Провадження № 22-ц/774/2015/18 Справа № 199/7197/17 Головуючий у 1 й інстанції - Руденко В. В. Доповідач - Ткаченко І.Ю.
Категорія 27
14 червня 2018 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Каратаєвої Л.О., Пидищи М.М.
за участю секретаря - Кравцової Н.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом ОСОБА_2, який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», ОСОБА_4, треті особи: Управління-служба у справах дітей Амур-нижньодніпровської районної в місті Дніпропетровську ради, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Гупало Катерина Вячеславівна про визнання договору іпотеки недійсним
за апеляційною скаргою ОСОБА_2, який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3
на рішення Амур - Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 листопада 2017 року, -
12 жовтня 2017 ОСОБА_2, який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання договору іпотеки недійсним (а.с.а.с.1-2,13-14).
Рішенням Амур - Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 листопада 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», ОСОБА_4, треті особи: Управління-служба у справах дітей Амур-нижньодніпровської районної в місті Дніпропетровську ради, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Гупало Катерина Вячеславівна про визнання договору іпотеки недійсним - відмовлено (а.с.62-65).
В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвали нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі (а.с.69-71).
В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Згідно п.9 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду 1 інстанції залишити без змін, виходячи з наступних підстав.
Судом 1 інстанції встановлено, що ОСОБА_2 є чоловіком відповідача ОСОБА_4, а неповнолітній ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, є їх сином (а.с.17-18).
03 квітня 2008 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», та ОСОБА_4 було укладено договір кредиту № 07.1/92-8 Того ж дня був укладений договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 07.1/93-8 (а.с.21-23).
03 квітня 2008 року відповідач ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гупало К.В., зареєстрованого в реєстрі за №956, придбала домоволодіння АДРЕСА_1 (а.с.19-20).
В забезпечення умов кредитного договору 03 квітня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», та ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки №61 нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гупало К.В. зареєстрований в реєстрі за № 960, відповідно до якого ОСОБА_4 передала в іпотеку придбане нерухоме майно - домоволодіння розташоване за адресою: АДРЕСА_1, яке складається з житловий будинок літ.А-1-житловий будинок (шл.бет) загальною площею 52,8 кв.м., житловою площею 26,1 кв.м., літ.-Б-літня кухня (шл.бл), літ.В-сарай (шл.бл), літ.Г-вбиральня (цегла), літ.Д-сарай/тим/(дощ), 1-6,1-споруди, літ. Е - сарай (шл.бл) (а.с.24-25).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд 1 інстанції виходив з того, що підстави для задоволення позову про визнання недійсним іпотечного договору відсутні, оскільки його укладення не призвело до звуження обсягу, зменшення чи обмеження існуючого права неповнолітнього на користування житлом, який до того ж на час укладання оспорюваного правочину не був його власником та не був у ньому зареєстрований.
Із вказаними висновками суду 1 інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.
Так, згідно зі статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.
Так, відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частини друга, третя статті 215 ЦК України).
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи ст.. ст.. 3,15,16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.
Відповідно до ч.3 та ч. 2 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень.
Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей.
Згідно зі статтею 177 СК України та статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.
За змістом ч. 6 ст. 203 та ч.1ст. 215 ЦК України, правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.
За таких обставин вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину без попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнано недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред'явлено позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.
Згідно зі статтею 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При цьому ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містять норм, які б зменшували або обмежували права членів сім'ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.
При вирішенні справ за позовом в інтересах дітей про визнання недійсними договорів іпотеки необхідно в кожному конкретному випадку:
1) перевіряти в дитини наявність права користування житловим приміщенням на момент укладення оспорюваного договору, а також місце її фактичного постійного проживання;
2) враховувати добросовісність поведінки іпотекодавців щодо надання документів про права дітей на житло, яке є предметом іпотеки, при укладенні оспорюваного договору;
3) з'ясовувати, чи існує фактичне порушення законних прав дитини внаслідок укладення договору іпотеки.
Відповідно до частин другої-четвертої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Отже, якщо власник майна є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи і укладає правочини, які впливають на права дитини, він повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій.
Неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, що передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батьків, які зловживали своїми правами законних представників дитини, а може спричинити інші наслідки, передбаченні законодавством, які застосовуються органами опіки та піклування.
Вказана правова позиція викладене в постанові Верховного Суду України у справі №6-1002цс17 від 10 липня 2017 року.
Як вбачається із матеріалів справи, на момент укладення договору іпотеки, іпотекодавець ОСОБА_4, яка є матір'ю неповнолітнього ОСОБА_3 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2. Позивач на момент укладення спірного договору також був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.39). Також відповідно до довідки №015864 від 26 березня 2008 року в домоволодінні, що є предметом іпотеки, за адресою АДРЕСА_1 ніхто не зареєстрований та не проживає.
Відповідно до п. 1.7. договору іпотеки, Іпотекодавець гарантує, що на предмет Іпотеки не існує прав та вимог інших осіб, в тому числі тих, що не зареєстровані у встановленому законом порядку.
Отже, права користування житловим приміщенням, переданим в іпотеку, на момент укладення оспорюваного договору, у дитини були відсутні, оскільки вона та батьки не були зареєстровані в домоволодінні на час укладання оспорюваного правочину, а тому дозвіл органу опіки та піклування укладати договір був не обов'язковий.
Крім того, позивачем під час укладання договору надано посвідчену заяву на згоду щодо укладення договору іпотеки та підтверджено, що договір іпотеки відповідає інтересам сім'ї та не порушує їх прав (а.с.40).
Встановивши вищезазначені обставини справи, суд 1 інстанції дійшов до правильного висновку, з яким погоджується й колегія суддів, що правові підстав для визнання спірного договору іпотеки недійсним - відсутні.
З цих підстав колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про визнання недійсним договору іпотеки з посиланням на норми Закону України «Про охорону дитинства» щодо порушення прав неповнолітньої дитини.
Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої вимоги та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Рішення Амур - Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 листопада 2017 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Судді: