вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua
"18" червня 2018 р. Справа№ 910/1556/18
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Зубець Л.П.
Мартюк А.І.
секретар судового засідання Шмиговська А.М.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання
розглянувши матеріали апеляційної скарги Міністерства оборони України
на рішення господарського суду міста Києва від 19.03.2018 р.
у справі №910/1556/18 (суддя Удалова О.Г.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Фрост»
до Міністерства оборони України
про стягнення коштів
Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Фрост» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Міністерства оборони України про стягнення суми основного боргу за договором про поставку товарів для державних потреб (за кошти Державного бюджету України) №286/2/17/150 від 18.09.2017 р. у розмірі 1823040,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем обов'язку оплатити товар, поставлений позивачем за договором № 286/2/17/150 про поставку товарів для державних потреб (за кошти Державного бюджету України) від 18.09.2017 р., у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість.
Рішенням господарського суду міста Києва від 19.03.2018 р. позов задоволено повністю. Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ТОВ «Компанія Фрост» 1823040,00 грн. заборгованості, 5500,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката та витрати по сплаті судового збору в розмірі 27345,60 грн.
Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що посилання відповідача на закінчення бюджетного року, у зв'язку з чим відповідні бюджетні зобов'язання не були зареєстровані на 2018 рік, не є підставою для звільнення відповідача від обов'язку з виконання грошових зобов'язань за договором, у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів за поставлений товар у розмірі 1823040,00 грн. суд задовольнив.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, з неповним дослідженням всіх матеріалів справи та помилковим тлумаченням норм чинного законодавства.
Представник відповідача в судовому засіданні повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив скаргу задовольнити, рішення скасувати, в позові відмовити. Вважає, що Міністерство оборони України не може нести відповідальність за несвоєчасність проведення розрахунків, оскільки всі розрахунки здійснюються виключно через органи Державної казначейської служби України.
Представник позивача в судове засідання не з'явився. В матеріалах справи міститься відзив на апеляційну скаргу, в якому ТОВ «Компанія Фрост» проти доводів апеляційної скарги заперечує, просить відмовити в її задоволенні, рішення скасувати частково та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити частково та стягнути з відповідач на користь позивача заборгованість у розмірі 911520,00 грн. Вважає, що рішення суду першої інстанції по суті прийнято з дотриманням норм чинного законодавства, однак через помилкове наведення позивачем в апеляційній скарзі невірної суми заборгованості, судом першої інстанції невірно зазначено у рішенні суму боргу.
Представники сторін були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи. Судова кореспонденція була направлена сторонам у справі на адреси, що містяться в матеріалах справи та в апеляційній скарзі.
Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а строки розгляду апеляційної скарги обмежені ст. 273 ГПК України, колегія суддів, вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку без участі представника позивача, оскільки відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Колегія суддів зазначає, що ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.06.2018 р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.
Зважаючи на те, що неявка представника позивача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
18.09.2017 р. між ТОВ «Компанія Фрост» (постачальник) та Міністерством оборони України (замовник) було укладено договір поставки № 286/2/17/150.
Відповідно до п. 1.1. договору, постачальник зобов'язується в 2017 році поставити замовнику обладнання для закладів громадського харчування (3931) (технологічне обладнання) лот 1 (39312200-4) обладнання для їдалень (лінія самообслуговування на 500 чол.) (далі - товар), зазначений у специфікації, а замовник - забезпечити приймання та оплату товару в кількості та у строки (а.с. 10).
Згідно п. 1.2. договору, ціна, кількість та строки постачання товару визначаються специфікацією. Ціна товару з ПДВ становить 1253340,00 грн. та включає доставку, монтажні та пусконалагоджувальні роботи.
Замовник має право зменшувати обсяг закупівлі за договором залежно від реального фінансування видатків (п. 1.3. договору).
Пунктом 2.3. договору сторони погодили, що приймання товару за кількістю та якістю здійснюється у військовій частині одержувачем замовника у присутності уповноваженого представника постачальника.
Приймання товару за кількістю та якістю оформляється актом приймання (форма 4), який складає одержувач замовника за кожну партію товару після закінчення приймання товару в трьох примірниках: перший примірник - замовнику, другий - одержувачу, третій - постачальнику. Належним чином оформлені документи: акт приймання, видаткова накладна постачальника та повідомлення-підтвердження відповідно до наказу Міністра оборони України від 31.12.2016 р. № 757 є підтвердженням приймання товару (п. 2.4. договору).
Згідно п. 3.1. договору, ціна останнього становить 1253340,00 грн., у т.ч.: без ПДВ - 1044450,00 грн., ПДВ - 208890,00 грн. (за загальним фондом).
Відповідно до п. 4.1 договору, розрахунки за фактично поставлений товар проводяться протягом 30 календарних днів (за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України за даним кодом видатків) з дати надання постачальником замовнику належним чином оформленого рахунка-фактури на відвантажений товар, підписаного керівником та головним бухгалтером підприємства.
Пунктом 4.2. договору передбачено, що до рахунку-фактури додаються: акт приймання (форма 4), видаткова накладна постачальника, повідомлення-підтвердження, яке оформлюється одержувачем замовника.
Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2017 р., а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення (п.10.1. договору).
Згідно графіка постачання Міністерства оборони України, що є додатком № 12.1.1 до договору, заплановано постачання товару у строк до 30.09.2017 р. включно (а.с.13).
Доданими до позовної заяви первинними документами підтверджується заборгованість відповідача за договором про поставку товарів для державних потреб (за кошти Державного бюджету України) № 286/2/17/150 від 18.09.2017 р. у розмірі 911520,00 грн.
Згідно відповідних додаткових накладних, які підписані та скріплені печатками сторін без заперечень, вбачається, що відповідачем не було оплачено наступний товар (обладнання для закладів громадського харчування (3931) (технологічне обладнання) Лот 1 (39312200-4) обладнання для їдалень (лінія самообслуговування на 500 чол.), який було поставлено позивачем до в/ч А2615 на виконання вказаного договору:
- у кількості - 2 шт. на загальну суму 227880,00 грн. (видаткова накладна № 282 від 02.10.2017 р.);
- у кількості - 2 шт. на загальну суму 227880,00 грн. (видаткова накладна № 385 від 14.11.2017 р.);
- у кількості - 2 шт. на загальну суму 227880,00 грн. (видаткова накладна № 386 від 01.12.2017 р.);
- у кількості - 2 шт. на загальну суму 227880,00 грн. (видаткова накладна № 387 від 20.12.2017 р.).
Одночасно, військовою частиною А2615 складено, підписано та скріплено печаткою повідомлення-підтвердження, відповідно до яких матеріальні цінності, обумовлені умовами договору, отримані, прийняті на відповідальне зберігання та оприбутковані за бухгалтерським обліком.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивачем надавались необхідні документи відповідачу, які Департамент державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України повертав позивачу без виконання з повідомленням про відсутність підстав для реєстрації зобов'язань за поставлене продовольче обладнання через завершення бюджетного року.
Таким чином, відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань, за отриманий товар у визначений договором строк не розрахувався, у зв'язку з чим виникла заборгованість останнього перед позивачем у розмірі 911520,00 грн.
Згідно ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до ст. 193 ГК України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
На час розгляду спору в суді апеляційної інстанції відповідачем не заперечувався факт отримання товару за вказаними вище видатковими накладними та не надані докази повної оплати переданого товару, а відтак колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми основного боргу підлягають частковому задоволенню в розмірі 911520,00 грн. (227880,00 грн. + 227880,00 грн. + 227880,00 грн. + 227880,00 грн. = 911520,00 грн.)
Посилання відповідача на відсутність реєстрації на 2018 рік бюджетного зобов'язання за договором не можуть бути підставою для його звільнення від обов'язку оплатити отриманий ним товар.
Відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на 2018 рік, не виправдовує бездіяльність відповідача і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (рішення від 29.06.2004 р. у справі «Войтенко проти України» та від 18.10.2005 р. у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Юліус проти України»), не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання відсутність відповідних асигнувань у Державному бюджеті.
За приписами ст.ст. 610, 614 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності (ч. 2 ст. 218 ГК України).
Отже, правомірним є висновок суду першої інстанції, що посилання відповідача на закінчення бюджетного року, у зв'язку з чим відповідні бюджетні зобов'язання не були зареєстровані на 2018 рік, не є підставою для звільнення відповідача від обов'язку з виконання грошових зобов'язань за договором.
Усі інші твердження та заперечення учасників процесу не спростовують вищевикладених висновків суду.
Крім того, у зв'язку з розглядом справи в господарському суді позивачем заявлено до стягнення з відповідача 5500 грн. витрат на професійну правничу допомогу та долучено до матеріалів справи відомості про здійснені витрати, необхідні для надання правової допомоги відповідно до умов договору, та копії документів, що підтверджують здійснення витрат.
За приписами ч. ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 126 ГПК України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, а також здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За приписами ч. 4, ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як встановлено матеріалами справи, правовідносини між позивачем та Адвокатським бюро Пузія О.В. підтверджуються договором про надання правової допомоги від 01.02.2018 р.
На виконання умов згаданого договору ТОВ «Компанія Фрост» було сплачено гонорар адвоката за правову допомогу в даній справі, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Враховуючи те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, якому було сплачено кошти, наявні докази надання адвокатом правової допомоги у даній справі та фактичного перерахування коштів на підставі договору, апеляційний господарський суд дійшов висновку про правомірність заявлених позивачем вимог щодо стягнення 5500 грн. як витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню на суму 911520,00 грн. основного боргу, а позовні вимоги частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст.126, 129, 269, 270, 273, п. 2 ч. 1 ст. 275, п. 1 ч. 1 ст. 277, ст. 282 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.
Рішення господарського суду міста Києва від 19.03.2018 р. у справі №910/1556/18 скасувати частково.
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, Повітрофлотський проспект, б. 6, код ЄДРПОУ 00034022) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Фрост» (72312, Запорізька обл., м. Мелітополь, вул. Ломоносова, б. 23, код ЄДРПОУ 36968997) 911520 (дев'ятсот одинадцять тисяч п'ятсот двадцять) грн. 00 коп. заборгованості, 5500,00 грн. (п'ять тисяч п'ятсот грн. 00 коп.) витрат на професійну правничу допомогу, 13672 (тринадцять тисяч шістсот сімдесят дві) грн. 80 коп. судового збору за подання позовної заяви.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Фрост» (72312, Запорізька обл., м. Мелітополь, вул. Ломоносова, б. 23, код ЄДРПОУ 36968997) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, Повітрофлотський проспект, б. 6, код ЄДРПОУ 00034022) 20509 (двадцять тисяч п'ятсот дев'ять) грн. 50 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.
Видачу наказів на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.
Справу №910/1556/18 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строк, що передбачені ст.ст. 288, 289 ГПК України.
Головуючий суддя С.О. Алданова
Судді Л.П. Зубець
А.І. Мартюк
Повний текст постанови суду складено 21.06.2018 р.