Справа № 127/11492/16-ц
Провадження № 22-ц/772/1316/2018
Категорія: 6
Головуючий у суді 1-ї інстанції Федчишен С. А.
Доповідач:Сопрун В. В.
13 червня 2018 рокуСправа № 127/11492/16-цм. Вінниця
Апеляційний суд Вінницької області в складі:
головуючого Сопруна В.В.,
суддів: Медяного В.М., Матківської М.В.,
за участю секретаря судового засідання: Сніжко О.А.,
за участю сторін: представника позивачів ОСОБА_3, ОСОБА_4 - ОСОБА_5, представника відповідачів ОСОБА_6, ОСОБА_7 - ОСОБА_8,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу №127/11492/16-ц за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів Департаменту Державної архітектурно - будівельної інспекції у Вінницькій області, Департаменту архітектури - будівельного контролю Вінницької міської ради про усунення перешкод в користуванні власністю,
за апеляційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 квітня 2018 року, яке ухвалене суддею Федчишеним С.А. в приміщенні Вінницького міського суду Вінницької області від 23 квітня 2018 року о 14 год. 45 хв., повний текст складено 25 квітня 2018 року,
В травні 2016 року позивачі звернулись у суд з зазначеним позовом, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що ОСОБА_6 розпочав будівництво прибудови до житлового будинку по АДРЕСА_1. Департаментом Державної архітектурно - будівельної інспекції у Вінницькій області здійснювалася перевірка законності виконання будівельних робіт з будівництва прибудови до житлового будинку по АДРЕСА_1. Перевіркою встановлено, що гр. ОСОБА_6 здійснює будівельні роботи з будівництва прибудови до житлового будинку за вказаною адресою без повідомлення про початок виконання будівельних робіт, з порушенням державних будівельних норм, санітарних норм і правил. Дані дії на думку позивачів призвели до часткового пошкодження бетонного підмощення їх паркану (наявна тріщина зі зміщенням в напрямку житлового будинку гр. ОСОБА_6) та часткове порушення верхнього шару грунту біля відмощення житлового будинку.
З урахуванням збільшених та уточнених позовних вимог позивачі просили, усунути перешкоди в користуванні власністю - земельною ділянкою та будинком, шляхом припинення самочинного будівництва та знесення за рахунок ОСОБА_6 та ОСОБА_7 самочинно розпочатого будівництва прибудови до будинку за адресою: АДРЕСА_1, яка межує із земельною ділянкою, що розташована за адресою: АДРЕСА_2. Відновлення ОСОБА_6, ОСОБА_7 зруйнованого (тріщина зі зміщенням) фундаменту паркану і засипання котловану біля межі земельної ділянки по АДРЕСА_2 та приведення земельної ділянки до первинного стану.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 23 квітня 2018 року в задоволені позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_3, ОСОБА_4 подали апеляційну скаргу, оскільки вважають, що рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 квітня 2018 року є незаконним, необґрунтованим, висновки суду не відповідають обставинам справи, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, просили рішення скасувати, ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідно до абз. 3 п. 3 розділу ХІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.
Згідно п.8 ч.1 розділу XIII «Перехідних положень» ЦПК України передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду Апеляційним судом Вінницької області.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам судове рішення відповідає.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги необґрунтовані та недоведені належними доказами в розумінні вимог ЦПК України.
Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За правилами ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом першої інстанції, встановлено, що відповідно до договору дарування посвідченого нотаріусом другої Вінницької державної нотаріальної контори Старковою Л.А. від 03 квітня 1996 року, зареєстровано в реєстрі за №1-554, зареєстрованим «ВООБТІ» 05 квітня 1996 року, ОСОБА_3 належить цілий житловий будинок на праві приватної власності, що розташований за адресою: АДРЕСА_2.
Власником земельної ділянки відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_1 від 26 листопада 2004 року є ОСОБА_4.
Житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_7 згідно свідоцтва про право власності №587 від 31 січня 1989 року виданого виконкомом Староміської районної ради народних депутатів, що зареєстроване КП «Вінницьке міське БТІ» від 19 серпня 2009 року.
Право власності ОСОБА_7 на житловий будинок по АДРЕСА_1, підтверджується актом приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 17 листопада 2009 року та технічним паспортом від 21 серпня 2009 року.
Відповідно до кадастрового плану виготовленого Подільським ДП геодезії картографії та кадастру від 27 листопада 2013 року встановлено технічно можливий план розподілу земельної ділянки відповідно до якого ОСОБА_7 являється власницею земельних ділянок по 1-му провулку П. Волинця, площею 0,0225 га кадастровий номер НОМЕР_2 згідно свідоцтва від 17 лютого 2014 року індексний номер 17876839 та витягу з Державного реєстру речових прав від 17 лютого 2014 року, площею, 0,0361 га кадастровий номер НОМЕР_3 згідно свідоцтва від 17 лютого 2014 року індексний номер 17882121 та витягу з Державного реєстру речових прав від 17 лютого 2014 року, площею 0,0033 га кадастровий номер НОМЕР_4 згідно договору дарування від 19 травня 2014 року, що підтверджено витягом з Державного реєстру речових прав від 19 травня 2014 року.
ОСОБА_7 являється замовником виконання будівельних робіт з будівництва прибудови до житлового будинку по АДРЕСА_1 та здійснює будівництво у господарський спосіб.
Згідно листів Департаменту архітектури містобудування та кадастру від 07 грудня 2015 року та від 04 січня 2016 року зазначено, що за отриманням будівельного паспорта на будівництво прибудови до житлового будинку по АДРЕСА_1 забудовник не звертався, наслідки будівельних робіт можливо встановити лише за умови проведення технічного обстеження стану об'єкта в цілому.
Відповідно до листів Департаменту архітектури містобудування та кадастру від 07 квітня 2016 року та від 31 березня 2016 року ОСОБА_5 повідомлено про притягнення до відповідальності ініціатора будівельних робіт прибудови до житлового будинку по АДРЕСА_1 та встановлено наявність тріщини підмощення паркану та порушення верхнього шару ґрунту біля будинку позивачів.
В листі Головного управління Національної поліції у Вінницькій області від 07 грудня 2015 року вказано про притягнення ОСОБА_6 до адміністративної відповідальності за будівництво прибудови до житлового будинку по АДРЕСА_1. Аналогічні обставини викладені у листах Департаменту ДАБІ у Вінницькій області від 20 листопада 2015 року та від 04 листопада 2015 року.
У листі Департаменту ДАБІ у Вінницькій області від 19 березня 2016 року повідомлено про намір подання позову до адміністративного суду про знесення самочинної прибудови.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду Вінницької області від 05 вересня 2016 року (справа №802/933/16-а), яка залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2016 року, зобов'язано ОСОБА_6 знести за власний рахунок самочинно збудовану прибудову до житлового будинку по АДРЕСА_1.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27 липня 2017 року, постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 05 вересня 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2016 року скасовано, провадження у справі закрито. Ухвалою судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 23 жовтня 2017 року відмовлено у допуску справи до провадження.
Відповідно до звіту про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій прибудови до житлового будинку по АДРЕСА_1 складеного ПП «Практик БУД» у 2016 році встановлено відповідність вказаної прибудови вимогам надійності і безпечної експлуатації і можливість її експлуатації.
Колегія суддів приходить до висновку, що є обґрунтованим висновок суду першої інстанцій про відмову у задоволенні позову у зв'язку з його недоведеністю.
Згідно пунктами 3, 4 частини першої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу та припинення дії, яка порушує право, та відновлення становища, яке існувало до порушення.
Відповідно до положень статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Частиною другою статті 386 ЦК України, передбачено, що власник, який має підстави передбачити можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
За змістом частини першої статті 391 власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), можливе лише за умови, що неможлива перебудова нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.
Відповідно до вимог статті 376 ЦК України право на звернення до суду з позовом про знесення самочинного будівництва належить органу державної влади або органу місцевого самоврядування. У випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України.)
Згідно ч.1,2 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
За змістом ч.4,7 ст. 376 ЦК України залежно від ознак самочинного будівництва особи, зазначені у цих пунктах, можуть вимагати від особи, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво: знесення самочинно збудованого об'єкта або проведення перебудови власними силами або за її рахунок; приведення земельної ділянки в попередній стан або відшкодування витрат.
З урахуванням змісту зазначеної норми у поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України позивачами за такими вимогами можуть бути відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування та інші особи, право власності яких порушено самочинним будівництвом.
Отже, за змістом статті 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою. Такий висновок узгоджується з нормами статей 3, 15, 16 ЦК України, ЦПК України, згідно з якими кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Правова позиція щодо застосування положень ст.376 ЦК України висловлена Верховним Судом України у справі № 6-180цс14 постанова від 19 листопада 2014 року.
Як роз'яснено у пунктах 17, 22 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред'явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених ст.391, 396 ЦК України, ст. 103 ЗК України. Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
Як вбачається у справі ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 14 червня 2017 року було призначено судову інженерно-технічну експертизу.
Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи складеного 19 лютого 2018 року за №3909/17/21 експертом Вінницього відділення КНДІСЕ вбачається, що будівництво прибудови літ. «А2» до житлового будинку літ. «А» по АДРЕСА_1 та влаштування котловану для її будівництва біля межі земельних ділянок між домоволодіннями по АДРЕСА_2 та по АДРЕСА_1, призвело до часткового на даний час пошкодження бетонної основи паркану між домоволодіннями та часткового порушення верхнього шару грунту біля вимощення житлового будинку позивачів за рахунок зсуву грунту.
Враховуючи ту обставину, що земельна ділянка у місці розташування паркану між домоволодіннями має похилий рельєф, можливо стверджувати, що прискорення зсуву ґрунту могло супроводжуватись стіканням атмосферних опадів.
Для призупинення наявних руйнувань необхідно здійснити будівництво підпірної бетонної стіни, яка зміцнить схил та буде являтись захистом вимощення та фундаменту житлового будинку (позивачів) від впливу бічних зрушень.
Виконання робіт по будівництву підпірної бетонної стіни повинно здійснюватись на основі попередньо проведених розрахунків з дотриманням вимог нормативних документів, діючих в галузі будівництва на території України.
Знесення чи перебудова прибудови «А2» до житлового будинку «А», який входить до складу домоволодіння АДРЕСА_1 не є обов?язковим.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені (ст.89 ЦПК України), обґрунтовано виходив із того, що позивачами не надано доказів на підтвердження неможливості усунення допущених відповідачем порушень та проведення перебудови, а знесення самочинного будівництва є єдиним способом захисту порушених прав співвласника.
Зокрема, як зазначено у висновку експерта знесення чи перебудова прибудови не є обов?язковою.
При цьому, також встановлено висновком експерта, що земельна ділянка у місці розташування паркану між домоволодіннями має похилий рельєф, а тому можливо стверджувати, що прискорення зсуву ґрунту могло супроводжуватись стіканням атмосферних опадів.
Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу представники відповідачів вказують, що відповідачі облаштовують підпірну стіну, яка вже частково встановлена, однак її будівництво було призупинено, оскільки позивачі звертались до органів архітектурно-будівельного контролю, внаслідок чого призупинились будівельні роботи.
Отже, відповідачі не відмовляються від відновлення паркану, підпірної стіни.
Таким чином, обставини, на які посилаються скаржники у апеляційній скарзі, не є підставою для скасування правильного по суті рішення суду першої інстанції, у зв'язку з чим, колегія суддів такі доводи апеляційної скарги відхиляє.
Інші доводи апеляційної скарги також не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
За змістом ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 квітня 2018 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 13 червня 2018 року.
Головуючий: підпис Сопрун В.В.
Судді: підписи Медяний В.М.
Матківська М.В.
Згідно з оригіналом: Сопрун В.В.