12 червня 2018 року Справа № 916/2723/16
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бєляновського В.В., суддів: Величко Т.А., Богатиря К.В.
при секретарі - Колбасовій О.Ф.
За участю представників:
Від ДП «МТП «Чорноморськ»: ОСОБА_1
Від ТОВ „Транс-Сервіс”: ОСОБА_2
Від Міністерства інфраструктури України: ОСОБА_3
Від ДП „Адміністрація морських портів України” в особі Іллічівської філії: не з'явився
Від Sealord Projects SA: не з'явився
Від ОСОБА_4: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі
апеляційну скаргу Державного підприємства “Морський торговельний порт “Чорноморськ”
на рішення господарського суду Одеської області від 14.12.2017р., суддя в І інстанції Малярчук І.А., повний текст якого складено 18.12.2017р. в м. Одесі,
у справі № 916/2723/16
за позовом: Державного підприємства „Морський торговельний порт „Чорноморськ”
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Транс-Сервіс”
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:
- Міністерства інфраструктури України;
- Державного підприємства „Адміністрація морських портів України” в особі Іллічівської філії Державного підприємства „Адміністрація морських портів України”;
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Sealord Projects SA
про стягнення 6 550 472,15 грн.
за зустрічним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Транс-Сервіс”
до відповідача: Державного підприємства “Морський торговельний порт “Чорноморськ”
про визнання недійсним договору
та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору: ОСОБА_4
до відповідачів:
- Державного підприємства „Морський торговельний порт „Чорноморськ”;
- Товариства з обмеженою відповідальністю „Транс-Сервіс”;
про визнання недійсним договору
У жовтні 2016 року Державне підприємство "Іллічівський морський торговельний порт", пізніше перейменоване на Державне підприємство "Морський торговельний порт "Чорноморськ" (далі - ДП «МТП «Чорноморськ»), звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс" про стягнення 6 152 135,86 грн. основного боргу, 366 860,25 грн. пені та 31 476,04 грн. 3% річних, які виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем договору № 1-П від 03.06.2014р. про пайову участь в утриманні інфраструктури Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" щодо перерахування грошових коштів позивачеві за результатами обробки вантажу через причали Порту у травні-липні 2016 року у встановлений строк.
В обґрунтування пред'явлених вимог позивач посилався на те, що відповідач в порушення ст. ст. 525, 526, 530, 610, 627, 629 ЦК України, ст. 193 ГК України та умов укладеного між сторонами договору № 1-П від 03.06.2014р. про пайову участь в утриманні інфраструктури Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" не оплатив виставлені йому рахунки від 23.06.2016 № Пр/6 361Р на суму 3 078 318,97 грн., від 23.06.2016 № Пр/6 569 на суму 4 072,07 грн., від 30.06.2016 № Пр/7 250 на суму 2 154 420,20 грн., від 31.07.2016 № Пр/8 598 на суму 915 324,62 грн. у визначений договором строк, заборгованість становить 6 152 135,86 грн., яку позивач просив стягнути з відповідача, а також на підставі пункту 4.2 договору - 366 860,25 грн. пені і на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України - 31 476,04 грн. 3% річних.
ТОВ "Транс-Сервіс" не визнало позов у заявленому розмірі посилаючись на те, що сума основного боргу, та суми пені і 3% річних розраховані позивачем невірно, товариство не мало змоги здійснити оплату послуг до надання Портом актів надання послуг та рахунків.
31.10.2016 року ТОВ "Транс-Сервіс" звернулося до господарського суду Одеської області з зустрічним позовом до ДП "МТП "Чорноморськ" про визнання недійсним договору №1-П про пайову участь в утриманні інфраструктури Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" від 03.06.2014р., з підстав недодержання вимог законодавства під час укладання договору.
Рішенням господарського суду Одеської області від 05.12.2016 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 07.03.2017 року, у задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний позов задоволено, визнано недійсним договір про пайову участь в утриманні інфраструктури Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" № 1-П від 03.06.2014, укладений між сторонами.
Постановою Вищого господарського суду України від 30.05.2017 року рішення господарського суду Одеської області від 05.12.2016 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07.03.2017 року у справі № 916/2723/16 скасовано в частині зустрічних позовних вимог. Прийнято у цій частині нове рішення, яким у задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено. У частині первісного позову - справу направлено на новий розгляд до господарського суду Одеської області.
Під час нового розгляду даної справи, ТОВ "Транс-Сервіс" знову звернулося до господарського суду Одеської області з зустрічним позовом до ДП "МТП "Чорноморськ" про визнання недійсним договору №1-П про пайову участь в утриманні інфраструктури Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" від 03.06.2014р., з підстав недодержання вимог законодавства під час укладання договору, посилаючись на те, що оспорюваний договір порушує законодавство про захист економічної конкуренції, що встановлено рішенням Одеського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 09.02.2017р. № 02-р/к.
ДП "МТП "Чорноморськ" не визнало зустрічний позов вказуючи те, що вказаний договір пайової участі є змішаним договором і його укладення не суперечить вимогам діючого законодавства.
