ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
01 червня 2018 року справа №826/9937/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Яцюти М.С. та представників:
позивача: Ханчич Г.О.;
відповідача: Перепелиціна К.М.;
третьої особи 1: Крайньої Л.В.;
третьої особи 2: не з'явились;
третьої особи 3: не з'явились
розглянувши у судовому засідання адміністративну справу
за позовомЗаступника прокурора міста Києва (далі по тексту - позивач, Заступник прокурора)
доКиївської міської ради (далі по тексту - відповідач)
треті особи1. Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі по тексту - третя особа 1, Департамент містобудування) 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Терра Проджект" (далі по тексту - третя особа 2, ТОВ "Терра Проджект") 3. Обслуговуючий кооператив "ЄНІСЕЙСЬКА САДИБА-2" (далі по тексту - третя особа 3, ОК "ЄНІСЕЙСЬКА САДИБА-2")
провизнання протиправним та скасування рішення відповідача від 06 квітня 2017 року №141/2363 "Про затвердження детального плану території в межах вулиці Саперно-Слобідська, проспекту Науки у Голосіївському районі міста Києва"
На підставі частини третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 01 червня 2018 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення (скорочене рішення).
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, оскільки вважає протиправним оскаржуване рішення у зв'язку із тим, що затвердженим детальним планом території в межах вулиці Саперно-Слобідська, проспекту Науки у Голосіївському районі міста Києва фактично змінено Генеральний план міста, а не уточнено його положення, змінено категорію і цільове призначення земельної ділянки. На думку позивача оскаржуване рішення прийнято з порушенням вимог статті 5, пункту 6 статті 19 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та пункту 4.8 Порядку розроблення містобудівної документації, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 16 листопада 2011 року №290. Позивач зазначає, що звернувся до суду з метою поновлення інтересів киян; порушення інтересів держави в даному випадку полягає у тому, що оскаржуване рішення прийнято з перевищенням повноважень і всупереч інтересам громадян і державним інтересам, оскільки фактично змінило стратегію розвитку міста, передбачену Генеральним планом, без врахування потреб міста та інтересів киян.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 серпня 2017 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/9937/17, закінчено підготовче провадження та призначено до судового розгляду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 грудня 2017 року залучено до участі в адміністративній справі Департамент містобудування, ТОВ "Терра Проджект" та ОК "ЄНІСЕЙСЬКА САДИБА-2" в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.
Відповідач подав до суду відзив, у якому зазначив про безпідставність позовних вимог та вказав, що зі змісту позовної заяви не вбачається порушення прав та інтересів позивача, а рішення від 06 квітня 2017 року №141/2363 "Про затвердження детального плану території в межах вулиці Саперно-Слобідська, проспекту Науки у Голосіївському районі міста Києва" прийнято на підставі та у межах повноважень, визначених законом.
Третя особа 1 подала відзив до позову, в якому просила відмовити у задоволенні позовних вимог, підтримавши мотиви відзиву Київської міської ради.
Третя особа 2 подала до суду письмове пояснення, у якому зазначила про необґрунтованість позовних вимог, виходячи із того, що передбачене проектними рішеннями детального плану території призначення території не суперечить визначеному у Генеральному плані міста Києва поліфункціональному використанню без збереження пріоритету існуючих функцій, а є уточненням положень Генерального плану міста Києва.
Третя особа 3 письмових пояснень з приводу заявлених позовних вимог до суду не надала.
В судовому засіданні 01 червня 2018 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представники відповідача та третьої особи 1 проти позову заперечили, представники третіх осіб 2 і 3 до суду не прибули.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи 1, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.
Рішенням Київської міської ради від 06 квітня 2017 року №141/2363 "Про затвердження детального плану території в межах вулиці Саперно-Слобідської, проспекту Науки у Голосіївському районі м. Києва" відповідно до статті 19 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", рішення Київської міської ради від 13 листопада 2013 року №518/10006 "Про затвердження міської програми створення (оновлення) містобудівної документації у м. Києві" вирішено:
"1. Внести до рішення Київської міської ради від 13 листопада 2013 року №518/10006 "Про затвердження міської програми створення (оновлення) містобудівної документації у м. Києві" такі зміни:
- позицію 134 Переліку містобудівної документації для розроблення (оновлення) у м. Києві у 2013 - 2016 рр. (додаток до Програми створення (оновлення) містобудівної документації в м. Києві) викласти в такій редакції:
134ДПТ у межах вулиці Саперно-Слобідської, проспекту Науки у Голосіївському районі м. Києва2.1.02090
2. Затвердити детальний план території в межах вулиці Саперно-Слобідської, проспекту Науки у Голосіївському районі м. Києва відповідно до основних техніко-економічних показників (техніко-економічні показники та основні положення з графічними матеріалами), що додаються, як основу планувальної організації та функціонального зонування території, розташування червоних ліній вулиць і доріг, кварталів садибної забудови, граничної поверховості та щільності забудови, для подальшого розроблення документації із землеустрою та прийняття рішень щодо розміщення об'єктів містобудування.
3. Офіційно оприлюднити це рішення в газеті Київської міської ради "Хрещатик" та на офіційному веб-сайті Київської міської ради.
4. Контроль за виконанням цього рішення покласти на постійну комісію Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування".
Відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" програми розвитку регіонів та населених пунктів, програми господарського, соціального та культурного розвитку повинні узгоджуватися з містобудівною документацією відповідного рівня.
Згідно з абзацом першим частини першої статті 16 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.
За визначенням пунктів 2, 3, 7 частини першої статті 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту; детальний план території - містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території; містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій.
Частина перша статті 17 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначає, що генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.
На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід'ємною частиною генерального плану.
Послідовність виконання робіт з розроблення генерального плану населеного пункту та документації із землеустрою визначається будівельними нормами, державними стандартами і правилами та завданням на розроблення (внесення змін, оновлення) містобудівної документації, яке складається і затверджується її замовником за погодженням з розробником.
У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території.
Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції.
Як визначає частина четверта статті 19 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", детальний план території визначає: 1) принципи планувально-просторової організації забудови; 2) червоні лінії та лінії регулювання забудови; 3) функціональне призначення, режим та параметри забудови однієї чи декількох земельних ділянок, розподіл територій згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами; 4) містобудівні умови та обмеження (у разі відсутності плану зонування території) або уточнення містобудівних умов та обмежень згідно із планом зонування території; 5) потребу в підприємствах і закладах обслуговування населення, місце їх розташування; 6) доцільність, обсяги, послідовність реконструкції забудови; 7) черговість та обсяги інженерної підготовки території; 8) систему інженерних мереж; 9) порядок організації транспортного і пішохідного руху; 10) порядок комплексного благоустрою та озеленення, потребу у формуванні екомережі; 11) межі прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об'єктів (у разі відсутності плану зонування території).
Відповідно до пункту 4.8 Порядку розроблення містобудівної документації, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 16 листопада 2011 року №290, детальний план території розробляється для територій житлових районів, мікрорайонів, кварталів нової забудови, комплексної реконструкції кварталів, мікрорайонів застарілого житлового фонду, територій виробничої, рекреаційної та іншої забудови.
Наказом Міністерства регіонального розвиту, будівництва та житлово-комунального господарства України від 12 березня 2012 року №107 затверджено ДБН Б.1.1-14:2012 "Склад та зміст детального плану території" (далі по тексту - ДБН).
Згідно з пунктом 4.1 ДБН визначено, що детальний план розробляється зокрема з метою: уточнення у більш крупному масштабі положень генерального плану населеного пункту, схеми планування території району; уточнення планувальної структури і функціонального призначення території, просторової композиції, параметрів забудови та ландшафтної організації частини території населеного пункту або території за його межами; формування принципів планувальної організації забудови; комплексного благоустрою та озеленення.
Пункт 4.2 ДБН визначає, що детальний план розробляється: на структурно-планувальні елементи території населеного пункту, які мають цілісний планувальний характер, - на основі затвердженого генерального плану цього населеного пункту відповідно до чинного законодавства, плану зонування (за наявності) з використанням матеріалів містобудівного та земельного кадастрів з використанням матеріалів містобудівного та земельного кадастрів.
Таким чином, генеральним планом передбачається довгострокова стратегія планування та забудови території, однак, не встановлюється її стале використання; у свою чергу детальний план території уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території, та розробляється із метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції.
Інакшими словами - генеральний план міста уточнюється та деталізується детальним планом території.
Як вказує позивач, Генеральний план міста Києва передбачає, що більша частина земельної ділянки в межах вулиці Саперно-Слобідської, проспекту Науки у Голосіївському районі міста Києва, до території якої входить також вулиця Писаржевського, за функціональним призначенням належить до території земельних насаджень загального користування; водночас детальний план території вказаної земельної ділянки, затверджений оскаржуваним рішенням, передбачає будівництво багатоповерхових житлових будинків, а також громадських будівель і споруд на території, де відповідно до діючого Генерального плану розташовані зелені насадження загального користування. На думку позивача, вказаний детальний план території фактично змінює положення Генерального плану міста Києва щодо функціонального призначення території зелених насаджень загального користування на розміщення багатоповерхових житлових будинків.
Разом з цим, суд звертає увагу, що позивач лише вказує на невідповідність детального плану території, затвердженого оскаржуваним рішенням, але, не вказує конкретно у тому полягають розбіжності та не обґрунтовує, чому такі розбіжності слід вважати такими, що суперечать генеральному плану, а не такими, що його деталізують.
Згідно з частинами п'ятою та шостою статті 19 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" детальний план території складається із графічних і текстових матеріалів. Склад, зміст, порядок розроблення та затвердження детального плану території визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.
Відповідно до пункту 5.1 ДБН до складу графічної частини детального плану входить, у тому числі, схема розташування території у планувальній структурі населеного пункту (району); функціональне використання (призначення) території, що проектується, та суміжних територій, розміщення основних існуючих та проектних громадських центрів, головних об'єктів інженерно-транспортної інфраструктури, інших об'єктів, які впливають на детальне планування території; план існуючого використання території; опорний план ДБН Б.1.1-14:2012 8; схема планувальних обмежень; проектний план.
Матеріали справи підтверджують, що спірний детальний план території розроблений ТОВ "Терра Проджект", а проект оскаржуваного рішення підтримано на засідання постійної комісії Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування 14 березня 2017 року, та за результатами проведення громадських слухань проекту детального плану території в межах вулиці Саперно-Слобідської, проспекту Науки у Голосіївському районі м. Києва, про що опубліковано оголошення у газеті "Хрещатик" від 07 серпня 2015 року №114 (4710).
На вимогу суду виконавець ТОВ "Терра Проджект" надав суду текстові та графічні матеріали детального плану території в межах вулиці Саперно-Слобідської, проспекту Науки у Голосіївському районі м. Києва (в двох томах).
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Проте, Заступник прокурора не вказав у позовній заяві, які саме складові детального плану території (графічні або текстові матеріали) в межах вулиці Саперно-Слобідської, проспекту Науки у Голосіївському районі м. Києва не узгоджуються або суперечать Генеральному плану міста Києва, а лише обмежився загальними фразами, що детальний план території фактично змінює положення Генерального плану щодо функціонального призначення території насаджень загального користування на розміщення багатоповерхових житлових будинків, та не надає відповідних доказів.
Посилання позивача на експертизу щодо відповідності змісту містобудівної документації законодавству, будівельним нормам, державним стандартам і правилам не приймаються судом до уваги, оскільки відповідно до частини дев'ятої статті 19 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" детальний план території не підлягає експертизі.
Отже, позивач не обґрунтував та не довів належними доказами, що детальний план території (графічні або текстові матеріали) в межах вулиці Саперно-Слобідської, проспекту Науки у Голосіївському районі м. Києва не узгоджується із Генеральним планом міста Києва.
В частині доводів позивача про зміну оскаржуваним рішенням категорії та цільового призначення земельної ділянки, у зв'язку із тим, що за даними Державного земельного кадастру частина спірної земельної ділянки, яка з діючим Генеральним планом належить до території зелених насаджень загального користування, відноситься до земель рекреаційного призначення, а за детальним планом території спірна територія належить до земель житлової та громадської забудови, суд зазначає про наступне.
