12 червня 2018 року справа №812/1257/15
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача ОСОБА_1, суддів Ястребової Л.В., Компанієць І.Д., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2018 р. у справі № 812/1257/15 (головуючий І інстанції Кисельова Є.О.) за позовом Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області до Державного підприємства «Первомайськвугілля» про стягнення податкового боргу,-
Головне управління Державної фіскальної служби у Луганській області (далі - позивач, ГУ ДФС у Луганській області) звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Державного підприємства «Первомайськвугілля» (далі - відповідач, ДП «Первомайськвугілля»), в якому з урахуванням уточнень просило: стягнути з рахункових рахунків у банках, які обслуговують Державне підприємство “Первомавйськвугілля”, податковий борг з плати за землю з юридичних осіб за період з червеня 2014 року по червень 2015 року в загальній сумі 301 923, 78 грн. (а.с.2-5, 209-210 т.1).
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2018 року відмовлено в задоволені позовних вимог (а.с.102-105 т.2).
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Обґрунтовано апеляційну скаргу тим, що рішення суду винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що судом невірно застосовано положення статті 6 Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” від 02.09.2014 року № 1669-VII (далі - Закон № 1669-VII) у редакції, що діяла протягом 2014-2015 року, під час вирішення справи станом на 2018 рік, оскільки на час вирішення справи положення статті 6 були викладені в іншій редакції, яка не передбачала звільнення відповідача від сплати зобов'язання. Також, апелянт зазначає, що стаття 6 Закону № 1669-VII за своїм змістом є податковою пільгою, а тому використання пільги є правом платника податків. Відповідач не скористався податковою пільгою, уточнюючи декларації відповідача не прийнято через порушення строків їх подання. Відмова позивача у прийнятті декларацій відповідачем не оскаржувалась (а.с.111-113 т.2).
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
Державне підприємство "Первомайськвугілля" є юридичною особою, знаходиться на обліку в Первомайській ОДПІ ГУ ДФС у Луганській області (Попаснянське відділення), зареєстроване місцезнаходження: 93292, Луганська область, Попаснянський район, місто Гірське, вулиця Куйбишева, будинок 21.
Відповідачем самостійно було задекларовано в податкових деклараціях поданих за період: червень 2014 року - червень 2015 року до сплати орендну плату за землю в тому числі по адміністративно-територіальним одиницям: м. Первомайськ, Голубівська селищна рада, Березовська селищна рада, Врубівська селищна рада, м. Гірське, смт. Тошківка.
За відповідачем рахується податковий борг з орендної плати за землю юридичних осіб за період: червень 2014 року - червень 2015 року в загальній сумі 301 923 грн. 78 коп. в тому числі: по адміністративно-територіальній одиниці Первомайськ - 147 996,86 грн.; по адміністративно-територіальній одиниці Голубівська селищна рада - 22 534, 01 грн.; по адміністративно-територіальній одиниці Березовська селищна рада 376, 07 грн.; по адміністративно-територіальній одиниці Врубівська селищна рада - 30 069, 60 грн.;по адміністративно-територіальній одиниці м. Гірське - 64 204, 75 грн.; по адміністративно-територіальній одиниці смт. Тошківка - 36742, 49 грн.
Вказаний борг виник на підставі несплати узгоджених сум відповідно до податкових декларацій з орендної плати за землю поданих за період: червень 2014 року - червень 2015 року.
Наявність вищевказаної заборгованості підтверджена також витягом з інтегрованої картки платника орендної плати з юридичних осіб (том 1 арк. спр. 211-232, том 2 арк. спр. 7-13).
Відповідач листом №08/4-25-23 від 17 жовтня 2017 року звернувся до ГУ ДФС у Луганській області з проханням внести зміни до інтегрованих карток в частині задекларованих сум земельного податку за період 2014 року (том. 2 арк. спр. 20) та подано уточнюючі податкові декларації з плати за землю за 2014 рік (арк. спр. 21-33).
Позивач листом за № 3879/10/12-32-12-03-02 від 02 листопада 2017 року надав відповідь, в якій зазначив, що в перелік населених пунктів, розташованих на тимчасово окупованій території на лінії зіткнення, визначеного розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року №1085 “Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення” - с. Березівське НОМЕР_1, с. Голубівське НОМЕР_2, м. Попасна НОМЕР_3, м. Гірське НОМЕР_4 визначено, як населені пункти на лінії зіткнення лише з 02.12.2015 року, а тому відповідач як власник земельних ділянок за 2014 рік повинен сплачувати земельний податок ( том 2 арк. спр. 33).
У зв'язку з непогашенням відповідачем узгодженої суми податкового зобов'язання позивачем направлено на адресу відповідача податкові вимоги: Форми “Ю1” від 12.02.2004 № 1724, Форми “Ю2” від 28.09.2004 № 2741, які отримані представником відповідача (том 1 арк. спр. 52, зворотній бік арк. спр. 52).
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволені позовних вимог, виходив з того, що за положенням Закону № 1669-VII відповідач звільняється від сплати земельного податку (орендної плати з юридичних осіб) за період: червень 2014 року - червень 2015 року.
Суд апеляційної інстанції з зазначеним висновком суду першої інстанції погоджується, з наступних підстав.
Зазначені правовідносини регулюються нормами Податкового кодексу України (в редакції на час виникнення правовідносин) та Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».
Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідно до підпункту14.1.156 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).
Згідно підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Тобто, узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником в строки, визнається сумою податкового боргу платника податків.
Підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України визначено, що платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Згідно з пунктом 54.1 статті 54 Податкового кодексу України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
За визначеннями, наведеними у підпунктах 14.1.147, 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), плата за землю - це обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності; земельний податок - це обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу).
Відповідно до пп. 266.7.5 п. 266.7 ст. 266 ПК України, платники податку - юридичні особи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня звітного року і до 20 лютого цього ж року подають контролюючому органу за місцезнаходженням об'єкта/об'єктів оподаткування декларацію за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками поквартально.
Згідно з пунктом 286.2 пункту 286 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.
Пунктом 287.3 статті 287 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.
Отже, відповідача повинен щомісяця рівними частками протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця сплачувати податкове зобов'язання щодо плати за землю визначене в поданій ним декларації.
Відповідно до пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Положеннями пункту 59.1. статті 59 Податкового кодексу України встановлено, що у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
При цьому, пункт 59.5. цієї статті передбачає, що у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.
У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).
На виконання вимог законодавства, позивачем у зв'язку з непогашенням відповідачем узгодженої суми податкового зобов'язання позивачем направлено на адресу відповідача податкові вимоги: Форми “Ю1” від 12.02.2004 № 1724, Форми “Ю2” від 28.09.2004 № 2741, які отримані представником відповідача. Наявність вказаного податкового боргу підтверджується зворотнім боком облікової картки платника податків.
Відповідно до підпункту 20.1.34. пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, контролюючий орган має право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.
Порядок стягнення податкового боргу платників податків, крім фізичних осіб, регулюється статтями 95 - 99 Податкового кодексу України.
Згідно з пункту 95.1 статті 95 Податкового кодексу України, контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
Стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в органі, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини. Контролюючий орган звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі. Рішення суду щодо надання вказаного дозволу є підставою для прийняття контролюючим органом рішення про погашення усієї суми податкового боргу. Рішення контролюючого органу підписується його керівником та скріплюється гербовою печаткою контролюючого органу. Перелік відомостей, які зазначаються у такому рішенні, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. (п. 95.3 ст. 95 Податкового кодексу України).
З аналізу зазначених положень Податкового кодексу України висновується, що платник податків, який самостійно визначив податкові зобов'язання у поданих ним податкових деклараціях має сплати в повному обсязі відповідні суми у встановлені податковим законодавством строки. Несплата платником податків узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки є підставою для формування податковим органом та надіслання податкової вимоги. Податковий борг може бути стягнутий у судовому порядку за зверненням податкового органу.
Разом з цим колегія суддів зазначає наступне.
02 вересня 2014 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» № 1669-VII, який набув чинності 15 жовтня 2014 року та визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.
Відповідно до статті 6 Закону № 1669-VII, у редакції яка діяла до 08 червня 2016 року, встановлено, що під час проведення антитерористичної операції звільнено суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.
На виконання абзацу 3 пункту 5 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 № 1053-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція (дію розпорядження зупинено згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 1079-р), яке втратило чинність згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України».
Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, колегія суддів погоджується з висновком суд попередньої інстанцій, що саме здійснення господарської діяльності на території проведення антитерористичної операції є підставою для звільнення від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.
Місто Гірське Попаснянський район Луганська область, на території якого зареєстрований відповідач, населені пункти: с. Березівське, с. Голубівське та с. Гірське Луганської області, на території якого знаходяться земельні ділянки, на яких Підприємство провадить господарську діяльність, та місцезнаходження Первомайського ОДПІ ГУ ДФС у Луганській області (Попаснянське відділення), входять до Переліків населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затверджених розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 № 1053-р (втратило чинність) і Кабінету Міністрів України від 02.12.20154 № 1275-р (чинне).
З огляду на положення статті 6 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» суб'єкти господарювання звільнені від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності на період проведення антитерористичної операції в силу прямої дії Закону.
Отже, податковий борг у цій справі виник у зв'язку із несплатою відповідачем податкових зобов'язань за період з червеня 2014 року по червень 2015 року, у період коли відповідач був звільнений від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності на період проведення антитерористичної операції.
Таким чином, стягнення з відповідача податкового боргу із земельного податку за період з 14.04.2014 до закінчення антитерористичної операції є протиправним.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 квітня 2018 року по справі №805/1329/16-а (провадження №К/9901/24790/18).
Доводи податкового органу щодо застосування положення статті 6 Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” від 02.09.2014 року № 1669-VII у редакції на час вирішення справи є безпідставними з огляду на наступне.
У ст.58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотньої дії в часі крім випадків, коли вони пом,якшують або скасовують відповідальність особи.
Суд зазанчає, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Конституційний Суд України у рішенні від 5 квітня 2001 року зазначив, що Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина 1 статті 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Таким чином, Закон України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції застосовується саме у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, а не розгляду справи.
Посилання апелянта не те, що стаття 6 Закону № 1669-VII за своїм змістом є податковою пільгою, а тому використання пільги є правом платника податків, якою відповідач не скористався, є безпідставними з огляду на відсутність такої умови для звільнення від сплати у статті Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», оскільки відповідач звільняється в силу прямої дії Закону. Пунктом 3 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2018 р. у справі № 812/1257/15 - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2018 р. у справі № 812/1257/15 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового суду протягом тридцяти днів з дати складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 12 червня 2018 року.
ОСОБА_2 ОСОБА_1
Судді І.Д. Компанієць
ОСОБА_3