Також, ОСОБА_4, як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до ДП "МТП "Чорноморськ" про визнання недійсним договору №1-П про пайову участь в утриманні інфраструктури Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" від 03.06.2014р., укладеного між ДП "МТП "Чорноморськ" та ТОВ "Транс-Сервіс", обґрунтовуючи вимоги пов'язаністю первісного та зустрічного позову у даній справі та підвідомчістю позову господарському суду у зв'язку з порушенням оспорюваним договором своїх корпоративних прав як учасника ТОВ „Транс-Сервіс”, зокрема, права на отримання певної частки прибутку (дивідендів) товариства, оскільки зазначений договір передбачає сплату ТОВ „Транс-Сервіс” на користь ДП „МТП „Чорноморськ” значних грошових коштів щомісячно, що призводить до значного збільшення видатків останнього, позбавляє його прибутку, а учасника можливості отримання дивідендів від діяльності підприємства. Водночас, рішенням Одеського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 09.02.2017р. № 02-р/к встановлено, що спірний договір порушує законодавство про захист економічної конкуренції. Оскільки Порт і ТОВ „Транс-Сервіс” за даними Реєстру морських портів України є портовими операторами, то договір про пайову участь має відповідати вимогам Закону України „Про морські порти України”, однак за умови встановлення вищевказаним рішенням АМК України та рішенням господарського суду Одеської області від 22.02.2017р. у справі № 916/570/17 обставин не забезпечення ДП „МТП „Чорноморський” для портових операторів (стивідорних компаній) рівних та однакових умов здійснення діяльності на своїй території, ОСОБА_4 вважає, що оспорюваний договір порушує вимоги Закону України „Про морські порти України”, що згідно з ч.1 ст.215, ч.1 ст.203 ЦК України, ч.1 ст.207 ГК України є підставою для визнання його недійсним.
ДП „МТП „Чорноморськ” позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, вважає необґрунтованим посилаючись на те, що повноваження АМК України (у тому числі його територіальних відділень), визначені ст.7 Закону України „Про Антимонопольний комітет України”, відповідно до якої встановлення факту невідповідності договорів законодавству про захист економічної конкуренції виходить за межі компетенції АМК України. Рішення АМК України не є актом цивільного законодавства, тому визнання чи не визнання порту монополістом на певному ринку не є правовою підставою, яка суперечить актам цивільного законодавства. Закон України „Про морські порти України” визначає правові, економічні та організаційні основи діяльності в морських портах України, однак не регулює договірні правовідносини сторін, не передбачає набуття будь-яких прав та обов'язків, що виникають із договорів. Посилання ОСОБА_4 на те, що він позбавлений можливості отримати дивіденди від діяльності ТОВ „Транс-Сервіс” не відповідає дійсності, оскільки неотримання дивідендів від збиткової діяльності товариства не може само по собі свідчити про усунення ОСОБА_4 від розподілу прибутку товариства, діяльність якого може бути як прибутковою, так і збитковою. З посиланням на положення ст.ст. 167, 42, 44 ГК України та п. б) ст.10 Закону України „Про господарські товариства” Порт вважає, що корпоративні права та охоронювані законом інтереси ОСОБА_4 не порушені, а отже, у останнього відсутнє право на позов про визнання правочину недійсним.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 13.07.2017 року залучено до участі у справі Sealord Projects SA як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.
Ухвалою суду від 19.10.2017 року до участі у справі за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_4, залучено в якості іншого відповідача ТОВ „Транс-Сервіс”.
Ухвалою суду від 12.12.2017 року залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ДП „АМПУ” в особі Іллічівської філії ДП „АМПУ”.
За результатами нового розгляду даної справи господарським судом Одеської області ухвалено рішення від 14.12.2017р., яким відмовлено ДП „Морський торговельний порт „Чорноморськ” у задоволені первісного позову повністю. Задоволено зустрічний позов ТОВ „Транс-Сервіс” повністю. Визнано недійсним договір № 1-П про пайову участь в утриманні інфраструктури Державного підприємства „Іллічівський морський торговельний порт” від 03.06.14р., укладений між ДП „Іллічівський морський торговельний порт” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Транс-Сервіс”. Стягнуто з Державного підприємства „Морський торговельний порт „Чорноморськ” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Транс-Сервіс” 1600 грн. судового збору. Відмовлено третій особі, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_4 у задоволені позовної заяви повністю.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ДП “МТП “Чорноморськ” звернулося до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати в частині відмови у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову і в цій частині ухвалити нове рішення, яким первісний позов задовольнити повністю, а у задоволенні зустрічного позову відмовити. В іншій частині рішення залишити без змін. Обґрунтовуючи підстави звернення з апеляційною скаргою ДП “МТП “Чорноморськ” посилається на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий суд визнав встановленими, невідповідність викладених у рішенні висновків місцевого суду обставинам справи та порушення норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права.
Скаржник зазначає, що суд першої інстанції прийшов до висновку, що ОАГС в постанові від 28.09.17р. у справі № 916/570/17 встановив преюдиціальні факти щодо зловживання ДП «МТП «Чорноморськ» монопольним становищем, що може призвести до обмеження конкуренції на ринку стивідорних послуг таких суб'єктів господарювання. Разом з тим, суд вважав встановленим не факт, а висновок, який ОАГС зробив в цій постанові, в той час як ч. 1 ст. 35 ГПК України не пов'язує звільнення від доказування з висновком суду, зробленим в іншій справі. Одеське облтервідділення АМКУ у рішенні від 09.02.2017р. № 02-р/к постановило, що за результатами господарської діяльності ДП «МТП «Чорноморськ» за період червень 2014р. - грудень 2016р. займало монопольне (домінуюче) становище на ринку надання суб'єктам господарювання, що здійснюють свою діяльність на території Порту, послуг з надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого рухомого майна, а саме перевантажувальної техніки (портальних кранів). Отже, монопольне становище ДП «МТП «Чорноморськ» встановлено щодо іншого ринку, ніж ринок стивідорних послуг, про який веде мову суд першої інстанції в контексті обмеження конкуренції. Суд першої інстанції виходив із того, що за умови встановлення рішенням Одеського облтервідділення АМКУ від 09.02.2017р. № 02-р/к зловживання ДП «МТП «Чорноморськ» монопольним становищем на ринку стивідорних послуг, то в розумінні ч. 3 п. 1 ст. 30 ГК України спірний договір є неправомірною угодою, у зв'язку з чим підлягає визнанню недійсним. Однак, у згаданому рішенні АМКУ відсутні будь-які посилання щодо невідповідності самого спірного договору законодавству про захист економічної конкуренції, не зазначено тих чи інших його умов, які не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки це виходить за межі компетенції вказаного державного органу. Таким чином, скаржник вважає, що дії Порту не можуть бути самостійною підставою для визнання недійсним спірного договору.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ „Транс-Сервіс” заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим. Позивач за зустрічним позовом вказує те, що повноважний державний орган у сфері забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, діючи в межах своєї компетенції встановив, що спірний договір про пайову участь порушує законодавство про захист економічної конкуренції, яке з наведених у зустрічній позовній заяві підстав є актом цивільного законодавства в розумінні норм абзацу 2 частини 2 статті 4 ЦК України. Рішенням Одеського відділення АМКУ від 09.02.2017р. було встановлено порушення скаржником вимог законодавства про захист економічної конкуренції при здійсненні послуг з надання в оренду портальних кранів, які відносяться до «підйомно-транспортного устаткування». З урахуванням змісту та сутті стивідорної діяльності та стивідорних послуг, вказане вище порушення законодавства про захист економічної конкуренції є таким, що вчинене на ринку стивідорних послуг та призводить до обмеження конкуренції на ньому і є зловживанням монопольним становищем. Зміст такого обмеження та зловживання наведений у згаданому рішенні Одеського відділення АМКУ та судових рішеннях у справі №916/570/17 і полягає, зокрема, у обумовленні укладання договору оренди портальних кранів попереднім укладанням оскаржуваного договору про пайову участь в утриманні інфраструктури Порту. Доводи апеляційної скарги про безпідставне посилання суду на статтю 30 ГК України вказаних вище фактів та висновків суду не спростовують.
