07 червня 2018 рокуЛьвів№876/3262/18
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Матковської З.М.,
суддів: Бруновської Н.В., Затолочного В.С.,
при секретарі судового засідання: Дутка І.С.
з участю представників: позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 березня 2018 року у справі №813/5073/17, винесене головуючим суддею Брильовським Р.М., проголошене о 11.20 год., у м. Львові, повний текст складений 22.03.2018 р., за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та вимоги про сплату боргу,-
Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся з позовом до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та вимоги про сплату боргу.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що висновки відповідача про заниження позивачем чистого оподатковуваного доходу суперечать фактичним обставинам господарської діяльності у перевірених періодах. Відповідачем неправильно застосовано норми податкового законодавства, що призвело до протиправних висновків про завищення суми витрат та, як наслідок, збільшення сум грошових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску та військового збору і застосування відповідних штрафних санкцій. Оскільки, базою оподаткування вказаними вище податком і зборами є чистий оподатковуваний дохід, який позивачем не занижувався, то і збільшення грошових зобов'язань спірними податковими повідомленнями-рішеннями є незаконним. Вказує, що замість перевірки дотримання позивачем вимог податкового законодавства при визначенні чистого оподатковуваного доходу у 2015-2016 роках, представники контролюючого органу вдались до самостійного математичного розрахунку такого доходу, який зовсім не ґрунтується на аналізі первинних документів позивача. Жодною нормою чинного у перевірених податкових періодах податкового законодавства не передбачено застосування такої категорії як «приріст вартості залишків товарів в цінах їх реалізації» для визначення об'єктів оподаткування.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13 березня 2018 року позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 19.12.2017 №0329051307 та №0329071307. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Львівській області від 19.12.2017 №Ф-0329081307 про сплату єдиного соціального внеску в сумі 91 859,82 грн. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 19.12.2017 № НОМЕР_1 про застосування штрафних санкцій в розмірі 10 596,61 грн. за донарахування єдиного соціального внеску. Стягнуто з Головного управління ДФС у Львівській області за рахунок його бюджетних асигнувань 6110,53 грн. сплаченого судового збору на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, оскільки судом неповно та неправильно встановлені обставини справи та порушено норми матеріального права, що призвело до винесення незаконного рішення. Зокрема апелянт посилається на висновки акту перевірки та вказує на те, що поза увагою суду першої інстанції залишився той факт, що при перевірці використані відомості, що містяться в інформаційних базах даних «ІС Податковий блок», АІС ЦБД ДРФО; в книзі обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які проводять незалежну професійну діяльність в графі 6 зазначається «сума витрат пов'язаних з придбанням товарів ( робіт, послуг)», а в декларації про майновий стан і доходи (додаток до декларації Ф4) «вартість придбаних товаро - матеріальних цінностей, що реалізовані або використані у виробництві продукції».
Просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судовому засіданні апеляційного розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав з підстав зазначених у апеляційній скарзі, просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом встановлено та з матеріалів справи слідує наступне. Посадовими особами Головного управління ДФС у Львівській області проведено документальну планову виїзну перевірку Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015р. по 31.12.2016р.
За результатами перевірки контролюючим органом складено Акт №2184/13-01-13-07/НОМЕР_2 від 05.12.2017р., за висновками якого відповідачем встановлено порушення такого змісту: п.177.2, п.177.4, п.177.10 ст.177 ПК України, в частині неналежного ведення обліку доходів та витрат за 2015 та 2016р.р. та включення в декларації про майновий стан та доходи за 2015 та 2016р.р. перекручених даних, в результаті чого донараховано податок з доходів фізичних осіб суб'єктів підприємницької діяльності в сумі 376379,01 грн., в тому числі за 2015р. в сумі 139802,94 грн., 2016р. в сумі 236576,07 грн.; п.162.1 ст.162, п.п.163.1.1 п.163.1 ст.163 п.16.1 підрозділу ХХ Перехідних положень ПК України, в результаті чого донараховано військового збору в сумі 30498,34, в тому числі за 2015р. в сумі 10783,66 грн., за 2016р. в сумі 19714,68 грн.; п.1 ч.4 ст.1, абз.1 п.2 ч.1 ст.7, п.11 ст.8, п.2 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в результаті чого донараховано єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 91859,82 грн., в тому числі за 2015р. в сумі 14106,30 грн., за 2016р. в сумі 77753,52 грн.
На підставі цього акту перевірки ГУ ДФС у Львівській області 19.12.2017р. прийнято податкові повідомлення-рішення: №0329051307, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 376379,01 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 94094,25 грн; №0329071307, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з військового збору на 30498,34 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 7624,59 грн.
Крім цього, на підставі того ж акту перевірки відповідачем сформовано щодо позивача вимогу від 19.12.2017р. №Ф-0329081307 про сплату єдиного соціального внеску в сумі 91859,82 грн. та прийнято рішення від 19.12.2017р. №0329101307 про застосування штрафних санкцій в розмірі 10596,61 грн. за донарахування єдиного соціального внеску.
Суд першої інстанції позов задовольнив з тих підстав, що акт перевірки не містить належних і обґрунтованих нормами податкового законодавства доводів про заниження позивачем чистого оподатковуваного доходу у 2015 та 2016 роках, систематизованого викладу фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, а його зміст полягає у самостійному математичному розрахунку витрат позивача, який не ґрунтується на відомостях первинних документів платника податків.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.
Відповідно до вимог п.177.2 ст.177 ПК України, об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Згідно з ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб.
Відповідно до п.1.2 п.16-1 Підрозділу 10 Розділу ХХ Перехідних положень ПК України, об'єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу - загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.
З матеріалів перевірки та пояснень наданих представниками сторін в судових засіданнях слідує, що підстави для збільшення позивачу зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску та військового збору ґрунтуються на одних і тих же висновках про заниження позивачем у 2015-2016 роках чистого оподатковуваного доходу як бази оподаткування вказаними податками і зборами.
Крім цього, ревізорами відповідача не встановлено порушень позивача при формуванні показників доходу в перевірених податкових періодах, що вказано на сторінці 11 акту перевірки.
Натомість, виходячи із висновків акту перевірки та доводів відповідача, у вказаних періодах позивач завищив витрати, що призвело до заниження чистого доходу.
Відповідно до п.177.4 ст.177 ПК України, до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать: п.п.177.4.1. витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат (тобто собівартість придбаних для подальшої реалізації товарів); п.п.177.4.2. витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством; п.п.177.4.3. суми податків, зборів, які пов'язані з проведенням господарської діяльності такої фізичної особи - підприємця (крім податку на додану вартість для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, та акцизного податку, податку на доходи фізичних осіб з доходу від господарської діяльності, податку на майно); суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; платежі, сплачені за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності фізичною особою - підприємцем, одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, які пов'язані з господарською діяльністю фізичної особи - підприємця (Підпункт 177.4.3 пункту 177.4 статті 177 в редакції Закону № 1797-VIII від 21.12.2016); п.п.177.4.4. інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
Згідно із п.177.10 ст.177 ПК України, фізичні особи - підприємці зобов'язані мати підтверджуючі документи щодо походження товару.
Відповідно до п.п.177.4.5 п.177.4 ст.177 ПК України, не включаються до складу витрат підприємця: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем; витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації; витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею; документально не підтверджені витрати.
Згідно з Порядком оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами, затвердженого Наказом Мінфіну від 14.03.2013р. №395, акт документальної перевірки - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства.
Пункт 1.5 Порядку визначає, що акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства.
Згідно з п.1.7 Порядку, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та повною мірою, з посиланнями на первинні або інші документи, які зафіксовані в обліку та підтверджують наявність зазначених фактів.
Розділом ІІ Порядку встановлено, що у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) діяльності платника податків та операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акту письмові пояснення платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи з обліку, та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у висновку акту документальної перевірки зазначається, зокрема, узагальнений опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень.
Проте, як слідує з Акту перевірки, та вірно встановлено судом першої інстанції, такий не містить посилання на будь-які відомості первинних чи розрахункових документів позивача, які б обґрунтовували висновки про протиправність віднесення до витрат вартості тих чи інших товарів (що свідчило б про порушення вимог п.177.4 ст.177 ПК України), формування витрат не пов'язаних з провадженням господарської діяльності позивачем чи відсутність підтверджуючих документів щодо походження товарів (що свідчило б про порушення вимог п.177.10, п.п.177.4.5 ст.177 ПК України).
Суд першої інстанції також вірно погодився із доводами позивача про те, що замість перевірки дотримання позивачем вимог податкового законодавства при визначенні ним чистого оподатковуваного доходу у 2015-2016 роках, представники контролюючого органу вдались до самостійного математичного розрахунку такого доходу.
Так, в акті перевірки зазначено, що перевіркою вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані у 2015 році позивачем ревізорами «визначено» в розмірі 5743479,40 грн. як різниця між вартістю придбаного та оплаченого у 2015 році товару в розмірі 6532807,05 грн та приростом вартості залишків ТМЦ в цінах реалізації станом на 31.12.2015р. в розмірі 947193,18 грн (в цінах придбання без націнки 789327,65 грн.). Віднявши від витрат задекларованих позивачем за 2015 рік (6462390,39 грн) самостійно визначену при перевірці суму вартості придбаних ТМЦ (5743479,40грн) відповідач знайшов математичним способом суму завищення витрат - 718910,99 грн.
Вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані позивачем у 2016 році в розмірі 6613073,15 грн відповідачем «визначено» як різниця між вартістю придбаного та оплаченого у 2016 році товару в розмірі 7959389,32 грн та приростом вартості залишків ТМЦ в цінах реалізації станом на 31.12.2016р. в розмірі 1615579,40 грн (в цінах придбання без націнки 1346316,17грн). Віднявши від витрат задекларованих позивачем за 2016 рік (7927384,66 грн) самостійно визначену при перевірці суму вартості придбаних ТМЦ (6613073,15грн) відповідач знайшов математичним способом суму завищення витрат - 1314311,51 грн.
Однак, акт перевірки повинен містити виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового законодавства, натомість, він містить жодним чином не аргументований власний розрахунок контролюючого органу витрат позивача, а не аналіз дотримання позивачем вимог податкового закону при декларуванні таких витрат.
При цьому, в основу розрахунку покладено відомості приросту вартості залишків ТМЦ в цінах реалізації на кінець відповідних податкових періодів. Однак, норма ст.177 ПК України жодним чином не вказує на вплив приросту вартості залишків ТМЦ в цінах їх реалізації на чистий дохід як об'єкт оподаткування податком на доходи фізичних осіб.
Відповідно до п. 177.10 ст.177 ПК України, фізичні особи - підприємці на загальній системі оподаткування зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.
Судом також вірно встановлено, що Наказом ДПА України від 24.12.2010 №1025, який діяв до 18.10.2013р., було затверджено форму Книги обліку доходів і витрат, в якій фізичні особи - підприємці на загальній системі оподаткування вели залишок товарних запасів, а саме заповнювали гр.2 «Залишок товарних запасів, матеріалів, сировини на початок звітного періоду» та гр.11 «Залишок товарних запасів, матеріалів, сировини на кінець звітного періоду».
Натомість, формою Книги обліку доходів і витрат та порядком її ведення, які затверджені наказом Міндоходів від 16.09.2013 №481, що набрав чинності з 18.10.2013, не передбачено ведення залишку товарних запасів фізичними особами - підприємцями на загальній системі оподаткування.
Відповідно до п.5 Порядку, записи у Книзі виконуються за підсумками робочого дня, протягом якого отримано дохід. У графі 6 «сума витрат, пов'язаних з придбанням товарів (робіт, послуг)» Книги відображається сума витрат, які документально підтверджені та безпосередньо пов'язані з отриманням доходу за підсумками дня (п.6 Порядку).
Фактичні обставини справи підтверджені відомостями платіжних документів, які долучені до матеріалів справи, полягають у тому, що в графу « 6» КОДВ за 2015 та 2016 роки позивачем включено виключно показники вартості оплачених товарів. Жодних коригувань витрат за 2015-2016 роки у зв'язку із зміною їх собівартості у цінах реалізації позивач не вчиняв, хоча за логікою наведеною в акті перевірки - мав би, оскільки із зміною відпускної ціни збільшується собівартість придбаного товару як товарного залишку.
Крім цього, поза увагою перевіряючих залишилась і та обставина, що збільшення вартості запасів за відпускною ціною призводить до збільшення об'єкту оподаткування, адже платник податку не збільшуючи витрати вказані в КОДВ збільшує виручку, а отже - об'єкт оподаткування.
З огляду на це, обов'язок ведення залишку товарних запасів у підприємців на загальній системі оподаткування взагалі відсутній, відомості щодо такого обліку не є обліковими документами та не підлягають відображенню у податковій звітності позивача. Тому будь-які відомості щодо залишку товарних запасів для податкового обліку позивача до уваги не беруться та не можуть свідчити про обставини господарської діяльності для визначення об'єктів оподаткування.
Таким чином, за результатами аналізу ст.177 ПК України можна встановити, що факт заниження податку фізичною-особою підприємцем можливий виключно внаслідок заниження доходу (виручки) або завищення витрат, тому відповідач із посиланням на первинні чи банківські документи в ході перевірки мав би встановити та навести в акті перевірки факти таких порушень. Натомість, акт містить інформацію про те, що сума виручки позивачем не завищена.
Що стосується витрат, то акт не містить жодних посилань на первинні чи банківські документи, які би свідчили про завищення таких витрат чи порушення порядку їх формування визначеного п. 177.4 ст.177 ПК України
До матеріалів справи позивачем долучено копії банківських виписок за 2015-2016 роки. За результатами співставлення відомостей цих банківських виписок та даних граф 6 Книг обліку доходів і витрат за 2015-2016 роки судом встановлено, що всі записи у графах 6 «сума витрат, пов'язаних з придбанням товарів (робіт, послуг)» Книг обліку доходів і витрат за 2015-2016 роки підтверджені банківськими документами про здійснення відповідних оплат вартості товарів.
Ці ж відомості відображені в графах 5 Розрахунків податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходів, отриманих самозайнятою особою (Додаток Ф4 до податкової декларації) як «вартість придбаних ТМЦ, що реалізовані або використані у виробництві продукції» в сумі 6462390,39 грн. за 2015р. та 7927384,66 грн. - за 2016р. Натомість, актом перевірки, із посиланням на первинні документи, не встановлено будь-яких фактів, які б підтверджували невикористання позивачем відповідних товарів у господарській діяльності (реалізації) у відповідних податкових періодах.
У відповідності до п.п. 54.3.2 п.54.3 ст.54 ПК України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань.
Крім цього, зазначаючи у акті перевірки про завищення витрат, відповідач мав би вказати норму законодавства, внаслідок порушення якої позивач завищив витрати у 2015-2016р.р., а також зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено запису в обліку, та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, докази, що підтверджують наявність факту порушення.
Необґрунтованими є доводи апелянта про те, що завищення суми витрат підтверджується даними обліку позивача, оскільки станом на 31.12.2015р. на складі числяться залишки ТМЦ по роздрібних цінах на загальну суму 1 914 909,40 грн., а кредиторська заборгованість з постачальниками - 487 927,65 грн.; станом на 31.12.2016р. - на загальну суму 3 530 488,80 грн., а кредиторська заборгованість - 969 951.57 грн., оскільки наявність кредиторської заборгованості перед постачальниками жодним чином не впливає на витрати підприємця, так як кредиторська заборгованість в акті вказана в цінах придбання, а залишки - в цінах продажу, не вказано жодним чином періодів виникнення кредиторської заборгованості та зміни відпускних цін за період існування такої заборгованості, і не встановлено (із посиланням на первинні документи), що позивач у 2015-2016 роках відніс до витрат вартість товарів, які не використані ним у господарській діяльності.
Крім того, за результатами попередніх перевірок за 2012 рік (Акт №398/17- 2015/НОМЕР_2 від 18.07.2013р.) та 2013-2014 роки (Акт № 184/1702/НОМЕР_2 від 17.03.2015р.) наявність кредиторської заборгованості жодним чином не вплинула на висновки відповідача щодо правильності формування позивачем витрат у перевірених податкових періодах.
Що стосується безпосередньо порядку визначення об'єктів оподаткування позивача, то перевіркою не встановлено порушень при формуванні показників доходів у перевірених податкових періодах.
Наведене вказує, що дані перевірки результатів діяльності господарської діяльності позивача за 2015-2016 роки, які оформлені Актом ГУ ДФС у Львівській області №2184/13-01-13-07/НОМЕР_2 від 05.12.2017р. не свідчать про заниження позивачем чистого доходу та сум його податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску та військового збору за 2015-2016 роки, тому прийняті відповідачем на підставі даного акту податкові повідомлення, рішення та вимога не можуть вважатись законними, оскільки зобов'язують позивача до сплати податків і зборів без належних правових підстав.
З урахуванням наведеного вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що встановлені в ході розгляду справи фактичні обставини дають підстави для висновку, що акт перевірки не містить належних і обґрунтованих нормами податкового законодавства доводів про заниження позивачем чистого оподатковуваного доходу у 2015 та 2016 роках, не містить систематизованого викладу фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, а його зміст полягає у самостійному математичному розрахунку витрат позивача, який не ґрунтується на відомостях первинних документів платника податків.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Приведені в апеляційні скарзі доводи, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області - залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 березня 2018 року у справі №813/5073/17 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення, у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя ОСОБА_5
судді ОСОБА_6
ОСОБА_7
Повний текст постанови складено 12.06.2018р.