03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Апеляційне провадження № 22-ц/796/4251/2018 Головуючий в суді 1 інстанції - Гладун Х.А.
7 червня 2018 року м. Київ
справа № 757/33118/16-ц
Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Немировської О.В., Чобіток А.О.,
за участю секретаря судового засідання Шебуєва Д.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Державної казначейської служби України, яка подана представником Олешком Олексієм Миколайовичем,
на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 березня 2017 року, постановлене у складі судді Гладун Х.А. в приміщенні Печерського районного суду м. Києва,
у справі за позовом ОСОБА_4 до Державної казначейської служби України про відшкодування моральної та матеріальної шкоди,
встановив:
У липні 2016 року позивач ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом про відшкодування з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, моральної шкоди в розмірі 883 200 грн., виходячи із розрахунку двох мінімальних заробітних плат за кожний місяць перебування під слідством та судом, заподіяної незаконними діями органів досудового слідства і суду, що полягає у незаконному притягненні його до кримінальної відповідальності, незаконному обранні щодо нього міри запобіжного заходу. Також ставить питання про стягнення на його користь витрат на правову допомогу за кожний повний рік надання йому правової допомоги адвокатом, починаючи з 12 лютого 2004 року із розрахунку 11 років по 5000 грн. - 55000 грн. У відшкодування матеріальної шкоди просить стягнути вартість відновлювального ремонту належного йому автомобіля у розмірі 4833,96 доларів США.
Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 15 березня 2017 року позов задоволено частково : стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_4 у відшкодування моральної шкоди 500 000 грн.
В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 7 лютого 2018 року заяву Державної казначейської служби України про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник Державної казначейської служби України - Олешко О.М. подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Вказував, що Казначейство виступає від власного імені, самостійно відповідає за власними зобов'язаннями і є окремим учасником цивільних відносин, відповідно до ч.1 ст. 2 ЦК України. Відповідно до ч.2 ст. 2 ЦК України самостійним учасником цивільних відносин є Держава Україна. Судом першої інстанції встановлено, що Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачу не завдало, а тому Казначейство не повинно нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу внаслідок незаконних дій державних органів.
Крім того, судом першої інстанції необґрунтовано визначено розмір моральної шкоди. Суд, зокрема, повинен був з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Казначейство вважає, що судом не враховано норми Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», внаслідок чого розмір морального відшкодування позивачеві безпідставно завищено. Розміри мінімальної заробітної плати на 2018 рік установлено Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» у місячному розмірі: з 1 січня - 3762 гривень. Однак відповідно до п. 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-УІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (набрав чинності з 1 січня 2017 року) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.
Крім того, судом встановлено, що шкоду позивачеві заподіяно слідчими Станично-Луганського РВВС ГУ МВС, а тому останній має бути належним відповідачем у цій справі. Проте суд першої інстанції розглянув справу за відсутності належного відповідача.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 посилається на те, що рішення суду є обґрунтованим та законним, постановленим у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, а тому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Зазначав, що покладаючи відшкодування завданої ОСОБА_4 моральної шкоди на державу, суд лише зобов'язує казначейство як центральний орган виконавчої влади, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, списати ці кошти з відповідного казначейського рахунку. Верховний Суд неодноразово вказував, що чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, який провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
В судовому засіданні представник Державної казначейської служби України Тимофєєва Т.М. підтримала апеляційну скаргу та просила задовольнити.
Представник позивача ОСОБА_5 вважав доводи апеляційної скарги безпідставними, такими, що не ґрунтуються на вимогах законодавства, та суперечать практиці Верховного Суду.
Відповідно до п. 8 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, ч. 4 ст. 147 та п.3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися в судове засідання, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Звертаючись до суду з позовом до Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового слідства, суду, позивач ОСОБА_4 посилався на те, що незаконними діями вказаних органів йому було завдано моральної шкоди, яка полягає в тому, що більше 10 років він піддавався незаконному кримінальному переслідуванню, і цей термін є нерозумним, несправедливим. Протягом цього строку був порушений сталий уклад життя, були порушені нормальні життєві зв'язки через неможливість продовження нормального життя, порушені стосунки з оточуючими та рідними.
Вказує, що він був обмежений у своїх правах, свободі пересування, суттєво обмежено його право власності. Вказаний період він піддавався моральним стражданням, оскільки перебував під постійним наглядом з боку правоохоронних органів, що принижувало його честь та гідність. Весь час він та його родина були позбавлені можливості користування транспортним засобом, який як речовий доказ не міг використовуватися за призначенням. Вказану моральну шкоди позивач оцінює виходячи з розміру двох мінімальних заробітних плат (3200грн. х 2) за кожний місяць знаходження під слідством та судом (138 міс.) в загальному розмірі - 883200 грн.
Також просив стягнути відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної пошкодженням належного йому автомобіля, що визначена висновком автотоварознавчої експертизи від 20 жовтня 2003 року № 2647-26 в розмірі 4805,22 доларів США, що в еквівалентні становить 120 019 грн. 55 коп.
Вказує, що з метою доведеності своєї невинуватості у вчиненні інкримінованого йому злочину вимушений був користуватися професійними послугами адвоката, та ніс матеріальні збитки з оплати його послуг по 5000 грн. за кожний рік, на загальну суму 55000 грн., які також просив стягнути з відповідача.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову - про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із вимог Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», посилався на п. 14 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року, правову позицію Верховного Суду України у справі № 6-2203цс15 від 02 грудня 2015 року та виходив з того, що оскільки позивач перебував під слідством та судом 136 місяців 27 днів, а в цілому 137 місяців, то мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, що підлягає стягненню, становить 438 400 грн. (3200 грн. х 137 місяців).
Також, суд першої інстанції, посилаючись на ст. 23 ЦК України, виходив з того, що досудове та судове слідство стосовно позивача тривало 136 місяців 27 днів, протягом якого позивач був вимушений докладати зусиль для доведення своєї невинуватості у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, приймати участь в процесуальних діях на стадії досудового розслідування та в судових засіданнях, що призвело до зміни його звичного укладу життя, неможливості нормально працювати через постійну зайнятість, негативно вплинуло на його сімейний стан та сталий уклад життя та свідчить про завдання останньому моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню. Тому, враховуючи тривалість та глибину моральних страждань, суд вважав, що розмір моральної шкоди у майже мінімальному розмірі не є справедливим по відношенню до позивача і вважав необхідним збільшити розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню за рахунок коштів державного бюджету України, до 500 000 грн., що відповідає засадам розумності та справедливості.
Виходячи з наявних у матеріалах справи, досліджених судом першої інстанції письмових доказів, висновки суду щодо підстав для часткового задоволення позову відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону. Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.
Судом встановлено, що 13 жовтня 2003 року слідчим Станично-луганського РВВС ГУ МВС в Луганській області Потаковим А.А. порушено кримінальну справу за ч.1 ст. 286 КК України. 10 листопада 2003 року позивача було допитано в якості обвинуваченого та стосовно нього слідчим обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.
Зазначена кримінальна справа неодноразово направлялася до суду та в подальшому з попереднього розгляду поверталася на додаткове досудове розслідування (постанови Станично-Луганського районного суду Луганської області від 26 березня 2004 року, від 30 грудня 2004 року, 01 серпня 2011 року, постанови Ленінського районного суду м. Луганська від 22 серпня 2007 року, 19 лютого 2009 року, 16 липня 2010 року), слідство неодноразово зупинялося. У справі неодноразово змінювалися підслідність та підсудність (Станично-Луганський районний суд Луганської області, Ленінський районний суд м. Луганська, Кам'янобрідський районний суд м. Луганська).
Вироком Кам'янобрідського районного суду м. Луганська від 07 вересня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 25 січня 2013 року позивача засуджено за ч. 1 ст. 286 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами, та на підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки. На підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК його звільнено від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Вказані рішення місцевого та апеляційного судів ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2013 року залишено без змін.
Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України, переглянувши на підставі п. 1 ч. 1 ст. 400-12 КПК 1960 року рішення касаційного суду, 20 листопада 2014 року скасувала і направила справу щодо позивача на новий касаційний розгляд через неправильне застосування норм кримінального права.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 квітня 2015 року вирок Кам'янобрідського районного суду м. Луганська від 07 вересня 2012 року, ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 25 січня 2013 року щодо ОСОБА_4 скасовано, а кримінальну справу щодо нього закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК 1960 року за відсутністю в діянні складу злочину.
Крім того, запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд діяв протягом усього часу розслідування кримінальної справи та перебування справи в суді - до 25 січня 2013 року.
Також з матеріалів справи вбачається, що в ході розслідування кримінальної справи 19 листопада 2011 року слідчим було проведено виїмку належного позивачу автомобіля НОМЕР_1, який вироком Кам'янобрідського районного суду м. Луганська від 07 вересня 2012 року залишено володільцю.
Отже, судом встановлено, що протягом близько 12 років позивач ОСОБА_4 піддавався кримінальному переслідуванню. При цьому строки проведення досудового слідства та розгляду кримінальної справи в суді перевищував розумні межі, чим було порушено право позивача на розумні строки проведення досудового слідства та справедливий судовий розгляд у розумний термін. Згідно доводів позивача, будь-яких перешкод для проведення досудового слідства та розгляду справи в суді з його боку, як обвинуваченого, не здійснювалося, він з'являвся на усі слідчі дії та судові засідання, однак розгляд справи судом затягнувся.
В сукупності період часу перебування позивача під слідством та судом, з моменту набуття позивачем статусу обвинуваченого - 10 листопада 2003 року та до прийняття Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвали від 07 квітня 2015 року про закриття відносно позивача кримінальної справи на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК 1960 року за відсутністю в діянні складу злочину, становить 136 місяців 27 днів.
Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Отже, сам факт закриття кримінального провадження у зв'язку з відсутністю у діях ОСОБА_4 складу злочину, дає підстави останньому вимагати відшкодування моральної шкоди.
Згідно з п.5 ст.3 вказаного Закону, у наведених в статті 1 цього Закону випадках
громадянинові відшкодовується моральна шкода.
У випадках, зазначених у ч. 1 цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Доводи апеляційної скарги про те, що Державна казначейська служба України не повинна нести цивільно-правову відповідальність за неправомірні дії посадових та службових осіб інших органів державної влади, колегія суддів вважає безпідставними і такими, що не ґрунтуються на законі.
Статтею 43 БК України передбачено, що при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.
Згідно з пунктами 1, 3 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України № 460/2011 від 13.04.2011 року, Державна казначейська служба України (Казначейство України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України. Казначейство України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.
Казначейство України відповідно до покладених завдань: здійснює через систему електронних платежів Національного банку України розрахунково-касове обслуговування розпорядників, одержувачів бюджетних коштів та інших клієнтів, операцій з коштами бюджетів, спільних із міжнародними фінансовими організаціями проектів; здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду (пункт 4 Положення).
В силу пункту 8 частини першої статті 7, частини другої статті 23 БК України бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями, які встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Статтею 25 БК України установлено, що Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Списання грошових коштів проводиться держказначейством з відповідного казначейського рахунку.
Отже, покладаючи відшкодування завданої ОСОБА_4 моральної шкоди на державу, суд лише зобов'язує казначейство як центральний орган виконавчої влади, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, списати ці кошти з відповідного казначейського рахунку.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не залучено до участі у справі у якості відповідача орган досудового розслідування у кримінальній справі, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки у даному випадку стягнення моральної шкоди провадиться з Державної казначейської служби України за рахунок державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку у відповідності до вимог ст.ст. 23, 48 Бюджетного кодексу України.
Безпідставними є доводи відповідача про те, що суд при вирішенні спору не зазначив, у чому саме полягали душевні страждання позивача, зміни у його житті, оскільки рішення суду містить належне та переконливе обґрунтування розміру моральної шкоди на користь позивача з урахуванням вимог чинного законодавства, яким це питання врегульовано, а також мотивів, з яких суд виходив.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції на підставі вищевказаних положень Закону та встановлених обставин справи дійшов правильного висновку, що перебування позивача під слідством і незаконне засудження, перенесені моральні страждання у зв'язку з характером пред'явленого обвинувачення, тривалість перебування позивача під слідством та судом призвело до змін в організації його життя та вимагало від нього додаткових зусиль для відновлення морального стану.
Суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що права позивача на протязі тривалого періоду часу були обмежені, були порушені його нормальні життєві зв'язки, внаслідок протиправного притягнення до кримінальної відповідальності. Позивач відчував несправедливість, яка була вчинена відносно нього та був змушений доводити у різних судових інстанціях свою невинуватість.
При вирішенні питання про розмір завданої моральної шкоди, суд першої інстанції виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості та з урахуванням обставин справи та тяжкості страждань позивача дійшов правильного висновку, що розмір моральної шкоди необхідно визначити у розмірі 500 000 грн., як такий, що відповідає характеру правопорушення, глибині моральних страждань позивача.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом не враховано норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів» від 06.12.2016 року щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, а застосування її у розмірі 1600 грн., внаслідок чого розмір морального відшкодування позивачеві безпідставно завищено, колегія суддів вважає необґрунтованими виходячи з наступного.
Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Отже, моральна шкода, завдана громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, і її розмір визначається судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
Тому суд першої інстанції правильно виходив із розміру мінімальної заробітної плати, що був установлений на час розгляду справи, врахувавши правову позицію, висловлену в постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року в справі № 6-2203цс15.
Посилання відповідача на положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів» від 06.12.2016 року колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вказаним Законом внесені зміни до п'яти Кодексів та 48 Законів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат, а застосування для вказаних цілей розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Однак до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» такі зміни не внесені, а тому посилання відповідача на п.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів» від 06.12.2016 року колегія суддів вважає безпідставним, адже відшкодування моральної шкоди не належить до виплат, що встановлені цим пунктом.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позову відповідає вимогам закону і обставинам справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведеного і зроблених в рішенні суду першої інстанції висновків, в зв'язку з чим підстави для його скасування і задоволення апеляційної скарги відсутні.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України, яка подана представником Олешком ОлексіємМиколайовичем, - залишити без задоволення.
Заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 березня 2017 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 13 червня 2018 року.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Немировська О.В.
Чобіток А.О.