Справа № 279/1672/18
Номер рядка звіту 56
номер провадження 2/279/1041/18
"13" червня 2018 р.
Коростенський міськрайонний суд Житомирської області в складі: головуючого судді Невмержицької О.А., з секретарем Хомутовською М.А., за участю представника позивача ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Коростень в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "МАКСУС ЛІЗИНГ" про захист прав споживачів,
ОСОБА_2, в інтересах якого діє представник за дорученням ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, зазначивши, що 30.03.2018 року за оголошенням в мережі інтернет, між ним та відповідачем було укладено Договір фінансового лізингу №01228, на виконання якого в той же день він сплатив на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 28000,00 грн.. Однак, вважає, що вказаний Договір істотно порушує його права, умови договору є несправедливими з урахуванням положень ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів». За своєю природою договір лізінгу є змішаним договором та містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу або договору поставки, договір нотаріально не посвідчено, та що відповідач не мав ліцензії для здійснення фінансової послуги, якою є фінансовий лізинг. Крім того, в договорі не конкретизований предмет лізінгу, відповідальність встановлена лише для Лізингоодержувача і повністю відсутня відповідальність Лізингодавця, відповідачем навмисно вчинені дії з метою введення його в оману з приводу платежу, вказаний договір є нікчемним, оскільки Законом вимагається його обов"язкове нотаріальне посвідчення. Просить визнати Договір фінансового лізингу №01228 від 30.03.2018 року, який укладено між ним та ТОВ "МАКСУС ЛІЗИНГ" недійсним, стягнути з відповідача на його користь безпідставно набуті грошові кошти в сумі 28000,00 грн..
Ухвалою суду від 19.04.2018 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) осіб. Відповідачем подано відзив на позовну заяву. Позивачем подано відповідь на відзив.
Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, з підстав викладених в позові, просила позов задовольнити.
Представник відповідача ТОВ «МАКСУС ЛІЗИНГ» до суду не з'явився, був належним чином повідомлений про день та час розгляду справи, причини неявки не повідомив.
Свідок ОСОБА_3 (матір позивача) пояснила, що її син хотів придбати автомобіль ВАЗ 2115. В мережі інтернет він знайшов авто, за ціною 86 тис. гривень та вирішив його придбати. Зв'язавшись з відповідачем, вони приїхали у визначений час, та за вказівкою відповідача внесли перший внесок в сумі 28 тис. гривень, почали чекати на автомобіль. Договір їм прочитати не дали, пояснивши, що поспішають з оформленням відповідних документів. З самого початку відповідач їх почав вводити в оману, намагався будь-яким способом уникнути передачі автомобіля. Згідно умов, що викладено в п.1.4 Договору (заміни предмету лізингу) взагалі сказали, що так потрібно, і так буде краще. Відповідач нічого не говорив, що внесений ними платіж є комісією, додаток 1 до Договору взагалі не показували та не видавали їм, а після спливу декількох днів сказали, що автомобіля немає.
Вислухавши представника позивача, свідка, дослідивши письмові матеріали справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне.
Судом встановлено, що 30.03.2018 року між позивачем та відповідачем було укладено Договір фінансового лізингу №01228, на виконання якого в той же день ОСОБА_2 сплатив на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 28000,00 грн..
Відповідно до умов вказаного договору лізингодавець зобов'язався придбати у власність предмет лізингу - автомобіль та передати його в користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених договором, а лізингоодержувач - прийняти і належним чином використовувати предмет лізингу та у встановлений термін і в повному обсязі сплачувати лізингові та інші платежі на умовах цього договору.
Правовідносини, які виникають з договору лізингу, регулюються положеннями параграфу 6 глави 58 ЦК України, а загальні правові та економічні засади фінансового лізингу - Законом України "Про фінансовий лізинг".
Згідно з ч.1 ст.806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до положень ч.2 ст.1 ЗУ "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного Кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом (ч.1 ст.2 ст.1 ЗУ "Про фінансовий лізинг").
30.03.2018 року, відповідно до умов договору позивач сплатив відповідачу перший внесок у сумі 28000,00 грн., проте уважно ознайомившись з договором ОСОБА_2 виявив, що відповідач під час укладання договору ввів його в оману.
Відповідно до положення ч.1,2 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів", продавець (виконавець, виробник), не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності, його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Так, п.4 ст.3 Закону України "Про захист прав споживачів" встановлено, що несправедливими є, зокрема умови договору про надання можливості продавцю, виконавцю, виробнику не повертати кошти, здійснені споживачем, у разі умови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця, виконавця, виробника у зв'язку з виконанням або не виконанням ним договору.
Даючи оцінку доводам позивача щодо невідповідності умов договору Закону України "Про захист прав споживачів", суд враховує, що Закон України "Про захист прав споживачів" регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг (ст.1-1).
З огляду на суб'єктний склад сторін оспорюваного договору та об'єкта зафіксованих у ньому зобов'язань, суд дійшов висновку, що Закон України "Про захист прав споживачів" поширюється на спірні правовідносини.
Згідно із ч.3 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідно компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.
Відповідно до ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст.229 ЦК України), такий правочин визнається недійсним.
Відповідно до ч.2 ст.6 ЗУ "Про фінансовий лізинг" істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
З огляду на юридичну природу договору фінансового лізингу та положень ст.692 ЦК України споживач послуг, укладаючи такий договір, має право знати обсяг своїх фінансових зобов'язань та ціну транспортного засобу, який лізингодавець передає йому в користування за плату з правом викупу. При цьому ціна предмета лізингу є істотною умовою такого договору згідно вимог ст.ст.638,655,691 ЦК України. Зі змісту оспорюваного договору вбачається, що сторони не погодили постачальника (продавця) автомобіля, остаточно не визначили вартості предмета лізингу, не погодили графіку сплати лізингових платежів.
Наведене свідчить про те, що на момент укладення договору фінансового лізингу лізингоодержувач був позбавлений можливості ознайомитися з обсягом своїх грошових зобов'язань та графіком лізингових платежів, що свідчить про невизначеність загального обсягу грошових зобов'язань лізингоодержувача.
Відповідно до ст.16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
З пункту 12.1 договору вбачається, що у разі розірвання договору з ініціативи лізингоодержувача лізингодавець повертає йому лише 80% сплаченого авансового внеску.
З огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку про те, що оспорюваний договір містить низку несправедливих умов, які порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають шкоди споживачеві. Відповідно до ч.5 ст.18 Закону України "Про зазхист прав споживачів", якщо положення договору визнано несправедливим, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. За положеннями ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 ЦК України. За приписом ч.1ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Разом з тим, з огляду на встановлені судом несправедливі умови договору фінансового лізингу, що є порушенням вимог ст.18 Закону України "Про зазхист прав споживачів", та враховуючи, що відповідачем не надано доказів, що ним вчинялися будь-які дії на виконання зобов'язань за цим договором, суд відповідно до вимог ч.1 ст.215, ч.1 ст.203 ЦК України вбачає підстави для визнання цього договору недійсним в цілому.
Викладені обставини узгоджуються з правовою позицією Верховного суду України у справах № 6-330цс-16 від 08.06.2016 та у справі № 6-3020цс-15 від 11.05.2016.
Вирішуючи питання про те, які правові наслідки слід застосувати до даного договору, суд враховує, що за загальним наслідком визнання правочину недійсним, встановленим ч.1 ст.216 ЦК України, кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.
Враховуючи, що договір фінансового лізингу від 30.03.2018 року №01228 частково виконаний лише позивачем, з відповідача на його користь підлягають стягненню всі кошти, сплачені за недійсним правочином.
Як вже було зазначено, позивач виявивши, що його було введено в оману, звернувся до відповідача з усною заявою про розірвання договору та про повернення коштів у сумі 28000 грн., які були ним перераховані під час укладання договору, однак кошти повернуто йому не було.
У відповідності до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи... Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїї вимог чи заперечень.
Таким чином, повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на вимогах закону, обставини справи підтверджені певними засобами доказування, а тому позовні вимоги обгрутовані та підлягають задоволенню.
Судові витрати підлягають стягненню згідно вимог ст.141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст.4,12,81,141,263-265 ЦПК України, ст.ст.806,215,230 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про фінансовий лізинг», суд ,-
Позов задовольнити.
Визнати договір фінансового лізингу №01228 від 30.03.2018 року укладений між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю "МАКСУС ЛІЗИНГ" - недійсним.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МАКСУС ЛІЗИНГ" на користь ОСОБА_2 кошти в розмірі 28000 (двадцять вісім тисяч) гривень 00 копійок.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МАКСУС ЛІЗИНГ"на користь держави 704,80 гривень судового збору.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в 30-денний строк, який обчислюється з дня складання повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, а в разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не було скасовано .
Сторони:
Позивач: ОСОБА_2, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1.
Представник позивача: ОСОБА_1, місцезнаходження: м.Житомир, вул.Перемоги, 7 оф. 42а.
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "МАКСУС ЛІЗИНГ", місце знаходження: м.Київ, вул.Бориспільська, 11-а, оф. 404-3, ЄДРПОУ 41597671.
Повне рішення виготовлено 14.06.2018 року.
Суддя : Невмержицька О.А.