ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
05 червня 2018 року справа №826/4664/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Яцюти М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" (далі по тексту - позивач, ТОВ "Кей-Колект")
доІвано-Франківського міського Відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області (далі по тексту - відповідач, Івано-Франківський міський ВДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області)
третя особаОСОБА_1 (далі по тексту - третя особа, ОСОБА_1.)
про1) скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: ВП №48034128 від 07 липня 2015 року, виданої відділом державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції; 2) скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: ВП №44988762 від 31 жовтня 2014 року, виданої відділом державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції в частині накладення арешту на майно, а саме на квартиру №14, що знаходиться за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Данила Короля, буд. 16-а
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з підстав того, що протиправними діями відповідача, а саме, винесенням постанов про арешт майна та накладенням заборони на його відчуження, порушено права ТОВ "Кей-Колект", як іпотекодержателя, на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання, зазначаючи при цьому, що боржник недобросовісно виконував взяте на себе зобов'язання.
Відповідачем та третьою особою письмових заперечень проти адміністративного позову суду не надано.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 квітня 2017 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/4664/17, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду. Зобов'язано відповідача надати суду засвідчені належним чином копії матеріалів виконавчого провадження ВП №48034128; запропонувати відповідачу подати суду письмові заперечення проти позову та всі докази на їх підтвердження, які наявні у відповідача.
В судове засідання 12 жовтня 2017 року сторони своїх представників не направили, третя особа у судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином; відповідач будь-яких пояснень з приводу заявлених позовних вимог до суду не надав; враховуючи клопотання позивача про розгляд справи в порядку письмового провадження без участі позивача, на підставі частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.
Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі по тексту - ПАТ "УкрСиббанк"), та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту від 29 вересня 2008 року №11394423000, згідно якого ПАТ "УкрСиббанк" надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 50 000,00 (п'ятдесят тисяч) доларів США зі сплатою 15,50% річних та кінцевим строком повернення до 28 вересня 2023 року.
В якості забезпечення зобов'язання за вищевказаним договором між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки від 29 вересня 2008 року, відповідно до умов якого банку передано в іпотеку наступне нерухоме майно: двокімнатну квартиру №14, що знаходиться за адресою м. Івано-Франківськ, вул. Данила Короля (вул. Фрунзе), буд. 16а.
Відповідно до договору факторингу від 13 лютого 2012 року №2 та договору про відступлення права вимоги за договорами іпотеки від 13 лютого 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Саєнко Е.В., укладених між ПАТ "УкрСиббанк" та ТОВ "Кей-Колект", ПАТ "УкрСиббанк" відступило ТОВ "Кей-Колект" свої права вимоги заборгованості за вищевказаним кредитним договором від 29 вересня 2008 року та права вимоги за вищевказаним іпотечним договором від 13 лютого 2012 року.
Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, постановою відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції від 31 жовтня 2014 року №44988762, та постановою державного виконавця ВДВС Івано-Франківського МУЮ від 07 липня 2015 року ВП№48034128, на накладено арешти.
Згідно статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" (тут і далі в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних постанов) виконавче провадження, як вирішальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюють на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до вимог цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Згідно частини першої статті 6 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Відповідно до частини першої статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Згідно з частиною першої статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Таким чином, державний виконавець має право накладати арешт на майно боржника з метою збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації.
Суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували факт вилучення або примусової реалізації арештованої квартири.
Відповідно до частини другої статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Суд звертає увагу, що чинним законодавством не передбачено заборони накладення арешту на майно, що є предметом іпотеки.
Згідно частини третьої статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.
Відповідно до частини третьої статті 54 Закону України "Про виконавче провадження" для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателя.
Згідно частини четвертої статті 54 Закону України "Про виконавче провадження" про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.
Поряд з цим, суд звертає увагу, відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна: квартири за адресою: АДРЕСА_1, право іпотеки ТОВ "Кей-Колект" на вказане нерухоме майно зареєстровано 12 січня 2016 року, тобто вже після винесення оскаржуваних постанов.
З огляду на вищезазначене, суд не бере до уваги твердження позивача про те, що відповідач в супереч вимог закону не повідомив позивача як заставодержателя про накладення арештів на предмет іпотеки, не роз'яснив йому право на звернення до суду з позовом про звільнення заставленого майна з-під арешту.
Відповідно до частини восьмої статті 54 Закону України "Про виконавче провадження" примусове стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку".
Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до частини п'ятої статті 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Згідно частини шостої статті 3 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.
Відповідно до частини сьомої статті 3 Закону України "Про іпотеку" пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.
Відповідно до частини першої статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Отже, іпотека виконує функцію забезпечення виконання боржником основного зобов'язання і спрямована на гарантування кредитору-іпотекодержателю права на задоволення його вимог за рахунок певного, заздалегідь визначеного сторонами майна, за наявності в боржника заборгованості перед кредитором.
Суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні та позивачем не надано суду доказів на підтвердження настання заставного випадку згідно умов договору іпотеки та доказів звернення ним стягнення на предмет іпотеки.
Окрім цього, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні та позивачем не надано суду доказів порушення боржником основного зобов'язання або його неналежного виконання, наявності чи відсутності у третьої особи заборгованості за договором кредиту, її суми, чи сума цієї заборгованості є меншою або більшою, ніж вартість предмета іпотеки і чи дозволяє така сума задовольнити вимоги стягувача у виконавчому провадженні без шкоди інтересам позивача як іпотекодержателя, що, в свою чергу, унеможливлює стягнення на користь стягувача, який не є заставодержателем.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо скасування оскаржуваних постанов в частині накладення арешту на майно, а саме, квартиру за адресою: АДРЕСА_1, з підстав, викладених в позовній заяві позивача, є безпідставними та необґрунтованими належними доказами.
Згідно статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Враховуючи вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо винесення оскаржуваних постанов та накладення арештів на квартиру третьої особи відповідають положенням Закону України "Про виконавче провадження", з огляду на що, позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність оскаржуваних постанов у відповідності до вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ "Кей-Колект" задоволенню не підлягає.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову Товариству з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" (04071, місто Київ, вулиця Межигірська, будинок 22, код ЄДРПОУ 37825968) відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя В.А. Кузьменко