У відзиві на апеляційну скаргу третя особа Міністерство інфраструктури України просить її задовольнити повністю вказуючи ті ж самі доводи, що викладені в апеляційній скарзі.
Про день, час і місце розгляду апеляційної скарги усі учасники судового процесу в порядку передбаченому ст. ст. 120, 121 ГПК України заздалегідь були повідомлені належним чином, проте треті особи - ДП „Адміністрація морських портів України” в особі Іллічівської філії, Sealord Projects SA та ОСОБА_4 не скористалися наданим законом правом на участь своїх представників в засіданні суду. Враховуючи, що частиною 12 ст. 270 ГПК передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності в судовому засіданні представників вказаних осіб за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представників сторін та Міністерства інфраструктури України, дослідивши наявні у справі матеріали, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 01.10.2014 року між ТОВ „Транс-Сервіс” (орендар) та ДП „Іллічівський морський торговельний порт” (орендодавець) було укладено договір оренди рухомого майна № 347-О, згідно з яким в порядку та на умовах, визначених цим договором, за актом приймання-передачі того ж дня орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування окреме індивідуально визначене рухоме майно, що знаходиться на балансі орендодавця, вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку і становить за незалежною оцінкою 54316424 грн без ПДВ. Найменування, характеристика, кількість, вартість, стан та іншу інформацію про майно зазначено у Переліку майна, який є додатком №1 до цього договору та є невід'ємною його частиною. Майно передається в оренду з метою виконання орендарем вантажних операцій. Договір укладено строком на п'ять років (п.п.1.1., 1.2., 1.3., 8.1. договору).
Додатком № 1 до даного договору визначено Перелік майна, що передається в оренду, а саме 5 портальних кранів «Кондор», портовий № 16, № 19, № 57, № 114, № 115, які знаходяться у задовільному та доброму стані.
Також, 18.09.2014 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (орендодавець) та ТОВ „Транс-Сервіс” (орендар) було укладено договір оренди № 339-О нерухомого майна, що належить до державної власності, згідно з яким того ж дня за актом приймання-передачі орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: - нежитлові приміщення другого поверху складу № 8, площею 85 кв.м.; - нежитлові приміщення першого поверху складу № 8, площею 12322,10 кв.м.; - криту рампу складу № 8, площею 1209,60 кв.м.; - відкриту рампу складу № 8, площею 3082,85 кв.м.; - відкриту територію, прилеглу до складу № 8, площею 5696 кв.м., загальною площею 22 395,55 кв.м. за адресою: Одеська область, м. Іллічівськ, вул.Транспортна, 2, що обліковується на балансі ДП „ІМТП” (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку, що була проведена ТОВ „Експертне Агентство „УКРКОНСАЛТ” станом на 30.04.14р. та становить 24 509 632 грн. Майно передається в оренду з метою розміщення офісних приміщень (85,00 кв.м.) та проведення вантажних операцій, обслуговування та зберігання вантажів (інше використання нерухомого майна) (22 310,55 кв.м.). Договір укладено строком на два роки одинадцять місяців, та діє з 18.09.2014р. по 18.08.2017 р. (п.п. 1.1., 1.2., 10.1. договору).
03.06.2014 року між Державним підприємством "Іллічівський морський торговельний порт", пізніше перейменованим на Державне підприємство "Морський торговельний порт "Чорноморськ", (ДП «ІМТП») та ТОВ „Транс-Сервіс” (Компанія) було укладено договір № 1-П про пайову участь в утриманні інфраструктури Державного підприємства „Іллічівський морський торговельний порт”, за яким на умовах даного договору Компанія здійснює пайову участь в утримані інфраструктури ДП „ІМТП” шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок ДП „ІМТП”, а ДП „ІМТП” приймає дані грошові кошти на свій поточний рахунок та сприяє створенню усіх умов для здійснення Компанією діяльності на території ДП „ІМТП”.
Згідно з п. 2.1 договору, ціною даного договору є грошова сума, яка перераховується Компанією ДП „ІМТП” протягом строку дії договору та розраховується за наступною формулою, надалі - „Формула-1”: ”Т1х1,26 дол. США = Х1”, де „Т1”- це кількість тонн перевантаженого (обробленого) вантажу силами та/або засобами Компанії через причал № 12 та/або інші причали в ІМТП за звітний місяць, 1,26 дол. США - визначена за взаємною згодою сторін ставка, „Х1”- грошова сума, яку Компанія зобов'язана перерахувати ДП „ІМТП” за результатами обробки вантажу у звітному місяці за даним договором.
Відповідно до п. 2.3. договору розраховану за формулою-1 грошову суму „Х1” (п.2.1.) Компанія зобов'язана оплачувати ДП „ІМТП” щомісячно, за результатами роботи за попередній (звітний) місяць, не пізніше 10 числа кожного місяця, наступного за звітним.
За умовами пункту 3.2 договору Компанія зобов'язується: здійснювати пайову участь в утримані інфраструктури підприємства шляхом перерахування ДП „ІМТП” грошових коштів на умовах цього договору; не пізніше 5 числа кожного місяця, наступного за звітним, надавати ДП „ІМТП” акт пайової участі в утримані інфраструктури ДП „ІМТП” за формулою, що додається до даного договору (додаток №1); вручати ДП „ІМТП” щомісячно до 5 числа кожного місяця, наступного за звітним, завірені Компанією належним чином копії документів, що підтверджують кількість обробленого Компанією вантажу, а саме: 3.2.3.1) у митних режимах: експорт, експорт-транзит - коносамент; імпорт, імпорт-транзит - відвантажувальне повідомлення. Дата вказаних документів є датою виконаних робіт/наданих послуг; 3.2.3.2.) у митному режимі транзит - ВМД, СМR, TIR Carnet; 3.2.3.3) будь-які інші документи для підтвердження кількості обробленого Компанією вантажу - на вимогу ДП „ІМТП”.
Згідно з п. 3.3 договору, ДП «ІМТП» має право вимагати від Компанії своєчасної та у повному обсязі сплати пайової участі в утриманні інфраструктури Порту та своєчасного надання документів, передбачених цим договором.
Пунктом 4.2 договору передбачено, що за несвоєчасну або неповну сплату коштів пайової участі Компанія сплачує Порту пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на дату нарахування пені, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. При цьому, якщо на дату нарахування пені діяло декілька розмірів облікової ставки НБУ, застосовується найвища ставка.
Даний договір набирає чинності з дати укладення Компанією договору оренди державного нерухомого майна, за яким ДП „ІМТП” є балансоутримувачем, та діє протягом всього строку дії договору оренди державного рухомого та нерухомого майна за якими ДП „ІМТП” є орендодавцем або балансоутримувачем (п.п. 4.2., 5.1., 5.2. договору).
Додатком № 1 до даного договору сторони визначили форму та зміст акту пайової участі в утриманні інфраструктури ДП „ІМТП” до договору від 03.06.2014р.
Цей договір виконувався сторонами до травня 2016р., що підтверджується наявними у справі копіями банківських виписок, які підтверджують перерахування відповідачем за первісним позовом Порту грошових коштів, а саме: 19.02.2016р. - 933 655,95 грн., 11.03.2016р. - 2 007 947,90 грн., 12.03.2016р. - 90 000 грн., 11.04.2016р. - 169 782,95 грн., а в період з травня по липень 2016 року за відповідачем рахується заборгованість в сумі 6 152 135,86 грн.
Судом установлено, що на виконання умов спірного договору, Компанія надала Порту акти пайової участі від 31.05.2016р. за період з 01.05.2016р. по 31.05.2016р., від 30.06.2016р. за період з 01.06.2016р. по 30.06.2016р. від 31.07.2016р. за період з 01.07.2016р. по 31.07.2016р.
Акт від 31.05.2016 року на суму 3 078 318,97 грн. був підписаний з боку Порту із зауваженнями, зокрема, у частині визначення кількості вантажу та грошової суми по т/х "FORTIUS", оскільки згідно 3-х коносаментів від 13.05.2016р., які були надані ТОВ "Транс-Сервіс" Порту відповідно до умов п.п.3.2.3.1 п.3.2 договору, загальна кількість вантажу, що надійшла у травні 2016 року на т/х "FORTIUS", складає 299 615 кг, водночас, як вбачається з акта пайової участі від 31.05.2016р., кількість вантажу по т/х "FORTIUS", зазначена ТОВ "Транс-Сервіс" у розмірі 193 220 кг, тобто на 106 395 кг менше, ніж кількість вантажу, зазначена у коносаментах від 13.05.2016 року.
У зв'язку з цим, Порт направив на адресу Компанії акт пайової участі від 31.05.2016р. № 2 на суму 4 072,07 грн., що складається з різниці у кількості вантажу, що надійшов на т/х "FORTIUS", а саме 106 395,00 кг, однак з боку Компанії даний акт не підписаний. Таким чином, загальний розмір пайової участі за травень 2016 року склав 3 082 391,04 грн., у т.ч. 3 078 318,97 грн. - погоджена сторонами сума та 4 072,07 грн. - сума, яка не визнається Компанією.
Акт пайової участі від 30.06.2016р. на загальну суму 2 154 420,20 грн. також підписаний з боку Порту із зауваженнями у зв'язку з тим, що у п.2 даного акту відповідач зазначив, що його заборгованість перед Портом за травень 2016 року становить 3 078 318,97 грн. Тобто, при складанні акту від 30.06.16 ТОВ "Транс-Сервіс" не враховано кількість вантажу, що надійшло на т/х "FORTIUS" у травні 2016 року згідно коносаментів від 13.05.2016р.
Акт пайової участі від 31.07.2016р. на загальну суму 915 324,62 грн. також був підписаний з боку Порту із зауваженням, оскільки у п. 2 даного акту Компанія зазначила, що узгоджена сума заборгованості становить 5 232 739,17 грн., тобто, не врахувавши кількість вантажу по т/х "FORTIUS" за травень 2016 року, у зв'язку з чим Порт у зауваженнях зазначив, що на дату складання даного акта сума заборгованості відповідача становить 5 236 811,24 грн.
У зв'язку із вищезазначеним, ДП "МТП "Чорноморськ" виставило ТОВ "Транс-Сервіс" рахунки від 23.06.2016 № Пр/6 361Р на суму 3 078 318,97 грн., від 23.06.2016 № Пр/6 569 на суму 4 072,07 грн., від 30.06.2016 № Пр/7 250 на суму 2 154 420,20 грн., від 31.07.2016 № Пр/8 598 на суму 915 324,62 грн., однак ТОВ "Транс-Сервіс" у визначений договором строк виставлені рахунки не сплатило, що стало підставою для звернення Порту до господарського суду з даним позовом про стягнення з ТОВ "Транс-Сервіс" 6 550 472,15 грн., з яких 6 152 135,86 грн. основного боргу, 366 860,25 грн. - пені та 31 476,04 грн. - 3% річних за несвоєчасну та не у повному розмірі сплату коштів за договором №1-П про пайову участь в утриманні інфраструктури ДП "Іллічівський морський торговельний порт" від 03.06.2014р.
В обґрунтування пред'явлених вимог щодо існування заборгованості ТОВ "Транс-Сервіс" за спірним договором ДП «МТП «Чорноморськ» подало до суду акти пайової участі в утриманні інфраструктури ДП „ІМТП” від 31.06.2016р. за період з 01.05.2016р. по 31.05.2016р. на суму 3 078 318,97 грн., від 30.06.2017р. за період з 01.06.16р. по 30.06.2016р. на суму 2 154 420,20 грн., від 31.07.2016р. за період з 01.07.2016р. по 31.07.16р. на суму 915 324,62 грн., підписані Портом із зауваженнями, зокрема, акт № 2 пайової участі в утриманні інфраструктури ДП „ІМТП” до договору № 1-П від 03.06.2014р. від 31.05.2016р. на суму 4 072,07 грн., підписаний одноособово Портом та коносаменти від 13.05.2016 р., рахунки № Пр/6 361Р від 23.06.2016р. на суму 3 078 318,97 грн., № Пр/6 569 від 23.06.2016р. на суму 4 072,07 грн., № Пр/7 250 від 30.06.2016 р. на суму 2 154 420,20грн., № Пр/8 598 від 31.07.2016 р. на суму 915 324,62 грн.
Разом з тим, судом установлено, що із коносаментів від 13.05.2016р. вбачається перевантаження з т/х „FORTIUS” вантажу в загальній кількості 299 615 кг. та визначення ТОВ „Транс-Сервіс” в акті від 31.05.2016р. перевантаження вантажу по т/х „FORTIUS” в кількості 193 220 кг., у зв'язку з чим на різницю вантажу в 106 395 кг на суму 4 072,07 грн. і було оформлено Портом акт № 2 від 31.05.2016 р. та виставлено рахунок № Пр/6 569 від 23.06.2016р. В свою чергу, відповідач за первісним позовом стверджує, що перевантаження 193 220 кг вантажу провадилось Sealord Projects SA, тому відсутні підстави для оплати заборгованості в сумі 4 072,07 грн. Стосовно заявленої Портом до стягнення заборгованості в сумі 6 152 135,86 грн. зазначає про наявність підстав для визнання договору № 1-П від 03.06.2014р. недійсним.
Відмовляючи у задоволені первісного позову та задовольняючи зустрічний позов господарський суд першої інстанції керувався приписами п. 1 ст. 27, ч. 2 п. 1 ст. 29, ст. 207 ГК України, п.п. 6, 11 ч. 1 ст. 1, п. 3 ч. 1 ст. 4, п. 6 ч. 1 ст. 13, ч.ч. 1, 4 ст. 18 Закону України «Про морські порти України» та на підставі встановлених обставин даної справи виходив із того, що за умови встановлення рішенням Одеського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 09.02.2017р. № 02-р/к по справі № 28-01/2016 зловживання ДП „МТП „Чорноморськ” монопольним становищем на ринку надання стивідорних послуг, то в розумінні ч.3 п.1 ст.30 ГК України договір № 1-П про пайову участь в утриманні інфраструктури ДП „Іллічівський морський торговельний порт” від 03.06.2014р. є неправомірною угодою, у зв'язку з чим підлягає визнанню недійсним на підставі ч.1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України. При цьому, застосовуючи як підставу визнання недійсним договору положення ч. 2 п.1 ст. 29, ч. 3 п.1 ст. 30 ГК України, суд враховував роз'яснення викладені в абз.7 пп.3.12. п.3 Постанови пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011р., згідно з якими господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
З огляду на визнання недійсним договору № 1-П від 03.06.2014р., який згідно з ст.236 ЦК України є недійсним з моменту його вчинення, суд дійшов висновку, що не підлягають виконанню зобов'язання ТОВ „Транс-Сервіс” за недійсним договором щодо оплати пайової участі за період з травня по серпень 2016р. в розмірі 6 152 135,86 грн. За таких обставин, суд відмовив ДП „МТП „Чорноморськ” у задоволенні позову про стягнення з відповідача 6 152 135,86 грн. основного боргу, а також 366 860,25 грн. пені та 31 476,04 грн. 3% річних, нарахованих на суму основного боргу.
Колегія суддів погоджується з правомірними та обґрунтованими висновками місцевого суду про відмову у задоволенні первісних позовних вимог та задоволення зустрічних позовних вимог, з огляду на таке.
