Справа № 810/2926/17 Головуючий у 1 інстанції: Щавінський В.Р.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
05 червня 2018 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Суддів За участю секретаряВівдиченко Т.Р. Беспалова О.О. Губської Л.В. Борейко Д.Е.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "Комплект - Спецсервіс" до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Позивач - Приватне підприємство "Комплект - Спецсервіс" (далі ПП "Комплект - Спецсервіс") звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09.06.2017 р. №0021341414 .
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 09.06.2017 року № 0021341414.
Не погодившись з постановою суду, відповідач - Головне управління ДФС у Київській області звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
16 травня 2018 року до Київського апеляційного адміністративного суду від Приватного підприємства "Комплект - Спецсервіс" надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує рішення суду першої інстанції.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, який з'явився в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в період з 12.05.2017 року по 17.05.2017 року ГУ ДФС у Київській області проведено документальну виїзну позапланову перевірку ПП «Комплект - Спецсервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "Бакто Груп" за період з 01.11.2015 року по 30.11.2015 року, про що складено акт перевірки від 24.05.2017 №331/10-36-14-04/36999318.
Згідно висновків акту перевірки, працівниками контролюючого органу виявлено порушення п. 44.1 ст. 44, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено ПДВ в періоді, що перевірявся, на загальну суму 141 665,00 грн., у тому числі за листопад 2015 в сумі 141 665,00 грн.
Підставою для визначення податкових зобов'язань підприємству став висновок податкового органу про безтоварність господарських операцій позивача з ТОВ "Бакто Груп" та безпідставність формування позивачем податкового кредиту з ПДВ по вказаним взаємовідносинам.
На підставі акту перевірки Головного управління ДФС у Київській області, винесено податкове повідомлення-рішення від 09.06.2017 року №0021341414, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 177081,00 грн., в т.ч. за основним платежем - 141665,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями - 35416,00 грн.
Позивач, не погоджуючись із прийнятим податковим повідомленням-рішенням, звернувся до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п.1.1 ст. 1 Податкового кодексу України (далі ПК України), відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України ( у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Так, пунктом 198.1 ст. 198 ПК України визначено право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.
Пунктом 201.6 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Згідно з пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Таким чином, визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
Колегія суддів зазначає, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до законодавства необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, наприклад, виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для визначення податкового кредиту з податку на додану вартість, якщо відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, зокрема, у випадку не здійснення самих операцій.
З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясувати, зокрема, рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Як вбачається з матеріалів справи, ПП Комплект - Спецсервіс" (покупець) укладено договір поставки №25/11-15 від 25.11.2015 з ТОВ "Бакто Груп" (постачальник) на постачання товару.
Згідно даного договору, постачальник зобов'язується передати у власність комплектуючі (далі - товар) в асортименті, в кількості та по ціні згідно Специфікації або рахунку-фактури, що є невід'ємною частиною Договору, а Покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його в порядку та на умовах визначених цим Договором.
На виконання вищевказаного Договору, ПП Комплект - Спецсервіс" здійснило замовлення необхідної групи товарів у ТОВ "Бакто Груп", відповідно до податкових та видаткових накладних.
Апелянт вказує, що висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між ПП «Комплект - Спецсервіс» та ТОВ "Бакто Груп".
На підтвердження виконання умов договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії договору поставки №25/11-15 від 25.11.2015 року; податкові накладні №547 від 25.11.2015 року та №548 від 26.11.2015 року, банківські виписки від 09.12.2015 року та 10.12.2015 року про перерахування позивачем коштів за Договором поставки № 25/11-15 на поточний рахунок ТОВ "Бакто Груп". Також, податкову звітність підприємства за листопад 2015 року, рахунки на оплату № 2511/144 від 25.11.2015 року, №2611/99 від 26.11.2015, рахунок - фактуру №84 від 26.04.2017, ТТН та інші документи, з яких вбачається, що товари, згідно вищевказаного договору поставки, були реально поставлені до орендованих складських приміщень позивача та в подальшому використані в його господарській діяльності.
Також, реальність господарських операцій між ПП «Комплект - Спецсервіс» та ТОВ "Бакто Груп" позивач підтвердив наступними документами: наказ №10/01-15 по ПП «Комплект - Спецсервіс»; відповідь з органу сертифікації продукції "СІЦ" №117/43 від 22.03.2017 (на підтвердження необов'язковості сертифікації бетону та полімерів); наказ №25115 від 25.11.2015 по ПП «Комплект - Спецсервіс» (на підтвердження наявності працівників для здійснення розвантажувальних робіт га складі); наказ №261115 від 26.11.2015 ПП «Комплект - Спецсервіс» (на підтвердження наявності працівників для здійснення розвантажувальних робіт га складі); накладна - вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів №1 від 12.01.2016 (на підтвердження використання матеріальних цінностей у власній господарській діяльності); видаткова - накладна №64 від 22.04.2016 (на підтвердження використання матеріальних цінностей у власній господарській діяльності); довіреність №67 від 22.04.2017 (на підтвердження відпуску реалізованих матеріальних цінностей); видаткова накладна №49 від 26.04.2017 (на підтвердження використання матеріальних цінностей у власній господарській діяльності);- дані про перебування ТОВ "Бакто Груп" в ЄДР; аналітична таблиця придбання та оплати товару за період з 25.01.2015 по 26.11.2015; аналітична таблиця отримання, оприбуткування, руху та їх використання у власній діяльності.
Вказані документи станом на час розгляду справи є чинними, недійсними податковим органом не визнавались.
Тобто, виконання договору позивача підтверджується дослідженими судом належним чином оформленими первинними документами які повністю відповідають вимогам, встановленим ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року - містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, скріплені печатками контрагентів.
Апелянт не навів жодних обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності сторін цих операцій, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших, обставин, які б в сукупності могли свідчити про фіктивність вчинення операцій, відсутність факту поставки робіт/послуг, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди чи заволодіння майном держави.
За змістом норм ПК України, право покупця на податковий кредит з податку на додану вартість не ставиться в залежність від дотримання контрагентами вимог законодавства та вчинення ймовірних зловживань за ланцюгом постачання товару.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, про те, що позивач правомірно відніс до складу податкового кредиту відповідні суми податку на додану вартість по відносинам із контрагентом, тому висновки відповідача не знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду.
Апелянтом не було надано доказів на підтвердження вимог апеляційної скарги, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
За таких обставин, податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 09.06.2017 року № 0021341414 є протиправним та правомірно скасовано судом.
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог Приватного підприємства "Комплект - Спецсервіс" та наявність правових підстав для їх задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Київській області залишити без задоволення.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Судді Вівдиченко Т.Р. Беспалов О.О. Губська Л.В.
Повний текст постанови виготовлено 11.06.2018 року