ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
04.06.2018Справа № 910/3104/18
Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу
за позовом Вищого професійного училища №36
до державного підприємства "Спецагролізинг"
про визнання недійсним договору фінансового лізингу №14/2015 від 25.05.2015р.
При секретарю судового засідання: Єрмоловій Р.М.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Мельников Д.О. - представник за довіреністю № б/н від 12.03.2018 р.;
Баришев І.Г. -директор.
Вище професійне училища №36 звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до державного підприємства "Спецагролізинг" про визнання недійсним договору фінансового лізингу №14/205 від 25.05.2015р.
На думку позивача, договір фінансового лізингу №14/205 від 25.05.2015р. є недійсним згідно з ст.ст. 203, 215 ЦК України оскільки, при вчиненні правочину не була проведена процедура закупівель, в порядку, встановленому Законом, що є порушенням ч.4 ст. 40 Закону.
Ухвалою господарського суду від 26.03.2018 вищевказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення її недоліків з дня вручення цієї ухвали.
06.04.2018 до канцелярії суду позивач подав супровідний лист з доданими документами.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 18.04.2018 р. відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
14.05.2018 року до канцелярії суду відповідач подав заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, заяву про залучення третьої особи, клопотання про витребування доказу у позивача.
14.05.2018 року до канцелярії суду відповідач подав клопотання про колегіальний розгляд справи.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 16.05.2018 року заяву державного підприємства "Спецагролізинг" про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження у справі №910/3104/18 залишено без задоволення. Вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Розгляд справи призначено на 04.06.2018 року. Також, відмовлено у задоволенні заяви державного підприємства "Спецагролізинг" про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Міністерство освіти та науки України. Задоволено клопотання відповідача про витребування доказу у позивача. Витребувано у Вищого професійного училища №36 та державного підприємства "Спецагролізинг" оригінал договору фінансового лізингу №14/2015 від 25.05.2015р.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 16.05.2018 року відмовлено державному підприємству "Спецагролізинг" в задоволенні клопотання про колегіальний розгляд справи.
21.05.2018 року до канцелярії суду позивачем подано письмові пояснення.
14.05.2018 року до господарського суду міста Києва надійшла зустрічна позовна заява державного підприємства "Спецагролізинг" до Вищого професійного училища №36 про зобов'язання Вище професійне училища №36 с. Балин Хмельницької області передати державному підприємству "Спецагролізинг" комбайн зернозбиральний КЗС-812 СХ зав. №340, рік випуску 2010, з жаткою та транспортним візком, реєстраційний номер 69580 АА.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 16.05.2018 року зустрічну позовну заяву залишено без руху. Встановлено позивачу за зустрічним позовом десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви.
30.05.2018 року до канцелярії суду ТОВ «Спецагролізинг» подано заяву про виправлення описки.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 04.06.30218 року відмовлено в задоволенні заяви державного підприємства "Спецагролізинг" про виправлення описки в ухвалі.
04.06.2018 року до канцелярії суду представником позивача подано клопотання по справі, в яких просить суд долучити до матеріалів справи документи по справі, а саме: копію рішення господарського суду Хмельницької області від 21.03.2018 року по справі №924/1039/17, та для огляду в судовому засіданні витребувати у господарського суду Хмельницької області матеріали справи №924/1039/17, а також просить суд судове засідання, призначене на 04.06.2018 року провести без участі представників позивача, за наявними в справі матеріалами.
04.06.2018 року до канцелярії суду від відповідача надійшло клопотання про витребування доказу у позивача, а саме: акт №1 повернення майна до спірного договору від 05.04.2017р., копію довіреності від 04.04.2017 року, копію паспорту на ім'я ОСОБА_3.
В судове засіданні 04.06.2018 року представник позивача не з'явився.
Судом відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів по справі.