За змістом ст. 901, ч.1 ст. 903 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, згідно з якими зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється (ст.236 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, рішенням Адміністративної колегії Одеського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №02-р/к від 09.02.2017р. по справі №28-01/2016 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу»: - визнано, що відповідно до ч.1 ст. 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» та відповідно до п.10.1.2. «Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку», затвердженої Розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05 березня 2002 року № 49-р, ДП «МТП «Чорноморськ» за результатами господарської діяльності за період червень 2014р. - грудень 2016р. займало монопольне (домінуюче) становище на ринку надання суб'єктам господарювання, що здійснюють свою діяльність на території ДП «МТП «Чорноморськ», послуг з надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого рухомого майна, а саме перевантажувальної техніки (портальних кранів), необхідної для здійснення відповідної діяльності юридичними особами (портовими операторами) в межах території, підпорядкованій ДП «МТП «Чорноморськ», з часткою більше 35 відсотків (п.1рішення);
- визнано дії ДП «МТП «Чорноморськ» у вигляді створення нерівнозначних умов для деяких суб'єктів господарювання, що здійснюють свою діяльність на території морського торговельного порту «Чорноморськ» шляхом укладання з ними договорів про пайову участь в утриманні інфраструктури ДП «МТП «Чорноморськ», порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого ч. 1 ст. 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем, що можуть призвести до обмеження конкуренції таких суб'єктів господарювання (п.2 рішення);
- за вчинення порушення, накладено на ДП «МТП «Чорноморськ» штраф у розмірі 68000 грн. (п.3 рішення). Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 28.09.2017 року у справі № 916/570/17 позовом ДП „МТП „Чорноморськ” до Одеського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ТОВ „Транс-Сервіс”, про визнання незаконним та скасування рішення Одеського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 02-р/к від 09.02.17 р. по справі № 28-01/2016, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20.02.2018р., встановлено наступні обставини: - ДП „МТП „Чорноморськ” не довело суду, що витрати на пайову участь, які вимушено нести ТОВ „Транс-Сервіс” за договором № 1-П від 03.06.2014р., не призводять до завищення собівартості стивідорних послуг для Товариства та не можуть призвести до обмеження конкуренції на ринку стивідорних послуг для ТОВ „Транс-Сервіс” у зв'язку із створенням нерівнозначних умов для всіх портових операторів, що здійснюють таку діяльність в межах території ДП „МТП „Чорноморськ”. Тобто, із змісту п.п. 5.1, .5.2 договору про пайову участь випливає, що ТОВ „Транс-Сервіс” може здійснювати господарську діяльність як портовий оператор, користуючись при цьому орендованим нерухомими та рухомим майном, тільки у разі, якщо продовжує сплачувати Порту кошти пайової участі за формулою згідно п.2.1. договору з розрахунку 1,26 дол. США (ставка) за кожну тону перевантаженого (обробленого) вантажу. ДП „МТП „Чорноморськ”, обґрунтовуючи правомірність та обґрунтованість такого підходу до створення умов для різних портових операторів в їх господарській діяльності, акцентує увагу на тому, що договори пайової участі укладені тільки з тими портовими операторами, які орендують нерухоме майно, балансоутримувачем якого є Порт. Проте такі доводи не пояснюють, чому саме для таких суб'єктів створені додаткові умови у вигляді фактично обов'язкової пайової участі в утриманні інфраструктури Порту та чому саме такі суб'єкти, які сплачують орендну плату, мають нести додаткові витрати без будь-яких конкретних зустрічних зобов'язань Порта за договором про пайову участь. Виходячи з наведеного, Одеське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України у спірному рішенні № 02-р/к від 09.02.2017р. дійшло обґрунтованих висновків про те, що дії ДП „МТП „Чорноморськ” щодо укладення договорів про пайову участь в утриманні інфраструктури порту створюють нерівнозначні умови для суб'єктів господарювання, які здійснюють цю діяльність на території ДП „МТП „Чорноморськ”, та призводять до обмеження конкуренції на ринку надання послуг з транспортного оброблення вантажу (стивідорна діяльність), оскільки інші портові оператори (стивідорні компанії) витрат на пайову участь в утриманні інфраструктури ДП „МТП „Чорноморськ” не несуть. Оскільки інші портові оператори (стивідорні компанії) витрат з пайової участі не несуть, укладення договору пайової участі з ТОВ „Транс-Сервіс” обмежує його конкурентоспроможність на ринку послуг з транспортного оброблення вантажів. Таким чином, відповідач на законних підставах зробив обґрунтований висновок про порушення ДП „МТП „Чорноморськ” законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого ч.1 ст.13 ЗУ „Про захист економічної конкуренції”, у вигляді зловживання монопольним становищем, що може призвести до обмеження конкуренції на ринку стивідорних послуг таких суб'єктів господарювання, та за вчинення цього правопорушення наклав штраф на ДП „МТП „Чорноморськ”.
Згідно з ч. 3 ст. 35 ГПК України, у редакції чинній на момент ухвалення судом оскаржуваного рішення, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
За змістом наведеної процесуальної норми, неодмінною умовою її застосування є, зокрема, участь тих самих осіб, щодо яких встановлено ці обставини, як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні обставини, що мають значення для справи, що розглядається.
Вищевказані обставини встановлені рішенням суду, що набрало законної сили, у справі де брали участь ДП „МТП „Чорноморськ” та ТОВ «Транс-Сервіс», а тому вони не повинні доводитися знову у даній справі.
Преюдиціальні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 “Совтрансавто-Холдінг” проти України”, а також рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 “Брумареску проти Румунії” встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення одним з основоположних аспектів верховенства права принципу юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів.
В силу частини 4 статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.
Таким чином, у постанові Одеського апеляційного господарського суду 28.09.2017 року у справі № 916/570/17 встановлені саме преюдиціальні факти щодо зловживання ДП „МТП „Чорноморськ” при укладенні договору про пайову участь в утриманні інфраструктури Державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт» монопольним становищем, що може призвести до обмеження конкуренції на ринку стивідорних послуг суб'єктів господарювання, що здійснюють свою діяльність на території порту, чим спростовується безпідставне твердження скаржника про те, що суд першої інстанції вважав встановленим не факт, а висновок, який Одеський апеляційний господарський суд зробив в цій постанові, в той час як ч. 1 ст. 35 ГПК України не пов'язує звільнення від доказування з висновком суду, зробленим в іншій справі, а також, що монопольне становище ДП «МТП «Чорноморськ» встановлено щодо іншого ринку, ніж ринок стивідорних послуг, про який веде мову суд першої інстанції в контексті обмеження конкуренції.
Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про морські порти України» портовий оператор (стивідорна компанія) - суб'єкт господарювання, що здійснює експлуатацію морського терміналу, проводить вантажно-розвантажувальні роботи, обслуговування та зберігання вантажів, обслуговування суден і пасажирів, а також інші пов'язані з цим види господарської діяльності.
Аналогічне визначення наведене також у Правилах надання портових послуг у морських портах України, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 05.06.2013р. № 348, портовий оператор (стивідорна компанія) - суб'єкт господарювання, що здійснює експлуатацію морського термінала, проводить вантажні операції, обслуговування та зберігання вантажів, обслуговування суден і пасажирів, а також інші пов'язані з цим види господарської діяльності.
Таким чином, стивідорними послугами є послуги, що надаються портовими операторами (стивідорними компаніями) з використанням морського термінала та передбачають здійснення вантажних операцій, обслуговування та зберігання вантажів, обслуговування суден і пасажирів.
Згідно з пунктом 7 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про морські порти України» - морський термінал - розташований у межах морського порту єдиний майновий комплекс, що включає технологічно пов'язані об'єкти портової інфраструктури, у тому числі причали, підйомно-транспортне та інше устаткування, які забезпечують навантаження-розвантаження та зберігання вантажів, безпечну стоянку та обслуговування суден і пасажирів.
Отже, для здійснення своєї діяльності як портового оператора (стивідорної компанії) ТОВ «Транс-Сервіс» має експлуатувати морський термінал, що включає до свого складу, зокрема, підйомно-транспортне та інше устаткування.
Вищезгаданим рішенням Одеського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №02-р/к від 09.02.2017р. встановлено порушення ДП «МТП «Чорноморськ» вимог законодавства про захист економічної конкуренції при наданні послуг з надання в оренду портальних кранів, які відносяться до підйомно-транспортного устаткування, що ним самим не заперечується.
З урахуванням наведеного вище змісту та сутті стивідорної діяльності та стивідорних послуг, вказане вище порушення законодавства про захист економічної конкуренції є таким, що вчинене на ринку стивідорних послуг і призводить до обмеження конкуренції на ньому та є зловживанням монопольним становищем. Зміст такого обмеження та зловживання наведений у рішенні Одеського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №02-р/к від 09.02.2017р. та судових рішеннях у справі №916/570/17, і полягає, зокрема, в обумовленні укладання договору оренди портальних кранів попереднім укладанням оскаржуваного договору про пайову участь в утриманні інфраструктури Державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт».
Також, колегія суддів враховує, що скаржник сам визнавав преюдиціальне значення фактів, встановлених господарськими судами у справі № 916/570/17, для розгляду даної справи, про що зазначав у письмових поясненнях від 14.02.2018р. за вих. №171/06-22 на адресу Верховного Суду, наголошуючи на тому, що: «рішення по судовій справі №916/570/17 матиме преюдиційне значення для вирішення судової справи № 916/2723/16».
Положеннями п.п. 6, 11 ч.1 ст.1 Закону України „Про морські порти України” визначено, що у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: морський порт - визначені межами територія та акваторія, обладнані для обслуговування суден і пасажирів, проведення вантажних, транспортних та експедиційних робіт, а також інших пов'язаних з цим видів господарської діяльності; портовий оператор (стивідорна компанія) - суб'єкт господарювання, що здійснює експлуатацію морського терміналу, проводить вантажно-розвантажувальні роботи, обслуговування та зберігання вантажів, обслуговування суден і пасажирів, а також інші пов'язані з цим види господарської діяльності.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 4 Закону України „Про морські порти України” функціонування та розвиток морських портів здійснюються, зокрема, за принципом забезпечення конкуренції серед суб'єктів господарювання, що виробляють однакову продукцію (товари, роботи, послуги) у морському порту.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 13 Закону України „Про морські порти України” державне регулювання діяльності в морському порту здійснюється Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах морського і річкового транспорту, національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади в межах їх повноважень з метою забезпечення створення рівних умов для провадження господарської діяльності у морському порту.
За змістом ч.ч. 1, 4 ст. 18 Закону України „Про морські порти України” господарська діяльність у морському порту провадиться відповідно до законодавства, обов'язкових постанов по порту та зводу звичаїв морського порту. Портові оператори зобов'язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти дій, які можуть справляти негативний вплив на конкурентне середовище в морському порту.
Поняття монопольного становища наведене в ч. 1 ст. 27 ГК України, згідно з якою монопольним визнається домінуюче становище суб'єкта господарювання, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими суб'єктами обмежувати конкуренцію на ринку певного товару (робіт, послуг).
Зловживанням монопольним становищем вважаються: нав'язування таких умов договору, які становлять контрагентів у нерівне становище, або додаткових умов, що не стосуються предмета договору, включаючи нав'язування товару, не потрібного контрагенту (ст. 29 ГК України).
Статтею 30 ГК України визначено, що неправомірними угодами між суб'єктами господарювання визнаються угоди або погоджені дії, спрямовані, зокрема, на розподіл ринків за територіальним принципом, обсягом реалізації чи закупівлі товарів, їх асортиментом або за колом споживачів чи за іншими ознаками - з метою їх монополізації.
