Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-21-42, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"19" червня 2018 р.Справа № 922/729/18
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Присяжнюка О.О.
при секретарі судового засідання Лепенець К.В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 40)
до Товариства з додатковою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія" (61023, м. Харків, вул. Мироносицька, буд. 99 А-3)
про стягнення коштів
за участю представників:
позивача - не з'явився;
відповідача - ОСОБА_1, довіреність № 3422 від 29.12.2017.
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія «ПЗУ Україна" звернулось до господарського суду Харківської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія" про стягнення суми страхового відшкодування у розмірі 2 648,47 грн. Судові витрати позивач просить стягнути з відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після виплати страхового відшкодування у позивача виникло право вимоги про відшкодування завданої шкоди до ОСОБА_2, цивільно-правова відповідальність якого забезпечена у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія" .
Ухвалою господарського суду Харківської області від 30 березня 2018 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 02.05.2018 о 09:40 год.
10.04.2018 від позивача до канцелярії суду надійшла заява за вх. № 9396 про розгляд справи за відсутності представника позивача. Заява долучена судом до матеріалів справи.
18.04.2018 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву за вх. № 10069, в якому відповідач заперечує проти позову та просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Відзив долучений судом до матеріалів справи.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 02.05.2018 відкладено підготовче засідання до 15.05.2018 о 12:30 год.
14.05.2018 від позивача до канцелярії суду надійшла відповідь на відзив за вх. № 13440, яка долучена судом до матеріалів справи.
Ухвалою господарського суду від 15.05.2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 29 травня 2018 року .
21.05.2018 року від Товариства з додатковою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія" (відповідача), через канцелярію суду (вх.№14825) надійшли заперечень на відповідь на відзив, в яких останній просив суд відмовити в задоволенні позову повністю.
Ухвалою господарського суд від 29.05.2018 року, розгляд справи по суті відкладено до 19.06.2018 року.
В призначене судове засідання 19.06.2018 представник позивача не з'явився.
Відповідач в судовому засіданні 19.06.2018 року заперечував проти заявлених позовних вимог. з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив на позовну заяву.
Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
Згідно із приписами ст.ст.233,240 ГПК України в судовому засіданні 19.06.2018 р. проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Судом взято до уваги приписи ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стосовно розгляду спору впродовж розумного строку. Судом встановлено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті і суд розглядає справу за відсутності такого учасника, у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті, спір належить вирішити за матеріалами справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно, всебічно та повно дослідивши надані у справі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» і Товариством з обмеженою відповідальністю «Органосін ЛТД» було укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів серії АМ № 113251 від 11.11.2016 яким страховик застрахував майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу, а саме: автомобіля НОМЕР_1 (додаток договору серії АМ № 113251 від 11.11.2016 року).
17.01.2017 року в м. Харкові сталася дорожньо-транспортна пригода (надалі - ДТП). за застрахованого автомобіля під управлінням водія ОСОБА_3 та автомобіля Nissan Tiida д.н.з. , під управлінням водія ОСОБА_2. В результаті дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено застрахований в ПрАТ СК "ПЗУ Україна"» автомобіль НОМЕР_2.
Згідно з постановою Московського районного суду м. Харкова від 10.03.2017 року особою в скоєні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. що призвело до настання ДТП є водій ОСОБА_2.
Як вказував позивач у позовній заяві, відповідно до Рахунку № 3иф-0335258 від 17.01.2017 року вартість відновлюваного пошкодженого застрахованого автомобіля становить 3 648 грн. 47 коп.
Згідно умов договору страхування ПрАТ СК «ПЗУ Ураїна» сплатило Страхувальнику (на рахунок СТО) суму страхового відшкодування в розмірі 3 648 гри. 47 кой.
Як зазначає позивач в позовній заяві, виплата страхового відшкодування була здійснена ПрАТ СК «ПЗУ Україна» у відповідності до статті 25 Закону України "Про страхування» на підставі заяви Страхувальника про настання страхового випадку від 17.01.2017 року , страхового акту № UA2017011700003/L27/01 від 19.01.2017 року, що підтверджує наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 295 від 20.01.2017 року.
