19.02.2018 Єдиний унікальний номер 205/4776/17
Провадження №2/205/845/18
19 лютого 2018 року м. Дніпро
Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючої судді Шавули В.С.
за участю секретаря Романової А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на автомобіль, -
Позивач 26 липня 2017 року звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська із даним позовом (а.с.3).
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що у 2007 році між ним та відповідачем укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого він придбав у власність автомобіль марки ВАЗ 21130-12 2005 року випуску, двигун 4271163, шасі/кузов ХТА21130064103417 та сплатив відповідачу грошові кошти в сумі 2 700,00 доларів США, що підтверджується письмовою розпискою.
Оформлення угоди та перереєстрація автомобіля були відкладені із ініціативи відповідача. Після сплати грошових кошті позивач фактично почав користуватись вказаним автомобілем, що продовжує робити дотепер.
На теперішній час відповідач відмовляється належним чином оформити договір купівлі-продажу автомобіля та зареєструвати автомобіль на ім'я позивача, у зв'язку із чим, останній вимушений був звернутися до суду із даним позовом.
Посилаючись на викладені обставини та обґрунтування, позивач просить суд визнати за ним право власності на автомобіль марки ВАЗ 21130-12 2005 року випуску, двигун 4271163, шасі/кузов ХТА21130064103417.
Позивач до суду надав письмову заяву, в якій просить справу розглядати без своєї присутності. Позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив задовольнити. Проти заочного розгляду справи не заперечує (а.с.20).
Відповідач в судове засідання не з'явився. Про день, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином. Про причини своєї неявки не повідомив. Відзиву на позов не надавав.
У відповідності до ст..2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Тому з урахуванням викладеного, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутністю сторін, що не з'явились.
Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
За ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч.1,7 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч.4 ст. 55, ст. 124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.
При вирішенні спору щодо спірних правовідносин суд застосовує положення Конституції України, законів України, практику Верховного Суду України.
Відповідно до ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Суд, дослідивши надані по справі докази, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
В ході судового розгляду справи встановлено, що 29 травня 2007 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 2 700,00 доларів США за автомобіль НОМЕР_1, VIN XTA21130064103417, колір «золота перлина» (а.с.7).
Згідно висновку експертного дослідження по визначенню вартості матеріального збитку. Завданого власнику автомобіля №055/16 від 21.09.2016 року ринкова вартість автомобіля НОМЕР_2, складає 59 858,00 грн. (а.с.8-14).
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Загальні норми визнання цивільно-правового договору укладеним наводяться в ч. 1 ст. 638 ЦК, відповідно до якої договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Аналіз змісту цієї норми дозволяє визначити ряд умов, за наявності яких цивільно-правовий договір можна вважати укладеним: 1) сторони повинні досягти згоди з усіх істотних умов договору; 2) сторони мають досягти такої згоди у передбаченій законом формі.
Згідно до ст.. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
У ст. 640 ЦК встановлені додаткові критерії, за якими договір може визнаватись укладеним. Крім вимог про узгодження сторонами істотних умов, висуваються вимоги до форми договорів або щодо виконання певних умов (дій), які становлять сам зміст цих договорів. У першому випадку йдеться про консенсуальні договори, у другому про реальні.
Відповідно до ч. 2 ст. 640 ЦК якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Згідно матеріалів справи, нотаріального посвідчення вказаного договору купівлі - продажу здійснено не було.
У Конституції України закріплено основні правові принципи регулювання відносин власності, головним із яких є принцип рівного визнання й захисту усіх форм власності (статті 13, 41 Конституції України).
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.
Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР, зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном. Не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Згідно із ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Відповідно до ч. 3 ст. 640 ЦК України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.
Отже, суд вважає, що договір купівлі продажу на який посилається позивач у своїх доводах начебто укладений між сторонами по справі не може бути визнано дійсним, оскільки жодних доказів того, що домовилися щодо усіх істотних умов договору, а також те, що відбулося його повне виконання позивачем не надано, у зв'язку із чим, право власності на спірний автомобіль не може бути визнано за позивачем.
Таким чином, враховуючи вищевикладене та оцінюючи здобуті по справі докази за своїм внутрішнім переконанням щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності і взаємності зв'язку у сукупності, суд першої інстанції розглядаючи даний спір в межах заявлених позовних вимог, вважає позовні вимоги необґрунтованими, взагалі недоведеними, безпідставними,а тому не підлягають задоволенню у повному обсязі.
Вирішуючи питання щодо судових витрат згідно зі ст. 141 ЦПК України, враховуючи те, що у задоволенні позову відмовлено, то сплачений позивачем судовий збір відшкодуванню не підлягає.
З урахуванням вищенаведеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 15, 16, 316-319, 328, 626 ЦК України, ст.ст. 4, 6, 10, 12-13, 81-83, 141, 247, 263-264, 268, 280-282 ЦПК України, суд -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на автомобіль, - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Повний текст рішення складений 01 березня 2018 року.
Суддя В.С. Шавула