Справа № 212/6418/17 22-ц/774/903/К/18
19 червня 2018 року м. Кривий Ріг
Справа № 212/6418/17
Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого- судді Бондар Я.М.,
суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П.,
секретар судового засідання : Чубіна А.В.
сторони : позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат»,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 16 січня 2018 року, яке ухвалене суддею Пустовітом О.Г. у м. Кривому Розі,
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат» (далі - ПАТ «Кривбасзалізрудком») про стягнення моральної шкоди, у зв'язку із ушкодженням здоров'я .
В мотивування заявлених вимог зазначив, що працюючи протягом тривалого часу на підприємстві відповідача у шкідливих, підземних умовах виробничого середовища, отримав професійне захворювання, у зв'язку із чим висновком МСЕК від 23.12.1994 року йому встановлено вперше 35 % втрати професійної працездатності. Вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він втратив своє здоров'я, у зв'язку з чим йому завдана моральна шкода, розмір якої він оцінює у 224000 грн. та яку просив стягнути на свою користь з відповідача.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 16 січня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. Стягнуто з ПАТ «Кривбасзалізрудком» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі - 30000 грн. без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов'язкових платежів. Стягнуто з ПАТ «Кривбасзалізрудком» на користь держави судовий збір в розмірі 640 грн.
В апеляційній скарзі представник відповідача ПАТ «Кривбасзалізрудком», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог.
В мотивування доводів апеляційної скарги представник відповідача зазначає, що судом не враховано, що спірні правовідносини урегульовано Постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 р. № 472. Також вважає, що суд першої інстанції не врахував того, що позивачем не дотримано поряду розгляду спору про відшкодування моральної шкоди, тобто попереднього звернення з заявою про відшкодування моральної шкоди до комісії по трудовим спорам підприємства, пропущено строк позовної давності, не надано доказів заподіяння йому моральної шкоди, а тому підстави для її відшкодування відсутні.
Указом Президента України «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» №452 від 29 грудня 2017 року ліквідовано Апеляційний суд Дніпропетровської області та утворено Дніпровський Апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та ОСОБА_2.
ОСОБА_3 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Відповідно до пункту 8 Розділу ХІІІ Цивільного процесуального кодексу України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційній суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Таким чином, Апеляційний суд Дніпропетровської області продовжує здійснювати свої повноваження до початку роботи Дніпровського Апеляційного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та ОСОБА_2.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог, доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Судом встановлено, що згідно записів, що містяться в трудовій книжці ОСОБА_1 він працював на підприємстві відповідача з 01.10.1966 року по 13.06.2001 року у підзених умовах виробничого середовища. Був звільнений 13.06.2001 року у звязку із виходом на пенсію. (а.с. 4-5).
ОСОБА_3 розслідування хронічного професійного захворювання від 28 листопада 1994 року ОСОБА_1 встановлений діагноз: неврит, туговухість 1ст., вібраційна хвороба 1ст ( а.с.6-7).
В ОСОБА_3 розслідування профзахворювання встановлено, що причиною отримання позивачем профзахворювання являється тривала робота під впливом шкідливих факторів виробничого середовища - шуму та вібрації (а.с.6,7).
ОСОБА_3 виписки з ОСОБА_3 ВТЕК від 23 грудня 1994 року позивачу ОСОБА_1 вперше встановлено 35% втрати професійної працездатності (а.с. 8).
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 та стягуючи на його користь з ПАТ «Кривбасзалізрудком» моральну шкоду в розмірі 30000 грн., суд першої інстанції керувався вимогами ст. 13 ЗУ «Про охорону праці» й виходив з обов'язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду у зв'язку з отриманим ним на виробництві професійним захворюванням.
Колегія судді погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до п.п. 3,4 ч.1 ст. 264 ЦПК України суд, під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.5 Постанови «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року, оскільки питання про відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодуванню моральної шкоди у цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.
ОСОБА_3 витягу із акту огляду у ЛТЕК позивачу ОСОБА_1 23 грудня 1994 року встановлено втрату професійної працездатності по отриманим ним на виробництві професійним захворюванням з діагнозом: двосторонній кохлеарний неврит ( туговухість), вібраційна хвороба - 1ст., первинно встановлено з 23 грудня 1994 року.
Саме з часу первинного встановлення хронічного захворювання у позивача виникло право на відшкодування моральної шкоди, яку заподіяно внаслідок ушкодження здоров'я на виробництві, а тому спір з приводу її відшкодування повинен вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого такого права.
Визначившись з характером спірних правовідносин, суд першої інстанції, дійшов вірного висновку про їх врегульовано у відповідності до положень ст. 173,173-1 КЗпП України, якими передбачений обов'язок відшкодування власником або уповноваженим ним органом шкоди, в тому числі й моральної, працівникам у разі ушкодження їх здоров'я.
Отже, правовідносини з відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаного з виконання трудових обов'язків регулюються законодавством, чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування такої шкоди, яке настає з дня встановлення потерпілому стійкої втрати професійної працездатності, про що йде мова у п. 38 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 р. № 472, які діяли до 11.07.2001 року.
Також, ст. 173-1КЗпП України містить положення, яким передбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться власником або уповноваженим ним органом, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушили його нормальні життєві зв'язки і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством (в редакції від 15.12.93).