Представник відповідача заперечував проти позову, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
В судовому засіданні на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представників відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно п. 1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
25.05.2015 року між державним підприємством "Спецагролізинг" (лізингодавцем) та вищим професійним училищем № 36 (лізингоодержувачем) укладено договір фінансового лізингу № 14/2015, відповідно до умов якого лізингодавець передає лізингоодержувачу у користування на визначений договором строк предмет лізингу, вказаний у додатку №1 (специфікація предмета лізингу), а лізингоодержувач сплачує за це лізингові платежі на умовах договору.
Відповідно до ч.1 статті 292 ГК України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Згідно ч.1 статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.
За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до додатку №1 (специфікація предмета лізингу) майном є комбайн зернозбиральний КЗС-812 СХ №340, рік випуску 2010 з жаткою та транспортним візком, вартість 582 331,00 грн.
В матеріалах справи наявний акт приймання-передачі майна до договору фінансового лізингу №14/2015 від 25.05.2015 року, відповідно до якого лізингодавець передав, а лізингоодержувач отримав у користування майно: комбайн зернозбиральний КЗС-812 СХ №340, рік випуску 2010 з жаткою та транспортним візком, вартість 582 331,00 грн.
Судом враховано, що рішенням господарського суду Хмельницької області від 21.03.2018 року у справі №924/1039/17 позов державного підприємства "Спецагролізинг" до вищого професійного училища № 36 с. Балин Хмельницької області про стягнення 461798,4 грн., з яких 221285,8 грн. заборгованості зі сплати відшкодування частини вартості предмету лізингу, 46101,2 грн. заборгованості зі сплати комісії, 139260,51 грн. пені, 7263 грн. 3% річних, 36241,27 грн. інфляційних втрат, 11646,62 грн. штрафу задоволено частково. Стягнуто з вищого професійного училища № 36 с. Балин Хмельницької області (с. Балин Дунаєвецького району Хмельницької області, вул. Центральна, буд. 1, ідентифікаційний код 26294370) на користь державного підприємства "Спецагролізинг" (м. Київ, вул. Горького, буд.11, ідентифікаційний код 37118591) 221285,8 грн. заборгованості зі сплати відшкодування частини вартості предмету лізингу, 46101,2 грн. заборгованості зі сплати комісії, 69630,26 грн. пені, 7263 грн. 3% річних, 36241,27 грн. інфляційних втрат, 5823,31 грн. штрафу, 6926,98 грн. відшкодування судового збору. У позові в частині позовних вимог про стягнення 69630,25 грн. пені, 5823,31 грн. штрафу відмовлено.
У вищезазначеному рішення встановлено, що 25.05.2015р. між державним підприємством "Спецагролізинг" (лізингодавцем) та Вищим професійним училищем № 36 (лізингоодержувачем) було складено, скріплено підписами та печатками обох сторін акт приймання-передачі майна (додаток № 3) до договору фінансового лізингу № 14/2015 від 25.05.2015р., відповідно до якого на підставі договору фінансового лізингу № 14/2015 від 25.05.2015р. лізингодавець передав у лізинг лізингоодержувачу, а лізингоодержувач прийняв майно, що відповідає специфікації (додаток № 1 до договору) у користування майно, а саме комбайн зернозбиральний КЗС-812 СХ зав. № 340, рік випуску 2010 з жаткою та транспортним візком, вартістю 582331 грн.
Крім того, як вбачається зі змісту банківської виписки за 30.06.2015р. по рахунку ДП «Спецагролізинг», 30.06.2015р. Вище професійне училище № 36 с. Балин перерахувало на користь ДП «Спецагролізинг» 29116,55 грн. відшкодування вартості об'єкту лізингу за договором фінансового лізингу згідно рахунку № 59 від 26.06.2015р. (тобто, відповідачем перераховано авансовий платіж, точний розмір якого чітко визначено пунктом 4.5. укладеного між сторонами у справі договору фінансового лізингу № 14/2015 від 25.05.2015р.).
Вищенаведеними обставинами, які засвідчують неодноразове вчинення відповідачем дій, виконання яких передбачено укладеним між сторонами у справі договору фінансового лізингу № 14/2015 від 25.05.2015р. (зокрема, сплата авансового платежу, прийняття майна), а також прийняттям часткового виконання позивачем, спростовується твердження відповідача про те, що він не міг виконати своїх зобов'язань за договором. При цьому судом з приводу посилання віповідача на відсутність у нього примірника договору лізингу № 14/2015 від 25.05.2015р. зауважується, що відповідно до п. 18.1. договору лізингу № 14/2015 від 25.05.2015р. (який підписано представниками як позивача, так і відповідача) даний договір фінансового лізингу укладений в двох примірниках для кожної сторони.
Також, стосовно посилання відповідача на відсутність реєстрації бюджетних зобов'язань відповідача, судом зауважується, що ні законом, ані договором момент набрання чинності договором лізингу № 14/2015 від 25.05.2015р. жодним чином не пов'язано з включенням зобов'язань з лізингових платежів до Реєстру бюджетних зобов'язань.
Крім того, з огляду на зміст ст. 204 Цивільного кодексу України „Презумпція правомірності правочину" (відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним) судом констатується дійсність укладеного між сторонами у справі договору фінансового лізингу № 14/2015 від 25.05.2015р.
З Єдиного державного реєстру судових рішень (http://www.reyestr.court.gov.ua) вбачається, що рішення господарського суду Хмельницької області від 21.03.2018 року у справі №924/1039/17 не оскаржувалось та набрало законної сили 27.04.2018 року.
Частиною 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Вимоги позивача щодо визнання недійсним договору фінансового лізингу мотивовані тим, що оскільки при вчинені правочину - договору фінансового лізингу №14/2015 від 25.05.2015 року процедура закупівель в порядку, встановленому Законом України «Про здійснення державних закупівель» проведена не була, укладення договору фінансового лізингу є порушенням норм ч. 4 статті 40 Закону України «Про здійснення державних закупівель», відповідно до яких забороняється укладання договорів, які передбачають оплату замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур закупівель, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч.1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ч.1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.
Цією статтею визначено перелік способів судового захисту, одним із яких є визнання правочину недійсним.
Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Відповідно до статті 215 ЦК України, що кореспондуються з положеннями ст. 207 ГК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Отже, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, зокрема, відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).
Свобода договору означає можливість сторін вільно визначати зміст договору, який вони укладають і формувати його конкретні умови. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Відповідно до абз. 4 п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» № 11 від 29.05.2013 року, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Згідно з п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009 року судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.
Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).
Відповідно до ч.2 статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про здійснення державних закупівель" (у редакції, яка діяла з 09.05.2015 року та станом на дату укладення договору - 25.05.2015 року), цей Закон застосовується до всіх замовників та закупівель товарів, робіт і послуг, за умови, що вартість предмета закупівлі (без урахування податку на додану вартість), товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 100 тисяч гривень, а робіт - 1 мільйон гривень.
Частиною 3 статті 2 Закону України "Про здійснення державних закупівель" передбачено, що дія цього Закону не поширюється на випадки, якщо предметом закупівлі, зокрема, є:
- послуги фінансових установ, в тому числі міжнародних фінансових організацій, пов'язані із залученням кредитних ресурсів та коштів до статутного капіталу замовником;
- фінансові послуги, що надаються у зв'язку з емісією, купівлею, продажем, передачею цінних паперів або інших фінансових інструментів.
03.05.2012 року між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Володар" (виконавець) укладено договір про закупівлю послуг № 40-02, згідно з умовами якого виконавець зобов'язувався у 2012 році надати консультативні послуги в наукових і технічних галузях, суміжних з будівництвом; провести першочергові геологорозвідувальні роботи на нафту і газ, а саме: детальні багатокомпонентні 2D сейсморозвідувальні дослідження на Краснопопівському підземному сховищу газу (далі - послуги), а замовник зобов'язувався вказані послуги прийняти та оплатити вчасно і в повному обсязі.
