24.05.2018 Єдиний унікальний номер 205/6957/17
24 травня 2018 рокум. ДніпроСправа № 205/6957/17
2а/205/34/18
Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі судді Басової Н.В., за участю секретаря судового засідання Сахончик Я.О., розглянувши у письмовому провадженні позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про зобов'язання вчинити дії, -
Позивач 25.10.2017р. звернувся до суду з позовом до зобов'язати Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпро, в якому просить зобов'язати Правобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Дніпро провести поновлення та виплату пенсії за віком з 07.10.2009р. шляхом призначення її знову, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в її пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.
Позовна заява мотивована тим, що позивачу 30.09.2000р. призначено пенсію за віком. У зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, її знято з пенсійного обліку та припинено виплату пенсії. Оскільки Рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 визнано неконституційними положення Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії громадянам України, які постійно не проживають на її території, позивач звернулась до Управління ПФУ про поновлення виплати пенсії, однак, рішенням від 31.08.2017р. їй відмовлено.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24.05.2018р. замінено відповідача його правонаступником Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Представником відповідача надано суду письмові заперечення, у яких він посилаючись на Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Представником позивача надано суду заяву, у якій він позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.
Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, проте матеріали справи містять від нього заяву, у якій він просить справу розглядати за його відсутності, позовні вимоги не визнає та просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 30.09.2000р. призначено пенсію за віком. У зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, позивача з 20.06.2005р. знято з пенсійного обліку та припинено виплату пенсії.
До виїзду за кордон постійне місце проживання та реєстрації позивача значилось у АДРЕСА_1.
16.03.2017р. ОСОБА_2 за дорученням ОСОБА_1 звернулась до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі із заявою встановленого зразка про поновлення виплати пенсії позивачу, однак Новокодацький відділ з питань призначення та перерахунку пенсій Правобережного об'єднаного УПФУ в м. Дніпрі відмовлено у поновленні виплати пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Вказана відмова мотивована тим, що норми статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на позивача не поширюються, оскільки представником всупереч Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» надання надано копію Ізраїльського посвідчення особи № 328581871, видане органом МВС в м. Рішон Ле-Ціон 10.12.2014р., а також тим, що ОСОБА_1 виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю і проживає на території цієї держави.
Згідно ч.2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Отже, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав. Позивач як громадянин України, незалежно від країни свого проживання, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі і на пенсійне забезпечення, а тому за відсутності законодавчих перешкод для виплати пенсій відповідач зобов'язаний відновити виплату пенсій позивачу.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Далі - Закон № 1058-ІV) виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
З огляду на наведене, з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу Управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду № 59/2058/17 від 20.03.2018р.
Суд не бере до уваги доводи відповідача про те, що позивач не має постійного місця реєстрації на території України, а тому положення статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на неї не поширюються, оскільки відповідно до п.2.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005р. № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005р. за № 1566/11846, поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
Відповідно до ч.2 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч.1 ст.121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
У позовній заяві позивач, посилаючись на те, що відповідач з моменту ухвалення Рішенням № 25-рп/2009 повинен був сам відновити виплату пенсії, просить суд поновити ОСОБА_1 процесуальний строк звернення до суду та зобов'язати відповідача призначити пенсію з 07.10.2009р.
Водночас, сама по собі наявність обов'язку у відповідача відновити виплату пенсії, не є поважною причиною пропуску строків звернення до суду за захистом свого порушеного права та не позбавляє позивача необхідності щодо захисту свого права. Отже, після прийняття та опублікування Рішення № 25-рп/2009 та невідновлення виплати пенсії позивачу, позивач повинен був дізнатися про порушення свого права, а відтак і розпочався відлік строку звернення до суду.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду № 408/2861/17-а від 30.01.2018р.
Відповідно до ч.3 ст.123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Оскільки позивач звернувся до суду з позовом 25.10.2017р., суд доходить висновку про наявність визначених ст.123 КАС України підстав для залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог за період з 07.10.2009р. по 24.04.2017р.
Враховуючи вищевказане, суд доходить висновку про достатність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Згідно з ч.1 ст.139 ЦПК України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 77-79, 121-123, 139, 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про зобов'язання вчинити дії в частині поновлення, нарахування та виплати пенсії за період з 07 жовтня 2009 року по 24 квітня 2017 року - залишити без розгляду.
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд.26; ЄДРПОУ 21910427; МФО 305482; р/р 25605303013174) від 20.03.2017р. про відмову у поновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_1.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд.26; ЄДРПОУ 21910427; МФО 305482; р/р 25605303013174) поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) з 25 квітня 2017 року в розмірах відповідно до чинного законодавства.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд.26; ЄДРПОУ 1910427; МФО 305482; р/р 25605303013174) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 640,00 грн.
В іншій частині позову - відмовити.
Повний текст судового рішення виготовлено 04.06.2018р.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
СуддяОСОБА_3