10 квітня 2018 року Справа № 804/1524/18
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулася з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та просить:
- визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови у переведенні позивача на пенсію по втраті годувальника згідно Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб";
- зобов'язати відповідача перевести позивача з пенсії по втраті годувальника згідно з Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" на пенсію по втраті годувальника, що призначається членам сім'ї військовослужбовців, відповідно до статті 37 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" з 17.11.2017р.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що вона отримує пенсію по втраті годувальника за свого чоловіка ОСОБА_2 , померлого внаслідок Чорнобильської катастрофи, який, в період виконання робіт по ліквідації наслідків на ЧАЕС з 22.05.1986р. по 03.06.1986р. у складі військової частини НОМЕР_1 , відносився до категорії військовослужбовців, а тому 17.11.2017р. позивач звернулася до органу Пенсійного фонду України за місцем свого проживання із заявою про переведення її на пенсію по втраті годувальника, що призначається членам сімей військовослужбовців відповідно до ст.37 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб». Проте, листом №2581/08/30 від 29.01.2018р. відповідач повідомив її про відсутність підстав для призначення такої пенсії у зв'язку з тим, що ОСОБА_2 в період з 22.05.1986р. по 03.06.1986р. знаходився на спеціальних зборах, а тому не віднесений до категорій осіб, визначених ст.29 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб». Позивач вважає, що відповідач незаконно відмовив їй у призначенні пенсії по втраті годувальника-військовослужбовця та такими діями порушив її право на соціальний захист гарантований ст.46 Конституції України, оскільки ОСОБА_2 приймав участь в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в період проходження спеціальних зборів, будучи мобілізованим до військової частини, а тому він прирівнюється до військовослужбовців. Також і в обґрунтування своєї правової позиції посилається на постанову Верховного Суду України від 01.03.2016р. у справі №21-1887а15.
Ухвалою суду від 06.03.2018р. було відкрито спрощене позовне провадження та зобов'язано відповідача надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву (а.с.2).
28.03.2018р. представник відповідача подав до канцелярії суду письмовий відзив на позов, у якому просив відмовити позивачеві у задоволенні його позовних вимог в повному обсязі посилаючись на те, що померлий ОСОБА_2 не мав права на пенсію згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262), оскільки законодавством передбачено лише прирівняння даних осіб до військовослужбовців саме строкової служби, яким пенсії за Законом №2262 не призначаються, а, за таких обставин, визнати за позивачем право на пенсію в разі втрати годувальника немає законних підстав. Крім того, представник відповідача зазначає, що при зверненні до головного управління за призначенням вказаної пенсії, позивачем не дотримано Порядку №3-1, оскільки форма поданої нею заяви не відповідає додатку 1 до п.7 вказаного порядку, а тому відповідь на вказану заяву була надана відповідачем у відповідності до Закону України «Про звернення громадян» (а.с. 42-43).
Згідно з п.2 ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України, оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідно до ч. 2 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
У зв'язку з перебуванням судді Конєвої С.О. у відрядженні з 04.04.2018р. по 06.04.18р. дана адміністративна справа вирішується 10.04.2018р. у відповідності до вимог ст.ст. 241, 243 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Із наданих суду документів судом встановлені наступні обставини у справі.
З 01.03.1975р. ОСОБА_1 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , 1953 року народження, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб, наявною у справі (а.с. 15,75).
В період з 22.05.1986р. по 02.06.1986. ОСОБА_2 перебував на спеціальних зборах при військовій частині НОМЕР_1 та виконував урядове завдання по ліквідації наслідків на ЧАЕС в особливо небезпечній зоні №3, отримав дозу випромінювання 22,3 рентген, що підтверджується копіями архівної довідки Галузевого державного архіву Міністерства оборони України, військового квитка НОМЕР_2 ,довідки Центрального архіву Міністерства оборони України №51/130 від 11.01.1994р., довідки №64/26 від 01.06.1986р., листа Державного агентства України з управління зоною відчуження №01-2534/1.4.1 від 16.11.2015р., довідки Покровсько-Тернівського об'єднаного районного військового комісаріату №1/33 від 23.11.2017р. (а.с.17-18,19-30,34,65-71).
Зі змісту копії посвідчення серії НОМЕР_3 від 09.10.2008р. ОСОБА_2 віднесений до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що наявна в матеріалах справи (а.с.14).
08.12.2013р. ОСОБА_2 (чоловік позивача) помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть, наявною в матеріалах справи (а.с.16,56).
При цьому, зі змісту експертного висновку №7741 від 03.09.2014р. Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України по встановленню причинного зв'язку хвороб, що привели до інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС вбачається, що захворювання ОСОБА_2 , яке призвело до смерті, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с.35,74).
Згідно копії посвідчення № НОМЕР_4 від 13.10.2014р. ОСОБА_1 є дружиною померлого громадянина із числа ліквідаторів категорії 1, смерть якого пов'язана з Чорнобильською катастрофою, що наявна в матеріалах справи (а.с.13).
З 20.10.2015р. ОСОБА_1 отримує пенсію по втраті годувальника в розмірі фактичних збитків відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що підтверджується копією розпорядження 803615 від 24.10.2015р., наявною у справі (а.с.49).
17.11.2017р. ОСОБА_1 звернулася до Криворізького північного об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області із заявою та необхідними документами для переведення її на пенсію по втраті годувальника згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», що підтверджується копією відповідної заяви, наявною у справі (а.с. 31-32).
07.02.2018р. ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою від 25.01.2018р. та необхідними документами для переведення її на пенсію по втраті годувальника згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», що підтверджується копією відповідної заяви, наявною у справі (а.с. 46-47).
Листом №Д1782-18 від 21.02.2018р. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило позивача про відсутність підстав для призначення даної пенсії у зв'язку з тим, що ОСОБА_2 в період з 22.05.1986р. по 03.06.1986р. знаходився на спеціальних зборах, а тому не віднесений до кола осіб, які мають право на призначення пенсії згідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» та не входить до переліку осіб, встановлених ст.29 цього закону (а.с. 48).
Позивач просить визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови у переведенні її на пенсію по втраті годувальника згідно Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" та зобов'язати відповідача перевести її з пенсії по втраті годувальника згідно з Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" на пенсію по втраті годувальника, що призначається членам сім'ї військовослужбовців, відповідно до статті 37 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" з 17.11.2017р., посилаючись на те, що відповідач незаконно відмовив їй у призначенні пенсії по втраті годувальника-військовослужбовця та такими діями порушив її право на соціальний захист гарантований ст.46 Конституції України, оскільки ОСОБА_2 приймав участь в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в період проходження спеціальних зборів, будучи мобілізованим до військової частини, а тому він прирівнюється до військовослужбовців.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову в частині визнання неправомірними дій відповідача щодо відмови у переведенні її на пенсію по втраті годувальника згідно Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" та зобов'язати відповідача перевести її на даний вид пенсії, виходячи з наступного.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції чинній на момент звернення позивача із заявою про переведення її на інший вид пенсії) встановлено, що військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 20 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особи з числа резервістів і військовозобов'язаних, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус особи, на яку поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", відповідно до абзаців шостого і сьомого пункту 1 статті 10 зазначеного Закону, а також абзацу восьмого пункту 1 статті 10 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов'язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
Згідно до ст. 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986- 1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988- 1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві.
При цьому згідно з приміткою до цієї статті до військовослужбовців належать, зокрема, військовозобов'язані, призвані на військові збори.
Відповідно до ст.ст. 5, 6 Закону СРСР від 12 липня 1967 року № 1950-VII «Про загальний військовий обов'язок» (у редакції чинній в період знаходження ОСОБА_2 на військових зборах), військова служба складається з дійсної військової служби та служби в запасі Збройних Сил СРСР. Громадяни, які перебувають на дійсній військовій службі, іменуються військовослужбовцями, а ті, що перебувають у запасі, - військовозобов'язаними.
