Апеляційне провадження
№ 22-ц/796/4662/2018
07 червня2018 року місто Київ
справа № 761/36895/14
Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Левенця Б.Б.
за участю секретаря судового засідання - Волошина В.Р.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 лютого 2018 року, ухвалене під головуванням судді Притули Н.Г., у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права власності, зобов'язання вчинити дії, -
У квітні 2010 року ОСОБА_3 звернулася до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 22 лютого 2011 року просила: усунути їй перешкоди у здійсненні права власності щодо будинку АДРЕСА_7 зобов'язавши відповідача ОСОБА_1 знести самовільно побудований суцільний дерев'яний паркан довжиною 14,19 м і висотою 2 м між домоволодіннями АДРЕСА_7 позначений на плані земельної ділянки від літери «Г» до літери «Д», а також демонтувати фундамент, самовільно і незаконно збудований ОСОБА_1 під нову будівлю невизначеного призначення.
В обгрунтування позовних вимог посилалася на те, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 02.10.1992 року Першою Київською державною нотаріальною конторою та зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації в реєстровій книзі №21424 від 17.12.1996 року, їй на праві приватної власності належить житловий будинок АДРЕСА_7
Вказувала, що згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації №631 від 19.10.1997 року їй у приватну власність передано земельну ділянку площею 0,0616 га (616 кв.м.) для обслуговування житлового будинку та господарських будівель будинку АДРЕСА_7 та видано державний акт на право приватної власності на землю НОМЕР_1, який зареєстровано в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №88-2-00020.
Зазначала, що з2007 року власником 1/2 частини будинку АДРЕСА_3 та 1/2 частини земельної ділянки розміром 0,0323 га (323 кв.м.) є відповідач ОСОБА_1 Земельні ділянки сторін мають спільну межу.
Посилалася на те, що починаючи з кінця березня 2010 року відповідач на місці старого сараю, який був побудований по межі їх земельних ділянок і частково виступав на її земельну ділянку, почав будівництво капітальної будівлі, яка значно виходить за межі старого (знесеного) сараю і будується новий по межі її земельної ділянки.
Вказувала, що зведення капітальної будівлі проводиться з південної сторони без відступу від межі її домоволодіння, що значно затіняє її подвір'я та будинок. На її прохання відступити від межі відповідач не реагує та продовжує будівництво.
Зазначала, що вона неодноразово зверталась до інспекції з державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві з приводу незаконного будівництва ОСОБА_1 та листом Інспекції від 21.07.2010 року їй було повідомлено, що відповідачем розпочато будівельні роботи з влаштуванням фундаментів будівлі невизначеного призначення без дозволу Інспекції, без наявної проектної документації.
Посилалася на те, що вказане будівництво є самочинним, а відповідача було притягнуто до адміністративної відповідальності за вказані порушення.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 07.05.2010 року було заборонено ОСОБА_1 проводити будь-які будівельні роботи АДРЕСА_1 до розгляду справи по суті.
Вказувала, що незважаючи на вказану ухвалу суду відповідач у вересні 2010 року звів додатково новий фундамент, а в листопаді остаточно спорудив суцільний дерев'яний паркан по всьому периметру земельної ділянки 14,2 метри довжиною і висотою 2 м.
Зазначала, що вказаний паркан майже повністю закрив вікно однієї з кімнат її будинку, що порушує умови природного освітлення та провітрювання приміщення, а також негативно впливає на стан землі, оскільки аерація грунту та інсоляція ділянки теж порушується.
Вказувала, що дозвіл на проведення вказаних робіт відповідачу не надавався, що підтверджується листом Головного управління контролю за благоустроєм міста Києва 3034-1236/76 від 15.11.2010 року.
Зазначала, що будівництво, яке веде відповідач здійснюється впритул до межі її домоволодіння, а у відповідності до п.п.3.13, 3.37 та таблиці 3.3. ДБН 360-92** «Планування і забудова міських і сільських поселень» відстань між торцями будинків, в яких є вікна має бути не менше 15 метрів.
Посилаючись на вищевикладене, позивач вважає, що відповідач своїми діями грубо порушує її право власності, тому вона звернулась до суду для захисту свогопорушеного права.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 22.04.2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 10.07.2014 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково.
Зобов'язано ОСОБА_1 знести самовільно збудований суцільний дерев'яний паркан довжиною 14,19 м і висотою 2 м між домоволодіннями АДРЕСА_7 позначений на плані земельної ділянки від літери «Г» до літери «Д».
Зобов'язано ОСОБА_1демонтувати самовільно інезаконно збудований фундамент під нову будівлю невизначеного призначення за адресою: АДРЕСА_4.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати за проведення судової будівельно-технічної експертизи у розмірі 5002,08 грн.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 29.10.2014 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22.04.2013 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 10.07.2014 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 15.02.2018 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.
Зобов'язано ОСОБА_1 усунути перешкоди ОСОБА_3 у здійсненні права власності будинком та земельною ділянкою шляхом проведення часткового демонтажу руйнівним способом конструкції фундаменту, який зведений на земельній ділянці домоволодіння АДРЕСА_3, з пониженням нижче планувальної позначки грунту та віддалення на відстань 1 метр від межі суміжної земельної ділянки АДРЕСА_7 та на відстань 8 метрів від конструкцій житлового будинку домоволодіння АДРЕСА_7
Зобов'язано ОСОБА_1 провести демонтаж непрозорої частини паркану - дерев'яних дощок, знизити загальну висоту паркану до 2 метрів від планувальної позначки грунту, карти паркану виконати в світлопрозорих та повітропрозорих матеріалів.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати, пов'язані з проведенням судово-експертних досліджень в розмірі 6802,08 грн., судовий збір в розмірі 17,00 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 7,50 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Київська незалежна судово-експертна установа» витрати пов'язані з залученням експерта в сумі 600,00 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, невідповідність висновку суду дійсним обставинам справи, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що суд при ухваленні рішення не з'ясував, в чому саме полягає порушення прав позивача через будівництво відповідачем на власній земельній ділянці бетонної площадки, вдався до вибіркового обґрунтування позиції позивача з посиланням лише на окремі словосполучення із висновків судових експертів, а іноді - на відсутні у проведених експертизах висновки експертів, свідомо уникаючи тих результатів висновків, які доводять необґрунтованість позовних вимог, поклавши в основу рішення виключно висновок експерта ОСОБА_4, який був складений з грубим порушенням вимог чинного законодавства в галузі експертної діяльності, не відповідає дійсним фактичним даним матеріалів дослідження, має посилання на недіючі нормативні акти в галузі будівництва, а тому по суті не може бути доказом по справі. При цьому, суд у оскаржуваному рішенні не навів обґрунтувань, чому саме ним було взято до уваги лише висновок експерта ОСОБА_4 який суперечить іншим висновкам судових експертиз по справі.
Вказував, що по даній справі було призначено та проведено три судово-будівельні експертизи, висновки яких суттєво відрізняються один від одного, а в деяких обставинах значно суперечать один одному.
Зазначав, що висновок експерта ОСОБА_4 за результатами проведення судової будівельно - технічної експертизи №1415 від 12.10.2015 pоку, а також додаткові відповіді цього експерта по результатам експертизи є суперечливими, не повними, та не відповідають дійсним обставинам з досліджуваних питань.
Вказував, що експерт ОСОБА_4, зазначивши у своїй відповіді, що бетонна площадка на ділянці відповідача є будівлею, фактично ввів суд в оману, оскільки відповідно до ДК 018-2000 бетонна площадка на є будівлею, а тому на неї не розповсюджуються вимоги Додатку 3.1. ДБН 360-92 «ПРОТИПОЖЕЖНІ ВИМОГИ».
Зазначав, що
оскільки в експертному висновку не зазначена висота бетонної площадки, яка знаходиться майже на рівні з грунтом, здійснення її ремонту та догляду за нею можливі безпосередньо із земельної ділянки відповідача, крім того, ця бетонна площадка не є стіною та не має стін, а тому при її зведенні не були порушені вимоги п.3.25* ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», якими передбачено, що: для догляду за будівлями та здійснення їх поточного ремонту до межі сусідньої ділянки від найбільш виступаючої конструкції стіни треба приймати не менше 1,0 м.
Посилався на те, що експерт ОСОБА_4 не міг визначити ступень вогнестійкості будинку позивача шляхом візуального обстеження, а тому висновок про те, що будинок ОСОБА_3 має ІІІ ступень вогнестійкості є безпідставним. Безпідставним також є висновок щодо невідповідності зведеного дерев'яного паркану та фундаменту вимогам СанПиН 2605-82 «Санітарні норми й правила забезпечення інсоляцією житлових і громадських будинків і територій житлової забудови», в частині нормативної тривалості інсоляції територій житлової забудови.
Вважає, що оскільки проведення вказаної судової експертизи було доручено ТОВ «Київська Незалежна Судово-Експертна Установа», яке не є спеціалізовоною експертною установою відповідно до ст.7 Закону України «Про судову експертизу», а тому зазначена експертиза була проведена неуповноваженим експертом, а експертний висновок не відповідає вимогам Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень.
Вказував, що судом не було досліджено хто саме збудував вказану бетонну площадку та паркан на ділянці відповідача.
Зазначав, що формулювання позивачем підстав звернення до суду за захистом своїх прав підтверджує, що права ОСОБА_3 на час звернення до суду порушені не були, а її позов має на меті лише вжиття привентивних заходів щодо можливого подальшого порушення відповідачем її прав.
Посилався на те, що суд у резолютивній частині рішення, визначив інші, не передбачені позовом способи та межі захисту прав позивача, чим вийшов за межі позовних вимог.
В поданих позивачем ОСОБА_3 та її представником ОСОБА_5 відзивах на апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 зазначено, що апеляційна скарга є безпідставною, а її доводи не спростовують висновків суду першої інстанції. Вказували на те, щоу даній справі було проведено три судових будівельно-технічних експертизи, кожна із яких вказує на порушення будівельних норм і правил при будівництві ОСОБА_1 фундаменту та зведенні дерев'яного паркану. Зазначали, що відсутність дозволу на будівництво, проекту або порушення умов, передбачених у цих документах, спричиняє визнання такого будівництва самочинним відповідно до ч.1 ст.376 ЦК України. Посилалися на те, що на час слухання справи представником відповідача ніякої дозвільної документації суду не надавалось, а відтак суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що фундамент та паркан, побудовані відповідачем з порушенням чинного законодавства та що права позивача порушені та мають бути поновлені, оскільки порушені норми інсоляції та протипожежні норми.
У порядку п.8 ч.1 Розділу XIIІ Перехідних положень ЦПК України, в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017 року, який набрав чинності з 15.12.2017 року до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Відповідно до ч.6 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.
Згідно з п.3 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.
У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону №2147-VІІІ від 03.10.2017 року.
В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з вищевказаних підстав.
Позивач та її представник проти апеляційної скарги заперечували та просили рішення суду першої інстанції у справі залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді Борисової О.В., пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що побудовані відповідачем фундамент та паркан порушують права позивача, а тому вони підлягають захисту.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 02.10.1992 року Першою Київською державною нотаріальною конторою та зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації в реєстровій книзі №21424 від 17.12.1996 року, є власником житлового будинку АДРЕСА_7
Згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації №631 від 19.10.1997 року ОСОБА_3 у приватну власність передано земельну ділянку площею 0,0616 га (616 кв.м.) для обслуговування житлового будинку та господарських будівель будинку АДРЕСА_7 та видано державний акт на право приватної власності на землю НОМЕР_1 від 11.05.1998 року,який зареєстровано в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №88-2-00020.
Актом від 11.05.1998 року встановлені та погоджені межі земельної ділянки АДРЕСА_7
Відповідно до плану зовнішніх меж земельної ділянки, земельні ділянки позивача та відповідача мають спільну межу віл літ «Д» до літери «Г».
Позивач, звертаючись до суду за захистом своїх прав, вказувала, що відповідач ОСОБА_1 на власній земельній ділянці розпочав будівництво фундаменту - будівлі невизначеного призначення та побудував паркан, який майже повністю закриває вікно однієї з кімнат її будинку, що порушує умови природного освітлення та провітрювання приміщення, а також негативно впливає на стан землі, оскільки аерація грунту та інсоляція ділянки теж порушується. А тому позивач вважає, що відповідач своїми діями грубо порушує її право власності, тому вона звернулась до суду для захисту свого порушеного права.
З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_3 зверталась до Інспекції з державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві та до Головного управління контролю за благоустрою міста Києва з приводу незаконного будівництва здійсненого ОСОБА_1
Відповідно до листа Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у містіКиєві від 21.05.2010 року, перевіркою з виїздом за адресою: АДРЕСА_3,встановлено, що за даною адресою розпочато будівельні роботи з влаштуванням бетонної підготовки з будівництва будівлі невизначеного призначення.
20.07.2010 року Інспекцією архітектурно-будівельного контролю у місті Києві було винесено постанову про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_6 на підставі ст.ст.96, 97 КУпАП («Недодержання будівельних норм, державних стандартів, норм і правил під час проектування і будівництва» і «Самовільне будівництво будинків або споруд»).
З вказаної постанови вбачається, що 19.07.2010 року було виявлено виконання будівельних робіт з влаштування фундаментів будівлі невизначеного призначення на АДРЕСА_4 без дозволу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у містіКиєві на виконання будівельних робіт та затвердженої у встановленому порядку проектної документації, чим порушено ст.ст.28, 29 Закону України «Про планування і забудову територій».
Як вбачається з листа Інспекції архітектурно-будівельного контролю у місті Києві від 21.07.2010 року щодо результатів перевірки на АДРЕСА_2 у Шевченківському районі міста Києва, перевіркою з виїздом на місце встановлено, що за вказаною вище адресою ОСОБА_6, яка діє за довіреністю ОСОБА_1 від 02.03.2009 року розпочаті будівельні роботи з влаштування фундаментів будівлі невизначеного призначення без дозволу Інспекції на їх виконання та затвердження у встановленому порядку проектної документації, чим порушено ст.ст.22, 23, 28, 29 Закону України «Про планування і забудову територій» від 20.04.2000 року №1699-ІІІ, ДБН 360-92** «Планування і забудова міських і сільських поселень», ДБН -79-72 «Житлові будинки для індивідуальних забудовників України».
У вказаному листі зазначено, що відповідно до ст.29 Закону України «Про планування і забудову територій» та ст.376 ЦК України зазначене будівництво є самочинним та відповідно незаконним. За допущені порушення ОСОБА_6 притягнуто до адміністративної відповідальності згідно зі ст.ст.97, 96 ч.3, 36 КУпАП (т.2 а.с.149).
Листом Головне управління контролю за благоустрою міста Києва від 20.10.2010 року повідомило позивача з приводу перевірки правомірності встановлення паркану (дерев'яної огорожі) за адресою: АДРЕСА_4 та зазначало, що Управлінням дозвіл (ордер) на право тимчасового порушення благоустрою та його відновлення у зв'язку з проведенням робіт по встановленню огорожі не видавався. Саме тому спеціалістом Головного управління внесено припис з вимогою надати проектно-дозвільну документацію на встановлення огорожі, а у разі її відсутності - демонтувати огорожу власними силами (т.1 а.с.148).
Головним управлінням контролю за благоустроєм міста Києва (ГУКБМ) було направлено відповідачу ОСОБА_1 припис від 15.11.2010 року, в якому пропонувалося усунути порушення шляхом надання проектно-дозвільної документації на влаштування огорожі до ГУКБМ терміном до трьох діб (т.1 а.с.186).
З листа Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації від 05.01.2011 року, який було направлено на адресу позивача ОСОБА_3 вбачається, що Шевченківська районна у місті Києві державна адміністрація не погоджувала проектно-коштористі документи на будівництво житлової будівлі за адресою: АДРЕСА_4, оскільки власником зазначеної будівлі ОСОБА_1 не було надано повного пакету необхідних документів (т.2 а.с.148).
На звернення позивача Головним управління контролю за благоустроєм 24.01.2011 року було надано відповідь про те, що згідно Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 року №1051/1051, Головне управління контролю за благоустроєм міста Києва надає дозволи (ордери) на тимчасове порушення благоустрою та його відновлення. Дозвіл (ордер) на тимчасове порушення благоустрою та його відновлення за адресою: АДРЕСА_4 не видавався (т.1 а.с.147).
Як вбачається з матеріалів справи, у вказаній справі було проведено три судових будівельно-технічних експертизи.
Як зазначено у висновку №125/15 судової будівельно-технічної експертизи від 23.06.2010 року складеного судовими експертами Київського судового експертно-консультаційного центру «Будівельник» будівництво, яке проводиться за адресою: АДРЕСА_3, не відповідає таким вимогам чинних будівельних норм:
судячи з наявності суттєвих недоліків і порушень правил забудови, допущених з початку ведення будівельних робіт за адресою: АДРЕСА_4, зазначене будівництво є самовільною забудовою, ведеться без затвердженого і узгодженого у відповідних державних установах проекту та дозволу на виконання будівельних робіт, який надається згідно вимог пункту 8.1.1. «Правил забудови міста Києва»;
зазначене будівництво розпочато без отримання згоди на його виконання мешканців сусідніх будинків, законні інтереси яких мають бути враховані, згідно вимог пункту 10.1. «Правил забудови м. Києва», а також статті 23 Закону України «Про планування і забудову територій» від 20.04.2000 року №1699-11;
згідно вимог пунктів 3.37 і 3.13 та таблиці 3.3, ДБН 360-92** «Планування і забудови сільських і міських поселень», відстань між торцями будинків в яких є вікна мають бути не менше 15м;
умови природного освітлення і провітрювання приміщень житлового будинку на АДРЕСА_7, залежать від висоти сусідського будівництва на АДРЕСА_4, та місця його розташування. Якщо висота будівлі, що будується на АДРЕСА_4, буде більше 4 метрів, то будинок і садиба на АДРЕСА_7 будуть надмірно затіненими і виникнуть проблеми в його приміщеннях з провітрюванням та природним освітленням, що негативно вплине на здоров'я і життєдіяльність мешканців;
в цілому, на земельній ділянці площею 323 кв.м, власником якої є громадянин ОСОБА_1, де вже збудована квартира 2 житлового будинку на АДРЕСА_4 загальною площею біля 120 кв.м, розпочате нове будівництво частини житлового будинку квартири 2 у наведеному місці не можливе.
З висновку №5467/12-42/5468/12-43 від 28.11.2012 року, складеного судовими експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз вбачається, що відповідно до результатів дослідження наданим матеріалів та натурного обстеження, на земельній ділянці АДРЕСА_5 на момент проведення обстеження виконані роботи по реконструкції старого фундамента сараю літ. «В» та перекриття над погребом, зі зміною його геометричних розмірів та роботи з прокладення комунікацій водовідведення вздовж правої сторони фундамента.
Прокладення труб водовідведення передбачає наявність технічних умов та затвердженого проекту в разі їх підключення до міських інженерних мереж. Вказано, що дані документи не були надані на дослідження.
В разі, якщо на місці старого сарая літ «В» на земельній ділянці АДРЕСА_4 буде побудована будівля чи споруда, найбільш виступаючі конструкції якої будуть знаходитись на рівні країв бетонної площадки, то розташування цієї будівлі чи споруди не буде відповідати вимогам діючих нормативів, а саме п.3.25* ДБН 360-92** «Містобудування. Планування та забудова міських і сільських поселень».
В разі якщо на місці старого сарая літ. «В» на земельній ділянці АДРЕСА_4 буде побудована будівля чи споруда І - II (першого або другого) ступеня вогнестійкості, то розташування цієї будівлі чи споруди не буде відповідати протипожежним вимогам діючих нормативів, а саме додатку 3.1 «Протипожежні вимоги» ДБН 360-92** «Містобудування. Планування та забудова міських і сільських поселень», в якому зазначено, що відстань між будівлями даної категорії повинна становити не менше 8м. В даному випадку, відстань між бетонною площадкою, що влаштована на місці старого сарая літ. «В» на земельній ділянці АДРЕСА_4 та житловим будинком АДРЕСА_7 становить 6,9 м.
За розмірами бетонної площадки неможливо визначити основні конструктивні параметри майбутньої будівлі, в тому числі висоту будівлі, а отже і довжину тіні, що буде утворюватись від неї.
У висновку зазначено, що порушення норм аерації та інсоляції можуть негативно вплинути на вартість земельної ділянки, в тому числі, якщо ці норми будуть порушені внаслідок будівництва будівлі чи споруди на місці старого сарая літ. «В» на земельній ділянці АДРЕСА_6.
Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи №1415 від 12.10.2015 року, складеного судовим експертом ОСОБА_4 виконані будівельні роботи по зведенню нового фундаменту та суцільного дерев'яного паркану між домоволодіннями АДРЕСА_3 вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва не відповідають. При виконанні робіт порушені вимоги: ст.ст.23, 24, 28, 29 Закону України від 20.04.2000 року №1699-ІІІ «Про планування і забудову територій» в частині оформлення дозвільної документації на будівництво; п. 3.25* ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» у частині дотримання вимог щодо відстані будівлі до меж сусідньої земельної ділянки та щодо дотримання вимог протипожежної відстані між будівлями; п.2 СН 441-72* «Указівки по проектуванню огороджень площадок і ділянок підприємств, будівель і споруд» в частині дотримання максимальної висоти паркану; п.5 СанПиН 2605-82 «Санітарні норми й правила забезпечення інсоляцією житлових і громадських будинків і територій житлової забудови» в частині нормативної тривалості інсоляції територій житлової забудови.
Експерт зазначив, що перебудова зведеного нового фундаменту з комунікаціями по межі домоволодінь полягає у частковому демонтажу руйнівним способом (різки, сколу тощо) конструкції фундаменту з пониженням нижче планувальної позначки грунту та віддалення на відстань 1,0 м від межі суміжної земельної ділянки, та на відстань 8,0 м від конструкцій житлового будинку домоволодіння АДРЕСА_7.
За для приведення у відповідність до будівельних норм та правил влаштованого паркану на межі ділянок АДРЕСА_3 необхідно провести демонтаж непрозорої частини паркану-дерев'яних дощок, знизити загальну висоту паркану до 2 м від планувальної позначки грунту, карти паркану виконати з світлопрозорих та повітропрозорих матеріалів (наприклад сітка-рабиця, зварна сітка тощо).
У зв'язку з клопотанням ОСОБА_3 від 14.11.2016 року матеріали справи було направлено до експертної установи для надання відповідей на запитання.
17.07.2017 року до суду надійшли матеріали разом із письмовими відповідями судового експерта. В своїх відповідях, експерт фактично підтвердив висновок та вказує, що експертом встановлений факт порушення інсоляційних вимог частини ділянки АДРЕСА_7 та невідповідність збудованого паркану нормам по проектуванню огороджень, плануванню і забудови територій.
З висновку судової будівельно-технічної експертизи №1415 від 12.10.2015 року вбачається, що проведення будівельних робіт, які виконані на ділянці АДРЕСА_4 відноситься до «нового будівництва» у розумінні ДБН, що також підтверджується листом Департаменту містобудування, архітектури та планування територій від 24.03.2014 року №8/14-82-14 (т.3 а.с.138).
У відповідності до ст.28 Закону України «Про планування і забудову територій», що діяв на момент, коли відповідач розпочав будівництво, проектна документація на будівництво об'єктів містобудування розробляється згідно з вихідними даними на проектування з дотриманням вимог державних стандартів, норм і правил, регіональних і місцевих правил забудови та затверджується замовником в установленому законом порядку. Порядок розроблення, погодження і затвердження проектної документації на будівництво об'єктів містобудування встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань архітектури та містобудування. У випадках, передбачених законодавством, розроблення проектної документації здійснюється на конкурсній основі.
Згідно з ст.29 вказаного Закону дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю.
17.02.2011 року був прийнятий Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності», що набрав чинності 12.03.2011 року, який встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
Частиною 5 ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; 6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування.
Відповідно доч.1 ст.27 даного Закону забудова присадибних, дачних і садових земельних ділянок може здійснюватися на підставі будівельного паспорта забудови земельної ділянки. Будівельний паспорт визначає комплекс містобудівних та архітектурних вимог до розміщення і будівництва індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку не вище двох поверхів (без урахування мансардного поверху) з площею до 300 квадратних метрів, господарських будівель і споруд, гаражів, елементів благоустрою та озеленення земельної ділянки.
Виходячи з вищевикладеного, порядок розміщення об'єктів на приватній земельній ділянці зобов'язує власника оформити дозвіл на виконання будівельних робіт, отримати вихідні дані на проектування та розробити належним чином проектну документацію. Невиконання цих умов є порушенням вимог вказаного Закону та зумовлює вважати новостворений об'єкт самочинним будівництвом.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України об'єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї із наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; відсутній належний дозвіл на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.
За змістом частин четвертої та сьомої статті 376 ЦК України залежно від ознак самочинного будівництва особи, зазначені у цих пунктах, можуть вимагати від особи, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво: знесення самочинно збудованого об'єкта або проведення перебудови власними силами або за її рахунок; приведення земельної ділянки в попередній стан або відшкодування витрат.
З урахуванням змісту зазначеної норми у поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України позивачами за такими вимогами можуть бути відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування та інші особи, право власності яких порушено самочинним будівництвом.
Отже, за змістом статті 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою. Такий висновок узгоджується з нормами статей 3, 15, 16 ЦК України, згідно з якими кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (правова позиція у справі №6-180цс14 викладена в Постанові Верховного Суду України від 19.11.2014 року).
Згідно зі ст.152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; г) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Відповідно до ст.103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).
Згідно з ч.1 ст.376 ЦК України самочинним вважається будівництво жилого будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво, або відведена не для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.
Таким чином, виходячи зі змісту цієї норми самочинним є будівництво об'єкта нерухомого майна за наявності будь-якої із зазначених умов.
Отже, відсутність дозволу на будівництво, проекту або порушення умов, передбачених у цих документах, спричиняє визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.
Крім того, поняття реконструкції об'єкта нерухомості міститься в пункті 3 Державних будівельних норм України В.3.2-2-2009 Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 22 липня 2009 року №295, відповідно до якого реконструкція - це така перебудова будинку, наслідком якої є зміна кількості приміщень, їх площі, геометричних розмірів та функціонального призначення, заміна окремих конструкцій.
Отже, норма частини першої статті 376 ЦК України застосовується й до випадків самочинної реконструкції об'єкта нерухомості, у результаті якої він набуває нових якісних характеристик (зміна конфігурації, площі та кількості приміщень, втручання в несучі конструкції, улаштування дверних прорізів у капітальних стінах тощо) (розділ 3.4 Методичних рекомендацій).
У п.4 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» надано роз'яснення, що при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.
Самочинним також вважається будівництво хоча і на підставі проекту, але за наявності істотних порушень зазначених норм та правил як у самому проекті, так і при будівництві, за наявності рішень спеціально уповноважених органів про усунення порушень.
Під належним дозволом слід розуміти передбачений Законом України №3038-VI дозвільний документ (статті 35 - 37), що дає право виконувати підготовчі та будівельні роботи саме того об'єкту і на тій земельній ділянці, яка передана з цією метою певній особі.
Під проектом слід розуміти залежно від категорії об'єкта будівництва відповідний склад документації, визначеної статтями 1, 7 та 8 Закону України № 687-XIV, отриманої відповідно до статей 29, 31 Закону № 3038-VI, а також будівельний паспорт та технічні умови, отримані відповідно до статей 27, 30 зазначеного Закону.
Будівництвом, яке здійснюється з істотним порушенням будівельних норм і правил, вважається у тому числі будівництво, яке хоча і здійснюється за наявності проекту, але з порушенням державно-будівельних норм та санітарних правил, що загрожують життю та здоров'ю людини у разі невиконання приписів інспекції державного архітектурно-будівельного контролю про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил тощо.
Пунктом 17 вказаної постанови визначено, що позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред'явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК, статтею 103 ЗК.
Частина 1 статті 316 ЦК України визначає, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч.1 ст.317 ЦК України).
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч.1 ст.319 ЦК України).
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч.1 ст.321 ЦК України).
Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (статті 379, 382 ЦК).
Відповідно до ст.13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання. Тобто, виступаючи гарантом реалізації законних прав, держава тим самим забезпечує одночасно і виконання громадянами обов'язків, покладених на них державою, а також власними договірними та іншими зобов'язаннями. Оскільки економічною основою кожного суспільства є власність у різних її формах, то одним із найголовніших об'єктів державного захисту виступає саме право власності. При цьому законодавство, зокрема Конституція, Цивільний кодекс надають усім власникам рівні умови для захисту права власності. У ст. 386 ЦК закріплено основні правові засади захисту права власності в Україні, які базуються на принципі рівності захисту права власності всіх його суб'єктів (фізичних і юридичних осіб, держави, територіальних громад). Тут мається на увазі саме юридична рівність власників у виборі та застосуванні встановлених законом засобів захисту.
Згідно з ч.2 ст.386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою може звернутись до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такого порушення.
Норма ч.2 ст.386 ЦК України закріплює за власником право у разі наявності в нього достатніх підстав припускати можливість порушення свого права власності іншою особою звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Зазначена норма гарантує власнику можливість вимагати не лише усунення порушень його права власності, що вже відбулися, а й звертатися до суду за захистом своїх прав, що можуть бути реально порушені в майбутньому, тобто застосовувати такий спосіб захисту своїх порушених прав, як попередження або припинення можливого порушення його прав власника в майбутньому. Таке правило відповідає особливому характеру права власності як його абсолютного права.
Доводи апеляційної скарги про те, що на роботи, щодо знесення будівлі старого сараю, влаштування на його місці бетонної площадки, яка по суті є ганком до будинку відповідача не потребує отримання будь-яких дозволів, в тому числі містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, колегія суддів відхиляє, оскільки як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 не надав ні в суді першої інстанції, ні у суді апеляційної інстанції жодних доказів того, що він мав право здійснювати вказане будівництво за адресою: АДРЕСА_4 відповідно до Закону України «Про планування і забудову територій», що діяв на момент коли відповідач розпочав будівництво та, що він має право продовжувати будівництво відповідно до нині діючого Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Також, відповідачем не було надано суду доказів призначення побудованого фундаменту.
Щодо посилання сторони відповідача на те, що проектна документація на улаштування огорожі приватної земельної ділянки не потрібна, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що вказана документація не потрібна саме у випадку улаштування огорожі приватної земельної ділянки без фундаменту та за згодою суміжних землевласників, що підтверджується листом Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві від 09.03.2011 року (т.1 а.с.190).
Разом з тим, позивач зазначала, що вона не давала згоду на улаштування огорожі на фундаменту та з непрозорих матеріалів.
Твердження апелянта про те, що відповідачем здійснені роботи по влаштуванню просто бетонної площадки, а не фундаменту, спростовуються висновками трьох вищевказаних судових будівельно-технічних експертиз та письмовими відповідями експерта ОСОБА_4, в яких зазначено, що при ідентифікації наявної «бетонної площадки» експертом зазначено, що її можна вважати фундаментом, в розумінні ДБН В.2.1.-10-2009 «Основи та фундаменти споруд. Основні положення проектування».
Крім того, у відповідях на питання судовим експертом ОСОБА_4 вказано, що при дослідженні матеріалів справи експертом встановлено, що по периметру наявної бетонної площадки улаштована траншея з прокладанням по нижній її частині сітки з арматурних стержнів та встановленням опалубки з дерев'яних дощок, всередині, над погребом, виконано улаштування монолітної плити з укладання сутки з арматурних стержнів та щебневою подушкою, також наявне прокладання ГІВХ труб 0110 мм. Таким чином, зазначена споруда відноситься до будівель за ознаками трактування терміну «будівля», зазначеного в ДК 018-2000, оскільки має сполучені несуче-огороджуючі конструкції підземної частини погребу, та, відповідно, підземне приміщення погребу, на яку розповсюджуються вимоги визначені п.3.25* ДБН 360-92**, стосовно протипожежних розривів.
Також вказано, що при проведенні дослідження експертом на підставі досліджених документів, зазначених у висновку, новостворений об'єкт вважається самочинним будівництвом за ознаками нормативно-правових актів.
Експертом також було зазначено, що напрям ліній на лінійці показує напрям сонячного світла та при суміщені по сторонах світу з розташуванням паркану між земельними ділянками АДРЕСА_7 та свідчить, що на земельній ділянці з північної сторони паркану, при його світло непрозорості, пряме сонячне світло за таких умов, відсутнє.
При розгляді справи судом першої інстанції підставно встановлено, що відповідачем порушені норми інсоляції та протипожежні норми, тому суд дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та необхідності захисту порушених її прав.
На виконання вказівок, які викладені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29.10.2014 року у представника відповідача з'ясовувалися питання щодо можливості здійснення відповідачем відповідної перебудови зведених ним паркану та фундаменту у відповідності до державних норм та будівельних правил, а також чи згоден ОСОБА_1 провести перебудову.
Разом з тим, представник відповідача як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції вказував на те, що ОСОБА_1 при побудові бетонної площадки та паркану не порушено ніяких державних норм та будівельних правил.
Також зазначав, що відповідач заперечує проти проведення перебудови побудованого ним фундаменту та паркану, оскільки ОСОБА_1 не порушено права позивача.
Посилання представника відповідача в апеляційній скарзі на те, що суд у резолютивній частині рішення визначив інші, не передбачені позовом способи та межі захисту прав позивача, чим вийшов за межі позовних вимог, колегія суддів відхиляє, оскільки суд позовні вимоги задовольнив частково з урахуванням також вимог ст.386 ЦК України. А тому суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що саме у визначений судом у резолютивній частині рішення спосіб можливо відновити порушені права позивача.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом не було досліджено, хто саме збудував вказану бетонну площадку та паркан на ділянці відповідача, колегія суддів відхиляє, виходячи з наступного.
Так, Інспекцією архітектурно-будівельного контролю у місті Києві під час перевірки на АДРЕСА_2 у Шевченківському районі міста Києва було встановлено, що за вказаною вище адресою ОСОБА_6, яка діє за довіреністю від імені ОСОБА_1 від 02.03.2009 року розпочаті будівельні роботи з влаштування фундаментів будівлі невизначеного призначення без дозволу Інспекції на їх виконання та затвердженої у встановленому порядку проектної документації.
З матеріалів справи вбачається, що будівництво паркану здійснювалося саме відповідачем (т.1 а.с.148, 186, 187, 188).
Посилання представника відповідача в апеляційній скарзі на те, що висновок судового експерта ОСОБА_4 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи №1415 від 12.10.2015 року, а також додаткові відповіді цього експерта по результатам експертизи є суперечливими, не повними, не відповідають дійсним обставинам з досліджених питань, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вказані доводи скарги фактично зводяться до незгоди з висновком судового експерта, при цьому доказів, які б спростовували висновок судового експерта ОСОБА_4 стороною відповідача надано не було.
Крім того, судом першої інстанції обговорювалося питання в судовому засіданні від 05.09.2017 року щодо призначення додаткової експертизи у даній справі.
Разом з тим, представником відповідача клопотання про призначення додаткової або повторної експертизи не заявлялося.
Доводи апеляційної скарги про те, що оскільки проведення призначеної ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 20.02.2015 року судово-будівельної експертизи було доручено ТОВ «Київська Незалежна Судово-Експерта Установа», яка не є спеціалізованою експертною установою відповідно до ст.7 Закону України «Про судову експертизу», а експертний висновок, складений судовим експертом ОСОБА_4 на власному бланку з проставленням його особистої печатки, а відтак зазначена експертиза була проведена не уповноваженим експертом, а експертний висновок не відповідає вимогам Інструкції призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 року №53/5, колегія суддів відхиляє, виходячи з наступного.
Відповідно до положень ч.3 ст.7 Закону України «Про судову експертизу», у редакції, яка була чинною на час проведення вищевказаної судової експертизи виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз.
В даному випадку у справі було призначено судово-будівельну експертизу, проведення якої було доручено ТОВ «Київська Незалежна Судово-Експерта Установа», а тому згідно ч.1 ст.7 Закону України «Про судову експертизу» у редакції, яка була чинною на час проведення експертизи вона могла бути проведена у випадках і на умовах, визначених цим Законом, судовим експертом, який не є працівником державнихспеціалізованих установ.
Як вбачається з повідомлення ТОВ «Київська Незалежна Судово-Експерта Установа» від 15.09.2015 року №1717, направленого на адресу суду, керуючись ч.5 ст.143 ЦПК України, для запобігання затягування розгляду справи проведення судової будівельно-технічної експертизи у даній справі було доручено судовому експерту ОСОБА_4, який має вищу будівельно-технічну освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень - магістр з будівництва, експертну кваліфікацію за спеціальністю 10.6 «Дослідження об'єктів нерухомості, будівельних матеріалів, конструкцій та відповідних документів» (кваліфікаційне свідоцтво №1714 від 23.01.2015, видане рішенням Центральної експертно- кваліфікаційної комісії Міністерства юстиції України №24 від 23.01.2015, дійсне до 23.01.2018), стаж експертної роботи з 2015 року.
В силу ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відсутні в апеляційній скарзі доводи, які б давали підстави до скасування рішення суду, оскільки при розгляді справи у апеляційному суді скаржник не надав будь - яких переконливих доказів на спростування висновків суду першої інстанції.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо підстав для часткового задоволення позовних вимог є законним і обґрунтованим, відповідає обставинам справи та положенням матеріального закону.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, судова колегія приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381 -383 ЦПК України Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 лютого 2018 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 12 червня 2018 року.
Головуючий:
Судді: