пр. Науки, 5, м. Харків, 61022, тел. (057) 702-00-72
е-mail: inbox@dna.arbitr.gov.ua
12.06.2018 справа № 913/982/17
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя судді ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3
секретар судового засідання: ОСОБА_4
за участю представників сторін: від позивача від відповідача ОСОБА_5, за довіреністю ОСОБА_6, за довіреністю, адвокат
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства юстиції України, м. Київ
на ухвалу господарського суду Луганської області
від 18.04.2018
у справі№ 913/982/17 (суддя Косенко Т.В.)
за позовом Міністерства юстиції України, м. Київ
до відповідачаПриватного акціонерного товариства “Лисичанська нафтова інвестиційна компанія”, м. Лисичанськ Луганської області
простягнення 705 633 875 грн. 87 коп.
17.04.2018р. до господарського суду Луганської області, в межах справи №913/982/17, надійшла заява Міністерства юстиції України від 12.04.2018р. про забезпечення позову, якою позивач просив забезпечити позов Міністерства юстиції України в інтересах держави Україна до Приватного акціонерного товариства “Лисичанська нафтова інвестиційна компанія” про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України, внаслідок виконання рішення Європейського суду з прав людини “Агрокомплекс проти України”, у розмірі 705 633 875,87 грн., шляхом заборони вчиняти будь-які дії щодо відчуження нерухомого майна, належного на праві власності Приватному акціонерному товариству “Лисичанська нафтова інвестиційна компанія”.
В обґрунтування заяви позивачем зазначено, що з відкритих інформаційних джерел, зокрема, Інтернет ресурсів, стало відомо про вчинення компанією «Роснєфть» (головним акціонером компанії «ЛИНІК») дій щодо відчуження своїх активів. З офіційного сайту компанії «ЛИНІК»: http://lisnpz.com/62-specific-information-za-26-03-2018 вбачається, що власником 95,2% акцій компанії є компанія «Роснєфть SH ІНВЕСТМЕНТС». ПрАТ«ЛИНІК» знаходиться на території Луганської області, яка є прилеглою до тимчасово окупованої території.
Послався на ст. 7 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», який набув чинності 24.02.2018, Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
Зазначив, що відомості з сайту Інтернет видання “Економічна правда”: https://www/epravda.com.ua/news/2018/01/10/632881/ (публікація статті від 10.01.2018), та з сайту РБК (публікація 10.01.2018р.) свідчать про продаж активів “Роснефти” в Україні, зокрема, нафтопереробного заводу «ЛИНІК» у Луганській області.
Враховуючи наведене, позивач вважає, що існують обставини, які свідчать про ризики невиконання або істотного ускладнення виконання рішення суду у цій справі.
Вважає, що забезпечення позову, шляхом заборони вчиняти дії щодо відчуження нерухомого майна компанії «ЛИНІК», не створить перешкод чи негативних наслідків у діяльності цього підприємства. Крім того, листом №010000/100000-011 від 22.12.2017 генеральний директор ПрАТ “ЛИНІК” повідомив про можливість накладення арешту на нерухоме майно ПрАТ “ЛИНІК” в рамках розгляду справи №913/982/17, яке не завдасть шкоди діяльності підприємства.
Ухвалою господарського суду Луганської області від 18.04.2018 у задоволенні заяви б/н від 12.04.2018 Міністерства юстиції України про забезпечення позову Міністерства юстиції України до Приватного акціонерного товариства “Лисичанська нафтова інвестиційна компанія” про стягнення 705 633 875 грн. 87 коп., шляхом заборони відповідачеві вчиняти будь-які дії щодо відчуження нерухомого майна, належного на праві власності Приватному акціонерному підприємству “Лисичанська нафтова інвестиційна компанія” - відмовлено.
Судом зазначено, що інформація, надана Міністерством юстиції України, з мережі Інтернет стосується продажу активів “Роснєфті”, а не активів, зокрема, нерухомого майна Приватного акціонерного товариства “Лисичанська нафтова інвестиційна компанія”, яке є окремою юридичною особою.
Відхилено посилання позивача на приписи ст.7 Закону України “Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях”. Зазначено, що ОСОБА_7 акціонерне товариство “Лисичанська нафтова інвестиційна компанія” є українським підприємством, яке працює в правовому полі держави - Україна.
Судом зауважено, що позивачем не надано доказів того, що майно, яке належить ПрАТ “ЛИНІК” на праві власності, що підтверджується інформацією з Єдиного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, та яке зазначено в заяві про забезпечення позову б/н від 12.04.2018, продається, передається або іншим чином відчужується або може бути відчужено третім особам. Отже, подана позивачем заява про забезпечення позову, за своїм змістом, зводиться лише до припущень щодо неможливості чи істотного ускладнення в майбутньому виконання судового рішення та не містить документального обґрунтування та надання належних та допустимих доказів саме неможливості або істотного ускладнення виконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
Ухвалою господарського суду Луганської області від 11.05.2018 виправлено описки, допущені в мотивувальній частині ухвали Господарського суду Луганської області від 18.04.2018 у справі №913/982/17 абз.11 на сторінці 4 та в резолютивній частині відносно найменування відповідача. Ухвалено вважати правильним найменуванням відповідача ОСОБА_7 акціонерне товариство “Лисичанська нафтова інвестиційна компанія”.
Не погодившись з оскаржуваною ухвалою, Міністерство юстиції України звернулось до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, якою просить скасувати ухвалу господарського суду Луганської області від 18.04.2018 у справі №913/982/17 та прийняти нову, якою заяву Міністерства юстиції України про вжиття заходів забезпечення позову від 12.04.2018 задовольнити повністю.
Скаржник вважає оскаржувану ухвалу незаконною та такою, що прийнята із порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду такими, що не відповідають обставинам справи. Зазначає, що необхідність забезпечення позову зумовлена тим, що у разі задоволення позовних вимог виконання рішення суду може стати неможливим, оскільки ОСОБА_7 акціонерне товариство «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія» може здійснити продаж належного йому майна.
Вказує на належність та достатність наданих позивачем доказів для прийняття судом висновку про наявність обґрунтованих припущень, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього може бути відчужене, що значним чином ускладнить або унеможливить виконання рішення господарського суду у цій справі у разі задоволення позовних вимог Міністерства юстиції України.
Скаржником зазначено, що наявність судового спору між компанією «ЛИНІК» та державою в особі Мін'юсту щодо відшкодування шкоди у великих розмірах, може ініціювати відповідача вдатися до активних дій по відчуженню своїх активів на випадок задоволення позову у справі №913/982/17 та набрання ним законної сили. Зазначений ризик зростає з огляду на те, що головним акціонером компанії «ЛИНІК» є російська компанія.
Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 10.05.2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Міністерства юстиції України на ухвалу господарського суду Луганської області від 18.04.2018 у справі № 913/982/17 та встановлено строк до 25.05.2018 для подання ПАТ "Лисичанська нафтова інвестиційна компанія" відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідач, ОСОБА_7 акціонерне товариство "Лисичанська нафтова інвестиційна компанія", проти задоволення апеляційної скарги заперечив з підстав, викладених у відзиві.
Зазначив, що з моменту подачі позову до суду (14.12.2017) пройшло вже 5 місяців, при цьому відповідач не здійснив та не починав здійснювати жодних дій щодо відчуження майна або інших дій, які могли б призвести до подальшого ускладнення або унеможливлення виконання судового рішення по справі №913/982/17.
Наполягає, що доводи апеляційної скарги про недобросовісність відповідача не мають відношення до предмету заяви про забезпечення позову та спотворюють зміст рішення ЄСПЛ, у зв'язку з тим, що ПрАТ «ЛИНІК» не був та не міг бути стороною по справі «Агрокомплекс проти України», оскільки з моменту створення (16.12.2002р.) є юридичною особою приватної власності; не був стороною і по справі, ухвала по якій винесена Вищим господарським судом України в 1998 році. Вважає ухвалу господарського суду Луганської області від 18.04.2018р. законною.
Повідомив, що за результатами розгляду справи рішенням господарського суду Луганської області відмовлено позивачеві у задоволенні позову в повному обсязі.
Просить ухвалу господарського суду Луганської області від 18.04.2018р. залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 29.05.2018 апеляційну скаргу Міністерства юстиції України, м. Київ у справі №913/982/17 призначено до розгляду на 11.06.2018.
У зв'язку з повним знеструмленням 11.06.2018р. (з 14-20 по 16-40) електромережі будівлі, в якій знаходиться Донецький апеляційний господарський суд, виходу з ладу серверу автоматизованої системи, про що складений акт від 11.06.2018р. щодо знеструмлення електромережі суду, вихід з ладу сервера автоматизованої системи та інші умови, що впливають на безперебійність та функціонування автоматизованої системи, неможливістю у зв'язку з цим здійснення технічної фіксації судового процесу, судове засідання призначене на 15-00 годин не відбулося.
Сторін повідомлено про перерву до 12.06.2018р. о 15-00 годин.
В судовому засіданні 12.06.2018р. представник позивача, вважаючи ухвалу господарського суду Луганської області від 18.04.2018р. у справі №913/982/17 незаконною та такою, що підлягає скасуванню, наполягав на задоволенні апеляційної скарги. Просив ухвалу господарського суду Луганської області від 18.04.2018р. у справі №913/982/17 скасувати, заяву Міністерства юстиції України про вжиття заходів забезпечення позову задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні 12.06.2018р. проти задоволення апеляційної скарги заперечив, наголошуючи на законності та обґрунтованості прийнятої судом ухвали. Повідомив, що 18.04.2018р. господарським судом Луганської області ухвалено рішення по справі №913/982/17, яким у задоволенні позову Міністерства юстиції України до Приватного акціонерного товариства «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія» відмовлено.
Законом України “Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів” від 03.10.2017р. №2147-VIII викладено Господарський процесуальний кодекс України у новій редакції, яка набула чинності 15.12.2017р.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Згідно з приписами п.п. 1, 3 частини 2 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ст.13 Господарського процесуального кодексу України).
Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Отже, наявність пов'язаних з цим обставин підлягає обґрунтуванню та доведенню заявником (позивачем) на загальних підставах, визначених господарським процесуальним кодексом України.
Згідно з ч.1 ст.137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
Вирішуючи питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або не виконання рішення господарського суду у разі не вжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із прийняттям таких заходів прав та охоронюваних інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Умовою для застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості
Обґрунтовуючи викладені в заяві обставини про вжиття заходів щодо забезпечення позову, позивач вказує, що у разі задоволення позовних вимог Міністерства юстиції України, виконання рішення суду може стати неможливим, оскільки відповідач може здійснити продаж належного йому майна, що значним чином ускладнить або унеможливить виконання рішення господарського суду у цій справі.
Згідно з ч.2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Таким чином, за приписами чинного законодавства, основною метою здійснення правосуддя є захист та відновлення порушеного права відповідної особи, яка звернулась до суду із відповідною позовною заявою.
В той же час, захист порушеного права або охоронюваного законом інтересу здійснюється судом із дотриманням основних засад судочинства, за наявності достатніх правових підстав та відповідних належних доказів, які підтверджують ту чи іншу обставину.
Так, стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, як зазначається в частині 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування
З урахуванням вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Відповідачем у справі, щодо якого позивач просить вжити заходи забезпечення позову,
є ОСОБА_7 акціонерне товариство “Лисичанська нафтова інвестиційна компанія”, яке є українським підприємством, зареєстровано та діє за законодавством України, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Інформація ж, надана Міністерством юстиції України з мережі Інтернет, стосується продажу активів компанії “Роснєфть”, яка не є відповідачем у справі.
Відомості про продаж ПрАТ “Лисичанська нафтова інвестиційна компанія”, яке є окремою юридичною особою, власних активів, зокрема, нерухомого майна, позивачем до справи не надавалося.
Не надано позивачем і доказів того, що майно, яке належить ПрАТ “ЛИНІК” на праві власності, що підтверджується інформацією з Єдиного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, та яке зазначено в заяві про забезпечення позову б/н від 12.04.2018, виставлено на продаж, передається або іншим чином відчужується або може бути відчужено третім особам, не зазначено конкретні дії які вчиняються відповідачем, на підтвердження доводів заяви.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що надані позивачем відомості не свідчать про вчинення відповідачем дій, направлених на відчуження належного йому майна, або доказів, що майно відповідача може зникнути або зменшитись за кількістю.
Листом від 22.12.2017р. №010000/100000-011, на який посилається позивач, ОСОБА_7 акціонерне товариство “Лисичанська нафтова інвестиційна компанія” повідомило міністра юстиції України про отримання відповідачем позову та заяви про забезпечення позову в даній справі, у зв'язку із чим просило врахувати ті обставини, що ПрАТ “ЛИНІК” віднесено до промислових підприємств підвищеної небезпеки, у зв'язку із чим останнє здійснює постійно триваючі заходи з запобігання аваріям та екологічним катастрофам, а також здійснює інші заходи. Виконання зазначених заходів потребує регулярних витрат на оплату енергоресурсів, виплату заробітної плати технічному персоналу нафтопереробного комплексу та його охороні. Арешт рахунків і коштів призведе до неможливості доставки змінного персоналу і залишення нафтопереробного комплексу без належного догляду. Неможливість оплати витрат на вжиття заходів з запобігання аварії призведе до невиконання вказаних заходів, що може потягнути за собою суттєві техногенні та екологічні наслідки для регіону та інші тяжкі наслідки, в тому числі неможливість звернення стягнення на майно нафтопереробного комплексу у зв'язку з його втратою чи пошкодженням, що позбавить забезпечувальні заходи сенсу в цілому, притягнення адміністрації Товариства до відповідальності, в тому числі ймовірно і кримінальної. В той же час, на ПрАТ “ЛИНІК” сформовано Перелік об'єктів нерухомості, на які арешт майна може бути накладений без загрози промисловій безпеці підприємства і в межах суми позовних вимог, і тому до вирішення справи по суті наполягав про виключення з клопотання про забезпечення позову накладання арешту на рахунки і грошові кошти.