За визначенням статті 1 Закону України "Про землеустрій" цільове призначення земельної ділянки - це використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до частини першої статті 18 Земельного кодексу України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.
Частина перша статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Відповідно до статті положень частин першої та другої статті 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
У свою чергу Генеральний план міста, який в силу ДБН Б.1-3-97 "Система містобудівної документації (СМБД). Склад, зміст, порядок розроблення, погодження та затвердження генеральних планів міських населених пунктів", затверджених наказом Держбуду України від 25 вересня 1997 року №164 (чинних на момент затвердження Генерального плану міста Києва), є основним планувальним документом, який встановлює в інтересах населення та з врахуванням державних завдань напрямки i межі територіального розвитку населеного пункту, функціональне призначення i будівельне зонування території, містить принципові рішення щодо розміщення об'єктів загальноміського або загально селищного значення, організації вулично-дорожньої мережі i дорожнього руху, інженерного обладнання, інженерної підготовки i благоустрою, захисту території вiд небезпечних природних i техногенних процесів, охорони природи та історико-культурної спадщини, черговості освоєння території.
Таким чином, Генеральний план визначає функціональне призначення території, а не види цільового використання земельних ділянок, які є різними правовими категоріями, а тому позивач помилково вказує на зміну цільового призначення оскаржуваним рішенням.
Інших підстав для визнання протиправним та скасування рішення Київської міської ради від 06 квітня 2017 року №141/2363 "Про затвердження детального плану території в межах вулиці Саперно-Слобідська, проспекту Науки у Голосіївському районі міста Києва" позивачем не наведено.
Враховуючи викладене, твердження позивача про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням вимог статті 5, пункту 6 статті 19 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та пункту 4.8 Порядку та норм Земельного кодексу України в частині зміни Генерального плану міста Києва та зміни категорію і цільового призначення земельної ділянки, нормативно та документально не підтверджуються.
З огляду на зазначене суд також приходить до висновку, що позивач, як прокурор, який, на його думку, звернувся до адміністративного суду в інтересах держави, не довів у межах спірних правовідносин порушення інтересів держави та не обґрунтував необхідність їх захисту.
Так, відповідно до частини другої статті 60 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент звернення до суду) передбачено, що з метою представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з адміністративним позовом (поданням), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за адміністративним позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами для представництва інтересів громадянина або держави.
Прокурор, який звертається до адміністративного суду в інтересах держави, в позовній заяві (поданні) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до адміністративного суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Прокурор, який звертається до адміністративного суду з метою представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво), повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами другою або третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Згідно з частиною третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
У свою чергу частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" встановлює, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Так само, відповідно до частин третьої-п'ятої статті 53 чинної редакції Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами; прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Як видно зі змісту позовної заяви, Заступник прокурора позиціонує себе як позивач у зв'язку із відсутністю органу, який би здійснював відповідні повноваження у спірних правовідносинах, та з метою поновлення інтересів киян, оскільки оскаржуване рішення фактично змінює Генеральний план міста.
Проте, оскільки позивачем не доведено, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням вимог статті 5, пункту 6 статті 19 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та пункту 4.8 Порядку та норм Земельного кодексу України в частині зміни Генерального плану міста Києва та зміни категорії і цільового призначення земельної ділянки, суд вважає, що у межах спірних правовідносин прокурор не довів факту порушення інтересів держави внаслідок прийняття Київською міською радою оскаржуваного рішення.
За таких підстав, на думку суду, позовні вимоги Заступника прокурора про визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 06 квітня 2017 року №141/2363 "Про затвердження детального плану території в межах вулиці Саперно-Слобідська, проспекту Науки у Голосіївському районі міста Києва" є необґрунтованими та не підтверджуються належними доказами.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність оскаржуваного рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України; у свою чергу позивачем не доведено факту порушення інтересів держави, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Заступника прокурора задоволенню не підлягає.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову Заступнику прокурора міста Києва (03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9; ідентифікаційний код 02910019) відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Дата складення повного рішення суду - 11 червня 2018 року.
Суддя В.А. Кузьменко