Справа № 349/644/17
Провадження № 22-ц/779/787/2018
Категорія 55
Головуючий у 1 інстанції Рибій М. Г.
Суддя-доповідач ОСОБА_1
13 червня 2018 року м. Івано-Франківськ
Апеляційний суд Івано-Франківської області в складі :
судді-доповідача ОСОБА_1,
суддів Мелінишин Г.П., Пнівчук О.В.,
секретаря Турів О.М.,
з участю ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «Пуків Агро» про стягнення розрахункових виплат при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку за апеляційною скаргою ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «Пуків Агро» на заочне рішення Рогатинського районного суду від 14 вересня 2017 року під головуванням судді Рибія М.Г., в м. Рогатин,
24.04.2017 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «Пуків Агро» про стягнення розрахункових виплат при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку.
В заяві зазначив, що наказом № 27-к від 26.06.2012 року був звільнений з посади виконавчого директора ТОВ СП «Пуків Агро» на підставі ст.38 КЗпП - за власним бажанням, однак по даний час відповідач не виплатив належних йому сум від підприємства.
Просив стягнути з відповідача 14098 грн. належних сум при розрахунку, 12744 грн. шкоди з урахуванням встановленого індексу інфляції з липня 2012 року по січень 2017 року, 1969 грн. - три проценти річних від простроченої суми з липня 2012 року по січень 2017 року, та 195999 грн. середнього заробітку за час затримки виплати зарплати.
Заочним рішенням Рогатинського районного суду від 14.09.2017 року позов задоволено частково.
Постановлено стягнути з ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «Пуків Агро» на користь ОСОБА_2 14098 грн. належних до виплат в день звільнення, 12744 грн. інфляційних втрат та 195999 грн. середньої заробітної плати за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Відмовлено у задоволенні позову в частині стягнення 1969 грн. трьох процентів річних.
Стягнуто з ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «Пуків Агро» в дохід держави 2 228,41 грн судового збору.
Постановою апеляційного суду Івано-Франківської області від 21 грудня 2017 року рішення Рогатинського районного суду від 14 вересня 2017 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову про стягнення 14 098 грн належних до виплат в день звільнення, 12 744 грн інфляційних втрат та 195 999 грн середньої заробітної плати за весь час затримки розрахунку при звільненні відмовлено.
В решті рішення суду залишено без зміни.
Постановою Верховного Суду скасовано постанову апеляційного суду Івано-Франківської області від 21 грудня 2017 року, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
У апеляційній скарзі ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «Пуків Агро» посилається на незаконність рішення суду першої інстанції.
Апелянт вказує на те, що суд безпідставно визначив суму розрахункових виплат без утримання податку та інших обов'язкових платежів, оскільки такі відрахування були проведені та відображені в звітності підприємства за відповідні періоди та оплачені роботодавцем за позивача.
Не враховано судом того, що звітність по вищевказаних відрахуваннях за травень 2012 року подана та підписана позивачем, який, як виконавчий директор, і був відповідальним за виплату зарплати за травень 2012 року, а за наявності довіреності ТОВ «СП «Пуків Агро» на представництво інтересів підприємства зобов'язаний був забезпечити належне ведення бухгалтерського обліку.
Відповідач вказує на те, що суд безпідставно не взяв до уваги той факт, що за спільною домовленістю між сторонами в рахунок заборгованості по зарплаті ОСОБА_2 наймав у відповідача техніку (послуги трактора) для обробітку власних угідь, що підтверджено актами здачі прийняття на загальну суму 12134,12 грн.
Такі послуги були надані позивачу в період його роботи на посаді виконавчого директора, який був відповідальним за ведення первинних бухгалтерських документів. Крім того, 26.06.2012 року позивач написав розписку на ім'я директора ТОВ «Райз - Прикарпаття» (регіональне управлінське підприємство) про те, що він не має фінансових і матеріальних претензій до відповідача - ТОВ «СП «Пуків Агро» і ТОВ «Райз - Прикарпаття».
Відповідач також вважає, що позивачем пропущений передбачений ст. 233 КЗпП тримісячний строк звернення до суду і ним не заявлено клопотання про поновлення строку.
Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з відповідачем.
Наказом від 26 червня 2012 року № 27к ОСОБА_2 звільнений з посади виконавчого директора ТОВ «СП «Пуків Агро» з 26 червня 2012 року за статтею 38 КЗпП України за власним бажанням.
Згідно довідки про середню заробітну плату, виданої ТОВ «СП «Пуків Агро», заробітна плата ОСОБА_2 за травень та червень 2012 року становила відповідно 3 500,00 грн та 10 598,00 грн з урахуванням компенсації за невикористану відпустку.
На заперечення позовних вимог та вини підприємства у невиплаті зарплати, відповідач надав копії актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31 травня 2012 року, 25 червня 2012 року та 26 червня 2012 року (а.с. 65-68) з яких убачається, що ТОВ «СГП «Пуків Агро» надало ОСОБА_2 послуги сільськогосподарської техніки на загальну суму 12 134,12 грн.
В суді першої інстанції відповідач визнав, що позивачу нарахована заробітна плата за травень та червень 2012 року на загальну суму 14 098 грн, але з відрахуванням податків та обов'язкових зборів і платежів до оплати підлягала сума 11 552,80 грн. Оскільки у останнього була заборгованість за надані підприємством послуги сільськогосподарської техніки, тому нарахована заробітна плата у день звільнення та по даний час не виплачена.
