ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
07 червня 2018 року справа №826/693/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Яцюти М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1.)
доДніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі по тексту - відповідач)
прозобов'язання відповідача винести постанову про зняття арешту з майна ОСОБА_1
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві у зв'язку із тим, що підстави для перебування його майна під арештом, накладним постановою державного виконавця, відсутні, оскільки він повністю сплатив борг, що був предметом стягнення за виконавчим документом, однак за його звернення до відповідача арешт не скасовано через знищення виконавчого провадження за закінченням терміну зберігання.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 березня 2017 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду.
Відповідач відзиву на адміністративний позов ОСОБА_1 не надав.
У судовому засіданні 08 червня 2017 позивач підтримав позов; представник відповідача, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився.
Враховуючи неприбуття представника відповідача та положення частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 08 червня 2017 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.
З 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.
Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва звертає увагу на наступне.
У провадженні Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва перебувало виконавче провадження №42740301, відкрите на підставі виконавчого документа - постанови ПСІ 078899, виданої ВДАІ м. Києва 17 лютого 2014 року, про стягнення з позивача на користь держави штрафу в сумі 510,00 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122 Кодексу України про адміністративне правопорушення (перевищення встановлених обмежень швидкості руху при керуванні власним автомобілем марки VOLKSWAGEN TRANSPORTER, номерний знак НОМЕР_3.
Позивач не сплатив своєчасно штраф і постановою державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва від 30 квітня 2014 року №15872 накладено арешт та оголошено заборону на відчуження майна позивача.
Під арештом перебуває рухоме майно, яке належить позивачу на праві власності, - транспортний засіб марки VOLKSWAGEN TRANSPORTER, картка №30991-1330МВ NZA:30991-1330МВ, кузов НОМЕР_2.
Постановою державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва від 24 червня 2014 року повернено виконавче провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження".
Позивач 18 листопада 2016 року згідно з квитанцією №305 сплатив до Державного бюджету України штраф в сумі 510,00 грн. та звернувся до Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва із листом про зняття арешту з його майна.
Дніпровський районний відділ державної виконавчої служби міста Києва у відповідь надіслав позивачу листа від 22 листопада 2016 №46979, в якому повідомив про те, що на його виконанні перебував виконавчий документ, згідно з яким позивач є боржником, про стягнення з боржника на користь держави штрафу в сумі 510,00 грн. Виконавче провадження повернуто на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження". Відповідач також зазначив про неможливість надання більш детальної інформації або копій матеріалів виконавчого провадження у зв'язку зі знищенням документообігу відділу за перебігом терміну зберігання відповідно до Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25 грудня 2008 року №2274/5, та звернув увагу на право позивача звернутися до суду з позовом про зняття арешту з майна.
Викладені обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи копіями протоколу про адміністративне правопорушення від 17 лютого 2014 року, листа Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва від 22 листопада 2016 року №46979, витягу з реєстру обтяжень рухомого майна, копією квитанції від 18 листопада 2016 року №305.
Таким чином, звернення позивача з позовом відповідача зумовлено тим, що відповідач не зняв арешту на майно позивача (боржника), посилаючись на те, що виконавче провадження знищено за закінченням терміну зберігання. При цьому право власності позивача на транспортний засіб відповідач не заперечує і спору щодо такого права не існує.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року №606-XIV (чинного на час виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом, зокрема, винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Постановами,передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети.
Згідно з частиною другою статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу ( посадовій особі ), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Випадки зняття арешту з майна визначені у статті 60 Закону України "Про виконавче провадження" (чинного на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частин першої - четвертої статті 60 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. З майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Арешт з майна боржника може бути знято за постановою державного виконавця, що затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований, у разі наявності письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника.
Згідно з частиною п'ятою статті 60 зазначеного Закону у всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження (інших, ніж зазначені в цій нормі) арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.
Аналіз наведених норм Закону свідчить, що метою накладення арешту на майно боржника є забезпечення реального виконання рішення. Закон також зобов'язував державного виконавця у разі накладення арешту на майно боржника у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, зазначити про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Відповідач не надав суду доказів існування незавершених виконавчих проваджень щодо позивача, які б обумовлювали необхідність перебування майна позивача під арештом. Суд установив факт винесення державним виконавцем постанови про повернення виконавчого документа до органу, який його видав, що б повинно було мати наслідком зазначення державним виконавцем у такій постанові про зняття арешту, накладеного на майно боржника, факт сплати позивачем штрафу та, незважаючи на такі факти, продовження перебування автомобіля позивача під арештом і не зняття такого арешту державним виконавцем за зверненням позивача з непередбачених у законі мотивів: знищення виконавчого провадження за закінченням терміну зберігання.
Оскільки перебування майна позивача під арештом не є виправданим, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, дійшов висновку про задоволення позову.
Відповідно до частини другої статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (чинного на час вирішення справи судом) у разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.
З огляду на положення частини другої статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (чинного на час вирішення справи судом) та керуючись пунктом 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, яким передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів, суд вважає за необхідне задовольнити позов шляхом зняття арешту з майна позивача, накладеного постановою державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва від 30 квітня 2014 року №15872.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи наведене, судові витрати позивача зі сплати судового збору, які підлягають оплаті відповідно до положень цього Кодексу, в сумі 551,21 грн. слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного територіального управління юстиції у місті Києві, якому підпорядкований структурний підрозділ - Дніпровський районний відділ Державної виконавчої служби, на користь позивача.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (02094, м. Київ, б-р. Верховної Ради, 22-А, кв. 59; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) задовольнити повністю.
2. Зняти арешт з майна ОСОБА_2, накладений постановою державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва від 30.04.2014 № 15872, у тому числі арешт з рухомого майна - транспортного засобу марки VOLKSWAGEN TRANSPORTER, картка № 30991-1330МВ NZA:30991-1330МВ, кузов НОМЕР_2.
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного територіального управління юстиції у місті Києві (02094, м. Київ, вул. Краківська, 20, ідентифікаційний код 34691374) на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 551,20 грн. (п'ятсот п'ятдесят одна гривня двадцять копійок).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя В.А. Кузьменко