вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua
"22" травня 2018 р. м.Київ Справа№ 910/1671/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Станіка С.Р.
суддів: Гончарова С.А.
Яковлєва М.Л.
за участю секретаря судового засідання : Цибульського Р.М.
за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання 22.05.2018
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги
Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2017 (повне рішення складено 26.12.2017) у справі №910/1671/17 (суддя Щербаков С.О.)
За позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря"
до Публічного акціонерного товариства "Банк Софійський"
третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб
треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:
1)ОСОБА_3
2)ОСОБА_4
3)ОСОБА_5
4)ОСОБА_6
5)ОСОБА_7
про визнання зобов'язань припиненими
Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Зоря" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк Софійський" (далі - відповідач) про:
- визнання припиненим зобов'язання позивача, що виникли за кредитним договором № 32-1-1-1-28 від 17.05.2013 року укладеного між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Зоря" та Публічним акціонерним товариством "Банк Софійський";
- визнання іпотеки припиненою по іпотечному договору №32/1-1-1-28-Іп-37, що посвідчений 30.05.2013 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Соболевою В.Л. за реєстровим номером 2731, укладеного відповідачем, як іпотекодержателем, та громадянкою Російської Федерації ОСОБА_7 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1), як іпотекодавцем.
Позов обгрунтований тим, що в силу укладення договорів про відступлення права вимоги між позивачем та третіми особами позивач станом на 22.12.2015 року набув право вимоги до відповідача на загальну суму 12 610 688,76 грн., зазначене свідчить про наявність у позивача та відповідача вимог які є зустрічними, однорідними та грошовими, строк виконання яких настав. 22.12.2016 року позивач, керуючись ч. 2 ст. 601 Цивільного кодексу України повідомив відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог. Тобто, позивач повністю виконав зобов'язання перед відповідачем, що виникли за кредитним договором № 32-1-1-1-28 від 17.05.2013 року шляхом вчинення одностороннього правочину - зарахування зустрічних однорідних вимог.
Узагальнені заперечення відповідача проти позову зводяться до того, що постановою Правління Національного банку України від 22.12.2015 № 916 «Про віднесення ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «БАНК «СОФІЙСЬКИЙ» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 22 грудня 2015 р. № 235 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «БАНК «СОФІЙСЬКИЙ» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». Згідно з даним рішенням у ПУБЛІЧНОМУ АКЦІОНЕРНОМУ ТОВАРИСТВІ «БАНК «СОФІЙСЬКИЙ» запроваджено тимчасову адміністрацію на три місяці з 23 грудня 2015 р. до 22 березня 2016 р. включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ «БАНК «СОФІЙСЬКИЙ», визначені статтями 37-39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_10 строком на три місяці з 23 грудня 2015 р. до 22 березня 2016 р. включно. В подальшому, постановою Правління Національного банку України від 22.04.2016 № 284 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Софійський" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 25.04.2016 № 563 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Банк "Софійський" та делегування повноважень ліквідатора банку, згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації Публічного Акціонерного Товариства "Банк "Софійський" та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Софійський" провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_10 строком на два роки з 25.04.2016 року по 24.08.2016. Процедури тимчасової адміністрації та ліквідації банку врегульовані ст.ст. 26, 36, 48 ч. 4, 50, 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»,і якими не передбачено можливість списання банком депозитних коштів з рахунків поза межами ліквідаційної процедури та всупереч встановленої законом черговості.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.03.2017 (суддя Чебикіна С.О.) у справі № 910/1671/17 в позові в частині позовних вимог про визнання припиненим зобов'язання за кредитним договором № 32-1-1-1-28 від 17.05.2013 року відмовлено. Провадження в частині позовних вимог про визнання іпотеки припиненою по іпотечному договору №32/1-1-1-28-Іп-37, що посвідчений 30.05.13 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Соболевою В.Л. за реєстровим номером 2731 - припинено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2017 у справі № 910/1671/17 залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 12.10.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2017 у справі № 910/1671/17 скасовано. Справу № 910/1671/17 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.12.2017 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції про відмову у позові мотивовано тим, що Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено спеціальний порядок здійснення ліквідації банку та проведення розрахунків з його кредиторами, відтак за наявності прийнятого Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб рішення про початок процедури ліквідації банку, задоволення вимог кредиторів банку здійснюється виключно у передбаченому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" порядку. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що зарахування зустрічних однорідних вимог призведе до позачергового задоволення вимог кредитора порівняно з іншими кредиторами. Крім того, судом першої інстанції також враховано, що треті особи - фізичні особи звернувшись до банку із заявами про визнання їх кредиторами Публічного акціонерного товариства "Банк "Софійський" та включення їх вимог до реєстру вимог кредиторів Публічного акціонерного товариства "Банк "Софійський" спростували факт відступлення права вимоги позивачу за договорами строкового банківського вкладу та банківського рахунку.
Також, суд першої інстанції відмовив і у задоволенні позовної вимоги про визнання іпотеки припиненою по іпотечному договору №32/1-1-1-28-Іп-37 з посиланням на те, що позивачем не доведено що зобов'язання за кредитним договором виконані у повному обсязі, а тому відсутні правові підстави для визнання іпотеки, яка виникла на підставі іпотечного договору №32/1-1-1-28-Іп-37, що посвідчений 30.05.2013 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Соболевою В.Л. за реєстровим номером 2731, укладеного відповідачем, як іпотекодержателем, та громадянкою Російської Федерації ОСОБА_7 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1), як іпотекодавцем, припиненою.
Не погодившись з вказаним рішенням, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Зоря" звернулось до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити в частині, а саме: визнати припиненим зобов'язання позивача, що виникли за кредитним договором № 32-1-1-1-28 від 17.05.2013 року укладеного між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Зоря" та Публічним акціонерним товариством "Банк Софійський".
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при винесенні рішення порушено норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції було прийнято при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, що привело до неправильного вирішення спору.
Зокрема, скаржник в апеляційній скарзі посилався на те, суд першої інстанції при вирішенні спору не врахував доводів позивача про те, що внаслідок укладення договорів відступлення прав вимоги між позивачем та третіми особами-1-4, станом на 22.12.2015 позивач був кредитором відповідача на загальну суму 12 610 688,76 грн. Зазначене свідчить про наявність у позивача та відповідача вимог, які є зустрічними - виникли з кредитного договору з однієї сторони та депозитних договорів, договору розрахунково - касового обслуговування та договору поточного рахунку - з іншої сторони, а також вимоги є однорідними (грошовими), строк виконання яких настав. 22.12.2015 позивач, керуючись ч. 2 ст. 601 Цивільного кодексу України, повідомив відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог загальною сумою 12 069 041,10 грн. Таким чином, скаржник зазначає, що він повністю виконав перед відповідачем зобов'язання, які виникли з кредитного договору № 32/1-1-1-28 від 17.05.2013 шляхом вчинення одностороннього правочину - зарахування зустрічних однорідних вимог в порядку ст. 601 Цивільного кодексу України. Вказаний правочин є чинний, у встановленому законом порядку не оскаржений, а тому тягне за собою правові наслідки, у зв'язку з чим зобов'язання позивача перед позивачем є припиненими в силу ст. 599 Цивільного кодексу України.
Також скаржник зазначав про те, що тимчасова адміністрація була запроваджена в банку з 23.12.2015 на підставі постановою Правління Національного банку України від 22.12.2015 № 916 «Про віднесення ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «БАНК «СОФІЙСЬКИЙ», що судом не враховано, як не враховано і того, що з відповідною заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог скаржник звернувся до банку 22.12.2015.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 910/1671/17 за апеляційною скаргою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2017 (повне рішення складено 26.12.2017) розподілено для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді Яковлєв М.Л., Чорна Л.В.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2018 відкрито апеляційне провадження у справі №910/1671/17 за апеляційною Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2017 (повне рішення складено 26.12.2017), призначено справу до розгляду в судовому засіданні 01.03.2018.
27.02.2018 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшли письмові пояснення по суті спору, в яких зазначав, що на момент звернення позивача з відповідним позовом до суду (січень 2017 року) в банку вже була розпочата процедура ліквідації, а тому на правовідносини сторін розповсюджуються вимоги Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», згідно якого задоволення вимог кредиторів відбувається у порядку, встановленому даним законом з дотриманням принципу черговості, встановленої ст. 52 наведеного Закону. Таким чином, задоволення позову призведе до порушення встановленої законом черговості задоволення вимог кредиторів банку. Також, Фонд наголошував, що фізичні особи ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 звернулись до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з заявами про визнання кредиторських вимог, на підставі яких кредиторські вимоги були включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Банк «Софійський».
28.02.2018 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк «Софійський» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, посилаючись на його відповідність нормам матеріального та процесуального права. Так, у відзиві наголошено на тому, що укладення договору відступлення права вимоги між клієнтом банку та особою, якій він відступає відповідні вимоги, не призводить до виникнення грошового зобов'язання банку перед такою особою на суму коштів, розміщених на рахунку клієнта. При цьому, враховуючи припис п. 18 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, затвердженої постановою правління НБУ від 12.11.2003 № 492, поточні рахунки відкриваються на конкретну особу за умови надання відповідних документів, а можливості зміни власника рахунку Інструкцією не передбачено і відтак, як на дату початку процедури ліквідації банку, так і на момент подання спірної заяви про зарахування коштів (вкладів), право вимоги на які набув позивач, за його твердженням, не перебували і не перебувають на рахунках скаржника, а залишаються на рахунках фізичних осіб, які є вкладниками банку, і в матеріалах справи відсутні докази щодо ініціювання вкладниками банку операції з переказу коштів на рахунки скаржника.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.03.2018 розгляд справи відкладено дна 27.03.2018, а також на підставі ст. 50 ГПК України залучено до участі у розгляд справи у якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7
27.03.2018 розгляд справи №910/1671/17 за апеляційною скаргою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2017 (повне рішення складено 26.12.2017) - не відбувся, у зв'язку з перебуванням судді Чорної Л.В., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці.
Враховуючи положення п.17.4 ч.17 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, п.п.2.3.25, 2.3.49 п.2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та у зв'язку з перебуванням судді Чорної Л.В. у відпустці, розпорядженням №09.1-08/819/18 від 26.03.2018 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/1671/17.
У відповідності до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 26.03.2018 визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Яковлєв М.Л., Гончаров С.А.
З метою здійснення подальшого розгляду справи №910/1671/17 за апеляційною скаргою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2017 (повне рішення складено 26.12.2017), справа ухвалою суду від 27.03.2018 прийнята до провадження колегією суддів у складі головуючий суддя Станік С.Р., судді: Яковлєв М.Л., Гончаров С.А., призначено справу до розгляду 26.04.2018.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.04.2018 в судовому засіданні оголошено перерву до 22.05.2018.
В судовому засіданні 22.05.2018 представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в частині, а саме: визнати припиненим зобов'язання позивача, що виникли за кредитним договором № 32-1-1-1-28 від 17.05.2013 року укладеного між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Зоря" та Публічним акціонерним товариством "Банк Софійський".
Представник відповідача в судовому засіданні 22.05.2018 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив суд у задоволенні апеляційної скарги - відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, як таке, що винесено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Представники Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в судовому засіданні 22.05.2018 надали пояснення по суті спору.
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 - в судове засідання 22.05.2018 представників не направили, про розгляд справи повідомлені належним чином, а їх неявка не є перешкодою для розгляду справи.
Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, 17.05.2013 між Публічним акціонерним товариством "Банк "Софійський" (далі - банк) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Зоря" (далі -позичальник) укладено кредитний договір № 32/1-1-1-28, за умовами якого банк відкриває позичальнику інвестиційний кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії лімітом 12 000 000 00 (надалі - "кредит") на наступні цілі: - фінансування придбання нового обладнання (технологічних ліній), та/або такого що було у користуванні, а також його модернізації та реконструкції; - фінансування витрат, пов'язаних з введенням в експлуатацію нового обладнання; - фінансування придбання нематеріальних активів (патентів, ліцензій авторських прав, дозволів, програмних продуктів), в рамках модернізації (удосконалення, що відповідає сучасним вимогам і виробництва позичальника; - фінансування придбання земельних ділянок; - фінансування будівництва, реконструкції нерухомості (за виключенням об'єктів які підпадають під визначення "проектне фінансування"); - поповнення обігових коштів на розвиток новою напрямку бізнесу: зі сплатою 10% (десять відсотків) річних (надалі - "відсотки").
Строк повернення кредиту - 15.05.2020 (п. 1.2. договору).
Відповідно до п. 1.3. договору, зобов'язання по договору забезпечуються іпотекою, а саме: нерухоме майно, приміщення у цокольному поверсі в адміністративної будівлі загальною площею 156, 2 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Донецьк, вул. Ф. Зайцева, 46А.
Банк відкриває рахунок № 20632001000542 для обліку кредиту та рахунок № 20687001000542 для обліку нарахованих відсотків.
Згідно п. 3.2. договору, банк має право, зокрема при достроковому витребуванні кредиту, банк надсилає позичальнику (на адресу вказану позичальником при оформленні договору або надану ним при зміні місцезнаходження) вимогу щодо повернення кредиту та проведення повного розрахунку з банком. Позичальник зобов'язаний повернути кредит та сплатити відсотки за фактичний строк користування кредитом протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати відправлення вимоги від банку про дострокове повернення кредиту. У разі не повернення кредиту та/або відсотків, кредит та/або відсотки виносяться на рахунку простроченої заборгованості з нарахуванням пені відповідно до п. 4.1. договору і відсотки за користування кредитом, а банк звертає стягнення на предмет застави.
В забезпечення виконання Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Зоря" своїх зобов'язань за кредитним договором № 32/1-1-1-28 від 17.05.2013, між Публічним акціонерним товариством "Банк "Софійський" (далі - іпотекодержатель) та ОСОБА_7 (далі - іпотекодавець) укладено іпотечний договір № 32/1-1-1-28-Іп-37 від 30.05.2015, посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Соболевою В.Л., зареєстровано в реєстрі за № 2731, відповідно до умов якого іпотекодавець передає іпотекодержателю в іпотеку наступний об'єкт нерухомості: приміщення загальною площею 156, 2 кв.м. в цокольному поверсі адміністративної будівлі літ. А-7, що складає 4/100 частки від будівлі літ. А-7, об'єкт нерухомості знаходиться за адресою: АДРЕСА_2
Відповідно до п. 1.2. договору, вартість предмета іпотеки на момент укладення цього договору відповідно до акту оцінки відповідає ринковій вартості предмета іпотеки та становить 21 210 455, 00 грн. Вартість предмета іпотеки на момент укладення цього договору не враховується при визначені ціни предмета іпотеки у майбутньому, у тому числі - під час звернення стягнення на нього іпотекодержателем, якщо інше не передбачено цим договором та/або кредитним договором.
В той же час, як вбачається з матеріалів справи, відповідач мав невиконані зобов'язання з повернення коштів за укладеними між ним та третіми особами договорами, зокрема:
- за договором № 020/47/123 строкового банківського вкладу (депозиту) від 27 квітня 2015 (зі змінами та доповненнями), укладеним між відповідачем та громадянкою України ОСОБА_4, в сумі 98 000,00 євро;
- договором банківського рахунку фізичної особи № 31 від 09 січня 2013, укладеним між відповідачем та громадянкою України ОСОБА_4, залишок грошових коштів за яким станом на 22 грудня 2015 року становив 40 592,90 євро;
- договором № 020/47/078 строкового банківського вкладу (депозиту) від 08 вересня 2014 (зі змінами та доповненнями), укладеним між відповідачем та громадянкою України ОСОБА_4, в сумі 1 934 610,00 грн.;
- договорами № 020/47/099 строкового банківського вкладу (депозиту) від 02 жовтня 2014 (зі змінами та доповненнями) та № 020/47/099 строкового банківського вкладу (депозиту) від 02 жовтня 2014 (зі змінами та доповненнями), укладеними між відповідачем та ОСОБА_6, в сумі 207 050,10 доларів США;
- договором № 020/47/239 строкового банківського вкладу (депозиту) від 23 листопада 2015, укладеним між відповідачем та ОСОБА_3, в сумі 45 000,00 доларів США;
- договором № 020/47/249 строкового банківського вкладу (депозиту) від 07 грудня 2015 року (зі змінами та доповненнями), укладеним між відповідачем та ОСОБА_5, в сумі 60 000,00 доларів США.
В свою чергу, між позивачем та третіми особами було укладено ряд договорів про відступлення права вимоги.
Так, 22.12.2015 між громадянкою України ОСОБА_4 та позивачем укладено договір про відступлення прав вимоги, за умовами якого з моменту його підписання позивач набув права вимоги до відповідача щодо сплати грошових коштів за укладеними між відповідачем та ОСОБА_4 договорами, а саме:
- за договором № 020/47/123 строкового банківського вкладу (депозиту) від 27.04.2015 (зі змінами та доповненнями) в сумі 98 000,00 євро;
- за договором банківського рахунку фізичної особи № 31 від 09.01.2013, залишок грошових коштів за яким станом на 22.12.2015 становив 40 592,90 євро;
- за договором № 020/47/078 строкового банківського вкладу (депозиту) від 08.12.2014 (зі змінами та доповненнями) в сумі 1 934 610,00 грн.
18.12.2015 між громадянином України ОСОБА_6 та позивачем укладено договір про відступлення прав вимоги, за умовами якого з моменту його підписання позивач набув права вимоги до відповідача щодо сплати грошових коштів за укладеним між відповідачем та ОСОБА_6 договором № 020/47/099 строкового банківського вкладу (депозиту) від 02.10.2014 (зі змінами та доповненнями) в сумі 207 050,10 доларів США.
18.12.2015 між громадянкою України ОСОБА_3 та позивачем укладено договір про відступлення прав вимоги від 18 грудня 2015, за умовами якого з моменту його підписання позивач набув права вимоги до відповідача щодо сплати грошових коштів за укладеним між відповідачем та ОСОБА_3 договором № 020/47/239 строкового банківського вкладу (депозиту) від 23.12.2015 в сумі 45 000,00 доларів США.
18.12.2015 між громадянином України ОСОБА_5 та позивачем укладено договір про відступлення прав вимоги, відповідно до якого з моменту його підписання позивач набув права вимоги до відповідача щодо сплати грошових коштів за укладеним між ПАТ "Банк "Софійський" та громадянином України ОСОБА_5 договором № 020/47/249 строкового банківського вкладу (депозиту) від 07.12.2015 (зі змінами та доповненнями) в сумі 51 250,00 доларів США.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється згідно ст. ст. 513, 514 ЦК України у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом положень ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Матеріалами справи підтверджується, що повідомленнями від 18.12.2015 та 22.12.2015 позивачем було проінформовано відповідача про укладення зазначених вище договорів про відступлення права вимоги.
Крім того, позивачем направлено на адресу відповідача заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог, в якій позивач повідомив відповідача, що відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України відбулося зарахування грошових вимог Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря" до Публічного акціонерного товариства "Банк Софійський", які виникли згідно договорів строкового банківського вкладу (депозиту), укладені банком з фізичним особами, загальна сума яких складає 12 610 688, 76 грн., в той час як грошові вимоги Публічного акціонерного товариства "Банк Софійський" до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря" які виникли за кредитним договором № 32/1-1-1-28 від 17.05.2013, становить 12 069 041, 10 грн., у зв'язку з чим грошове зобов'язання позивача перед відповідачем за вказаним кредитним договором припиняється на суму 12 069 041,10 грн., тож у позивача відсутній борг перед банком за кредитним договором, проте у відповідача наявний борг перед позивачем у сумі 541 647, 66 грн., яка отримана відповідачем 22.12.2015, що підтверджується відтиском печатки банку на титульній сторінці заяви за вх. № 692/6.
В свою чергу, позивач отримав претензію банку № 32/1137 від 17.06.2016, в якій банк повідомив позивача, що загальна прострочена заборгованість Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря" перед банком станом на 17.06.2016 становить 662 099, 01 грн., в тому числі 600 278, 46 грн. - сума простроченої заборгованості по сплаті відсотків та 61 820, 55 грн. - пені за прострочку сплати відсотків та вимагало до 30.06.2016 перерахувати банку кошти у сумі 662 099, 01 грн., а також повідомив позивача, що згідно п. 3.2.3. договору, банк має право достроково витребувати повернення кредиту та проведення повного розрахунку у випадку наявності у позичальника простроченої заборгованості за відсотками, а тому у разі не погашення позивачем до 30.06.2016 банк вимагатиме дострокового повернення кредиту у розмірі 12 000 000, 00 грн.
Обгрунтовуючи позов, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Зоря" зазначало, що він повністю виконав зобов'язання перед відповідачем, які випливають з кредитного договору № 32/1-1-1-28 від 17.05.2013 шляхом вчинення одностороннього правочину - зарахування зустрічних однорідних вимог в порядку ст. 601 Цивільного кодексу України, а тому, як зазначає позивач, оскільки зобов'язання позивача перед відповідачем по сплаті заборгованості згідно кредитного договору є припиненими у повному обсязі (шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог), тому право іпотеки також є припиненим.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Так, згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
В силу положень ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів належних йому.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно зі статями 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Вищий господарський суд України у постанові від 12.10.2017, скасовуючи рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2017 у даній справі, та передаючи справу на новий розгляд, зазначив, що зарахування зустрічних однорідних вимог відбулося 22.12.2015, тобто до запровадження у ПАТ "Банк "Софійський" тимчасової адміністрації, у зв'язку із чим заборона здійснення зарахування зустрічних вимог, встановлена ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", не застосовується до спірних правовідносин.
Крім того, Вищий господарський суд України у постанові від 12.10.2017 зазначив, що є помилковими висновки судів попередніх інстанцій про невідповідність правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог вимогам п. 8 ч. 2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки як свідчать матеріали справи відповідна заява вчинена позивачем до початку і процедури ліквідації ПАТ "Банк "Софійський".
Відповідно до ч. 1 ст. 316 Господарського процесуального кодексу України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції, враховуючи вказівки суду касаційної інстанції, висловлені у постанові від 12.10.2017, дійшов наступних висновків.
Матеріалами справи підтверджується, що 17.05.2013 між Публічним акціонерним товариством "Банк "Софійський" (далі - банк) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Зоря" (далі -позичальник) укладено кредитний договір № 32/1-1-1-28, за умовами якого банк відкриває позичальнику інвестиційний кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії лімітом 12 000 000 00 (надалі - "кредит") на наступні цілі: - фінансування придбання нового обладнання (технологічних ліній), та/або такого що було у користуванні, а також його модернізації та реконструкції; - фінансування витрат, пов'язаних з введенням в експлуатацію нового обладнання; - фінансування придбання нематеріальних активів (патентів, ліцензій авторських прав, дозволів, програмних продуктів), в рамках модернізації (удосконалення, що відповідає сучасним вимогам і виробництва позичальника; - фінансування придбання земельних ділянок; - фінансування будівництва, реконструкції нерухомості (за виключенням об'єктів які підпадають під визначення "проектне фінансування"); - поповнення обігових коштів на розвиток новою напрямку бізнесу: зі сплатою 10% (десять відсотків) річних (надалі - "відсотки").
Строк повернення кредиту - 15.05.2020 (п. 1.2. договору).
Так, позивачем направлено на адресу відповідача заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог, в якій позивач повідомив відповідача, що відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України відбулося зарахування грошових вимог Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря" до Публічного акціонерного товариства "Банк Софіївський", які виникли згідно договорів строкового банківського вкладу (депозиту), укладені банком з фізичним особами, загальна сума яких складає 12 610 688, 76 грн., в той час як грошові вимоги Публічного акціонерного товариства "Банк Софіївський" до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря" які виникли за кредитним договором № 32/1-1-1-28 від 17.05.2013, становлять 12 069 041, 10 грн., у зв'язку з чим грошове зобов'язання позивача перед відповідачем за вказаним кредитним договором припиняється на суму 12 069 041, 10 грн., тож у позивача відсутній борг перед банком за кредитним договором, проте у відповідача наявний борг перед позивачем у сумі 541 647, 66 грн., яка отримана відповідачем 22.12.2015, що підтверджується відтиском печатки банку на титульній сторінці заяви за вх. № 692/6.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Господарське зобов'язання на підставі ч. 3 ст. 203 Господарського кодексу України припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.
Згідно ст. ст. 598, 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін (ст. 601 ЦК України).
Відповідно до п. 26 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" при вирішенні спорів про зарахування однорідних зустрічних вимог, коли боржник банку одночасно є кредитором банку, під час процедури ліквідації банку суди повинні виходити із вимог статей 601 - 602 Цивільного кодексу України, ст.ст. 92 - 96 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та враховувати, що цим Законом встановлено чіткий порядок задоволення вимог кредиторів, визнаних ліквідатором, який не передбачає можливості індивідуального задоволення вимог конкретного кредитора. При вирішенні питання щодо правомірності зарахування однорідних вимог згідно зі ст. 601 Цивільного кодексу України у випадках, коли зустрічні вимоги виражені в різних валютах, слід виходити з того, що такі вимоги є однорідними. У цьому разі зарахування може проводитись за курсом, визначеним сторонами у договорі, а якщо така домовленість відсутня - за офіційним валютним курсом, встановленим Національним банком України.
Згідно постанови Правління Національного банку України від 22.12.2015 № 916 "Про віднесення Публічного Акціонерного Товариства "Банк "Софійський" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 22.12.2015 № 235 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "Софійський", відповідно до якого з 22.12.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в Публічному Акціонерному Товаристві "Банк "Софійський".
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 2 ст. Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", неплатоспроможний банк - банк, щодо якого Національний банк України прийняв рішення про віднесення до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом України "Про банки і банківську діяльність".
Постановою Правління Національного банку України від 22.04.2016 № 284 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Софійський" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 25.04.2016 № 563 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Банк "Софійський" та делегування повноважень ліквідатора банку, згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації Публічного Акціонерного Товариства "Банк "Софійський" та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Софійський" провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_10 строком на два роки з 25.04.2016 року по 24.08.2016.
Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що на підставі пункту 2 частини п'ятої статті 12, частини першої статті 35, частини п'ятої статті 44, частини третьої статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийняла рішення від 05 квітня 2018 року № 991 про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «БАНК «СОФІЙСЬКИЙ» строком на один рік з 25 квітня 2018 року до 24 квітня 2019 року включно.
За приписами ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня початку процедури ліквідації банку строк виконання всіх грошових зобов'язань банку вважається таким, що настав.
Відповідно до ст. 602 Цивільного кодексу України не допускається зарахування зустрічних вимог, зокрема, за зобов'язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом.
Згідно п. 8 ч. 2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції чинній станом на 22.12.2015) забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін.
Обмеження, встановлені цим пунктом, не поширюються на зобов'язання банку щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, крім обмежень, прямо передбачених законом, у разі, якщо боржник банку одночасно є кредитором цього банку і грошові кошти спрямовуються на погашення зобов'язань за кредитом цього боржника перед цим банком за кредитними договорами та/або за емітованими цим боржником борговими цінними паперами, виключно з урахуванням того, що: за кредитним договором не було здійснено заміни застави, а саме не відбувалося зміни будь-якого з предметів застави на предмет застави, яким виступають майнові права на отримання коштів боржника, які розміщені на відповідних рахунках у неплатоспроможному банку, протягом одного року, що передує даті початку процедури виведення Фондом банку з ринку; кошти перебували на поточних та/або депозитних рахунках такого боржника.
Враховуючи наведені припис Закону (в редакції чинній станом на 22.12.2015), суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки позивач не є власником банківських вкладів та банківських рахунків, право вимоги за якими йому було відступлено фізичними особами, у нього були відсутні кошти на поточних та/або депозитних рахунках на дату початку процедури виведення Фондом банку з ринку, тому вчинений позивачем 22.12.2015 односторонній правочин, яким позивач на підставі ч. 2 ст. 601 Цивільного кодексу України повідомив відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог суперечить вимогам п. 8 ч. 2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Крім цього, за висновками Верховного Суду України (постанова від 21.12.2016 у справі № 333/4924/15-ц) у будь-якому разі в період здійснення ліквідаційної процедури банку задоволення вимог третьої особи має здійснюватися в порядку задоволення вимог кредиторів до банку та черговості, передбачених статтею 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", у зв'язку з чим припинення зобов'язань за кредитним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, які фактично є погашенням вимог кредитора в порушення порядку статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", не допускається.
Кошти, одержані в результаті ліквідації та реалізації майна банку, спрямовуються уповноваженою особою Фонду на задоволення вимог кредиторів у черговості, яка визначена ч. 1 ст. 52 цього Закону.
Таким чином, Законом встановлено спеціальний порядок здійснення ліквідації банку та проведення розрахунків з його кредиторами, відтак за наявності прийнятого Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб рішення про початок процедури ліквідації банку, задоволення вимог кредиторів банку здійснюється виключно у передбаченому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" порядку.
Таким чином, зарахування зустрічних однорідних вимог призведе до позачергового задоволення вимог кредитора порівняно з іншими кредиторами.
Доводи скаржника про те, що встановлена Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" заборона здійснення зарахування зустрічних вимог під час тимчасової адміністрації не застосовується до спірних правовідносин, адже в силу Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку тимчасову адміністрацію запроваджено з 23.12.2015, тоді як зарахування відбулося 22.12.2015, - судом апеляційної інстанції відхиляються, оскільки дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення 22.12.2015 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "Софійський" № 235.
При цьому, як зазначив Вищий господарський суд України у постанові від 06.10.2015 у справі № 910/10060/15, встановлені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обмеження та положення щодо порядку задоволення вимог кредиторів банку при тимчасовій адміністрації є імперативними і застосовуються навіть за умови подання документів до введення тимчасової адміністрації.
Також, суд апеляційної інстанції враховує і те, що згідно з пунктом 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспромож ного банку в порядку, встановленому цим Законом. Відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, в якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах. Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації. Зокрема, згідно з підпунктами 1, 2 частини п'ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку. Відповідно до частини другої статті 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшеннню ліквідаційної маси. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-350цс17, від 07 червня 2017 року у справі № 490/4542/15-ц.
Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються. У разі призначення уповноваженої особи Фонду, якій делеговано Фондом повноваження щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, кредитори заявляють про свої вимоги до банку такій уповноваженій особі Фонду.
29.04.2016 Фондом гарантування вкладів фізичних осіб в газеті "Голос України" розміщено відомості про відкликання ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Софійський".
Згідно з приписами ст. 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.
Протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону Фонд здійснює такі заходи:
1) визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення;
2) відхиляє вимоги в разі їх не підтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні Фонду, та, у разі потреби, заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів;
3) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду.
Реєстр акцептованих вимог кредиторів та зміни до нього підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду.
Матеріалами справи підтверджується, що 12.05.2016, 18.05.2016 та 19.05.2016 ОСОБА_3, ОСОБА_4ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (фізичні особи з якими позивач уклав договори про відступлення прав вимоги) звернулися до відповідача із заявами про визнання кредиторських вимог та включення до реєстру вимог кредиторів Публічного акціонерного товариства "Банк "Софійський".
Згідно ч. 3 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.
Вимоги за зобов'язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 цього Закону.
Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що вищезазначені особи звернувшись до банку із заявами про визнання їх кредиторами Публічного акціонерного товариства "Банк "Софійський" та включення їх вимог до реєстру вимог кредиторів Публічного акціонерного товариства "Банк "Софійський" не підтвердили факт відступлення права вимоги позивачу за договорами строкового банківського вкладу та банківського рахунку, оскільки реалізували власне право вимоги до банку за депозитними договорами.
З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимога позивача про визнання припиненим зобов'язання за кредитним договором № 32-1-1-1-28 від 17.05.2013, - є необгрунтованою та задоволенню не підлягає, у зв'язку з чим суд першої інстанції обгрунтовано відмовив у її задоволенні у оскаржуваному рішенні.
Щодо вимоги позивача про визнання іпотеки припиненою по іпотечному договору №32/1-1-1-28-Іп-37, що посвідчений 30.05.2013 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Соболевою В.Л. за реєстровим номером 2731, укладеного відповідачем, як іпотекодержателем, та громадянкою Російської Федерації ОСОБА_7 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1), як іпотекодавцем, - суд першої інстанції дійшов висновку, що позов в цій частині також задоволенню не підлягає і в наведеній частині рішення суду першої інстанції скаржником не оскаржується.
Також, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду справи дійшов висновку про залишення без розгляду заяви ТОВ «ВНТ-ГРУП» про заміну відповідача згідно з ч. 4 ст. 170 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вказана заява не відповідає ч. 1, 2 ст. 170 Господарського процесуального кодексу України,а саме: вона не містить повного найменування особи, яка її подає, її місцезнаходження, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України. Крім того, заявником не подано доказів надсилання вказаної заяви на адреси місцезнаходження інших учасників справи.
Ч. 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2017 (повне рішення складено 26.12.2017) у справі №910/1671/17 - відсутні.
Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Судовий збір за подачу апеляційної скарги у відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається судом на скаржника.
Керуючись ст.ст. 240, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2017 (повне рішення складено 26.12.2017) у справі №910/1671/17 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2017 (повне рішення складено 26.12.2017) у справі №910/1671/17 - залишити без змін.
3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги покласти на Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Зоря"
4. Матеріали справи №910/1671/17 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку і строки, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено: 14.06.2018.
Головуючий суддя С.Р. Станік
Судді С.А. Гончаров
М.Л. Яковлєв