вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua
"11" червня 2018 р. Справа№ 910/2575/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Зубець Л.П.
Мартюк А.І.
секретар судового засідання Шмиговська А.М.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання
розглянувши матеріали апеляційних скарг Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» та Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України
на рішення господарського суду міста Києва від 13.03.2018 р.
у справі №910/2575/17 (суддя Маринченко Я.В.)
за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрнафта»
до 1) Міністерства юстиції України
2) Державної казначейської служби України
третя особа Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України
про стягнення коштів
Публічне акціонерне товариство «Укрнафта» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та Управління Державної казначейської служби України в Печерському районі міста Києва про стягнення з Державного бюджету України шкоди в розмірі 1418362,99 грн. завданої незаконним стягненням виконавчого збору згідно з постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєва О.В. ВП№50366945 від 10.03.2016 р., 110632,30 грн. інфляційних втрат та 29544,51 грн. 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок неправомірних дій головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєва О.В. під час здійснення виконавчого провадження ВП№50366945 з рахунку позивача були списані грошові кошти в розмірі 1418362,99 грн. як виконавчий збір, у зв'язку із чим позивачу завдано шкоду у розмірі 1418362,99 грн., обов'язок по відшкодуванню якої покладається на державу.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.03.2017 р. замінено відповідача 1 - Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на належного відповідача 1 - Міністерство юстиції України. Замінено відповідача 2 - Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі міста Києва на належного відповідача 2 - Державну казначейську службу України. Залучено до участі у справі № 910/2575/17 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1 - Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
Рішенням господарського суду міста Києва від 28.03.2017 р. у даній справі позов ПАТ «Укрнафта» задоволено частково, стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України 1418362,99 грн. в рахунок відшкодування шкоди, завданої незаконним стягненням виконавчого збору згідно з постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєва О.В. ВП № 50366945 від 10.03.2016 р. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат відмовлено в повному обсязі.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2017 р., апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишено без задоволення, апеляційну скаргу ПАТ «Укрнафта» задоволено повністю, рішення господарського суду міста Києва від 28.03.2017 р. у справі №910/2575/17 скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийнято нове рішення яким позов задоволено повністю.
Постановою Вищого господарського суду України від 18.09.2017 р. у справі 910/2575/17 вищезазначені судові рішення скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Вказана постанова мотивована тим, що судами попередніх інстанцій, стягуючи з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ПАТ «Укрнафта» 1418362,99 грн. сплачених ним як виконавчий збір згідно постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєва О.В. ВП№50366945 від 10.03.2016 р., не з'ясовано, на які рахунки на підставі платіжного доручення №2302 від 04.04.2016 р. із призначенням платежу « 101;00015622; погашення в/збору відповідно до постанови про стягнення з боржника в/збору № 50366945(16) від 10.03.2016» було зараховано 1418362,99 грн. - грошові кошти, що надійшли на відповідний рахунок державної виконавчої служби при примусовому виконанні наказу господарського суду міста Києва від 25.02.2016 р. №910/13862/15 про стягнення з ПАТ «Укрнафта» на користь ТОВ «Інтербізнесконсалт» 14183629,97 грн., згідно розпорядження №50366945/16 відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 04.04.2016 р. (відповідно до статті 41 Закону України «Про виконавче провадження»); за якими видатками (на які цілі) було використано стягнуті в порядку, встановленому статтею 28 Закону України «Про виконавче провадження», з боржника ПАТ «Укрнафта» 1418362,99 грн. як кошти виконавчого збору; чи було перераховано вказані грошові кошти до Державного бюджету України в порядку, встановленому чинним законодавством України.
В ході розгляду даної справи в суді першої інстанції, позивачем було подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій останній просив стягнути з Державного бюджету України на свою користь 1418362,99 грн. шкоди, 62070,03 грн. 3% річних та 225519,72 грн. інфляційних втрат.
Рішенням господарського суду міста Києва від 13.03.2018 р. позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ПАТ «Укрнафта» 1418362,99 грн. завданої шкоди. В іншій частині позову відмовлено.
Вказане рішення мотивовано тим, що неправомірні дії державного виконавця полягали у неврахуванні здійснених боржником зарахувань зобов'язань, у зв'язку з чим передчасно було винесено постанову про стягнення виконавчого збору; шкода полягає в безпідставному стягненні з боржника (позивача) виконавчого збору в сумі 1418362,99 грн.; причино-наслідковий зв'язок характеризується тим, що з огляду на наявність обставин, що виключають стягнення з боржника виконавчого збору, державним виконавцем стягнуто з боржника в примусовому порядку виконавчий збір. Враховуючи встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення шкоди в розмірі 1418362,99 грн. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку щодо необґрунтованості позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, оскільки даний спір виник у зв'язку із заподіянням шкоди, а не у правовідносинах з виконання грошового зобов'язання.
Не погоджуючись з рішенням суду, ПАТ «Укрнафта» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 13.03.2018 р. в частині відмови ПАТ «Укрнафта» у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 3% річних і збитків від інфляції та прийняти у цій частині нове рішення, яким стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ПАТ «Укрнафта» 62070,03 грн. 3% річних і 225519,72 збитків від інфляції.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні, обставинам справи та з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права. Позивач вважає, що судом першої інстанції неправомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Відділ примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 13.03.2018 р. та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог ПАТ «Укрнафта» відмовити в повному обсязі.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні, обставинам справи та з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Що Департамент ДВС не має грошових зобов'язань перед позивачем.
Представник позивача в судовому засіданні повністю підтримав доводи, викладені в його апеляційній скарзі, просив скаргу задовольнити, рішення скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Проти доводів апеляційної скарги третьої особи заперечував, просив відмовити в її задоволенні. Позивачем також долучено до матеріалів справи письмові пояснення.
Представник третьої особи в судовому засіданні повністю підтримав доводи, викладені в його апеляційній скарзі, просив скаргу задовольнити, рішення скасувати, в позові відмовити. Проти доводів апеляційної скарги позивача заперечував, просив відмовити в її задоволенні. Третьою особою також долучено до матеріалів справи письмові пояснення щодо обставин справи, проте вказані пояснення залишаються колегією суддів без розгляду, оскільки подані після закінчення строку, встановленого ухвалою суду для надання письмових пояснень по справі.
Представники відповідачів в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили. Судова кореспонденція направлялась на адресу сторін, яка зазначена у всіх документах, поданих ними протягом розгляду справи у суді, а також в апеляційній скарзі.
Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а строки розгляду апеляційної скарги обмежені ст. 273 ГПК України, колегія суддів, вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку без участі представників відповідачів, оскільки відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Колегія суддів зазначає, що ухвалами Київського апеляційного господарського суду по даній справі явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.
Зважаючи на те, що неявка представників відповідачів не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а апеляційна скарга третьої особи не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Рішенням господарського суду міста Києва від 19.08.2015 р. по справі №910/13862/15 за позовом ТОВ «Інтербізнесконсалт» до ПАТ «Укрнафта» та ТОВ «Транспортні автоматизовані системи» про стягнення 1033270,08 дол. США, що еквівалентно 21956989,20 грн. відмовлено у задоволені позову в повному обсязі.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2015 р. у справі №910/13862/15 рішення господарського суду міста Києва від 19.08.2015 р. по справі №910/13862/15 скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 1998634,84 дол. США, що станом на день звернення позивача з позовом (20.05.2015 р.) еквівалентно 21008490,35 грн. заборгованості і стягнення з відповідачів солідарно 10000 доларів, що станом на день звернення позивача з позовом (20.05.2015 р.) еквівалентно 212500,00 грн. заборгованості та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задоволено, а в решті рішення господарського суду міста Києва від 19.08.2015 р. по справі № 910/13862/15 - залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 18.02.2016 р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2015 р. у справі №910/13862/15 змінено. Пункт 2 частини 3 резолютивної частини постанови Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2015 р. викладено в такій редакції: « 2. Стягнути з ПАТ «Укрнафта» на користь ТОВ «Інтербізнесконсалт» 14183629,97 грн., що станом на 20.05.2015 р. еквівалентно сумі заборгованості у розмірі 32820321,10 рублів РФ». У решті вимог про стягнення основного боргу відмовлено. Пункт 3 частини 3 резолютивної частини постанови Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2015 р. скасовано та прийнято нове рішення - у позові ТОВ «Інтербізнесконсалт» до ТОВ «Транспортні автоматизовані системи» відмовлено. Частину 4 резолютивної частини постанови Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2015 р. щодо розподілу судових витрат викладено в такій редакції: «Стягнути з ПАТ «Укрнафта» на користь ТОВ «Інтербізнесконсалт» 48720,00 грн. витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви, 53593,34 грн. - за подання апеляційної скарги.». В решті постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2015 р. у справі №910/13862/15 залишено без змін. Стягнуто з ТОВ «Інтербізнесконсалт» на користь ПАТ «Укрнафта» 29232,00 грн. витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
25.02.2016 р. на виконання вищевказаної постанови Вищого господарського суду України від 18.02.2016 р. у справі № 910/13862/15 видано відповідні накази.
В подальшому, постановою відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України було відкрито виконавче провадження ВП№50366945 з виконання наказу господарського суду міста Києва від 25.02.2016 р. по справі №910/13862/15 про стягнення з ПАТ «Укрнафта» на користь ТОВ «Інтербізнесконсалт» 14183629,97 грн., що станом на 20.05.2015 р. еквівалентно сумі заборгованості у розмірі 32820321,10 рублів РФ.
10.03.2016 р. головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєвим О.В. було прийнято постанову ВП№50366945 про стягнення з ПАТ «Укрнафта» 1418362,99 грн. виконавчого збору.
Згідно платіжної вимоги №312/16-100 від 21.03.2016 р. з рахунку позивача були списані грошові кошти у сумі 1418362,99 грн. як сплата виконавчого збору відповідно до постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 10.03.2016 р. №50366945, що підтверджується меморіальним ордером №312/16-100 від 31.03.2016 р.
11.05.2016 р. відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України закінчено виконавче провадження з примусового виконання наказу господарського суду міста Києва від 25.02.2016 р. по справі №910/13862/15.
В подальшому ПАТ «Укрнафта» звернулось до господарського суду міста Києва зі скаргою на дії відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, просило суд визнати протиправними та скасувати постанову ВП№50366945 від 10.03.2016 р. про стягнення з ПАТ «Укрнафта» виконавчого збору у розмірі 1418362,99 грн. та про арешт коштів боржника на суму 1418362,99 грн.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.04.2016 р. залишено без задоволення скаргу ПАТ «Укрнафта» на дії відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2016 р., залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 21.09.2016 р., апеляційну скаргу ПАТ «Укрнафта» на ухвалу господарського суду міста Києва від 22.04.2016 р. по справі №910/13862/15 задоволено, ухвалу господарського суду міста Києва від 22.04.2016 р. у справі №910/13862/15 скасовано.
Заяву ПАТ «Укрнафта» про визнання протиправними та скасування постанов ВП№50366945 від 10.03.2016 р. відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про стягнення з ПАТ «Укрнафта» виконавчого збору у розмірі 1418362,99 грн. та про арешт коштів боржника на суму 1418362,99 грн. задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєва О.В. ВП№50366945 від 10.03.2016 р. про стягнення виконавчого збору. Визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєва О.В. ВП№50366945 від 10.03.2016 р. про арешт коштів боржника.
Позивач зазначає, що у зв'язку з визнанням судом дій головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєва О.В. у виконавчому провадженні ВП№50366945 незаконними та скасуванням постанови про стягнення виконавчого збору в розмірі 1418362,99 грн. позивачу завдано шкоди, у зв'язку з чим останній просить стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на свою корить 1418362,99 грн. в рахунок відшкодування шкоди, завданої незаконним стягненням виконавчого збору.
Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Аналогічні норми містяться також в ст. 20 ГК України, якою встановлено, що кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема шляхом відшкодування шкоди.
Застосування цього способу захисту визначається положенням ст. 22 ЦК України і проводиться як у договірних (ст. 611 ЦК України), так і в позадоговірних (гл. 82 ЦК України) зобов'язаннях, якщо порушенням цивільного права особи їй завдано майнову шкоду.
Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності, відповідно до ст. 623 ЦК України.
Спір у справі виник у зв'язку із спричиненням позивачу шкоди, завданої протиправними діями державного виконавця внаслідок стягнення виконавчого збору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення). Для настання відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, г) вина.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо).
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними свої повноважень.
Статтями 1173, 1174 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
У відповідності до приписів наведених норм, підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.
Таким чином, предметом доказування у даній справі є факти неправомірних дій органу державної влади (бездіяльності), виникнення шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) органу державної влади і заподіянням шкоди.
Разом з цим, неправомірність дій (бездіяльності) органу державної влади має підтверджуватись належними доказами, зокрема, відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків.
Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом, а тому предметом доказування у даній справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема, відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків.
Факт неправомірності (незаконності) дій державного виконавця, що призвели до завдання шкоди, повинен бути встановлений у передбаченому законом порядку (ухвалою, рішенням, постановою, вироком суду).
Матеріалами справи підтверджується, що 10.03.2016 р. головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєвим О.В. було прийнято постанову ВП№50366945 про стягнення з ПАТ «Укрнафта» 1418362,99 грн. виконавчого збору.
Як зазначено вище, згідно платіжного доручення №2302 від 04.04.2016 р., меморіального ордеру №312/16-100 від 31.03.2016 р. відповідно до платіжної вимоги №312/16-100 від 21.03.2016 р. з рахунку позивача були списані грошові кошти у сумі 1418362,99 грн. як сплата виконавчого збору відповідно до постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 10.03.2016 р. №50366945.
В подальшому, постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2016 р. по справі №910/13862/15, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 21.09.2016 р., визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєва О.В. ВП№50366945 від 10.03.2016 р. про стягнення виконавчого збору.
Під час розгляду скарги ПАТ «Укрнафта» апеляційним судом було встановлено, що при винесенні постанови ВП№50366945 від 10.03.2016 р. про стягнення з ПАТ «Укрнафта» виконавчого збору у розмірі 1418362,99 грн. державним виконавцем не було враховано здійснене боржником зарахування зобов'язань на суму 480388,66 грн., у зв'язку з чим передчасно було винесено вказану постанову.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, при розгляді даної справи, судом першої інстанції обґрунтовано враховані встановлені постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2016 р. по справі №910/13862/15 факти незаконності дій державного виконавця, які повторного доведення не потребують.
Таким чином, враховуючи встановлені у справі №910/13862/15 обставини, позивачу має бути відшкодована у повному обсязі шкода, завдана неправомірними діями державного виконавця.
Неправомірні дії державного виконавця полягали у неврахуванні здійснених боржником зарахувань зобов'язань, у зв'язку з чим передчасно було винесено постанову про стягнення виконавчого збору; шкода полягає в безпідставному стягненні з боржника (позивача) виконавчого збору в сумі 1418362,99 грн.; причино-наслідковий зв'язок характеризується тим, що з огляду на наявність обставин, що виключають стягнення з боржника виконавчого збору, державним виконавцем стягнуто з боржника в примусовому порядку виконавчий збір.
Враховуючи вищенаведені обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача 2 шкоди в розмірі 1418362,99 грн.
Згідно ст. 25 Бюджетного кодексу України, Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
Відповідно до пп. 2 п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України, до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету, відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Конституційним судом України у рішенні №12-рп/2001 від 03.10.2001 р. по справі № 1-36/2001 зазначено, що не допускається відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади за рахунок коштів, що виділяються на утримання органів державної влади.
З врахуванням наведених приписів законодавства, відшкодування шкоди у даній справі може здійснюватись лише за рахунок державного бюджету.
За таких обставин, заявлена до стягнення шкода підлягає стягненню з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України.
З огляду на зазначені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності обґрунтованих підстав для задоволення позову в частині стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України 1418362,99 грн. в рахунок відшкодування шкоди, завданої незаконним стягненням виконавчого збору згідно з постановою Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєва О.В. ВП№ 50366945 від 10.03.2016 р.
Щодо позовних вимог про стягнення 62070,03 грн. 3% річних та 225519,72 грн. інфляційних втрат, то колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині з огляду на наступне.
Кредитор має право на нарахування інфляційних витрат та 3% річних незалежно від підстав виникнення правовідносин.
За змістом ст.ст. 524, 533- 535, 625 ЦК України, грошовим є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити кошти на користь іншої сторони, яка має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок останнього сплатити кошти на користь кредитора.
Про наявність грошового зобов'язання свідчить лише вид майна (гроші), яке підлягає переданню боржником на користь кредитора (спосіб виконання зобов'язання) незалежно від підстави виникнення.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора повинен сплатити борг з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Ці положення застосовуються у випадку невиконання грошових зобов'язань та містяться в гл. 51 ЦК України, яка має назву «Правові наслідки порушення зобов'язання. Відповідальність за порушення зобов'язання». У свою чергу, ця глава міститься в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» ЦК України. Отже, норма стосується як договірних, так і недоговірних зобов'язань, тобто порушення грошового зобов'язання, незалежно від визначених у ст. 11 ЦК України підстав їх виникнення.
Частиною 5 ст. 11 ЦК України передбачено, що у випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникнути з актів цивільного законодавства та рішення суду. Отже, зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, визначених законом, а також з угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать.
Водночас для застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України, підстава виникнення зобов'язання не важлива, значення має своєчасність його виконання та факт передання/сплати грошей.
Отже, норма ч. 2 ст. 625 ЦК України, може застосовуватись до всіх випадків порушення грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (підстави виникнення цивільних прав і обов'язків, які, по суті, є змістом зобов'язання, вказані в ст.11 ЦК України). Тому попри те, як у боржника виник обов'язок щодо сплати грошей - у зв'язку із заподіянням ним збитків, шкоди, безпідставністю набуття (утримання) коштів кредитора, виникненням обов'язку повернення авансу (попередньої оплати), - всі ці зобов'язання є грошовими. Тому цілком обґрунтованим є право кредитора на нарахування за період прострочення інфляційних витрат та 3% річних.
Такий підхід не лише законодавчо обґрунтований, а й відповідає принципу справедливості. Адже кошти кредитора незалежно від підстав, що зумовили обов'язок їх сплатити, знецінюються, тому останній повинен бути захищений від недобросовісності боржника.
Вищезазначені висновки підтверджуються, зокрема, і тими обставинами, що ця норма ст. 625 ЦК України не містить будь-яких обмежень в її застосуванні. Так само ст. 536 ЦК України не передбачає жодних обмежень щодо можливості одночасного застосування ст. 625 ЦК України. Адже законом не встановлено будь-якого співвідношення між цими нормами як загальною та спеціальною або альтернативною.
Отже, правова позиція щодо незастосування в правовідносинах, які виникли не на підставі договору, норми ст. 625 ЦК України зводиться, по суті, до неможливості захисту кредитором своїх майнових інтересів, зокрема від знецінення коштів. Така ситуація має наслідком фактично безоплатне користування боржником чужими грішми, що суперечить нормам ЦК України щодо захисту права власності та загальним засадам цивільного законодавства - принципам добросовісності, справедливості та розумності.
Така неможливість власника коштів домогтися як їх повернення, так і збереження від знецінення, безумовно, є порушенням права на мирне володіння майном, що, відповідно, має наслідком недотримання вимог ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 41 Конституції України. Адже, за практикою Європейського суду з прав людини, право грошової вимоги є активом, який становить поняття «майно».
Статтею 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно; особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. На порушення цієї норми відповідач не повернув сплачені позивачем гроші.
Згідно ч. 2 ст. 1214 ЦК України, у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (ст. 536 цього Кодексу). Водночас, в даному випадку розмір процентів за користування грошовими коштами законом не передбачено.
Відтак нарахування відповідачу процентів за користування чужими грошовими коштами може бути здійснене на рівні облікової ставки Національного банку України за аналогією закону на підставі приписів ст. 1048 ЦК України.
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Крім того, у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 р. у справі № 910/22034/15 викладено висновок, що ст. 625 ЦК України поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань.
Велика Палата Верховного Суду також погодилась з наведеним висновком, що викладено у постанові Верховного Суду від 10.04.2018 р. по справі №910/10156/17.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні втрати від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів, перевіривши розрахунок, не погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що позовні вимоги про стягнення 225519,72 грн. інфляційних втрат та 62070,03 грн. 3% річних є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у заявленому розмірі.
Усі інші твердження та заперечення учасників провадження не спростовують вищевикладених висновків суду.
Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доводи позивача, викладені ним в апеляційній скарзі, заслуговують на увагу, а тому остання підлягає задоволенню.
Третьою особою, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції, з підстав зазначених в апеляційній скарзі, апеляційному суду не наведено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, а позовні вимоги підлягають задоволенню.
За приписами п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.
За таких обставин, оскільки позовні вимоги заявлено позивачем у зв'язку із неправомірним стягненням виконавчого збору згідно з постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, судовий збір за вказані вимоги не справляється, а отже відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат. Порядок повернення сплаченої суми судового збору передбачено ст. 7 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст.ст. 269, 270, 273, п. 2 ч. 1 ст. 275, п. 1 ч. 1 ст. 277, ст. 282 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» задовольнити.
Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 13.03.2018 р. у справі №910/2575/17 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції.
Позов задовольнити.
Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6; ідентифікаційний код 37567646) на користь Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» (04053, м. Київ, провулок Несторівський, 3-5; ідентифікаційний код 00135390) 1418362 (один мільйон чотириста вісімнадцять тисяч триста шістдесят дві) грн. 99 коп. завданої шкоди, 62070 (шістдесят дві тисячі сімдесят) грн. 03 коп. 3% річних та 225519 (двісті двадцять п'ять тисяч п'ятсот дев'ятнадцять) грн. 72 коп. інфляційних втрат.
Видачу наказів на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.
Справу №910/2575/17 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строк, що передбачені ст.ст. 288, 289 ГПК України.
Головуючий суддя С.О. Алданова
Судді Л.П. Зубець
А.І. Мартюк
Повний текст постанови суду складено 14.06.2018 р.