13 червня 2018 року ЛуцькСправа № 161/2244/18
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Денисюка Р.С.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Луцького міськрайонного суду Волинської області з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач) про визнання відмови протиправною щодо нарахування та виплати надбавки до пенсії як інваліду війни 2-ої групи в розмірі не менше 350 відсотків мінімальної пенсії за віком та зобов'язати нарахувати та виплатити надбавку до пенсії як інваліду війни 2-ої групи в розмірі не менше 350 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до частини першої статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного в Законі України “Про Державний бюджет України” на відповідний рік, за період з 13.09.2017 по дату винесення судового рішення.
Ухвалою судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19.02.2018 на підставі пункту 2 частини першої статті 29 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) дану справу передано на розгляд Волинському окружному адміністративному суду, до якого дана справа надійшла 11.05.2018.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 14.05.2018 відкрито провадження у даній справі та відповідно до пункту 2 частини першої, частини другої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням учасників справи (у письмовому провадженні) у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі (а.с. 72).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 1999 року перебуває на обліку у ГУ ПФУ у Волинській області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262 та має право на отримання надбавки до пенсії як інвалід війни 2 групи в розмірі 350% мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 25 вказаного Закону та статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», в редакції Закону від 23.11.1995 №458/95-ВР.
Проте, відповідач здійснює виплату позивачу підвищення до пенсії в розмірі 19,91 грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету» від 03.01.2002 № 1, що не відповідають приписам правових норм названих законодавчих актів, з порушенням його прав. З наведених підстав просить позов задовольнити.
У відзиві на позов (а.с. 76-78) представник відповідача позовних вимог не визнав, посилаючись на те, що на даний час позивачу виплачується підвищення до пенсії як інваліду 2 групи в розмірі 40 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність згідно з статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551 та збільшення розміру пенсії на 25 % як інваліду війни, пенсія якого обчислена, зокрема, відповідно до статей 13, 21 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення» від 28.12.2011, про що було повідомлено позивача листом від 16.01.2018.
Вказує на те, що Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 05.10.2005 № 2939-VI стаття 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551 була викладена в новій редакції, згідно з якою інвалідам війни пенсії підвищуються, зокрема, інвалідам 2 групи у розмірі 40 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, який набрав чинності з 01.01.2006.
Вказані положення статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551 з 2006 року неконституційними не визнавались, скасовані не були, їх дія не зупинялась, атому підлягають застосуванню з часу набрання ними чинності.
Враховуючи наведене вважає, що виплата позивачу підвищень до пенсії проводиться у розмірах, передбачених чинним законодавством, а тому правових підстав для проведення позивачу перерахунку та виплати пенсії із врахуванням підвищення в розмірі 350 % мінімальної пенсії за віком немає.
З врахуванням наведеного просить у задоволенні позову відмовити повністю.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є інвалідом війни 2-ї групи, з 1999 року перебуває на обліку у ГУ ПФУ у Волинській області та отримує пенсії по інвалідності, призначену згідно з Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», що підтверджується посвідченням інваліда війни серії Б № 358852 та висновком про призначення пенсії від 15.02.1999 (а.с. 16, 20).
04.01.2018 позивач звернувся до відповідача із заявою щодо встановлення надбавки до пенсії як інваліду війни 2 групи в розмірі 350 % мінімальної пенсії за віком відповідно до частини четвертої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», в редакції Закону від 23.11.1995 №458/95-ВР (а.с. 25).
Листом від 16.01.2018 № 13/Б-01 відповідач повідомив про те, що відповідно до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено підвищення до пенсії інвалідам війни 2 групи в розмірі 40 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Крім цього, постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 № 1381 передбачено збільшення розмірів пенсій на 25 % інвалідам війни, пенсії яких обчислені, відповідно до статей 13, 21 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб». Виплата зазначених підвищень проводиться позивачу.
Також роз'яснено, що до 01.01.2006 (набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 05.10.2005 № 2939-VI) підвищення пенсії ОСОБА_1 проводилось в розмірі 350% мінімальної пенсії за віком. Розмір мінімальної пенсії за віком для обчислення підвищень, надбавок до пенсій було передбачено постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету» від 03.01.2002 № 1 і він становив 19,91 грн. Відтак, підстав для проведення перерахунку пенсії з врахуванням підвищення в розмірі 350% мінімальної пенсії за віком немає (а.с. 26).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII).
Статтею 13 Закону № 3551-XII (в редакції від 23.11.1995) було визначено, що інвалідам війни пенсії підвищуються: інвалідам I групи - у розмірі 400 процентів мінімальної пенсії за віком, II групи - 350 процентів мінімальної пенсії за віком, III групи - 200 процентів мінімальної пенсії за віком.
Розмір мінімальної пенсії за віком для обчислення підвищень, надбавок до пенсій був визначений постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету» від 03.01.2002 № 1 і становив 19,91 грн.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 05.10.2005 № 2939-ІV частина четверта статті 13 Закону № 3551-XII була викладена в новій редакції, а саме: «Інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються: інвалідам I групи - у розмірі 50 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, II групи - 40 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, III групи - 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність».
В пункті 1 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 05.10.2005 № 2939-ІV, зазначено, що цей Закон набирає чинності з 01.01.2006.
Тобто, попередня редакція статті 13 Закону № 3551-XII, втратила чинність.
Зазначені положення Закону № 3551-XII набрали чинності з 01.01.2006 та рішенням Конституційного Суду України такими, що суперечать Конституції України (є неконституційними) не визнавались.
Більш того, рішенням Конституційного Суду України від 25.01.2012 № 3-рп/2012 підтверджено право Кабінету Міністрів України, як державного органу, що має забезпечувати реалізацію встановлених законами України соціальних прав громадян, на визначення механізму реалізації законів України, в тому числі встановлення порядку та розмір соціальних виплат виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12.10.2004.
Таким чином, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.
Як встановлено судом та не заперечується позивачем, останньому з 01.01.2006 і на даний час ГУ ПФУ у Волинській області виплачується підвищення до пенсії як інваліду війни 2 групи в розмірі 40 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність згідно з статтею 13 Закону № 3551-XII, в редакції Закону від 05.10.2005 № 2939-ІV та збільшення розміру пенсії на 25 % як інваліду війни.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідач правомірно нараховує та виплачує позивачу як інваліду війни ІІ групи підвищення до пенсії у розмірі 40 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, у розмірах передбачених чинним законодавством.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку суду, відповідач довів правомірність свого рішення щодо відмови позивачу у здійсненні нарахування та виплати надбавки до пенсії як інваліду війни ІІ групи в розмірі 350 відсотків мінімальної пенсії за віком, а тому у задоволенні позову необхідно відмовити повністю.
У пункті 29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 Справа “Руїз Торіха проти Іспанії” (серія А, №303А) суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
При цьому, враховуючи обставини справи, суд не вбачає підстав для звернення до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 05.10.2005 № 2939-ІV відповідно до положень частини четвертої статті 7 КАС України.
Керуючись статтями 243-246, 250, 263, 295, 297 КАС України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий Р.С. Денисюк