За нормами ст.ст. 7, 8, 9 вказаного Закону військовослужбовці і військовозобов'язані приймають військову присягу на вірність своєму народові, поділяються на солдатів, матросів, сержантів, старшин, прапорщиків, мічманів і офіцерський склад та кожному присвоюється відповідне військове звання.
Військовослужбовці і призвані на військові збори військовозобов'язані користуються всією повнотою соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод і несуть усі обов'язки громадян СРСР, передбачені Конституцією СРСР.
Відповідно до частини дев'ятої статті 1 цього Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» № 2232-ХІІ від 25.03.1992р. (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що щодо військового обов'язку громадяни України поділяються, зокрема, на такі категорії: військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.
Згідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про Збройні Сили України» від 6 грудня 1991 року №1934-XII, держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, резервістів, які виконують обов'язки служби у військовому резерві, та військовозобов'язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також членів сімей військовослужбовців, резервістів та військовозобов'язаних, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час виконання службових обов'язків або постраждали у полоні в ході бойових дій (війни), в умовах надзвичайного стану чи під час виконання службових обов'язків за межами України в порядку військового співробітництва або у складі національного контингенту чи національного персоналу у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.
Підпунктом 3 п.1 ст.3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, поширюється також на військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що громадяни із числа військовозобов'язаних, які проходять збори (навчальні, перевірочні, спеціальні), у цей період вважаються такими, що проходять військову службу та користуються гарантіями держави на рівні із іншими військовослужбовцями, що також кореспондується з нормами ст.10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", згідно з якою до військовослужбовців належать, зокрема, військовозобов'язані, призвані на військові збори.
При цьому, можливість отримання пільги, передбаченої п.4 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зокрема, для дружини, якщо вона не взяла повторний шлюб, військовослужбовця, який помер після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, законодавець не пов'язує з видом військової служби, тривалістю її проходження, військовим званням та посадою, а також часом, що сплинув після звільнення особи з військової служби.
Як вбачається з матеріалів справи, чоловік позивача - ОСОБА_2 - військовозобов'язаний, який був призваний на військові збори та помер внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується копією експертного висновку та копією свідоцтва про одруження (а.с.15,35,74,75).
Відповідно до норм ст.30 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" (далі - Закон №2262) незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям; непрацездатним батькам і дружині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дружині (чоловікові) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби.
А згідно до ст.37 Закону №2262 передбачено, що пенсії в разі втрати годувальника, які призначаються членам сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, не можуть бути нижче двох визначених законом розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Аналізуючи вищенаведені норми законодавства та надані суду докази, суд приходить до висновку, що за умови, що позивач не взяла повторний шлюб, вона має право на призначення пенсії по втраті годувальника, що призначається членам сім'ї військовослужбовців, відповідно до ст.ст. 30, 37 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб".
Також і позиція щодо можливості отримання пільги, передбаченої п.4 ч.1 ст.115 Закону №1058, зокрема, для дружини військовослужбовця, якщо вона не взяла повторний шлюб, який помер після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи висловлена і у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2016 року у справі №21-1887а15.
Згідно ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте, відповідачем не було надано суду жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність відмови у переведенні позивача на пенсію по втраті годувальника, відповідно до статті 37 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" з урахуванням норм вищенаведеного законодавства та обставин справи, встановлених судом та з урахуванням правової позиції Верховного Суду України, яка наведена вище та не спростована відповідачем жодними доказами.
При цьому, є безпідставними доводи відповідача про те, що при зверненні до головного управління за призначенням вказаної пенсії, позивачем не дотримано Порядку №3-1, оскільки форма поданої нею заяви не відповідає додатку 1 до п.7 вказаного порядку з огляду на те, що лист Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №Д1782-18 від 21.02.2018р. містить лише посилання на відсутність підстав для її призначення, а не вказував на відсутність документів чи певний порядок звернення за призначенням пенсії.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши дії (бездіяльність) відповідача щодо відмови у переведенні позивача на пенсію по втраті годувальника згідно Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб", суд приходить до висновку, що відповідач, відмовивши позивачеві у переведенні позивача на пенсію по втраті годувальника відповідно до ст.ст. 30, 37 Закону №2262 у зв'язку з відсутністю підстав для її призначення діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому позовні вимоги позивача в частині визнання неправомірними дій відповідача щодо відмови у переведенні позивача на пенсію по втраті годувальника згідно Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" підлягають задоволенню.
Також підлягають і задоволенню похідні позовні вимоги позивача про зобов'язання відповідача перевести позивача з пенсії по втраті годувальника згідно з Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" на пенсію по втраті годувальника, що призначається членам сім'ї військовослужбовців, відповідно до статті 37 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб", з урахуванням того, що судом встановлено неправомірність дій відповідача щодо відмови у переведенні позивача на пенсію по втраті годувальника згідно Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі “Чуйкіна проти України” констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд”, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства” (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення” спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
Таким чином, з урахуванням наведеної судової практики, суд приходить до висновку, що задоволення позовних вимог позивача про зобов'язання відповідача перевести позивача з пенсії по втраті годувальника згідно з Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" на пенсію по втраті годувальника, що призначається членам сім'ї військовослужбовців, відповідно до ст.ст. 30, 37 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Разом з тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача перевести позивача на вищевказаний вид пенсії з 17.11.2017р., враховуючи наступне.
У відповідності до положень ст.50 Закону №2262 встановлено, що, зокрема, членам сімей осіб офіцерського складу, прапорщиків і мічманів, військовослужбовців надстрокової служби і військової служби за контрактом та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, та пенсіонерів з їх числа, які набули право на пенсію після смерті годувальника, - з дня виникнення права на пенсію, а батькам або дружині (чоловікові), які набули право на пенсію у разі втрати годувальника, - з дня звернення за пенсією.
Так, як вбачається зі змісту копії заяви позивача від 25.01.2018р. вона звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з питання щодо переведення її на пенсію в разі втрати годувальника згідно до ст.37 Закону №2262 07.02.2018р. (а.с.46-47).
Таким чином, позивач має право на пенсію по втраті годувальника, що призначається членам сім'ї військовослужбовців, відповідно до ст.ст. 30, 37 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" саме з 07.02.2018р.
Щодо посилання позивача на звернення до відповідача із заявою про переведення її на інший вид пенсії від 17.11.2017р., то судом вони не беруться до уваги, оскільки позивач із вказаною заявою звернулася не до відповідача, а до Криворізького північного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області, який не є відповідачем у цій справі та позивачем до вказаного органу позовні вимоги не заявлені.
Крім того, суд зазначає, що саме Головні управління Пенсійного фонду України, зокрема, в областях здійснюють призначення (перерахунок) та виплату пенсій військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та іншим особам (крім військовослужбовців строкової служби та членів їх сімей), які мають право на пенсію згідно із Законом України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” відповідно до п.п.5 п.4 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №28-2 від 22.12.2014р.
У зв'язку з викладеним, у адміністративного суду відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог позивача у вказаній частині.
Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд не вбачає підстав для їх розподілу у порядку, встановленому ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували понесення ним будь-яких судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи з урахуванням того, що позивач як дружина померлого громадяна, віднесеного до 1 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи звільнений від сплати судового збору за п.10 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_3 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови у переведенні ОСОБА_1 на пенсію по втраті годувальника згідно Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) перевести ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) з пенсії по втраті годувальника згідно з Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" на пенсію по втраті годувальника, що призначається членам сім'ї військовослужбовців, відповідно до ст.ст. 30, 37 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" з 07.02.2018р.
Рішення суду може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, або протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення (у разі оголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини рішення) відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п.15.1 п.15 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва