Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,
E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua
"12" червня 2018 р. м. Житомир Справа № 906/83/18
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Сікорської Н.А.
секретар судового засідання: Макарчук В.І.
за участю представника відповідача: ОСОБА_1, довіреність № 3737 від 04.05.2018
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Р.Е.Й.В-Сервіс"
до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2
про стягнення 126183,82грн
Товариство з обмеженою відповідальністю "Р.Е.Й.В-Сервіс" звернулося до суду з позовом про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 126183,82 грн. заборгованості, з яких: 113038,82 грн. інфляційних втрат та 13145,00 грн. 3% річних.
Ухвалою господарського суду від 21.03.2018 справу № 906/83/18 прийнято до провадження . Підготовче засідання призначено на 12.04.2018.
Ухвалою господарського суду від 12.04.2018 відкладено підготовче засідання на 10.05.2018.
10.05.2018 представником відповідача подано відзив на позовну заяву.
В судовому засіданні від 10.05.2018 оголошено перерву до 17.05.2018.
16.05.2018 до суду засобами електронного зв'язку від позивача надійшла відповідь на відзив та письмові пояснення (75-76,77-78), які 18.05.2017 надійшли до суду в оригіналі .
Ухвалою від 17.05.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.06.2018.
Ухвалою від 17.05.2018 суд задовольнив клопотання представника ТОВ "Р.Е.Й.В-Сервіс" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції під час розгляду господарським судом Житомирської області 12.06.2018 .справи № 906/83/18.
Позивач повноважного представника для участі в судовому засідання в режимі відеоконференції не направив, про причини неявки суд не повідомив. Про час та місце розгляду справи позивач був повідомлений своєчасно та належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштової кореспонденції.
Оскільки явка представника позивача в судове засідання не визнавалась обов'язковою, вказане не є перешкодою для вирішення спору.
Позовні вимоги позивача мотивовані тим, що рішенням господарського суду Житомирської області від 14.06.2010 у справі № 6/1508 стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Р.Е.Й.В-сервіс" 18232,28 грн. заборгованості по орендним платежам, 125880,30 грн. збитків, а також 1441,13 грн. сплаченого державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Зазначає, що позивачем неодноразово пред'являвся вищевказаний наказ до виконавчої служби, проте станом на день звернення до суду рішення суду у справі № 6/1508 відповідачем перед позивачем не виконано.
Оскільки рішення суду у вищезазначеній справі відповідачем не виконано, позивач з огляду на приписи ст.625 ЦК України звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних за період з 05.02.2015 по 06.02.2018 на всю суму стягнення, присудженого за рішенням суду у справі № 6/1508 .
При цьому позивач у відповіді на відзив на позов (а.с. 75-77) не погоджуючись із запереченями відповідача вказує на те, що відповідач безпідставно посилається на неприпустимість застосування норм ст. 625 ЦК України до правовідносин, які виникли у зв'язку з заподіянням збитків, оскільки між сторонами існували договірні , а не деліктні правовідносини як вказуєє відповідач. До деліктних правовідносин не належить обов'язок відповідача відшкодувати вартість втраченого за договором оренди № ОР-0006 від 01.01.2018 майна.
Оскільки відповідач втратив майно позивача, що встановлено рішенням господарського суду Житомирської області у справі № 6/1508 від 15.06.2010, позивач має право на відшкодування збитків за невиконання договірного зобов'язання грошовими коштами. Таким чином вважає, що позивач є кредитором, а відповідач має грошове зобов'язання, розмір якого встановлений судовим рішенням.
Позивач також наголошує, що договір оренди є складним зобов'язанням, що складається з трьох органічно поєднаних між собою зобов'язань: по-перше, правовідношення, в якому орендодавець повинен надати послугу, а орендар наділений правом вимагати виконання цього обов'язку; по-друге, правовідношення, в якому орендар зобов'язаний оплатити надану послугу, а орендодавець має право вимагати від орендаря відповідної оплати; по-третє, правовідношення, в якому орендодавець має право вимагати повернення речі переданої в користування або відшкодування вартості неповернутої речі, а орендар зобов'язаний повернути або відшкодувати вартість неповернутої речі.
Таким чином, посилаючись ст.ст. 524, 533-535, 625 ЦК України зазначає, що грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України, тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.
Вважає, що правовідношення, в якому орендар зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а орендодавець має право вимагати від орендаря відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей, як предмета договору або сплату їх ціни договору, є грошовим зобов'язанням.
З огляду на викладені обставини, позивач вважає, що правовідносини, які склались між сторонами на підставі договору оренди обладнання є грошовим зобов'язанням, тому стягнення заявлених у позові інфляційних та 3 % річних є правомірними.
Представник відповідача заперечив проти вимог за позовом з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву (а.с.66-68).
Свої заперечення на позовні вимоги відповідач ґрунтує на тому, що 3% річних та інфляційні можуть бути стягнути лише за невиконання грошового зобов'язання.
Зауважує, що позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних на заборгованість згідно рішення господарського суду Житомирської області у справі № 6/1508. При цьому зазначає, що вимоги позивача у справі № 6/1508 виникли у зв'язку із заподіянням ОСОБА_2 збитків пов'язаних із знищенням орендованого рухомого майна, тобто у даному випадку між сторонами існували деліктні, а не договірні зобов'язання.
Вказує, що положення ст. 625 ЦК України не поширюються на правовідносини , що виникають у зв'язку з заподіянням збитків та не можуть нараховуватись на суму не сплаченого державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Зауважує, що відшкодування збитків - це міра відповідальності, а не боргове (грошове) зобов'язання, тому на суму заподіяних збитків не можуть нараховуватись проценти за користування чужими коштами та інфляційні.
Крім того, наголошує на бездіяльності позивача щодо ненаправлення судового рішення для примусового виконання до органу державної виконавчої служби, чим сприяв збільшенню періоду нарахування сум 3 % річних та інфляційних.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, господарський суд,-
Рішенням господарського суду Житомирської області від 14.06.2010 у справі № 6/1508 за позовом ТОВ "Р.Е.Й.В.-Сервіс" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 позов задоволено.
Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Р.Е.Й.В-Сервіс" 18232,28 грн. заборгованості по орендним платежам, 125880,30 грн. збитків, а також 1441,13грн. сплаченого державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
На виконання рішення суду 02.07.2010 видано наказ.
Згідно постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 03.03.2012 Корольовський відділ ДВС Житомирського міського управління юстиції повернув без виконання наказ Господарського суду Житомирської області № 6/1508 від 02.07.2012.
Повторно наказ Господарського суду Житомирської області № 6/1508 від 02.07.2012 для примусового виконання до органу ДВС не пред'являвся.
Позовні вимоги позивача у справі, що розглядається є наслідком невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо спати відповідачу 18232,28 грн. заборгованості по орендним платежам, 125880,30 грн. збитків, а також 1441,13грн. сплаченого державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, тобто сум, які були стягнуті з відповідача рішенням суду у справі № 6/1508, що стало підставою для нарахування відповідачу на зазначені суми 13145,00 грн. 3% річних та 113038,82 грн. інфляційних.
Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, врахувавши пояснення сторін у справі, господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволені позову з огляду на наступне.
Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання, або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Це положення кореспондується зі ст.193 ГК України, згідно якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Житомирської області у справі № 6/1508 від 14.06.2010 за позовом ТОВ "Р.Е.Й.В.-Сервіс" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 встановлено факт неналежного виконання Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 зобов'язання щодо сплати орендних платежів в сумі 18232,28 грн. та щодо збереження та повернення предмету оренди.