Відповідно до п. 3.1 договору ціна цього договору становить 34 979 010,00 грн, крім того ПДВ 6 995 802,00 грн, всього 41 974 812,00 грн.
Згідно з п. 4.1 договору після укладення цього договору замовник може перерахувати на рахунок виконавця авансовий платіж у розмірі 70 (сімдесят) відсотків від суми зазначеної у п. 3.1. договору, що становить 24 485 307,00 грн, крім того ПДВ 4 897 061,40 грн, всього 29 382 368,40 грн.
Далі розрахунки за послуги проводяться шляхом поетапної оплати замовником наданих послуг, після отримання замовником рахунку на оплату, якісно підготовленої відповідно до вимог Геологічного завдання та Календарного плану звітної документації, та після підписання замовником акту здачі-приймання наданих послуг по кожному виконаному етапу. При цьому із суми, яка повинна бути сплачена, вираховується питома частка авансового платежу. Розрахунки проводяться протягом 5 (п'яти) банківських днів від дати підписання замовником без зауважень до наданих послуг акту здачі-приймання наданих послуг та отримання документів, передбачених цим пунктом (п. 4.2 договору про закупівлю послуг).
Пунктом 6.1 договору про закупівлю послуг передбачено, що замовник зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі сплачувати за надані послуги; приймати надані послуги згідно з актом здачі-приймання наданих послуг (якщо результати наданих послуг відповідають умовам договору); протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня отримання звітної документації, визначеної Геологічним завданням та Календарним планом, акту здачі-приймання наданих послуг за виконаний етап надати виконавцю підписаний вищезазначений акт або мотивовану відмову від прийняття послуг.
ТОВ "Володар" надало, а ПАТ "НАК "Нафтогаз України" прийняло, послуги на загальну суму 41 974 812,00 грн, що підтверджується зведеними актами здачі-приймання наданих послуг № 1 від 17.08.2012 та № 2 від 20.12.2012, які підписані представниками сторін та скріплені їх печатками.
16.06.2015 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Володар" (первісний кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю "Надра Інтегровані рішення», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Тутковський інтегровані рішення» (новий кредитор) укладений договір відступлення права вимоги (далі - договір відступлення права вимоги), згідно з умовами якого первісний кредитор передав свої права (відступив права вимоги), а новий кредитор набув усі права первісного кредитора по договору про закупівлю послуг № 40-02 від 03.05.2012 (далі - основний договір).
Відповідно до п.1 ч. 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок:, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги)
Згідно з статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до п. 1.2 договору відступлення права вимоги, правами для цілей договору розуміються усі існуючі права вимоги кредитора до боржника (ПАТ "НАК "Нафтогаз України"), у обсязі та на умовах, що існують на момент відступлення, у т.ч. права вимоги грошових та інших зобов'язань по основному договору.
Згідно п. 2.1. договору відступлення права вимоги, відступлення права вимоги заборгованості за основним договором до боржника (ПАТ "НАК "Нафтогаз України") новому кредитору здійснюється без компенсації первісному кредитору вартості такої заборгованості.
Цей договір є договором відступлення (переуступки) права вимоги та не є договором купівлі-продажу права вимоги (п. 2.2 договору відступлення права вимоги).
Пунктом 3.4. договору відступлення права вимоги передбачено, що відступлення права вимоги первісним кредитором та набуття новим кредитором права вимоги набувають чинності у момент укладення цього договору, за умови його належного підписання обома сторонами та скріплення печатками сторін.
Відповідно до п. 4.2. договору відступлення права вимоги, новий кредитор приймає зобов'язання письмово повідомити боржника про заміну кредитора у зобов'язанні (набуття права вимоги) по основному договору.
Частиною 1 статті 516 ЦК України передбачено, що. заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Спір у справі виник у зв'язку з тим, що на думку позивача, учасники правочину про відступлення права вимоги від 16.06.2015 року не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення спірного правочину, а також зазначає, що ТОВ «Володар» є фіктивним підприємством , а відтак спірний договір не відповідає нормам чинного законодавства, оскільки не був направлений на настання реальних наслідків та у зв'язку з чим, на підставі ст.ст. 203, 234 ЦК України договір є недійсним.
Відповідно до ч.1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ч.1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.
Цією статтею визначено перелік способів судового захисту, одним із яких є визнання правочину недійсним.
Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Відповідно до статті 215 ЦК України, що кореспондуються з положеннями ст. 207 ГК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Отже, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, зокрема, відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).
Свобода договору означає можливість сторін вільно визначати зміст договору, який вони укладають і формувати його конкретні умови. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Відповідно до абз. 4 п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» № 11 від 29.05.2013 року, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Згідно статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Пунктом 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними№ №11 від 29.05.2013 року передбачено, що фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.
З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.
У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.
Зі змісту п.3.4 договору відступлення права вимоги, третя особа (новий кредитор) набула права вимоги оплати послуг за договором №40-02 від 03.05.2012 року про надання послуг з момент укладення договору відступлення. А, відповідно до п. 2.1. договору відступлення права вимоги, відступлення права вимоги заборгованості за основним договором до боржника (ПАТ "НАК "Нафтогаз України") новому кредитору здійснюється без компенсації первісному кредитору вартості такої заборгованості. Тобто, договір відступлення є виконаним, оскільки на його виконання відповідач передав третій особі майно - права вимоги до позивача, які виникли з договору №40-02 від 03.05.2012 року.
Отже, позивач, не довів, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення спірного правочину, та відповідно не довів його фіктивність.
Судом не приймаються до уваги надані позивачем вироки Комінтернівського районного суду м. Харкова постановлені відносно фізичної особи, оскільки вони не стосуються відповідача та не містять обставин стосовно вчиненого договору про відступлення прав вимоги.
Також, не приймається до уваги ухвала Печерського районного суду від 06.04.2017 року у справі №757/19329/17-к, оскільки як вбачається з її змісту вона приймалась за наслідками розгляду клопотання про призначення документальної позапланової виїзної перевірки вимог податкового законодавства. Та в ній іде посилання на не встановлені судом обставини, а лише виклад визначених прокурором мотивів клопотання про проведення слідчої дії.
Та, не беруться до уваги, кримінальні провадження №12016100060002240 та №12014000000000135 щодо фіктивного підприємництва та замаху на заволодіння грошовими коштами, оскільки це тільки внесення відомостей щодо можливого вчинення правопорушення.
Відповідно до ч. 1 статті 214 КПК України слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування.
Крім того, суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів фіктивності ТОВ «Володар».
Відповідно до статті 55-1 ГК України ознаки фіктивності, що дають підстави для звернення до суду про припинення юридичної особи або припинення діяльності фізичною особою - підприємцем, в тому числі визнання реєстраційних документів недійсними: зареєстровано (перереєстровано) на недійсні (втрачені, загублені) та підроблені документи; незареєстровано у державних органах, якщо обов'язок реєстрації передбачено законодавством; зареєстровано (перереєстровано) у органах державної реєстрації фізичними особами з подальшою передачею (оформленням) у володіння чи управління підставним (неіснуючим), померлим, безвісти зниклим особам або таким особам, що не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження; зареєстровано (перереєстровано) та проваджено фінансово-господарську діяльність без відома та згоди його засновників та призначених у законному порядку керівників.
Згідно ч. 1 ст. 205 КК України фіктивним підприємництвом є створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.
Тобто, ознаки фіктивного підприємництва виникають лише у разі доведеності в порядку кримінального провадження ознак цієї фіктивності.
Отже, зважаючи на встановлені обставини справи та враховуючи положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання оскаржуваного договору недійсним, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Судовий збір, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ч.1 ст. 32, ч.1 ст.ст. 33, 34, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити повністю.
Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Дата підписання рішення: 21.06.2018 року.
Суддя С.М.Мудрий