13 червня 2018 року м. Київ
Справа № 755/4492/18
№ апеляційного провадження: № 22-ц/796/5121/2018
Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,
суддів Гаращенка Д.Р., Пікуль А.А.
за участю секретаря Лісовської А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 25 квітня 2018 року, постановлену під головуванням судді Арапіної Н.Є., за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання жінки і чоловіка однією сім'єю та поділ спільного сумісного майна,
У березні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання жінки і чоловіка однією сім'єю та поділ спільного сумісного майна подружжя.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 16 квітня 2018 року відкрито провадження у даній справі.
23 квітня 2018 року позивачка подала до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та автомобілі НОМЕР_1 та марки «Honda Civic» д/н НОМЕР_2.
В обґрунтування заяви зазначала, що спірні квартира та автомобілі зареєстровані на ім'я відповідача, а тому у неї є підстави вважати, що він, відповідач, може розпорядитися цим майном без її згоди з метою ухилення від виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 25 квітня 2018 року у задоволенні заяви відмовлено.
Не погодившись із такою ухвалою суду, ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просила ухвалу суду скасувати та ухвалити нову постанову, якою вжити заходи забезпечення позову.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначала, що судом першої інстанції не було досліджено ту обставину, що спірне майно, а саме, квартира і автомобілі зареєстровані на ім'я відповідача, а тому у позивачки є реальні підстави вважати, що відповідач може розпорядитися майном з метою ухилення від виконання рішення суду. Вважала, що висновок суду про відсутність ризику невиконання чи неможливості виконання майбутнього рішення суду є помилковим.
Відповідно до п. 3 Розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402 - VІІІ апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.
Відповідно до п. 8 ч. 1 Розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах оскаржується.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 23 травня 2018 року відкрито апеляційне провадження у справі (а.с.48-49).
29 травня 2018 року ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 направила на адресу суду заяву про часткову відмову від заяви про забезпечення позову, посилаючись на те, що 25.05.2018 року їй стало відомо, що автомобіль НОМЕР_1 відчужено, а тому відпала необхідність в накладенні арешту на даний автомобіль.
06 червня 2018 року на адресу суду надійшов відзив адвоката ПаніотоваО.К. в інтересах ОСОБА_3 в якому зазначено, що позивач, заявляючи про забезпечення позову, не надала належних доказів на підтвердження того, що невжиття заходів такого забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду. Майно, на яке позивач просить накласти арешт є спільним майном подружжя, а тому відповідно до вимог ч. 2 ст. 369 ЦК України може бути відчужено лише за письмовою згодою іншого з подружжя, яким є позивач. Ухвала суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову є законною та обґрунтованою.
Адвокат ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, в заяві, поданій 29 травня 2018 року апеляційну скаргу підтримала, просила ухвалу суду скасувати та винести постанову, якою вжити заходи забезпечення позову. За таких підстав колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу у відсутність особи, яка подала апеляційну скаргу.
В судовому засіданні адвокат ПівторакТ.О. в інтересах ОСОБА_3 проти апеляційної скарги заперечував, вважав, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою. Поданий відзив на апеляційну скаргу підтримав.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачкою не доведено, що у разі невжиття заходів забезпечення позову існує реальна загроза невиконання рішення суду.
Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1,2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
Частиною 1 ст. 150 ЦПК України встановлено перелік видів забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Суд може застосувати кілька видів заходів забезпечення позову, перелік яких визначений ч. 1 ст. 150 цього Кодексу, а також іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
За ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.
При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Як убачається з матеріалів справи, позивачка ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, в якому просила встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в період з 01 січня 2012 року по 02 лютого 2013 року, визнати об'єктом права їх спільної сумісної власності, зокрема, квартиру 3-4, яка розташована в буд. АДРЕСА_1, автомобіль НОМЕР_1 та автомобіль НОМЕР_3.
Порушуючи питання про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на спірне майно, заявник посилалася на те, що відповідач у будь-який час може розпорядитися належною йому власністю, що у випадку задоволення позовних вимог може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення. Звертала увагу, що потреба вжиття заходів забезпечення позову є охоронною її матеріально-правових інтересів.
Викладені обставини, ураховуючи положення статті 151 ЦПК України, є достатніми для обґрунтованого припущення позивача, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.
За таких підстав, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Сам по собі факт звернення ОСОБА_2 до суду з вказаним вище позовом свідчить про наявність спору між сторонами, а оскільки предметом позову є спірне майно, накладення арешту на це майно з метою забезпечення позову є співмірним з заявленими вимогами.
В поданій заяві від 29 травня 2018 року ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 в частині накладення арешту на автомобіль НОМЕР_1 відмовилася від заяви про забезпечення позову, оскільки автомобіль на теперішній час відчужено, власником є інша особа. З огляду на це, заява в цій частині розгляду не підлягає.
З урахуванням вищевикладеного, ухвала Дніпровського районного суду м. Києва від 25 квітня 2018 року не ґрунтується на вимогах діючого процесуального законодавства, підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 про забезпечення її позову відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України.
Підстави для застосування зустрічного забезпечення, визначені ч. 3 ст. 154 ЦПК України, судом не встановлені.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити.
Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 25 квітня 2018 року скасувати на постановити нове судове рішення наступного змісту.
Заяву ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 про забезпечення позову задовольнити.
Накласти арешт на квартиру, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 512039780000, загальною площею 74, 7 (сімдесят чотири цілих сім десятих) кв.м., житловою площею 41, 3 (сорок одна ціла три десятих) кв.м., що складається з трьох жилих кімнат та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1
Накласти арешт на автомобіль марки «Honda Civic» 2007 року випуску д/н НОМЕР_2.
Боржник 1: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_4, місце реєстрації: АДРЕСА_1.
Стягувач: ОСОБА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_5, місце реєстрації: АДРЕСА_1
Постанова є виконавчим документом, підлягає виконанню негайно, строк пред'явлення до виконання - три роки.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складено 13 червня 2018 року.
ГоловуючийТ.О. Невідома
СуддіД.Р. Гаращенко А.А. Пікуль