Копії Переліку об'єктів нерухомості позивачем до справи не додано.
Зі змісту вищевказаного листа не вбачається, що відповідач має наміри реалізації майна чи здійснює дії, направлені на його реалізацію. Вказаний лист відповідача адресований позивачу 22.12.2017, на заяву позивача про забезпечення позову шляхом арешту майна і грошових коштів підприємства відповідача, подану до суду 19.12.2017, яка вже вирішена по суті, про що 21.01.2018р. господарським судом Луганської області винесено ухвалу, яка залишена без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 27.02.2018р.
Зміст статті з сайту Інтернет видання “Економічна правда” свідчить, що “Роснєфть” продала всі свої заправки в Україні. Так, нафтовидобувна компанія “Роснєфть” завершила продаж збутових активів в Україні. Вказано, що раніше в число активів “Роснєфті” в Україні входила мережа зі 141 заправної станції, оператор оптових поставок нафтопродуктів компанія “ТНК-Індастріз Україна” і нафтопереробний завод ЛІНІК у Луганській області. Зазначені активи компанії були продані 20 грудня минулого року.
З сайту Інтернет видання “РБК” 10.01.2018р. позивачем надано відомості про розміщення статті “Роснєфть” продала всі свої заправки в Україні” аналогічного змісту.
Наразі, зміст наведених статей з сайтів інтернет видання “Економічна правда” від 10.01.2018 та Інтернет видання “РБК” від 10.01.2018 стосується виключно продажу активів нафтовидобувної компанії “Роснєфть”.
До того ж, в розумінні ст. ст. 73, 91 Господарського процесуального кодексу України, Інтернет стаття є неофіційним документом, та в будь-якому випадку не може бути доказом продажу активів відповідача без наявності відповідних первинних документів або інших належних та допустимих доказів, які б надали можливість для вищевказаного висновку.
Зауваження позивача про знаходження ПрАТ«ЛИНІК» на території Луганської області, яка є прилеглою до тимчасово окупованої території, не є підставою для забезпечення позову, отже, судом першої інстанції правомірно не прийняті посилання позивача на приписи ст.7 Закону України “Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях”.
За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позивачем не надано належних та достатніх, в розумінні ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, доказів із якими діюче законодавство пов'язує застосування заходів щодо забезпечення позову.
Відповідно до приписів ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України “Про міжнародні договори України” і ст. 3 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.
Згідно з вимогами статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
З огляду на вищевикладене, зауваження позивача на наявність потенційної можливості задоволення судом заявлених Міністерством юстиції України до Приватного акціонерного товариства “Лисичанська нафтова інвестиційна компанія” позовних вимог про відшкодування збитків в сумі 705633875,87 грн., не може виправдовувати втручання у право відповідача на мирне володіння своїм майном, враховуючи відсутність в матеріалах справи належних доказів в розумінні ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, із якими діюче законодавство пов'язує застосування заходів забезпечення позову.
Доводи апелянта щодо наявності обґрунтованих підстав вважати відповідача недобросовісним у правовідносинах, щодо яких розглядається основний спір, тобто існування реального ризику невиконання рішення у справі, зважаючи на обставини встановлені у рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Агрокомплекс проти України”, відхиляються апеляційним судом, враховуючи той факт, що зазначені твердження зводяться лише до потенційної можливості ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення позивачем реальних обставин, які б свідчили про можливість такого ухилення в майбутньому.
Отже, судом першої інстанції правомірно відмовлено позивачу у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Крім того, рішенням господарського суду Луганської області від 18.04.2018 в позові Міністерства юстиції України до Приватного акціонерного товариства «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія» про стягнення 705 633 875 грн. 87 коп. відмовлено повністю.
З огляду на наведене, Донецький апеляційний господарський суд дійшов висновку, що доводи заявника, викладені в апеляційній скарзі не обґрунтовані, не доведені належними та допустимими доказами.
Твердження заявника апеляційної скарги про порушення і неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті ухвали не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для скасування ухвали господарського суду Луганської області від 18.04.2018 у справі №913/982/17 суд апеляційної інстанції не вбачає.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд ухвали господарського суду Луганської області від 18.04.2018 у даній справі, покладаються на заявника.
Керуючись ст.ст. 129, 136, 137, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на ухвалу господарського суду Луганської області від 18.04.2018 у справі №913/982/17 - залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду Луганської області від 18.04.2018 у справі №913/982/17 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
У судовому засіданні 12.06.2018р. проголошено вступну та резолютивну частину постанови. Повний текст постанови складено 18.06.2018р.
Головуючий суддя Н.М. Дучал
Судді: Т.Д. Геза
ОСОБА_3
Надруковано 4 екз.:
1 - позивачу; 1 - відповідачу; 1 - ГСЛО; 1 - у справу.