Оскільки, позивачу ОСОБА_1 первинно встановлено стійку втрату професійної працездатності 23 грудня 1994 року в розмірі 35%, що підтверджується витягом з акту огляду во ВТЕК (а.с. 8), то правовідносини сторін повинні регулюватися законодавством, чинним саме на день встановлення стійкої втрати професійної працездатності.
Порядок та умови відшкодування моральної шкоди, завданої працівникові внаслідок небезпечних або шкідливих умови праці були визначені нормами діючого на час виникнення спірних правовідносин законодавства, а саме: ст. 12 Закону України «Про охорону праці» та Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 р. № 472 з відповідними змінами на час виникнення спірних правовідносин (далі - Правила).
Так, статтею 12 Закону України «Про охорону праці» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин передбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Покладення обов'язку з відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, на власника підприємства, установи і організації або уповноважений ним орган передбачалося й Правилами.
ОСОБА_3 п.11 Правил в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.
При цьому, ст. 440-1 ЦК УРСР в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин передбачалося, що моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування матеріальної шкоди. Розмір відшкодування шкоди визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
Актом розслідування професійного захворювання від 28 листопада 1994 року встановлено, що професійне захворювання з діагнозом двухсторонній невріт, вібраційна хвороба 1ст., позивач отримав внаслідок тривалої роботи в шкідливих умовах праці у ПАТ «Кривбасзалізрудком» (а.с. 6-7).
Роботодавець ПАТ «Кривбасзалізрудком» не створив безпечні та нешкідливі умови праці на підприємстві, де працював позивач, тим самим порушивши ч.2 ст. 152 КЗпП України, ст. 17 Закону України «Про охорону праці», які встановлюють цей обов'язок, що в свою чергу стало причиною отримання позивачем професійного захворювання, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач є винним у заподіянні моральної шкоди позивачу.
Факт спричинення моральної шкоди знайшов своє підтвердження в судовому засіданні, позивач переносить фізичний біль, потребує медикаментозного лікування, зазнав порушення свого звичайного способу життя і вимушений витрачати свої сили на організацію свого життя, внаслідок чого переносить моральні страждання.
Враховуючи те, що доказів в спростування доведеності факту заподіяння позивачу моральної шкоди та вини в цьому ПАТ «Кривбасзалізрудком», де він працював протягом тривалого часу, відповідачем суду не надано, колегія суддів вважає, що позивачу ОСОБА_1 заподіяно морально шкоду з вини роботодавця і він має право на її відшкодування.
При цьому, колегія суддів вважає, що не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позову доводи апеляційної скарги відповідача про недотримання позивачем досудового порядку врегулювання спору, тобто попереднього його звернення з заявою про відшкодування моральної шкоди до комісії по трудовим спорам підприємства, оскільки згідно роз'яснень, наведених в п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви чи скарги лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку.
Також Пленум Верховного Суду України в п. 6 Постанови № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової ) шкоди» наголошує, що при застосуванні норм Кодексу законів про працю України щодо порядку розгляду трудових спорів у справах про відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові у зв'язку з виконанням трудових обов'язків, суди повинні виходити з того, що за змістом ст. 124 Конституції потерпілий має право звернутися з такими вимогами до суду безпосередньо. Суддя не вправі відмовити особі у прийнятті заяви з такими вимогами лише з тієї підстави, що вона не розглядалася комісією по трудових спорах.
Не погоджується й колегія суддів з доводами апеляційної скарги представника відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом, оскільки відносини з приводу відшкодування моральної шкоди, пов'язаної з ушкодженням здоров'я, випливають з порушення особистих немайнових прав, а тому відповідно до ст. 83 ЦК УРСР, не мають строку позовної давності. Аналогічна правова норма міститься і в ст. 268 ЦК України, чинного на теперішній час.
Таких висновків дійшов Верховний Суд України у постановах від 24 грудня 2014 року у справах № 6-207цс14, № 6-156цс14.
Визначаючи розмір моральної шкоди, колегія суддів враховує роз'яснення наведені в п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової ) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, й приймає до уваги конкретні обставини по справі, зокрема: ступінь, характер, обсяг і тривалість страждань позивача, ступінь втрати професійної працездатності за професійним захворюванням, який встановлений у розмірі 35%, час протягом якого позивач працював у відповідача на посадах пов'язаних з виникненням професійного захворювання, його моральні та фізичні страждання, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, і наслідків, що наступили. Також при визначенні розміру моральної шкоди колегія суддів враховує й ту обставину, що позивач працював на підприємстві більш ніж 35 років.
Враховує колегія суддів й роз'яснення, надані Пленумом Верховного Суду України, відповідно до яких, у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподаткованим мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діяли на час розгляду справи (абз. 2 п.9 вищенаведеної Постанови Пленуму).
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд України у постановах від 24.12.2014 року по справах №6-156цс14, № 6-188цс14, 6-207цс14 та у постанові від 18.03.2015 року № 6-24цс15.
З огляду на викладені обставини, колегія суддів вважає, що визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди 30000 грн. визначений з урахуванням засад розумності, виваженості і справедливості, й правомірно стягнути з відповідача ПАТ «Кривбасзалізрудком» на користь позивача.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374,375, 381, 382 ЦПК України Апеляційний суд Дніпропетровської області,
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» - залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 16 січня 2018 року, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 19 червня 2018 року.
Головуючий:
Судді: