Справа № 372/830/17 Головуючий у І інстанції Кравченко М. В.
Провадження № 22-ц/780/1794/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1
Категорія 19 12.06.2018
Іменем України
12 червня 2018 року м. Київ
Апеляційний суд Київської області
у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Богдан І.В.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 30 січня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи - приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання договорів дарування недійсними, -
У березні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом та просила визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (кадастровий номер 3223184201:03:002:0016), розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, с. Копачів, вулиця Комінтерна, земельна ділянка 12, укладений 08 квітня 2014 року на користь ОСОБА_2 приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу ОСОБА_4В; визнати недійсним договір дарування житлового будинку загальною площею 62,7 кв. м., житлова площа 22, 5 кв. м., що знаходиться за адресою Київська область, Обухівський район, с. Копачів, вулиця Комінтерна, будинок 12, укладений 08 квітня 2014 року на користь ОСОБА_2 приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу ОСОБА_4; визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,3184 га (кадастровий номер 3223184201:03:002:0017), розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, с. Копачів, вулиця Комінтерна, земельна ділянка 12, надана для ведення особистого селянського господарства, укладений 08 квітня 2014 року на користь ОСОБА_2 приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу ОСОБА_4
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 05 липня 2014 року померла ОСОБА_6, яка є бабою ОСОБА_3. Після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина. Спадкоємцями ОСОБА_6 є її онуки ОСОБА_3, ОСОБА_5 та син ОСОБА_2. З метою оформлення спадщини після смерті ОСОБА_6, позивач звернулась до приватного нотаріуса. Проте ОСОБА_3 було відмовлено у видачі свідоцтва на земельні ділянки та будинок, оскільки вказане нерухоме майно ще за життя ОСОБА_6 подаровані її сину ОСОБА_2 Позивач зазначає, що на момент оформлення договорів дарування спадкодавець ОСОБА_6 не могла усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними, оскільки страждала вираженим психічним розладом.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 30 січня 2018 року позов ОСОБА_3 задоволено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що позивачем було пропущено строк для звернення до суду з позовом про розірвання договору дарування та клопотання про поновлення строку ОСОБА_3 не подавала. Висновок посмертної судово-психіатричної експертизи є суперечливим і не дає відповіді на питання щодо стану померлої саме на час укладення оскаржуваних договорів дарування. 08 квітня 2014 року спадкодавець весь день провела у Київській області та не мала можливості прийти на прийом до лікаря. Записи в амбулаторній карточці не відповідають дійсності. За життя спадкодавець неодноразово зверталася до нотаріусів і ніхто не ставив сумнів щодо її дієздатності. Мотивувальна частина оскаржуваного рішення базується також на неправдивих поясненнях свідків.
У запереченнях на позовну заяву відповідач вказує на те, що позивачем пропущений строк на звернення до суду з вимогою про розірвання договору дарування.
В ухвалі про відкриття апеляційного провадження від 12 квітня 2018 року учасникам справи було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
07 травня 2018 року від ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач зазначає, що дізналась про порушення своїх прав та законних інтересів як спадкоємець майна померлої ОСОБА_6 03 лютого 2017 року, та звернулася до суду з позовом у межах строків позовної давності. Відповідач не скористався своїм правом викликати у судове засідання експертів. Твердження відповідача, які містяться в апеляційній скарзі, є необґрунтованими.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що 07 квітня 2012 року ОСОБА_6 склала заповіт, яким все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, і все те, що буде належати їй на день смерті і на що вона матиме право за законом, заповіла в рівних частинах ОСОБА_2 та ОСОБА_7 (а.с.56, Т.1).
19 вересня 2013 року помер ОСОБА_7, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії І-БК № 278612 (а.с.6, Т.1).
ОСОБА_3 є донькою ОСОБА_7 (а.с.63, Т.1).
08 квітня 2014 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 укладено договори дарування:
-земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (кадастровий номер 3223184201:03:002:0016), розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, с. Копачів, вулиця Комінтерна, земельна ділянка 12;
-житлового будинку загальною площею 62, 7 кв. м., житлова площа 22, 5 кв. м., що знаходиться за адресою Київська область, Обухівський район, с. Копачів, вулиця Комінтерна, будинок 12;
-земельної ділянки площею 0,3184 га (кадастровий номер 3223184201:03:002:0017), розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, с. Копачів, вулиця Комінтерна, земельна ділянка 12, надана для ведення особистого селянського господарства. Вказані договори посвідчені приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу ОСОБА_4 (а.с.124-129, Т.1).
05 липня 2014 року ОСОБА_6 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії І-БК № 309631(а.с.5, Т.1).
05 березня 2015 року ОСОБА_3 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6 на 1/8 частину квартири номер 66, що знаходиться по вул. Вишгородська, 31 у м. Київ (а.с.63, Т.1).
Відповідно до висновку проведеної судово-психіатричної експертизи № 845 від 14 грудня 2017 року на момент укладення та посвідчення договорів дарування 08 квітня 2014 року ОСОБА_6 виявляла ознаки хронічного стійкого психічного розладу у вигляді судинної деменції. За своїм психічним станом у зазначений період часу не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними (а.с.171-177, Т.1).
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що під час вчинення правочину за своїм психічним станом ОСОБА_6 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Позивач є одним із трьох спадкоємців померлої ОСОБА_6, оспорюваними правочинами порушуються її цивільні права та законні інтереси, оскільки відчужене нерухоме майно не було включено до складу спадщини.
Апеляційний суд по суті погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
У пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз'яснено, що правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК України (в редакції 2004 року) зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї із сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України (в редакції 2004 року).
Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Судом встановлено, що 08 квітня 2014 року ОСОБА_6, яка являється бабою ОСОБА_3, подарувала дві земельні ділянки та житловий будинок, які розташовані по вул. Комінтерна, 12 у с. Копачів, Обухівського району Київської області своєму сину ОСОБА_2.
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_3 вказує на те, що оскаржуваними договорами дарування порушуються її права, як спадкоємця після смерті баби ОСОБА_6 На момент укладення договорів дарування ОСОБА_6 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
Так, згідно ч. 1 ст. 1266 ЦК України внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини.
Оспорюваними правочинами порушено права та законні інтереси позивача, оскільки за життя спадкодавець ОСОБА_6 склала заповіт на свого сина ОСОБА_7, який є батьком ОСОБА_3. Однак, ОСОБА_7 помер 19 вересня 2013 року, тобто до відкриття спадщини. Тобто ОСОБА_3 має право на спадкування за правом представлення після смерті свого батька ОСОБА_7, на ім'я якого було складено заповіт.
Під час розгляду справи з метою встановлення психічного стану ОСОБА_6 на момент укладення договорів дарування було проведено посмертну судово-психіатричну експертизу, згідно висновку якої, померла ОСОБА_6, у зазначений період часу за своїм психічним станом не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
Таким чином, волевиявлення ОСОБА_6 на укладення договорів дарування не відповідало її волі внаслідок хронічного стійкого психічного розладу.
Оскаржуючи рішення суду першої інстанції, ОСОБА_2 вказує на те, що позивачем було пропущено строк для звернення до суду з позовом про розірвання договору дарування та посилається на ст. 728 ЦК України.
Однак, такі доводи відповідача не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.
Статтею 728 ЦК України встановлено, що до вимог про розірвання договору дарування застосовується позовна давність в один рік.
Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до вимог ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Як вбачається зі змісту позовних вимог, позивач просила визнати договори дарування недійсними та питання про їх розірвання не ставила, а, отже, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню норми статті 728 ЦК України.
Оскаржувані договори дарування були укладені 08 квітня 2014 року, а ОСОБА_3 звернулася до суду у березні 2017 року, тобто у межах трирічного строку позовної давності.
В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що ОСОБА_6 до моменту своєї смерті, неодноразово зверталась до нотаріусів за вчиненням нотаріальних дій, які перевіряли, зокрема, її дієздатність.
Апеляційний суд не приймає такі доводи апелянта, оскільки звернення ОСОБА_6 до нотаріуса протягом життя не може свідчити про те, що на момент укладення договорів вона усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними.
ОСОБА_2 вказує на те, що висновок посмертної судово-психіатричної експертизи є суперечливим і не дає відповіді на питання щодо стану померлої саме на час укладення оскаржуваних договорів дарування. Мотивувальна частина оскаржуваного рішення базується також на неправдивих поясненнях свідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
ОСОБА_2 не надав жодних доказів, які спростовують висновок експертів та вказують на те, що на момент укладення оспорюваних договорів дарування, ОСОБА_6 усвідомлювала значення своїх дій та могла ними керувати.
Відповідач також зазначає, що ОСОБА_6 08 квітня 2014 року весь день провела у Київській області та не мала можливості прийти на прийом до лікаря. Записи в амбулаторній карточці не відповідають дійсності. Однак, такі доводи відповідача є лише його твердженням та не підтверджені будь-якими наданими суду доказами.
Посилання ОСОБА_2 на неправдивість пояснень свідків також не приймаються до уваги судом, оскільки доказів на спростування показів свідків відповідач суду не надав.
Натомість, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 надала належні та достатні докази на підтвердження своїх позовних вимог та довела обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та ґрунтуються на наявних у справі доказах, доводи апеляційної скарги зазначених висновків не спростовують, а, відтак, вимоги апеляційної скарги задоволені бути не можуть.
На підставі викладено та керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 30 січня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повне судове рішення складено 13 червня 2018 року.
Головуючий: Фінагеєв В.О.
Судді: Кашперська Т.Ц.
ОСОБА_8