07 червня 2018 року
Справа 755/17774/17
провадження № 22-ц/796/2345/2018
Апеляційний суд м. Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
Головуючого судді - Музичко С.Г.,
Суддів - Кирилюк Г.М., Лапчевської О.Ф.,
при секретарі - Юрчуку С.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Генеральна прокуратура України
треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника Генеральної прокуратури України - ОСОБА_5 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 серпня 2017 року (суддя Підпалий В.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання інформації недостовірною та зобов'язання вчинити дії,
У вересні 2016 року позивач звернувся до суду з позовом до Генеральної прокуратури України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання інформації недостовірною та зобов'язання вчинити дії, в якому просив визнати недостовірною інформацію, поширену Генеральною прокуратурою України у довідці про вивчення особової справи щодо застосування заборон, визначених Законом України «Про очищення влади», а саме - передбачених п.4 ч.2 ст.3 Закону України «Про очищення влади» відносно ОСОБА_1, зобов'язати Генеральну прокуратуру України скласти нову редакцію довідки про вивчення особової справи щодо застосування заборон, визначених Законом України «Про очищення влади» щодо незастосування до позивача заборон, передбачених ч.3 ст.1 Закону України «Про очищення влади».
У червні 2017 року позивач збільшив позовні вимоги та просив визнати недостовірною та такою, що порушує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1, інформацію, викладену Генеральною прокуратурою України у листі від 25.02.2016 року за №11-22909-16 на ім'я адвоката Шох К.А., а також у листі від 25.02.2016 року за №11-22909-16 на ім'я Народного депутата України КодолиО.М., а саме: «ОСОБА_1 у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року обіймав посаду першого заступника керівника прокурора Печерського району міста Києва та не був звільнений з неї за власним бажанням, тобто до нього застосовується заборона, передбачена частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади» на основі критерію, визначеного пунктом 4 частини другої статті 3 цього Закону», зобов'язати Генеральну прокуратуру України повідомити адвоката Шох Кристину Антонівну та Народного депутата України Кодолу О.М. про ухвалене у справі за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про визнання недостовірною інформації, рішення суду упродовж 20 днів з дня набрання рішення законної сили.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 23 серпня 2017 року позов ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання інформації недостовірною та зобов'язання вчинити дії задоволено.
Визнано недостовірною, такою що порушує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1, інформацію, викладену Генеральною прокуратурою України в листі від 25.02.2016 року за № 11-22909-16 на ім'я адвоката Шох К.А., а також у листі від 25.02.2016 року за № 11-22909-16 на ім'я Народного депутата України Кодоли О.М., а саме:
«ОСОБА_1 у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року обіймав посаду першого заступника керівника прокурора Печерського району міста Києва та не був звільнений з неї за власним бажанням, тобто до нього застосовується заборона, передбачена частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади» на основі критерію, визначеного пунктом 4 частини другої статті 3 цього Закону».
З метою спростування недостовірної інформації, зобов'язано Генеральну прокуратуру України повідомити адвоката Шох Кристину Антонівну та Народного депутата України Кодолу О.М. про ухвалене у справі за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про визнання недостовірною інформації, рішення суду упродовж 20 днів з дня набрання рішення законної сили.
В поданій апеляційній скарзі представник відповідача просить рішення суду скасувати та закрити провадження по справі.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що судом першої інстанції всупереч вимог чинного законодавства задоволені позовні вимоги, які були змінені позивачем після початку розгляду справи по суті. Зазначає, що позивачем заявою про збільшення позовних вимог змінено предмет позову.
Вказує на те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а провадження у справі підлягає закриттю. Позивач звертаючись до суду, мав на меті спростувати підставу застосування до нього заборон, передбачених ч.3 ст.1 Закону України «Про очищення влади» у зв'язку з перебуванням його на посаді першого заступника прокурора Печерського району м. Києва.
При цьому, у провадженні Одеського апеляційного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України, прокуратури Одеської області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що вимоги апеляційної скарги є безпідставними. Посилається на те, що інформація, що наведена в листах на ім'я адвоката Шох К.А. та Народного депутата України Кодоли О.М. щодо наявності підстав для застосування до нього заборон, передбачених Законом України «Про очищення влади» не відповідає дійсності. Вказує, що він звернувся до суду в порядку цивільного судочинства, оспорюючи достовірність даної інформації.
В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити.
В судовому засіданні представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.
В судове засідання треті особи не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.
Відповідно до п. 8 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІ від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Відповідно до ч.6 ст.147 Закону України від 02 червня 2016 року №1402- VІІІ &qu01;Про судоустрій і статус суддів&qu-U; у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць) , та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.
Відповідно до п. 3 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що поширена стосовно відповідача інформація є негативною, не відповідає дійсності, порушує немайнові права позивача та підлягає спростуванню.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Судом встановлено, що Генеральною прокуратурою України на ім'я адвоката Шох К.А. був направлений лист від 25.02.2016 року № 11-22909-16 року та лист на ім'я народного депутата України Кодоли О.М. від 25.02.2016 року № 11-22909-16 наступного змісту:
«ОСОБА_1 у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року обіймав посаду першого заступника керівника прокурора Печерського району міста Києва та не був звільнений з неї за власним бажанням, тобто до нього застосовується заборона, передбачена частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади» на основі критерію, визначеного пунктом 4 частини другої статті 3 цього Закону» (а.с.а.с.16-19 т.1).
Генеральна прокуратура України у своєму листі №19/4-1286 вих. 15 від 10.09.2015 року повідомила, що наказом від 08.10.2012 року № 144ш затверджено структуру та штатну численність прокуратури міста Києва, відповідно до якої в прокуратурах Деснянського, Оболонського, Печерського, Подільського, Святошинського, Солом'янського та Шевченківського районів встановлені посади першого заступника прокурора району. У прокуратурах Голосіївського, Дарницького та Дніпровського районів міста Києва посади перших заступників прокурорів районів не встановлювалися (а.с. 59 т.1).
У статті 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.
Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред'явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи вона є фактичним твердженням чи оціночним судженням.
Згідно із частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Відповідно до статті 277 ЦК предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб'єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (зокрема, пункту 46 рішення від 8 липня 1986 року в справі «Лінгенс проти Австрії»).
Так, зі змісту заявлених позовних вимог вбачається, що позивач просив суд, визнати недостовірною інформацію, зазначену в довідці, яка була надана Генеральною прокуратурою України адвокату Шох К.А. та Народному депутату України Кодолі О.М. Дана інформація відповідала підставі для звільнення позивача з посади прокурора Приморського району м. Одеси Одеської області.
Відповідачем не заперечувалося того, що інформація, зазначена в довідці про результати вивчення особової справи щодо застосування заборон, визначених Законом України «Про очищення влади» від 11.03.2015 року, була надана адвокату Шох К.А. та Народному депутату України Кодолі О.М.
Відповідно до довідки про результати вивчення особової справи щодо застосування заборон, визначених Законом України «Про очищення влади» від 11.03.2015 року, складеної старшим прокурором відділу роботи з кадрами територіальних прокураутр ОСОБА_4 11.03.2015 року, погодженої начальником відділу роботи з кадрами територіальних прокуратур ОСОБА_3 та начальником Головного управління кадрового забезпечення Генеральної прокуратури України ОСОБА_2, ОСОБА_1, у період з 21.11.2013 року по 22.02.2014 року обіймав посаду, віднесену до категорії заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, передбачену п.4 ч.2 ст.3 Закону України «Про очищення влади» та не був звільнений з неї за власним бажанням, а тому до нього застосовується заборона, передбачена ч.3 ст.1 цього Закону (а.с.а.с.14-15).
Відповідно до наказу №210к від 23.03.2015 року, старшого радника юстиції ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Приморського району м. Одеси Одеської області у зв'язку з припиненням трудового договору, відповідно до п.7-2 ст.36 КЗпП України (а.с.129 т.1).
Відповідно до п.4 ч.2 ст.3 Закону України «Про очищення влади», заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах у місті Києві.
Положеннями ч.3 ст.1 цього Закону передбачено, що протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
Таким чином, позивач звернувся до суду з метою спростування застосування до нього вимог Закону України «Про очищення влади», що слугувало для звільнення його з посади. Позивач фактично оскаржує правомірність наказу про його звільнення.
Посилаючись у позовній заяві на недостовірність інформації, зазначеної в довідці про результати вивчення особової справи щодо застосування заборон, визначених Законом України «Про очищення влади» від 11.03.2015 року, позивач не надав належного доказу на підтвердження неправдивості інформації про проходження ним публічної служби в органах прокуратури на посаді, на яку поширюється дія Закону України «Про очищення влади». Відомості, зазначені в довідці, позивачем не оспорювалися.
Згідно із частинами четвертою та сьомою статті 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
Ухвалюючи рішення в справі про захист гідності, честі чи ділової репутації публічної особи, суд також повинен дотримуватись основоположних принципів права, зокрема презумпції невинуватості.
Як роз'яснено у п. п. 15,18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» № 1 від 27 лютого 2009 року, при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і всебічно здійснювати своє особисте немайнове право.
У справах зазначеної категорії, позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Як вже зазначалось вище, позивач в даній справі не довів, що поширена інформація є недостовірною.
Крім того, інформація надана відповідачем адвокату та Народному депутату України, не є негативною та не містить будь-яких конкретних звинувачень про вчинення позивачем протиправних дій, а тому вона не порушує честь, гідність та ділову репутацію позивача.
У справі, яка розглядається позивач не оспорює фактичні дані щодо проходження ним публічної служби в органах прокуратури на посаді першого заступника прокурора Печерського району м. Києва. Суть його вимог полягає в спростуванні застосування до нього заборон, передбачених ч.3 ст.1 Закону, у зв'язку із перебуванням на вказаній посаді.
Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» у порядку цивільного судочинства не можуть розглядатися позови про спростування інформації, яка міститься, зокрема, у рішеннях інших органів, для яких законом установлено інший порядок оскарження. Не може бути підставою для захисту гідності, честі чи ділової репутації інформація, яка була підставою пред'вленого позову і стосувалася його предмету, була доказом у справі та оцінювалась судом при ухваленні судового рішення, оскільки нормами процесуальних кодексів встановлено спеціальний порядок дослідження та оцінки таких доказів.
Так, ОСОБА_1 до Одеського окружного адміністративного суду подано адміністративний позов до Генеральної прокуратури України, Прокуратури Одеської області, треті особи: Міністерство юстиції України, прокурор Приморського району м. Одеси, про визнання протиправних дій та скасування наказу № 210к від 23.03.2015 року, поновлення на посаді ,стягнення середнього заробітку.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 14.12.2015 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено (а.с.113-116 т.1).
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2018 року, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14.12.2015 року скасовано, ухвалено нову, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано наказ від 23.03.2015 року №210к про звільнення старшого радника ОСОБА_1. з посади прокурора Приморського району м.Одеси у зв'язку з припинення трудового договору, відповідно до п.7-2 ст.36 КЗпП України, поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Приморського району м.Одеси, стягнуто з Прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23.03.2015 року по 18.04.2018 року у розмірі 294 679,00 грн., в решті позовних вимог відмовлено (а.с.155 т.2).
Під час розгляду зазначеної справи судами була надана правова оцінка застосування до ОСОБА_1 заборон, передбачених Законом України «Про очищення влади», з чого слідує що позивач скористався встановленим законом порядком оскарження, перевірки та оцінки доказу, а саме довідки, у якій викладена інформація, яка на думку позивача є недостовірною. За таких обставин, не може бути підставою для захисту гідності, честі чи ділової репутації інформація, яка була підставою пред'вленого позову про поновлення на роботі.
Відповідно до висновку науково-правової експертизи, виконаної відповідно до звернення громадянина ОСОБА_1 щодо доктринального тлумачення змісту деяких посад у системі прокуратури України на підставі Законів України «Про звернення громадян» та «Про наукову і науково-правову експертизу» Інституту держави та права імені В.М. Корецького Національної академії наук України від 01.10.2015 року № 126/340 встановлено наступне: з точки зору нормативно-правового регулювання, в тому числі Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.19991 року, прийнятих на його основі підзаконних нормативно-правових атків, а також законодавства, що регулює державну службу та оплату праці прокурорів, посади «перший заступник прокурора району у місті Києві» та «заступник прокурора раойну у місті Києві» не є тотожними - кожна з цих посад має свою особливу юридичну природу та змістовне наповнення; перший заступник прокурора району у місті Києві - посада, яка не є обов'язковою в структурі прокуратури районного рівня за законом України «Про прокуратуру» від 05.11.19991 року, а є самостійною та пріоритетною штатною одиницею, яка створюється у структурі районної (районної в місті) прокуратури з урахуванням навантаження на працівників відповідного органу прокуратури та рівне м складності завдань, що перед даним органом ставляться; виходячи з вичерпного переліку повноважень посадової особи в межах державного апарату та юридичної природи посади як первинної структурної одиниці органу державної влади, слід наголосити, що правозахисна практика має враховувати різний юридичний зміст посад «перший заступник прокурора району у місті Києві» та «заступник прокурора району у місті Києві» (а.с.а.с.23-32 т.1).
Відповідно до висновку науково-правової експертизи щодо тлумачення положень Закону України «про очищення влади» та закону України «Про прокуратуру» Національного університету «Одеська юридична академія» від 21.09.2015 року № 1424 встановлено наступне: терміни для визначення посад «заступник керівника районної прокуратури в місті києві та «перший заступник керівника районної прокуратури в місті Києві не є синонімами як в широкому, так і у вузькопрофесійному розумінні цих понять&q?ас; (а.с.а.с 34-47 т.1).
Посилання позивача на висновки науково-правових експертиз Інституту держави і права імені В.М.Корецького та Національного університету «Одеська юридична академія» стосовно тлумачення положень Законів України «Про очищення влади» та «Про прокуратуру», не стосуються предмету розгляду даної справи, оскільки вони лише розмежовують посади у системі прокуратури України, а позивач просить спростувати інформацію стосовно застосування до нього Закону України «Про очищення влади».
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необгрунтованими та не підлягають задоволенню.
Твердження в апеляційній скарзі про те, що провадження по даній справі підлягає закриттю, оскільки позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.
Згідно ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Положеннями п.2 ч.1 ст. 19 цього Кодексу визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Позивач звернувся до суду з позовом, посилаючись на порушення діями відповідача його особистого немайнового права, а саме честі, гідності та ділової репутації. Зазначені позовні вимоги підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
Судом першої інстанції не були враховані вищезазначені обставини, неправильно застосовані норми матеріального права, тому колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника Генеральної прокуратури України - ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 серпня 2017 року скасувати.
Ухвалити нове рішення наступного змісту.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання інформації недостовірною та зобов'язання вчинити дії відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту постановлення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий
Судді