7 червня 2018 року м. Київ
Єдиний унікальний номер справи № 2-4146/10 (756/3052/18)
Апеляційне провадження №22-ц/796/4404/2018
Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Іванченка М.М.
суддів: Рубан С.М., Желепи О.В.
при секретарі: Гордійчук Ж.В.
за участю:
відповідача: ОСОБА_1
представника відповідача: ОСОБА_2
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Оболонського районного суду м. Києва від 15 червня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва ухваленої 2 квітня 2018 року в приміщенні Оболонського районного суду м. Києва під головуванням судді Пересунька Я.В.,-
ОСОБА_1 звернувся до Оболонського районного суду м. Києва із заявою, в якій просив переглянути рішення Оболонського районного суду м. Києва від 15 червня 2010 року.
В обґрунтування свої заяви зазначив, що рішення суду підлягає перегляду за нововиявленими обставинами, у зв'язку з тим, що 20 лютого 2018 року при ознайомленні з матеріалами справи за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав йому стало відомо, що свідоцтво про народження дитини ОСОБА_4 видано невизнаною Придніпровською Молдавською республікою, а відтак документ не має юридичної сили та не міг бути підставою для стягнення аліментів.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 2 квітня 2018 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Оболонського районного суду м. Києва від 15 червня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів.
Не погоджуючись з судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу суду та скасувати рішення Оболонського районного суду м. Києва від 15 червня 2010 року та призначити справу у загальному порядку.
Зазначає, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи є незаконними та необґрунтованими, ухвалені з порушеннями норм чинного законодавства. Вказує, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у перегляді за нововиявленими обставинами рішення від 15 червня 2010 року, оскільки матеріали справи не місять доказів на підтвердження факту батьківства.
Відповідач та його представник у суді апеляційної інстанції підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити з підстав викладених у апеляційній скарзі.
Позивач у судове засідання не з'явився, про день час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином. Від ОСОБА_3 надійшла заява з проханням розглядати справу за її відсутність. Тому, у відповідності до ч.2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутності позивача.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у справі, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п.8 ч.1 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (у редакції Закону № 2147- VIII від 03 жовтня 2017 року), до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Відповідно до ч.6 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.
Відповідно до п. 3 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.
У зв'язку із вищевикладеним справа підлягає розгляду у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 15 червня 2010 року, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дочки ОСОБА_4 у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи з 21 квітня 2010 року до досягнення дитиною повноліття.
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Оболонського районного суду м. Києва із заявою, в якій просив переглянути рішення Оболонського районного суду м. Києва від 15 червня 2010 року. В якій посилався на те, 20 лютого 2018 року при ознайомленні з матеріалами справи за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав йому стало відомо, що свідоцтво про народження дитини ОСОБА_4 видано невизнаною Придніпровською Молдавською республікою, а відтак документ не має юридичної сили та не міг бути підставою для стягнення аліментів. Крім того, ОСОБА_1 вказував, що він не визнає себе батьком ОСОБА_4
Відмовляючи у задоволенні заяви суд першої інстанції керувався ст.423 ЦПК України та правильно виходив, що вона є безпідставною.
Відповідно до ч.1 ст.423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили можуть бути переглянуті у зв'язку з нововиявленими обставинами.
Згідно з п.2 ч.4 ст.423 ЦПК України не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 не звертався до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 15 червня 2010 року.
При цьому апеляційним судом прослухано звукозапис судового засідання від 15 червня 2010 року при розгляді даної справи, з якого вбачається, що відповідач не оспорював факт батьківства, а навпаки зазначав, що матір дитини не дає можливості спілкуватись із дитиною. Та вказував, що він звертався з пропозицією до позивача про те, аби їх дочка жила з ним. Проте заперечував проти розміру аліментів, оскільки на час розгляду справи у суді відповідач не працював та вказував, що регулярно купував речі дитині.
Доводи ОСОБА_1 про те, що йому судом не було роз'яснено право на ознайомлення з матеріалами справи, апеляційним судом вважаються необґрунтованими, оскільки як вбачається із вищезгаданого звукозапису судового засідання від 15 червня 2010 року судом першої інстанції роз'яснювались процесуальні права та обов'язки передбачені цивільним процесуальним кодексом України (в редакції станом на 15 червня 2010 року), зокрема із правом ознайомлюватись із матеріалами справи.
Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Одним із основних принципів, на необхідності дотримання якого наголошує Європейський суд з прав людини, є принцип верховенства права, до фундаментальних аспектів якого відноситься принцип юридичної визначеності, який включає в себе принцип остаточності рішень суду.
В національному законодавстві даний принцип закріплений в ст. 129 Конституції України, ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», згідно якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України» було наголошено, що право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення.
У справі «Науменко проти України» Європейський суд з прав людини також наголошував, що одним з основних аспектів верховенства права є принцип юридичної певності, який, серед іншого, вимагає, щоб остаточні рішення судів не могли бути поставлені під сумнів.
Правова певність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто, принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже раз вирішеної справи. Скасування такого рішення призводить до порушення принципу юридичної певності і «права на суд» відповідно до ст. 6 параграфу 1 Конвенції.
У справі «Желтяков проти України» судом зазначено, що одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів. Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного та обов'язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру.
У вказаному рішенні Європейський суд з прав людини також наголошував, що суд повинен з'ясувати, чи вимагає ситуація грубого втручання у остаточне рішення суду, зокрема, якщо було допущено серйозне порушення процесуальних норм або висновки суду були завідомо неправильними.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при дослідженні рішення Оболонського районного суду м. Києва від 15 червня 2010 року судом не оцінювалось свідоцтво про народження дитини.
При цьому як встановлено в судовому засіданні у суду апеляційної інстанції, відповідач не звертався до суду із позовом про оспорення батьківства та/або скасування акту про народження дитини.
Отже, з урахуванням викладених обставин апеляційний суд вважає, що ухвала Оболонського районного суду м. Києва від 2 квітня 2018 року постановлена з додержанням норм права, а тому підстав для її скасування та задоволення апеляційної скарги у суді апеляційної інстанції відсутні.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 2 квітня2018 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний тест постанови складено та підписано 12 червня 2018 року.
Головуючий суддя:
Судді: