Провадження № 22-ц/774/5703/15 Справа № 207/886/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Колодяжна Н.Є.
Категорія 27
20 серпня 2015 року Апеляційний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого - судді: Колодяжної Н. Є.
суддів - Баранніка О.П., Лисичної Н.М.
при секретарі - Самокиші О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ТОВ «Кредитні ініціативи», третя особа приватний нотаріус Дніпродзержинського міського нотаріального округу - про визнання недійсним іпотечного договору та стягнення моральної шкоди, -
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 квітня 2015 року, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційний суд, вивчивши матеріали справи, доводи скарги, вважає рішення таким, що підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Відмовляючи ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог про визнання іпотечного договору недійсним, суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог, не взявши до уваги пояснення свідків з тих підстав, що всі вони є близькими родичами позивачки та заінтересовані у вирішенні справи на її користь.
Однак, з таким висновком апеляційний суд не може погодитись.
Матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що невістка позивачки ОСОБА_3 отримала кредит на загальну суму 19 000 доларів США з кінцевим терміном повернення 03 серпня 2018 року для придбання нею та чоловіком ОСОБА_4 мікроавтобуса.
04 серпня 2008 року у забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2, ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір, предметом якого була квартира АДРЕСА_1, яка належить позивачці та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності.
В зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_3 зобов'язання за кредитним договором утворилась заборгованість, в зв'язку з чим рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 01 жовтня 2012 року з ОСОБА_3 було стягнуто 164930, 75 грн.. Рішення суду набрало законної сили.
Із договору факторингу від 28 листопада 2012 року вбачається, що ПАТ «Сведбанк», яке виступає правонаступником ВАТ «Сведбанк», яке у свою чергу виступає правонаступником Акціонерного комерційного банку «ТАС-Комерцбанк» з однієї сторони, та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» з другої сторони, укладено договір, згідно якого Банк відступив свої права вимоги по кредитних договорах, укладених з боржниками.
28 листопада 2012 року аналогічний договір був укладений ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» з ТОВ «Кредитні ініціативи».
В цей же день, 28 листопада 2012 року, між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» був укладений договір про передачу прав за іпотечним договором.
Після оформлення договорів та отримання ОСОБА_3 від ПАТ «Сведбанк» у кредит грошових коштів вона з ОСОБА_4 мікроавтобус не придбали та зобов'язання за кредитом перед Банком не виконували, що призвело до подання Банком до ОСОБА_3 позову про стягнення заборгованості.
Замість належного виконання судового рішення, яким з ОСОБА_3 стягнуто суму заборгованості, відповідачі спонукають позивачку продати в рахунок погашення зазначеного боргу квартиру, яка є єдиним її житлом.
Відповідно до частин 1-3 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
Згідно з положеннями ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
Відповідно до ст.. 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.
Із матеріалів справи, зокрема, пояснень позивачки та свідків, вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4, скориставшись тим, що позивачка є людиною похилого віку, пенсіонеркою, такою, що хворіє, потребує допомоги з боку близьких людей, якими були для неї відповідачі, останні запевнили позивачку, що кредит їм необхідний для придбання мікроавтобуса, що вони його обов'язково виплатять, що будуть у майбутньому про неї піклуватись, і таким чином, під впливом психічного тиску і обману ОСОБА_2 змушена була підписати іпотечний договір, однак доведено, що мікроавтобус ними придбано не було.
Наведені обставини та висновки підтверджуються поясненнями свідків.
Так, свідок ОСОБА_5, сестра позивачки, пояснила, що ОСОБА_3 разом із чоловіком ОСОБА_4 довго вмовляли позивачку укласти іпотечний договір та говорили, щоб вона не переживала, запевняли, що будуть виконувати умови кредитного договору, що квартири ніхто не відбере. Говорили, що мають намір придбати маршрутку. Однак, її не придбали, обманувши позивачку. Потім ОСОБА_3 шлюб з ОСОБА_4 розірвала і ОСОБА_4 став зловживати спиртним та грати в азартні ігри. Позивачка підписала іпотечний договір, не читаючи його.
Свідок ОСОБА_6Є пояснила, що позивачка приходиться їй тіткою. Стосунки між ними родинні. Їй стало відомо, що двоюрідний брат ОСОБА_4 хоче придбати автомобіль. Брат запевнив її, що кредит вони виплачувати будуть. Виявилось, що відповідачі умовили позивачку укласти іпотечний договір, сказавши, що його укладення це формальність. Обіцяли доглядати за позивачкою та допомагати їй. Однак, виконувати умови кредитного договору вони перестали. Автомобіль не придбали. Позивачка, підписуючи іпотечний договір, знаходилась у стані сильного душевного хвилювання тому що померла її мати.
Свідок ОСОБА_7 пояснила, що позивачка її сестра. Вона сказала, що невістка хотіла придбати автомобіль і вмовила її закласти квартиру. Вона була впевнена, що відповідачі будуть виплачувати кредит. У той час між сторонами стосунки були хороші. Однак автомобіль вони не придбали. Позивачка ніякого іншого житла не має.
Заявою від 15 липня 2014 року ОСОБА_4 визнав правомірність позовних вимог ОСОБА_2.
Наведені докази суд необґрунтовано не взяв до уваги.
Неправомірно відхилив пояснення свідків, належним чином, об'єктивно та всебічно не дослідив наявні у справі докази, у зв'язку з чим зробив висновки, які не відповідають дійсним обставинам справи, чим порушив вимоги ст..ст. 10, 57, 58, 60, 213, 214 ЦПК України.
Суд не врахував також похилий вік позивачки, її залежність від сина, те, що кредит отримувався ним та його дружиною, які і повинні нести за його виплату відповідальність, натомість встановлено, що боржниця не працює та бажає погашення заборгованості за рахунок продажу іпотечної квартири, зокрема, за рахунок позивачки.
Отже, підставами визнання іпотечного договору недійсним є обман та психічний тиск на позивачку з боку відповідачів, так як ОСОБА_2 ніколи не мала наміру брати для себе кредитні кошти, відчужувати свою квартиру з огляду на те, що вона є єдиним її житлом.
Таким чином, оскаржуване рішення є незаконним, ухваленим без повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи та в результаті невідповідності висновків суду дійсним обставинам справи, таким, що повинне бути скасованим з частковим задоволенням позовних вимог.
На підставі викладеного, та враховуючи, що ОСОБА_4 спірний договір не оспорює, апеляційний суд вважає за необхідне частково задовольнити позовні вимоги, визнавши іпотечний договір від 04 серпня 2008 року недійсним лише в частині укладення його Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» з ОСОБА_2.
Не вбачається підстав для задоволення позовних в частині відшкодування моральної шкоди, оскільки правовідносини, які випливають з кредитного договору та іпотечного договору не передбачають відшкодування моральної шкоди.
Керуючись ст. 307, п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 квітня 2015 року - скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ТОВ «Кредитні ініціативи» - про визнання недійсним іпотечного договору - задовольнити частково.
Визнати іпотечний договір від 04 серпня 2008 року недійсним в частині укладення його Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» з ОСОБА_2.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ТОВ «Кредитні ініціативи» в дохід держави судовий збір у розмірі по 390, 91 грн. з кожного.
Рішення чинне з моменту проголошення, може бути оскаржене у 20-денний строк у касаційному порядку.
Головуючий Н.Є. Колодяжна
Судді: О.П. Бараннік
ОСОБА_8