Справа № 183/339/17
№ 1-кп/183/139/18
іменем України
11 червня 2018 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , секретаря судового засідання ОСОБА_2 :
розглянув у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні №42017040010000001 відносно:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Новомосковськ Дніпропетровської області, громадянина України, з середньою освітою, не одруженого, військовослужбовця військової служби за контрактом, солдата військової частини НОМЕР_1 , такого, що не має судимості, який зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України,
за участю прокурора ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_3 ,
26.11.2013 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) №144-ПМ солдата військової служби за контрактом ОСОБА_3 призначено на посаду стрільця-зенітника 1 зенітного ракетного взводу зенітної ракетної батареї зенітного ракетного-артилерійського дивізіону.
Цього ж дня, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №248 солдата військової служби за контрактом ОСОБА_3 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення.
04.02.2016 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) №7-РС солдата військової служби за контрактом ОСОБА_3 призначено на посаду стрільця-зенітника зенітного ракетного взводу парашутно-десантного батальйону.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 року визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
За наведених обставин, солдат військової служби за контрактом ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем, відповідно до ст.ст. 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України був зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок.
Однак, 28.11.2016 року солдат військової служби за контрактом ОСОБА_3 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою тимчасово ухилитися від проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , самовільно залишив військову частину без поважних причин, свої службові обов'язки не виконував, час проводив на власний розсуд, не приймаючи мір для повернення до військової частини НОМЕР_1 , про своє місцезнаходження до органів військового чи цивільного управління не заявляв, та ухилявся від проходження військової служби до 17.01.2017 року, тобто тривалістю понад один місяць.
17.01.2017 року солдат ОСОБА_3 прибув до військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України та повідомив про себе.
Таким чином, 28.11.2016 року солдат військової служби за контрактом ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем, в порушення вимог ст.ст. 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, без поважних причин, в умовах особливого періоду самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 , яка дислокується за адресою: АДРЕСА_2 та ухилявся від проходження військової служби до 17.01.2017 року.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 показав, що обставини викладені в обвинувальному акті не оспорює та повністю їх підтверджує. У скоєному щиро кається.
В судовому засіданні учасники судового розгляду не оспорювали обставини, при яких скоєно кримінальне правопорушення, тому суд вважає не доцільним досліджувати докази.
У відповідності до ч. 3 ст. 349 КПК України судом було з'ясовано, що учасники судового провадження правильно розуміють зміст наведених вище обставин, а також встановлено відсутність сумнівів у добровільності їх позиції.
Крім того, учасникам судового провадження судом роз'яснені вимоги ч. 3 ст. 349 КПК України щодо позбавлення права оскарження обставин, які ніким не оспорюються, в апеляційному порядку.
Суд вважає встановленою вину обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні ним злочину, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України - самовільне залишення військової частини без поважних причин, вчинене в умовах особливого періоду.
Обставинами, які пом'якшують покарання суд визнає - щире каяття.
Обставин, які обтяжують покарання судом не встановлено.
При цьому, суд вважає, що щире каяття обвинуваченого, в даній ситуації, ґрунтується на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки і характеризується щирим осудом цієї поведінки, визнанням своєї провини, бажанням виправити ситуацію, а також готовністю нести кримінальну відповідальність.
Тому, з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, враховуючи те, що ОСОБА_3 вину визнав повністю, є таким, що не має судимості, приймав участь в проведенні антитерористичної операції на сході країни, разом з обставиною, яка пом'якшує покарання, дає суду підстави для призначення ОСОБА_3 мінімального покарання, визначеного частиною 4 ст. 407 КК України.
Захисником обвинуваченого заявлено клопотання про застосування до ОСОБА_3 ст. 2 ЗУ «Про амністію у 2016 році», оскільки він брав безпосередню участь в антитерористичній операції.
Обвинувачений ОСОБА_3 підтримав клопотання свого захисника, просив його задовольнити.
Відповідно до ст. 85 КК України на підставі закону про амністію або акта про помилування засуджений може бути повністю або частково звільнений від основного і додаткового покарань.
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 1 Закону України «Про застосування амністії в Україні» амністія є повне або часткове звільнення від відбування покарання осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили; амністія оголошується законом про амністію, який приймається відповідно до положень Конституції України, Кримінального Кодексу України та цього Закону.
Статтею 3 вказаного вище Закону встановлено, що встановивши в стадії судового розгляду кримінальної справи наявність акта амністії, що усуває застосування покарання за вчинене діяння, суд, за доведеності вини особи, постановляє обвинувальний вирок із звільненням засудженого від відбування покарання.
07.09.2017 року набрав чинності Закон України «Про амністію у 2016 році» від 22 грудня 2016 року. Дія цього Закону поширюється на осіб, які вчинили злочини до дня набрання ним чинності включно.
Статтею 2 Закону України «Про амністію у 2016 році» передбачено звільнення від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, осіб, кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили, а також осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, що не є особливо тяжким злочином проти життя та здоров'я особи та не є діянням, передбаченим частинами другою, третьою і четвертою статті 408, статтею 410, частинами другою, третьою і четвертою статті 411 Кримінального кодексу України, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, отримали статус учасника бойових дій.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_3 захищав незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, брав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, що підтверджується посвідченням Учасника бойових дій серія НОМЕР_2 від 24.04.2015 року. Тобто, на нього поширюються вимоги відповідного закону, а тому ОСОБА_3 підлягає звільненню від відбування призначеного покарання.
На підставі викладеного, керуючись ст. 374 КПК України, суд,-
ОСОБА_3 визнати винним у пред'явленому обвинуваченні за ч. 4 ст. 407 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком 3 роки.
ОСОБА_3 на підставі ст. 2 ЗУ «Про амністію у 2016 році» звільнити від відбування призначеного покарання.
Апеляційна скарга на вирок може бути подана до Апеляційного суду Дніпропетровської області, через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області - протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя ОСОБА_1