За доводами позивача, в зв'язку з тим, що з моменту виплати страхового відшкодування у ПрАТ СК «ПЗУ Україна» виникло право вимоги до Товариства з додатковою відповідальністю «Міжнародна страхова компанія» по відшкодуванню спричиненого збитку в межах ліміту відповідальності страховика за вирахуванням франшизи (1 000 грн.00 коп.) на суму 2 648 гри. 47 коп. (З 648 грн. 47 коп. - 1 000,0грн.), та у зв'язку з тим, що відповідач не здійснив виплату позивачу суми страхового відшкодування, останній звернувся до суду з даним позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача суму страхового відшкодування в розмірі2 648,47 грн.
Оцінюючи подані учасниками справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 988 Цивільного кодексу України у разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором. При цьому, страхова виплата за договором майнового страхування здійснюється страховиком у межах страхової суми, яка встановлюється у межах вартості майна на момент укладення договору, і не може перевищувати розміру реальних збитків (втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права). Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.
У Законі України "Про страхування" встановлено види обов'язкового страхування, одним із яких є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (пункт 9 частини 1 статті 7 Закону). Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" є спеціальним законом, що регулює правовідносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
За змістом цього Закону (статті 9, 22 - 31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми.
Зокрема, правила відшкодування шкоди заподіяної третій особі встановлені статтею 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", згідно пункту 22.1 якої у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Отже, страховик за договором страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує лише шкоду, яка визначена та оцінена у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно зі статтею 29, пункту 32.7 статті 32 цього Закону у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Шкоду, пов'язану із втратою товарної вартості транспортного засобу, страховик не відшкодовує.
Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (пункт 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092).
Відповідно до вимог пункту 8.2 цієї Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою:
Сврз = С р + С м + С с Х (1- Е З), де:
С р - вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн;
С м - вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн;
С с - вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн;
Е З - коефіцієнт фізичного зносу.
Отже, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (відповідач) відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу.
Як вбачається із матеріалів справи, вартість ремонту без врахування зносу відповідно до рахунку №ЗИФ-0335258 від 17.01.2017 року складає 6678,77грн., проте позивачем, відповідно до платіжного доручення №295 від 20.01.2017 р., розрахунку страхового відшкодування, страхового акту було сплачено страхове відшкодування в розмірі 3648,47 грн., що майже в два рази менше вартості ремонту.
При цьому підстави такого зменшення розміру відшкодування не наведені ані в страховому акті від 19.01.2017 р., ані в розрахунку розміру відшкодування.
Тому, пред'явлення позивачем (особа, яка має право на отримання відшкодування замість потерпілого) до відповідача (страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) вимоги про виплату страхового відшкодування у розмірі повної вартості відновлювального ремонту без урахування коефіцієнта фізичного зносу є неправомірним.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06.02.2018 року у справі№910/3867/16, від 12.03.2018 року у справі №910/5001/17
Частиною 4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.
У рішенні від 10.11.2005р. ОСОБА_4 Європейського Суду з прав людини у справі «ОСОБА_5 проти Туреччини» зазначається, що згідно з практикою, закон є чинним положенням, яке застосовується з урахуванням тлумачення, яке дають йому компетентні суди.
Практика країн усталеної демократії свідчить про те, що конкретний варіант тлумачення права, використаний судом, має шанс набути певної стабільності, обов'язковості. Вважається, що це випливає із принципів однакового поводження і правопевності (правової визначеності), які є проявами принципу верховенства права. Ці принципи зобов'язують державну владу дотримуватись обраної правової позиції і не відхилятися від неї доти, доки не з'являться вагомі підстави змінити її і звернутись до іншого розуміння тієї чи іншої норми. Названі принципи певною мірою знаходять підтвердження в національному законодавстві, практиці здійснення правосуддя та роз'яснювальній діяльності вищих спеціалізованих судів. Зокрема, відповідно до ч.4 ст.236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
На підставі викладеного, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, враховуючи обставини, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що позбавлені належного доказового обґрунтування, а відтак задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст.129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору у разі відмови у задоволенні позову покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст. 2, 22, 35, 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", ст. 16, 27 Закону України "Про страхування", ст. 985, 999, 1187, 1188 Цивільного кодексу України, ст. ст. 73, 74, 77, 86, 129, 202, 232-233, 237-238, 240, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Харківського апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд Харківської області протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 20.06.2018 р.
Суддя ОСОБА_6