Справа № 215/4955/17 22-ц/774/1004/К/18
Іменем України
19 червня 2018 року м. Кривий Ріг
Справа № 215/4955/17
Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Бондар Я.М.
суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П.
секретар судового засідання - Чубіна А.В.
сторони справи:
позивач -ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 25 січня 2018 року, ухваленого суддею Дудіковим А.В. в м. Кривому Розі,
У листопаді 2017 року позивач ОСОБА_1 звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд дитини за межі України, до досягненням нею шістнадцятирічного віку, без згоди та супроводу батька.
В мотивування заявлених позовних вимог зазначила, що перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 Від якого мають сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 Шлюбні відносини з відповідачем припинені, проживають окремо, особисті відносини між ними зіпсовані, у спілкуванні повне непорозуміння, стосунки фактично не підтримують. Дитина, ОСОБА_3, мешкає разом з нею, вона має можливість та бажання здійснити виїзд за межі України разом з ним, щоб син оздоровився на морських курортах і відвідати історичні місця за межами України, але це неможливим без письмової згоди відповідача, який здійснює незаконні і невмотивовані перешкоди, у реалізації права неповнолітнього на пересування і виїзд за межі України. Тому, просила суд надати тимчасовий дозвіл на виїзд за межі України, в тому числі Шенгенської зони, неповнолітньому ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, до досягнення ним шістнадцятирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3, без згоди (дозволу) та супроводу батька - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2
Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 25 січня 2018 року, ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального законодавства. А саме, зазначає, що висновки суду про не зазначення нею конкретної дати або періоду не відповідає законодавству. Тому що має намір щоб вивозити дитину до досягнення ним 16 річного віку у будь-який час без згоди батька.
Відзив на апеляційну скаргу не подавався.
Указом Президента України «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» №452 від 29 грудня 2017 року ліквідовано Апеляційний суд Дніпропетровської області та утворено Дніпровський Апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та Кривому Розі.
Згідно пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Відповідно до пункту 8 Розділу ХІІІ Цивільного процесуального кодексу України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційній суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Таким чином, Апеляційний суд Дніпропетровської області продовжує здійснювати свої повноваження до початку роботи Дніпровського Апеляційного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та Кривому Розі.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, та підтверджується матеріалами справи, що сторони у справі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 записано батьками в свідоцтві про народження ОСОБА_3, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 ( а.с.10).
Відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не зазначено ні конкретного періоду, ні держави напрямку виїзду неповнолітнього, що унеможливлює задоволення її вимог.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).
Згідно зі статтею 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Дитина, яка не досягла 14 років, повинна проживати у встановленому місці проживання, яке не може бути змінене самочинно як волею сторонніх осіб, так і волею якогось одного з її батьків.
Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.
Визначення місця проживання малолітньої дитини за конкретною адресою унеможливлює маніпуляції з боку того з батьків, з ким буде проживати дитина, зокрема проживати де завгодно, унаслідок чого батько дитини не буде мати змоги брати участь у її вихованні.
Відповідно до частини третьої статті 313 ЦК України фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.
Згідно із частиною другою статті 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.
Пунктом 3 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (далі - Правила), передбачено виїзд з України громадян, які не досягли шістнадцятирічного віку, за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли вісімнадцятирічного віку.
Виїзд з України громадян, які не досягли шістнадцятирічного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску (підпункт 1 пункту 4 Правил).
Тимчасовий виїзд малолітньої дитини за межі України повинен відбуватись лише за погодженням з іншим з батьків, оскільки такий переїзд спричиняє зміну режиму спілкування дитини з іншим з батьків, порядок участі у вихованні дитини, зміну звичайного соціального, культурного, мовного середовища дитини, що впливає на її подальше життя, розвиток і виховання.
Виходячи з положень зазначених норм матеріального права дозвіл на виїзд малолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачем не зазначено конкретного часу, періоду та країни в яку має намір поїхати позивач разом із неповнолітнім, без згоди батька.
Доводи апеляційної скарги позивача про намір відвідувати усі країни Шенгенської зони без згоди батька разом із неповнолітнім у будь-який час до досягнення сином 16 річного віку, є неприйнятними, тому що не узгоджуються із діючим законодавством та можуть порушити та (або) обмежити право батька на спілкування із його сином.
Надання дозволу на тривалий без обмеження часом виїзд неповнолітньої дитини без згоди та супроводу батька суперечить чинному законодавству, що визначає рівність прав та обов'язків батьків щодо виховання дитини, що може призвести до фактичного позбавлення батька дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та можливості спілкування з нею.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволенню, а рішення суду без змін.
Керуючись ст.ст. 367-368, 374-375, 381-384 ЦПК України, Апеляційний суд Дніпропетровської області,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, залишити без задоволення.
Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 25 січня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 19 червня 2018 року.
Головуючий:
Судді: