Міністерством оборони України подано касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07.02.2018 та на рішення Господарського суду Одеської області від 31.10.2017 у справі № 916/2004/17, в якій скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, а саме, визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 04.11.2015 № 01/04/11/2015; також скаржник просить стягнути з відповідачів на користь Міністерства оборони України сплачений судовий збір.
10. Касаційну скаргу мотивовано тим, що за своєю правовою природою спірний договір є відплатним, що є ознакою договору факторингу
11. Також, вказана скарга мотивована тим, що новий кредитор, ТОВ "ОІФ "Розвиток", в незаконний спосіб отримав право вимоги до ДП МОУ „Одеський автомобільний ремонтний завод".
12. Окрім того, вказана скарга мотивована тим, що при вирішенні даної справи суд першої інстанції не врахував того, що оспорюваним договором сторони фактично змінили рішення суду, оскільки кредиторські вимоги ПАТ "ЕК "Одесаобленерго" до ДП МОУ „Одеський автомобільний ремонтний завод" були передані ТОВ "ОІФ "Розвиток" всупереч ухвалі Господарського суду Одеської області від 12.03.2014 у справі №1-23-32/135-08-4825.
Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі
13. Відповідачі не скористалися своїм правом на подачу відзиву на касаційну скаргу.
Позиція Верховного Суду
14. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
15. Відповідно статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
16. Суд касаційної інстанції саме в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
17. Судами попередніх інстанцій при розгляді справи було встановлено наступне.
17.1 04.11.2015 між ПАТ „Енергопостачальна компанія Одесаобленерго" (Первісний кредитор) та ТОВ „Одеський інвестиційний фонд „Розвиток" (Новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги №01/04/11/2015, відповідно до п.1 якого Первісний кредитор передає Новому кредитору, а Новий кредитор приймає право вимоги виконання зобов'язань, що належать Первісному кредитору, і стає кредитором за договором про постачання електричної енергії №502 від 24.10.2008, укладеним між Первісним кредитором та Державним підприємством „Одеський автомобільний ремонтний завод" (Боржник).
17.2 Відповідно до пункту 1.2 договору за цим договором Новий кредитор одержує право вимагати від Боржника належного виконання грошового зобов'язання за основним договором, а саме зобов'язань, вимоги по яким визнані ухвалою Господарського суду Одеської області від 12.03.2014 та увійшли до реєстру вимог кредиторів, затвердженого ухвалою господарського суду Одеської області від 01.07.2014 у справі №1-23-32/135-08-4825 в розмірі 293 544,05 грн., з них 172 653,36 грн. - заборгованість за активну електричну енергію, 21 149,81 грн. - заборгованість за реактивну електроенергію, 20 196,78 грн. - заборгованість за перевищення договірних величин електроспоживання, 38 164,84 грн. - пені, 12 482,38 грн. - три відсотки річних, 25 267,32 грн. - інфляційних нарахувань та 3 629,56 грн. - судових витрат 1 147,00 грн. з яких судовий збір за подачу заяви про визнання кредиторських вимог.
17.3 За положенням пункту 1.3 договору вартість прав переданих за цим договором Первісним кредитором на користь Нового кредитора за основним договором та ухвалою Господарського суду Одеської області від 12.03.2014 у справі №1-23-32/135-08-4825 становить 293 544,05 грн., з яких 292 397,05 грн. основний борг та 1 147,00 грн. - судовий збір за подачу заяви про визнання кредиторських вимог.
17.4 Згідно з пунктами 2.1, 2.2 договору №01/04/11/2015 від 04.11.2015 за відступлення права вимоги за цим договором Новий кредитор сплачує Первісному кредитору грошові кошти у загальній сумі 293 544,05 грн. Кошти, зазначені у пункті 2.1 цього договору, перераховуються Новим кредитором протягом 2-х банківський днів після набрання чинності цим договором.
17.5 Положеннями розділу 3 договору встановлено, що Первісний кредитор зобов'язується передати Новому кредитору всі документи, які засвідчують права, що передаються за цим договором та інформацію, яка є важливою для їх здійснення за основним договором, у термін не пізніше 5-ти робочих днів з дня проведення Новим кредитором оплат, передбачених пунктом 2.2 цього договору, про що складається акт приймання-передачі. Первісний кредитор зобов'язаний сповістити Боржника про відступлення права вимоги за цим договором протягом 10-ти днів з дня укладання вказаного договору шляхом поштового надсилання з повідомленням про вручення Боржнику копії цього договору.
17.6 Відповідно до пункту 5.1 договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.
17.7 Матеріали справи свідчать, що ТОВ „Одеський інвестиційний фонд „Розвиток" на виконання умов договору було перераховано на користь ПАТ „Енергопостачальна компанія "Одесаобленерго" грошові кошти у загальному розмірі 293 544,05 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1 від 05.11.2015 на суму 100 693,91 грн. та платіжним дорученням №2 від 05.11.2015 на суму 192 850,14 грн.
18. За положеннями статей 202, 203 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
19. Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
20. Статтею 235 Цивільного кодексу України встановлено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
21. Згідно з частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
22. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору (частина перша статті 638 Цивільного кодексу України).
23. Частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
24. За положеннями частини 6 статті 628 Цивільного кодексу України договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
25. Отже, законодавством встановлене загальне правило відплатності договору.
26. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
27. Положеннями статті 514 Цивільного кодексу України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
28. Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого первісний кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується їх оплатити. Договір відступлення права вимоги може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов'язок нового кредитора надати первісному кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги. В такому випадку на відносини цесії розповсюджуються положення про договір купівлі-продажу, оскільки статтею 656 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.
29. Відповідно до частини 1 статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
30. Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, зокрема, договору цесії, визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, в тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором.
31. Відступлення права вимоги за своєю правовою природою означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
32. Натомість, договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.
33. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Сам же договір факторингу у нормі згаданої статті Цивільного кодексу України визначено як фінансування під відступлення права грошової вимоги та вже передбачає, що відступлення права вимоги є наслідком та лише складовою частиною цієї господарської операції, що полягає в забезпеченні виконання зобов'язання під фінансування.
34. За змістом статті 1079 Цивільного кодексу України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
35. Відповідно до статей 1, 4, 34 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Фінансовою вважаються така послуга як факторинг. Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції видає ліцензії для здійснення фінансовими установами: страхової діяльності; діяльності з надання послуг накопичувального пенсійного забезпечення; надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів; діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб. Здійснення діяльності, зазначеної у частині першій цієї статті, дозволяється тільки після отримання відповідної ліцензії. Особи, винні у здійсненні діяльності без ліцензії, несуть відповідальність згідно із законами України.
36. Приписами статті 1084 Цивільного кодексу України визначено наступне. Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові. Якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором, фактор зобов'язаний надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою від суми боргу клієнта перед фактором, який забезпечений відступленням права вимоги, клієнт зобов'язаний сплатити факторові залишок боргу.
37. Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що різниця договору про відступлення права вимоги та договору факторингу полягає в наступному: при укладанні договору про відступлення права вимоги первісний кредитор передає новому кредитору боргові зобов'язання боржника, що має наслідком припинення взаємовідносин з боржником та новим кредитором, оскільки по суті відбувається купівля-продаж права вимоги боргових зобов'язань, а щодо договору факторингу, то фактор може отримувати кошти і від клієнта, і від боржника, оскільки останні розраховуються із фактором відповідно до вимог статті 1084 Цивільного кожексу України.
38. Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що укладений між відповідачами договір про відступлення права вимоги №01/04/11/2015 від 04.11.2015 не є договором факторингу, оскільки ТОВ „Одеський інвестиційний фонд „Розвиток" було сплачено на користь ПАТ „Енергопостачальна компанія Одесаобленерго" грошові кошти у розмірі вартості відступленого права вимоги до Державного підприємства „Одеський автомобільний ремонтний завод", відтак, факт отримання прибутку новим кредитором за даною угодою відсутній. До ТОВ „Одеський інвестиційний фонд „Розвиток" перейшли права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, що відповідає вимогам статті 514 Цивільного кодексу України.
39. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що між ТОВ „Одеський інвестиційний фонд „Розвиток" та ПАТ „Енергопостачальна компанія Одесаобленерго" було укладено саме договір про відступлення права вимоги, так як предметом спірного договору є передача грошової вимоги від однієї до іншої особи, розмір якої дорівнює загальному розміру боргових зобов'язань Державного підприємства „Одеський автомобільний ремонтний завод". Відтак, позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню.
40. З огляду на викладене, доводи скаржника про те, що за своєю правовою природою спірний договір є відплатним, що є ознакою договору факторингу та про те, що новий кредитор, ТОВ "ОІФ "Розвиток", в незаконний спосіб отримав право вимоги до ДП МОУ „Одеський автомобільний ремонтний завод" визнаються колегією суддів безпідставними та необґрунтованими.
41. Крім того, доводи скаржника про те, що оспорюваним договором сторони фактично змінили рішення суду, оскільки кредиторські вимоги ПАТ "ЕК "Одесаобленерго" до ДП МОУ „Одеський автомобільний ремонтний завод" були передані ТОВ "ОІФ "Розвиток" всупереч ухвалі Господарського суду Одеської області від 12.03.2014р. у справі №1-23-32/135-08-4825 також є безпідставними, оскільки укладення зазначеного договору стало підставою звернення ТОВ "ОІФ "Розвиток" до господарського суду із заявою про заміну кредитора у справі про банкрутство ДП МОУ „Одеський автомобільний ремонтний завод".
42. В силу приписів статті 300 Господарського процесуального кодексу України (у редакції від 15.12.2017), суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
43. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Росії", "Нєлюбін проти Росії"), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
44. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
45. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
46. Таким чином, посилання та доводи скаржника не знайшли свого підтвердження, в якості підстав скасування судових рішень під час касаційного провадження.
47. Відповідно статті 309 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
48. Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
49. Оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції таким вимогам закону відповідають.
50. Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.
51. Вказані вимоги судами попередніх інстанцій при винесенні оскаржуваних рішень були дотримані.
52. Оскільки підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції немає, то судовий збір за подачу касаційної скарги покладається на скаржника.
Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017 Верховний Суд,
1. Касаційну скаргу Міністерства оборони України на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07.02.2018 та на рішення Господарського суду Одеської області від 31.10.2017 у справі № 916/2004/17 залишити без задоволення.
2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07.02.2018 та рішення Господарського суду Одеської області від 31.10.2017 у справі № 916/2004/17 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В.В. Білоус
Судді С.В. Жуков
Н.Г. Ткаченко