Номер провадження 2/243/1835/2018
Номер справи 243/4706/18
(заочне)
« 18 » червня 2018 року Слов'янський міськрайонний суд Донецької області у складі:
головуючого - судді Хаустової Т.А.,
за участю секретаря судового засідання - Кобець О.М.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-
ОСОБА_1 звернулася до Слов'янського міськрайонного суду Донецької області з позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що вона є власником будинку № 81 по вул. Ізюмській в м. Слов'янську Донецької області відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 20 серпня 2001 року і Рішення суду від 30 квітня 1992 року.
У вказаному будинку за життя її матері, яка була спадкодавцем, була зареєстрована її племінниця Марііч (до шлюбу Пономарьова) ОСОБА_3.
Згідно акту обстеження квартального комітету ОСОБА_2 без поважних причин не проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 з 2000 року.
Відповідач за вказаною адресою ніколи не проживала, а лише була зареєстрована.
Посилаючись на положення ст.ст. 321, 383, 391 ЦК України просить суд визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, такою, що втратила право користування житловим будинком № 81 по вул. Ізюмській в м. Слов'янську Донецької області.
Позивач ОСОБА_1 надала суду Заяву про розгляд справи без її участі. Позовні вимоги підтримала повністю та просила їх задовольнити (а.с.20).
Відповідно до ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідач ОСОБА_2 повідомлялася про розгляд справи у спрощеному провадженні, а також про необхідність у строк до 18 червня 2018 року надати відзив на позовну заяву із зазначенням заперечень та доказів, що підтверджують її відзив. (а.с.15).
У відповідності до ч. 7 ст. 128 ЦПК України «У разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається:
У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається:
1) юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань;
2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Відповідно до ч. 3 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з»явилися в судове засідання без поважних причин.
Як вбачається з матеріалів справи кореспонденція, яка направляється на адресу відповідача нею отримується (а.с.18).
У відповідності до п.3, п.4 ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо відповідач не подав відзив та позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Відповідач ОСОБА_2, своєчасно і належним чином повідомлена про час і місце судового розгляду справи у спрощеному порядку, не використала наданого законом права на подачу відзиву на позовну заяву, тому суд, враховуючи згоду позивача (представника позивача), відповідно до положень частини першої статті 280 ЦПК України, вважає можливим провести заочний розгляд справи, вирішити справу за наявними в матеріалах доказами та ухвалити заочне рішення.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, підлягають задоволенню з огляду на їх законність та обґрунтованість.
Згідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Також, у відповідності до положень статей 55, 124 Конституції України та статті ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 20 серпня 2001 року, посвідченого завідуючою Першої Слов'янської державної нотаріальної контори ОСОБА_4 та Рішення Слов'янського міського народного суду Донецької області від 30 квітня 1992 року, на праві приватної власності належить житловий будинок № 81 по вулиці Ізюмській в місті Слов'янську Донецької області (а.с.6-8).
Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно ст. 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання та проживання членів своєї сім'ї.
У Конституції України закріплено основні правові принципи регулювання відносин власності, головним із яких є принцип рівного визнання й захисту усіх форм власності ( статті 13, 41 Конституції України).
Відповідно до статті 13 Конституції України власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. У такій редакції конституційна норма не лише покладає на власника обов'язки, а й орієнтовно вказує на його зобов'язання.
Основоположні принципи здійснення повноважень власника сформульовані у статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04 листопада 1950 року), що набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та є складовою її правової системи відповідно до вимог статті 9 Конституції України.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.
Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Під правом володіння власністю визнається юридично забезпечена можливість фактичного панування власника над майном, не пов'язана з використанням його властивостей.
Право користування власністю - це юридично забезпечена можливість власника добувати з належного йому майна корисні властивості.
Під правом розпоряджатися розуміють юридично забезпечену можливість власника визначати долю майна.
Відповідно до Домової книги зареєстрованих у житловому будинку № 81 по вул. Ізюмській в місті Слов'янську Донецької області зареєстрована ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.9).
Відповідно до пункту № 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01 листопада 1996 р. "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя"- наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди, як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.
У відповідності до ст. 391 ЦК України «Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном».
Так, з Акту № 377 від 23 травня 2018 року складеного керівником комітету мікрорайону «Сіверний» ОСОБА_5, племінниця ОСОБА_1 - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, не проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4 з 2000 року, її особистих речей у будинку немає, що підтверджують свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7 (а.с.13).
Відповідно до роз'яснень, викладених у п.п. 34, 39 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», під час розгляду позовів про визнання особо такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім»ї, а також членами сім»ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення ( пункт 3 частини першої статті 346 ЦК України) із зняттям останнього з реєстрації.
Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства ( наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР; стаття 405 ЦК України), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються положеннями статті 405 ЖК УРСР відповідно до положень якої член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
В судовому засіданні було встановлено, що відповідач ОСОБА_2 є племінницею позивачки ОСОБА_1, з 2000 року не проживає у ІНФОРМАЦІЯ_5, її особистих речей у будинку немає, суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме - будинком № 81 по вулиці Ізюмській в місті Слов'янську Донецької області.
Відповідно до вимог ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому, у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
У Постанові Верховного Суду України від 16 січня 2012 року зазначено, що вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства ( статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР, стаття 405 ЦК України). Отже у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши водночас одну із таких вимог:
1) про позбавлення права власності на житлове приміщення;
2) про позбавлення права користування житловим приміщенням;
3) про визнання особи безвісно відсутньою;
4) про оголошення фізичної особи померлою.
Закон № 1382-1У є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані зі зняттям з реєстрації місця проживання, положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до всіх правовідносин виникнення, зміни чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.
Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі заяви особи або її законного представника, судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою, свідоцтва про смерть. Зняття з реєстрації здійснюється в день звернення особи.
Відповідно до ч.1 ст. 11 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання та місця перебування осіб здійснюється органом реєстрації.
ОСОБА_1 не наполягала на відшкодуванні судових витрат за рахунок відповідача.
На підставі викладеного, керуючись 12, 13, 76, 78, 81, 89, 133, 141, 229, 235, 259, 263, 264, 265, 268, 280-283, 353, 355, 356 ЦПК України, ст. ст. 317, 319, 391 ЦК України, Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», - суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити повністю.
Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, такою, що втратила право користування житловим приміщенням - будинком № 81 по вулиці Ізюмській в місті Слов'янську Донецької області.
Рішення може бути оскаржене в судову палату по цивільних справах Апеляційного суду Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Апеляційного суду Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
У відповідності до п.п. 15.5 п. 15 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Головуючий:
Суддя Слов'янського
міськрайонного суду ОСОБА_8.