м. Вінниця
11 червня 2018 р. Справа № 802/1081/18-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Поліщук І.М.,
за участю:
секретаря судового засідання: Дмитрука Михайла Володимировича
представника позивача: ОСОБА_1
представника відповідача: Мякінькової Л.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_3
до: Головного управління ДФС у Вінницькій області
про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_3 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що 19.06.2017 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №2429-02, яким йому визначено податкове зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік в сумі 2587,88 грн. Разом із тим, вказане податкове повідомлення рішення позивач вважає протиправним, оскільки воно винесене відповідачем без з'ясування та врахування істотних обставин, а тому звернувся до суду з позовною вимогою визнати його протиправним та скасувати.
Ухвалою від 16.04.2018 року відкрито провадження у даній адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 14.05.2018 року.
У судовому засіданні 14.05.2018 року задоволено клопотання представника позивача про надання йому часу для ознайомлення із відзивом та відкладено розгляд справи до 23.05.2018 року.
Ухвалою від 23.05.2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 11.06.2018 року.
У судовому засіданні 11.06.2018 року представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, що викладені у позовній заяві та відповіді на відзив. Зокрема зазначив, що у власності позивача дійсно перебуває житловий будинок загальною площею 307,8 кв.м. Разом із тим, житлова площа даного будинку становить лише 112,3 кв. м., натомість інша частина будинку є технічними приміщеннями та мала б оподатковуватись за ставкою, встановленою для господарських будівель. При цьому вказав, що поняття «будівля» та «приміщення» є тотожними. В обґрунтування того, що частина приміщень є нежитловими представник позивача також вказував на положення Державних будівельних норм України, згідно яких розміщення житлових приміщень у цокольних приміщеннях є забороненим. Крім того, представник позивача не заперечує наявність у позивача обов'язку сплати податку, однак не погоджується із проведеним розрахунком. Зокрема зазначає, що при зменшені бази оподаткування на 120 кв. м., в тому числі 112,3 кв. м. - житлової площі та 7,7 кв. м. - частини нежитлових приміщень, решта допоміжних (нежитлових) приміщень мала б оподатковуватись за ставкою 0,01 %. Також, посилаючись на положення п.п. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України, якими закріплений принцип презумпції правомірності рішень платника податку, представник позивача вказує, що податкова пільга в розмірі 120 кв. м. має застосовуватись саме до житлової площі, оскільки жодних застережень з цього приводу ПК України не містить.
Представник відповідача заперечувала щодо задоволення даного адміністративного позову з підстав, що викладені у відзиві на позовну заяву та в запереченнях на відповідь на відзив. Зокрема зазначила, що базою оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є загальна площа об'єкту оподаткування, тобто житлового будинку. Натомість передбачена рішенням Студенянської сільської ради Піщанського району Вінницької області ставка податку в розмірі - 0,01% стосується господарських будівель, що є відмінним від нежитлових чи господарських приміщень.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що позивачу на праві власності належить житловий будинок по АДРЕСА_1 загальною площею 307,8 кв.м., з яких житлова площа - 112,3 кв. м. та нежитлова площа - 195,5 кв. м.
Рішенням Студенянської сільської ради Піщанського району Вінницької області №56 від 23.02.2016 року встановлено в межах Студенянської сільської ради податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки.
Пунктом 1.5 даного Рішення встановлено наступні ставки податку:
- для об'єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб в розмірі 1 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного року, за 1 кв. м. бази оподаткування (п. 1.5.1);
- для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб в розмірі 0,01 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного року, за 1 кв. м. бази оподаткування (п. 1.5.2), крім таких об'єктів нерухомості, що перебувають у власності фізичних чи юридичних осіб: господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо, в розмірі 0,01 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного року, за 1 кв. м. бази оподаткування (п.п. «а» п. 1.5.2).
19.06.2017 року Головним управлінням ДФС у Вінницькій області прийнято податкове повідомлення-рішення №2429-02, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік в сумі 2587,88 грн.
Не погоджуючись із прийнятим податковим повідомленням-рішенням позивач оскаржив його в адміністративному порядку, однак листом за вих. №998/К/02-32-54-02 від 19.02.2018 року відповідач повідомив ОСОБА_3 про те, що податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік нараховане вірно.
Незгода позивача із податковим повідомленням-рішенням №2429-02 від 19.06.2017 року зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.
Так, 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України N71-VIII від 28 грудня 2014 року "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким, шляхом викладення в новій редакції ст. 266 ПК України, введено новий податок - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об'єктом оподаткування, відповідно до п. п. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України, стали об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх частка.
Відповідно до положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України, базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
База оподаткування об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується: а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів; б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів (п.п. 266.4.1 п. 266.4 ст. 266 ПК України).
За змістом підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями).
Згідно підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України, ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Так, як уже зазначалось судом вище, рішенням Студенянської сільської ради Піщанського району Вінницької області №56 від 23.02.2016 року встановлено в межах Студенянської сільської ради податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки.
Пунктом 1.5 даного Рішення встановлено наступні ставки податку:
- для об'єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб в розмірі 1 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного року, за 1 кв. м. бази оподаткування (п. 1.5.1);
- для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб в розмірі 0,01 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного року, за 1 кв. м. бази оподаткування (п. 1.5.2), крім таких об'єктів нерухомості, що перебувають у власності фізичних чи юридичних осіб: господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо, в розмірі 0,01 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного року, за 1 кв. м. бази оподаткування (п.п. «а» п. 1.5.2).
За приписами абзацу «а» підпункту 266.7.1. пункту 266.7 статті 266 ПК України, Обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості у такому порядку, зокрема: за наявності у власності платника податку одного об'єкта житлової нерухомості, в тому числі його частки, податок обчислюється, виходячи з бази оподаткування, зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку.
Із наведеного слідує, що у разі перебування у власності фізичної особи одного об'єкта нерухомості (житлового будинку) податок обчислюється виходячи із загальної площі такого об'єкта, зменшеної відповідно до податкової пільги, та відповідної ставки податку.
Вказані висновки щодо застосування норм права, узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 03.04.2018 по справі №802/1757/16-а, та повинні застосовуватись до спірних правовідносин на виконання ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і ч. 5 ст. 242 КАС України.
Так, як вбачається із матеріалів справи, відповідно до свідоцтва про право власності серії САВ 158608 від 21.06.2007 року за позивачем зареєстровано житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 307,8 кв. м.
Таким чином, оскільки у власності позивача перебуває житловий будинок загальною площею 307,8 кв.м., податковим органом цілком обгрнутовано визначено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 2587,88 грн. (307,8 кв. м. - 120 кв. м. (пільгова площа) х 13,78 грн. = 2587,88 грн.) із застосуванням податкової пільги та відповідної ставки податку в розмірі 1%, що, на переконання суду, відповідає вимогам податкового законодавства.
Що ж до посилань представника позивача на те, що житлова площа належного позивачу будинку становить лише 112,3 кв. м., яку в повному обсязі покриває податкова пільга в 120 кв. м., натомість решта 187,8 кв. м. нежитлових приміщень будинку мають оподатковуватись за ставкою 0,01 %, встановленою для господарських будівель, то суд зазначає наступне.
Так, відповідно до підпункту14.1.129-1 п.п. 14.1.129 п. 14.1 ст. 14 ПК України, об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють:
а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку;
б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей;
в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування;
г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки;
ґ) будівлі промислові та склади;
д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки);
е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо;
є) інші будівлі.
В даному випадку, обґрунтовуючи помилковість застосування відповідачем ставки податку в розмірі 1%, представник позивача зазначає, що нежитлові приміщення, наявні у належному позивачу житловому будинку, мають оподатковуватись за ставкою податку для господарських (присадибних) будівель (0,01%), оскільки поняття будівлі та приміщення за своїм змістом є ідентичними.
Разом із тим, суд критично оцінює такі посилання представника позивача, оскільки будівлею є вид споруди, що складається з опорних та обгороджувальних або сполучених (опорно-обгороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, які призначено для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, тощо, тоді як приміщенням є частина внутрішнього об'єму будівлі.
Таким чином, віднесення до господарських будівель, які є окремими спорудами, нежитлових приміщень, які є невід'ємною частиною житлового будинку, на переконання суду, є необґрунтованим.
Також, суд критично оцінює посилання представника позивача на положення п. п. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України в обґрунтування мотивів необхідності застосування податкової пільги в 120 кв. м. саме до житлової площі, оскільки, як уже зазначалось судом вище, базою оподаткування є загальна площа житлового будинку, а тому і пільга застосовується до загальної площі будинку, шляхом зменшення бази оподаткування на 120 кв. м.
Враховуючи усі вищевикладені обставини, суд приходить до висновку, що відповідач, приймаючи податкове повідомлення-рішення №2429-02 від 19.06.2017 року, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази надані позивачем, суд доходить висновку, що мотивація, на яку посилається останній, не дає суду підстав для постановлення висновків, які б спростовували доводи відповідача, а відтак відсутні підстави для задоволення позову.
З урахуванням вимог ст. 139 КАС України сплачений при зверненні до суду судовий збір позивачу не присуджується.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
В задоволені адміністративного позову відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
ОСОБА_3 (АДРЕСА_1 ідентифікаційний код НОМЕР_1);
Головне управління ДФС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 39402165).
Повний текст рішення складено 21.06.2018 року.
Суддя Поліщук Ірина Миколаївна