ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
21.06.2018Справа № 910/3965/18
За позовом Фізичної особи-підприємця Бартківа Михайла Володимировича
до Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕМОН-ЗАХІД 1948»
про стягнення 111873,98 грн.
Суддя Сташків Р.Б.
Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).
На розгляд Господарського суду міста Києва передано указану позовну заяву про стягнення суми боргу та санкцій за договором надання послуг від 01.10.2016 у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань оплатити надані послуги.
Відповідач позов не визнав, пославшись на те, що між ним та Позивачем в належній формі не було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, а тому він повинен вважатися неукладеним.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд
На підставі укладеного між Позивачем, як виконавцем, та Відповідачем, як замовником, Договору від 01.10.2016 № б/н про надання послуг (далі - Договір), за яким Позивач надавав Відповідачу послуги з екскаватором.
Відповідно до п. 4.1. Договору вартість послуг визначається сторонами за фактом їх надання за наслідками кожного календарного місяця і фіксується в актах про надані послуги.
Згідно з п. 4.3. Договору замовник зобов'язаний оплатити визначену в акті про надані послуги вартість послуг в строк у 30 днів з моменту підписання такого акту.
Відповідно до п. 5.3. Договору, за недотримання строків оплати наданих послуг, замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення.
Із матеріалів справи вбачається, що Позивачем та Відповідачем було затверджено та підписано Акт надання послуг № 2 від 30.11.2016 на суму 70944,00 грн.
Проте у встановлені Договором строки Відповідач за виконані роботи не розрахувався.
Оскільки відповідач своєчасно та в повному обсязі оплату за надані за Договором послуги не здійснив, позивач звертався 13.02.2017 до останнього з претензією про сплату боргу.
За приписами ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно зі ст. ст. 11, 509 ЦК України зобов'язання виникають, зокрема, з договору чи іншого правочину.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідач у своєму Відзиві на позовну заяву зауважив, що вищезазначений Договір є неукладеним через те, що сторонами не було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов.
Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Проте, у даному Договорі, як вбачається з матеріалів справи, наявні всі істотні умови, необхідні для даного виду господарського договору, а саме: погоджено ціну, предмет, строк дії Договору, наявні печатки та підписи сторін, а отже Договір у спірний період вважався чинним.
Суд також зауважує, що визнання договору неукладеним може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками його виконання сторонами. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України в постанові від 06.07.16 №3-436гс16.
Виходячи з цього, судом відхиляється твердження Відповідача щодо неукладеності даного Договору.
Розрахунок заборгованості судом перевірено та визнано обґрунтованим і арифметично правильним; її розмір є доведеним залученими Позивачем до справи доказами, а також відсутністю обґрунтованого спростування з боку Відповідача, з огляду на що позовна вимога про стягнення 70944,00 грн. заборгованості визнається судом обґрунтованою та підлягає стягненню.
Крім того, у зв'язку з несвоєчасною сплатою заборгованості, Відповідач, виходячи з положень ст.ст. 610, 611, 612 ЦК України, ч. 2 ст. 193 ГК України, є порушником грошового зобов'язання, що є підставою для застосування до нього правових наслідків, встановлених договором або законом, та зокрема у вигляді нарахування та стягнення пені на підставі п. 5.3 Договору, ст.ст. 546, 549 ЦК України, з урахуванням ч. 6 ст. 232 ГК України, а також 3% річних та інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України.
Позивач просив стягнути з Відповідача пеню у розмірі 25732,27 грн. за період з 01.12.2016 по 28.03.2018.
Відповідно до п. 4.3. Договору, Відповідач зобов'язаний здійснити оплату наданих йому послуг Позивачем у строк протягом 30 днів з моменту підписання Акту про надання послуг, який був підписаний 30.11.2016.
Виходячи з ч.1 ст. 253 ЦК України в якій визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок, а також беручи до уваги ч.5 ст.254 ЦК України, суд дійшов до висновку про початок нарахування штрафних санкцій з дати 02.01.2017, оскільки останній день строку виконання зобов'язання припадав на вихідний день.
Виходячи з ч.6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Даною нормою передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Тобто, останнім днем нарахуванням штрафних санкцій слід вважати 02.07.2017.
У відзиві на позовну заяву, Відповідач заявив про застосування позовної давності в частині вимог щодо нарахування пені.
Згідно з статтею 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність, зокрема, в один рік застосовується до вимог про стягнення пені.
Відтак, керуючись п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, суд дійшов до висновку, що Позивач не пропустив строк позовної давності, який спливає 02.07.2018. Враховуючи викладене, позовні вимоги в цій частині позову підлягають задоволенню частково, а саме в розмірі 9520,10 грн.
За умовами ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, судом здійснено арифметичний перерахунок 3% річних та інфляційних втрат у зазначений строк та встановлено, що до стягнення з Відповідача підлягає 2629,79 грн. 3% річних та 12551,89 грн. інфляційних втрат.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями ст.ст. 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Свемон-Захід 1948» (м. Київ, вул. Обсерваторна, буд. 6, прим. 5; ідентифікаційний код 39139461) на користь Фізичної особи-підприємця Бартківа Михайла Володимировича (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 70944 (сімдесят тисяч дев'ятсот сорок чотири) грн. основного боргу, 9520 (дев'ять тисяч п'ятсот двадцять) грн. 10 коп. пені, 2629 (дві тисячі шістсот двадцять дев'ять) грн. 79 коп. 3% річних, 12551 (дванадцять тисяч п'ятсот п'ятдесят одну) грн. 89 коп. інфляційних втрат та 1506 (одну тисячу п'ятсот шість) грн. 41 коп. судового збору.
У іншій частині позову відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк, встановлені ст. ст. 254,256, 257 ГПК України.
Суддя Сташків Р.Б.