Також у день звільнення з роботи 26.06.2012 року позивачем власноручно була написана розписка про відсутність у нього матеріальних та фінансових претензій до ТзОВ «Райз - Прикарпаття» та ТОВ «СП «Пуків Агро».
Відповідно до ст. 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Згідно з ст. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення.
Заперечення відповідачем наявності невиконаного зобов'язання з виплати заробітної плати з тієї підстави, що він надав позивачу сільськогосподарські послуги на суму 12 134,12 грн є необґрунтованим з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно з ст. 23 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата працівників підприємств на території України виплачується у грошових знаках, що мають законний обіг на території України. Виплата заробітної плати у формі боргових зобов'язань і розписок або у будь-якій іншій формі забороняється.
Колективним договором, як виняток, може бути передбачено часткову виплату заробітної плати натурою (за цінами не вище собівартості) у розмірі, що не перевищує 30 відсотків нарахованої за місяць, у тих галузях або за тими професіями, де така виплата, еквівалентна за вартістю оплаті праці у грошовому виразі, є звичайною або бажаною для працівників, крім товарів, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів
Згідно з ст. 24 Закону України «Про оплату праці» виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи.
В п. 2.1.7. Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 р. N 5 зазначено, що у разі виплати заробітної плати натурою відповідно до статті 23 Закону для відображення у звітах видана продукція оцінюється за цінами не вище собівартості в розмірі, що не перевищує 50 відсотків нарахованої заробітної плати за місяць.
Зважаючи на вищезазначені норми, часткова виплата заробітної плати натурою реалізується шляхом передання продукції (товару) роботодавцем працівнику за місцем роботи.
Відповідач не надав доказів наявності в колективному договорі положень про часткову виплату заробітної плати натурою і наявності згоди позивача на отримання заробітної плати натурою.
З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що надання послуг роботодавцем працівнику не відповідає вищезазначеним вимогам, тому не може вважатися виплатою заробітної плати натурою.
У наказі про звільнення позивача з роботи керівником відповідача дано вказівку бухгалтерії провести остаточний розрахунок з працівником ОСОБА_2 та виплатити йому компенсацію за невикористану основну щорічну відпустку, що підтверджує факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем станом на дату його звільнення. Така компенсація за невикористану відпустку нарахована позивачу, але не виплачена і сума компенсації увійшла як складова у заробітну плату за червень 2012 року, чого у суді апеляційної інстанції не заперечив ОСОБА_2
Посилання відповідача на копії актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.05.2012, 25.06.2012, 26.06.2012, які не містять зазначення особи, яка підписала ці акти від імені ТзОВ «Сільськогосподарське підприємство «Пуків Агро», періоду за який надавалися послуги, а також розписка ОСОБА_2 про відсутність будь-яких фінансових та матеріальних претензій до ТзОВ «Сільськогосподарське підприємство «Пуків Агро», не можуть стверджувати про виплату позивачу заробітної плати натурою. Суд першої інстанції цим доводам в оскаржуваному судовому рішенні дав належну правову оцінку та прийшов до правильного висновку, що з ТзОВ «Сільськогосподарське підприємство «Пуків Агро» слід стягнути на користь ОСОБА_2 невиплачену заробітна плата за травень 2012 року в сумі 3 500,00 грн. та за червень 2012 року в сумі 10 598,00 грн.
Згідно з ч. ч. 1 2 ст. 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до постанови Пленуму ВСУ № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про працю» суд, установивши під час розгляду справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку у разі звільнення, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації, суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступний після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не звільняє його від відповідальності.
Відповідно до довідки про середню заробітну плату (дохід), виданої ТзОВ «Сільськогосподарське підприємство «Пуків Агро» середньоденний заробіток ОСОБА_2 за останні два місяці роботи (квітень, травень 2012 року) дорівнював 175,00 грн.
Час затримки розрахунку з дня звільнення до дня ухвалення рішення (з 26.06.2012 до 14.09.2017) дорівнює 1290 робочих дні і заробітна плата за цей час становить 225 750 грн (1290 робочі дні х 175,00 грн). Однак, ОСОБА_2 заявив вимогу про стягнення 195 999 грн середньої заробітної плати за час затримки розрахунку, тому з ТзОВ «Сільськогосподарське підприємство «Пуків Агро» стягнуто саме таку суму заборгованості.
Згідно вимог ст. 34 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Судом визначено розмір втрати позивачем частини доходу у зв'язку із порушенням строків виплати заробітної плати з урахуванням індексу інфляції (інфляційні втрати) в сумі 30 169,72 грн, але оскільки ОСОБА_2 заявив вимогу про стягнення 12 744 грн інфляційних втрат, тому позов в цій частині задоволено на заявлену ним суму.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні решти позовних вимог сторони не оскаржують, тому колегія суддів вважає такі висновки правильними.
Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованості рішення суду і підстав для його скасування з мотивів, наведених у скарзі, не встановлено.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «Пуків Агро» залишити без задоволення, а заочне рішення Рогатинського районного суду від 14 вересня 2017 року без зміни.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 15 червня 2018 року.
Судді: І.В. Бойчук
ОСОБА_3
ОСОБА_4