Відповідно до ч.4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, вищезазначеним рішенням суду було встановлено, що сторони п.7.2. договору оренди №ОР-0003 від 01.01.2008р. погодили, що орендар з дня підписання акта приймання-передачі Предмета оренди приймає на себе всю відповідальність за його збереження, вживає необхідних заходів щодо відвернення його пошкодження, втрати в результаті викрадення, пожежі, тощо, які можуть відбутися з вини орендаря або третіх осіб.
У випадку пошкодженння (втрати, псування, тощо) Предмета оренди, виходу з ладу внаслідок порушення правил його експлуатації чи інших навмисних дій орендаря або осіб, яким він довірив управління предметом оренди, орендар відшкодовує орендодавцю повну вартість Предмета оренди (п.9.1. договору оренди від 01.01.2010р.).
Судом також встановлено, що відповідач орендоване обладнання , вартість якого складає 125880,30 грн., не повернула.
Суд, з посиланням на норми ст.ст. 623 ЦК України , ст.ст. 224, 225 ГК України, за неповернення орендованого майна стягнув з відповідача збитки в розмірі 125880,30 грн., розраховані виходячи з вартості такого майна.
Матеріалами справи також підтверджено та не заперечується відповідачем, що рішення господарського суду у справі № 6/1508 від 14.06.2010 боржником - ФОП ОСОБА_2 станом на день звернення до суду не виконано.
З огляду на те, що відповідач рішення суду не виконав, посилаючись на ст. 625 ЦК України, позивач заявив до стягнення з відповідача за період з 05.02.2015 по 06.02.2018 13145,00 3% річних та 113038,82 грн. інфляційних.
За ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Приписами ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом ст.ст. 598-609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.
Як вбачається з розрахунку позивача (а.с. 6) позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні та 3 % річних на загальну суму коштів, стягнутих за рішенням Господарського суду Житомирської області у справі № 6/1508 від 14.06.2010, а саме 18232,28 грн. - заборгованість по орендним платежам, 125880,30 грн. - збитки; 1441,13 грн. сплачене державне мито; 236,00 грн. витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.
Суд зауважує, що стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання, її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Статтею 625 ЦК України передбачено можливість стягнення 3% річних та інфляційних за прострочення саме грошового зобов'язання.
Водночас суд звертає увагу, що грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, в тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.
Пунктом 9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
З огляду на викладені норми чинного законодавства суд зазначає, що позивачем правомірно заявлено до стягнення з відповідача 3% річних та інфляційні за період з 05.02.2015 по 06.02.2018 на суму простроченої заборгованості відповідача з оплати орендних платежів в розмірі 18232,28 грн., оскільки вказана прострочена заборгованість виникла з грошового зобов'язання відповідача за договором № ОР-0003 оренди обладнання від 01.01.2008 (сплати орендних платежів) та є непогашеною на момент звернення позивача до суду.
Водночас, суд вважає неправомірним нарахування 3% річних та інфляційних на суму стягнутих за рішенням суду у справі № 6/1508 від 14.06.2010 збитків в розмірі 125880,30 грн., 1441,13 грн. судового збору та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, оскільки дані суми, стягнуті рішенням суду не входять до складу грошових зобов'язань відповідача, які інсували на момент винесення рішення суду.
Безпідставними є твердження позивача про те, що відповідач став боржником перед позивачем за грошовим зобов'язанням щодо сплати збитків в розмірі 125880,30грн., 1441,13 грн. судового збору та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу на підставі рішення суду.
Стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання, її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Цією статтею регулюються зобов'язальні правовідносини, тобто її дія поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду. При цьому частина п'ята статті 11 ЦК України, в якій ідеться про те, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов'язальних правовідносин. З рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства, про що й зазначено в статті 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.
Вказана правова позиція висвітлена у постанові Верховного Суду України від 2 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних та інфляційних є грошовим зобов'язанням і вважається особливим засобом відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання та способом захисту майнового права й інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) за користування грошовими коштами.
Слід зазначити, що відповідальність, передбачена ст.625 ЦК України, за своєю правовою природою відрізняється від збитків, відшкодування яких у разі порушення зобов'язання передбачене статтями 611 та 623 ЦК України.
Відшкодування збитків є однією із форм або мір цивільно-правової відповідальності, оскільки особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
З викладеного слідує, що суми стягнутих збитків за рішенням суду не є грошовим зобов'язанням, а є мірою застовованої судом відповідальності до боржника, який порушив зобов'язання, в даному випадку стягнення з відповідача 125880,30 грн. збитків є мірою відповідальності останнього за неповернення орендованого майна, а не наслідком невиконання відповідачем грошового зобов'язання.
За роз'ясненнями, викладеними в п. 5.2 постанови ВГСУ від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках, зокрема, відшкодування збитків, оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.
Таким чином, звертаючись з позовом у справі № 6/1508 з вимогою про стягнення з відповідача 125880,00 грн. збитків, завданих внаслідок неповернення орендованого майна, позивач вже захистив своє порушене право.
Нарахування ж на суми стягнутих збитків 3% річних та інфляційних є фактично подвійною мірою відповідальності, що є недопустимим.
Враховуючи вищевикладене, суд здійснив розрахунок 3% річних та інфляційних за період з 05.02.2015 по 06.02.2018 на суму простроченої заборгованості відповідача в розмірі 18232,28 грн.
Так, за розрахунком суду 3% річних за заявлений позивачем період становлять 1643,90 грн., інфляційні становлять 14622,03 грн.
За таких обставин вимоги позивача є обґрунтованими, заявленими відповідно до вимог чинного законодавства та такими , що підлягають задоволенню в розмірі 1643,90 грн. 3% річних та 14622,03 грн. інфляційних.
В частині стягнення 11501,10 грн. 3% річних та 98416,79 грн. інфляційних суд відмовляє за безпідставністю позовних вимог.
Водночас суд не погоджується з твердженнями відповідача, що правовідносини щодо відшкодування збитків в сумі 125880,30 грн. є деліктними, оскільки, обов'язок щодо відшкодування вартості предмета оренди був погоджений сторонами у п. 9.1 Договору оренди, що встановлено при винесенні рішення у справі № 6/1508.
Щодо посилань відповідача на тривалу бездіяльність позивача в частині не направлення судового рішення для примусового виконання до органу державної виконавчої служби, що сприяло збільшенню періоду часу нарахування сум, суд зазначає наступне
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Нормами ст. 326 ГПК України також визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до ст. 1 Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Законом визначено умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Відповідно до мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30.06.2009 №16-рп/2009, виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової держави.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Для цілей ст. 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина судового розгляду.
З урахуванням викладеного, суд зазначає, що обов'язок щодо виконання рішення суду покладається на дві сторони, зокрема, боржник не позбавлений права на виконання рішення суду в добровільному порядку.
Згідно із ч. 2, 3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідач позов за предметом та підставами не оспорила, своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні та подання відзиву на позовну заяву не скористалась.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими належними та допустими доказами та такими, що підлягають задоволенню в сумі 16265,93 грн., з яких 1643,90 грн. 3% річних, 14622,03 грн. грн. інфляційних.
В решті позову суд відмовляє.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру обґрунтовано заявлених позовних вимог.
Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (10010, м. Житомир, пров. 6 Щорса,14, ідентифікаційний номер НОМЕР_1)
на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Р.Е.Й.В-Сервіс" (46010, м.Тернопіль, вул. Текстильна,40-А, код ЄДРПОУ 33357798)
- (1643,90 грн.)
-14622,03 грн. інфляційних
- 1890,49 грн. (243,99 грн.) судового збору.
3. В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 18.06.18
Суддя Сікорська Н.А.
Віддрукувати:
1- в справу
23,- сторонам (рек. з повід.)