Згідно з роз'ясненнями, що містяться в пп. 3.12. п. 3 Постанови пленуму ВГСУ „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”№18 від 26.12.2011р., не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв'язку з цим господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про те, що з огляду на встановлення рішенням Одеського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 09.02.2017р. № 02-р/к по справі № 28-01/2016, а також судовими рішеннями у справі № 916/570/17 зловживання ДП „МТП „Чорноморськ” монопольним становищем на ринку надання стивідорних послуг, то в розумінні ст. 30 ГК України договір № 1-П про пайову участь в утриманні інфраструктури ДП „Іллічівський морський торговельний порт” від 03.06.14 р. є неправомірною угодою, яка суперечить вимогам п. 3 ч.1 ст. 4, п. 6 ч. 1 ст. 13, ч.ч. 1, 4 ст. 18 Закону України „Про морські порти України”, ч. 1 ст. 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у зв'язку з чим підлягає визнанню недійсним на підставі ч.1 ст. 203, ч.1 ст. 215 ЦК України.
Також колегія суддів вважає вірним висновок місцевого суду про те, що у зв'язку з визнанням недійсним договору № 1-П від 03.06.14р., який згідно з ст.236 ЦК України є недійсним з моменту його вчинення, не підлягають виконанню зобов'язання ТОВ „Транс-Сервіс” за недійсним договором щодо оплати пайової участі за період з травня по серпень 2016р. в розмірі 6 152 135,86 грн. За таких обставин, суд правомірно відмовив ДП „МТП „Чорноморськ” у задоволенні первісного позову про стягнення з ТОВ „Транс-Сервіс” 6 152 135,86 грн. основного боргу, а також 366 860,25 грн. пені і 31 476,04 грн. 3% річних, нарахованих на суму основного боргу.
Стосовно позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_4, про визнання недійсним договору №1-П про пайову участь в утриманні інфраструктури Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" від 03.06.2014р., укладеного між ДП "МТП "Чорноморськ" та ТОВ "Транс-Сервіс", колегія суддів зазначає наступне. Підставами для визнання оспорюваного договору недійсним ОСОБА_4 вказує наступні обставини: договір порушує його корпоративні права як учасника товариства, оскільки позбавляє підприємство певної частини прибутку, що позбавляє його можливості отримання дивідендів від діяльності підприємства.
Разом з тим, належних доказів на підтвердження викладених у позовній заяві обставин третьою особою до суду не подано і таких доказів в матеріалах справи не міститься.
Так, згідно з п. 4 ч.1 ст.12 ГПК України господарському суду підвідомчі спори, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.
Як роз'яснено в п. 51 Постанови пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами корпоративних спорів” від 24.10.2008р. №13 законом не передбачено право акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва. На цій підставі господарським судам належить відмовляти акціонерам (учасникам) господарського товариства в задоволенні позову про укладення, зміну, розірвання чи визнання недійсними договорів та інших правочинів, вчинених господарським товариством. Спори цієї категорії є підвідомчими (підсудними) господарським судам незалежно від їх суб'єктного складу на підставі пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України, якщо акціонер (учасник) господарського товариства обґрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав.
Між тим, відповідно до ст.167 ГК України корпоративними правами, є права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
Отже, за умови недоведеності належними доказами обставин, на які третя особа посилається як на підставу заявлених вимог, а саме щодо порушення спірним договором її корпоративних прав, які полягають у неотриманні підприємством прибутку у зв'язку з проведенням платежів за спірним договором, неподання доказів щодо наявності прибутку у товариства за результатами здійснення господарської діяльності, документів бухгалтерської та податкової звітності, прийнятих рішень про розподіл частини прибутку, її оплату та, відповідно, недоотримання ОСОБА_4 як учасником товариства частини прибутку, що розподіляється за результатами діяльності товариства, місцевий господарський суд обґрунтовано визнав недоведеними ОСОБА_4 не лише підстави недійсності спірного договору, а й наявність порушення його корпоративних прав, у зв'язку з чим правомірно відмовив у задоволенні позову.
Таким чином, з урахуванням встановлених обставин даної справи та правових норм, які регулюють виниклі між сторонами правовідносини, висновок місцевого суду про відмову у задоволенні первісного позову, позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору та про задоволення зустрічного позову є правомірним та обґрунтованим.
Викладені в апеляційній скарзі доводи скаржника про те, що Антимонопольний комітет України, і у тому числі його територіальні відділення, не наділений повноваженнями видавати нормативно-правові акти, оскільки не є органом виконавчої влади, таким чином рішення Антимонопольного комітету України не є актом цивільного законодавства, а є актом індивідуальної дії, колегія суддів не бере до уваги, оскільки зазначені доводи не мають ніякого правового значення для даної справи з огляду на те, що підставою для визнання недійсним спірного договору є порушення не рішення Одеського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 09.02.2017р. № 02-р/к по справі № 28-01/2016, а відповідних правових норм чинного законодавства України. В свою чергу, вказане рішення є відповідним належним доказом, оскільки, як зазначено вище, прийнято Одеським обласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України, як державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель (ст. 1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України»).
Безпредметні посилання скаржника в обґрунтування своїх заперечень на судові рішення в інших господарських справах, не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини справи та підстави позову у цих справах не є тотожними у даній справі.
Безпідставним є й посилання скаржника на «Стратегічний план розвитку інфраструктури України», затверджений наказом Міністерства інфраструктури України від 04.08.2015 № 302, в редакції наказу згаданого Міністерства від 07.02.2017 № 36, оскільки вказані документи були видані та набрали чинності значно пізніше укладання спірного договору, а згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання вимог законодавства України саме в момент вчинення правочину.
Інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.
Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.
З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає то в порядку ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги в сумі 152 185,64 грн. покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Одеський апеляційний господарський суд
Рішення господарського суду Одеської області від 14 грудня 2017 року у справі № 916/2723/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу Державного підприємства “Морський торговельний порт “Чорноморськ” - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 14.06.2018р.
Головуючий суддя: Бєляновський В.В.
Судді: Богатир К.В.
ОСОБА_5