07 червня 2018 рокуЛьвів№ 876/1818/18
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді: Кухтея Р.В.
суддів: Хобор Р.Б., Онишкевича Т.В.
з участю секретаря судового засідання: Мацьків М.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року (ухвалене головуючим-суддею Дору Ю.Ю., час ухвалення судового рішення 10 год 30 хв у м. Ужгороді, повний текст складено 14 лютого 2018 року) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області про визнання протиправними та зобов'язання вчинити дії,
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом, в якому просив визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області) та зобов'язати відповідно до поданого ним клопотання прийняти наказ, яким надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для надання у власність, орієнтовною площею 0,5097 га для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, яка розташована за межами населеного пункту на території Бедевлянської сільської ради, Тячівського району, Закарпатської області. Стягнути з відповідача на його користь сплачений судовий збір.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.02.2018 позов було задоволено частково. Визнано протиправними дії відповідача щодо відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зобов'язано повторно розглянути клопотання позивача № К-2159/0/5-17 від 01.06.2017 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення зазначеної земельної ділянки. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області подало апеляційну скаргу, яку мотивує тим, що за результатами розгляду поданого позивачем клопотання, останнього було повідомлено про те, що частина земельної ділянки, яка зазначена у ньому розміщена поблизу каналу. На графічних матеріалах (викопіювання з індексної кадастрової карти), яке було додане до клопотання та де зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, орієнтовно нанесена бажана земельна ділянка, яка межує з нанесеними на картографічних матеріалах межами каналу. Відповідач звернув увагу позивача на те, що вздовж каналу встановлюється смуга відведення, яка є частиною водоохоронної зони, що також являє собою землі придоохоронного призначення і встановлюється для потреб експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження і руйнування магістральних, міжгосподарських та інших та інших каналів на зрошувальних і осушувальних систем, гідротехнічних та гідрометричних споруд. Також зазначає, що лист Басейного управління водних ресурсів річки Тиса від 28.12.2017 не був доданий позивачем до клопотання, а тому не оцінювався та не слугував підставою для прийняття оспорюваної відмови. Тому просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.02.2018 в частині задоволення позовних вимог та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у їх задоволенні, а в решті оскаржуване судове рішення залишити без змін.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Від ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника, що відповідно до ч.2 ст.313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає розгляду справи.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, а тому колегія суддів, відповідно до ч.4 ст. 229 КАС України, вважає за можливе провести розгляд справи без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що 29.09.2017 ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для надання у власність орієнтовною площею 0,5097 га для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, яка розташована за межами населеного пункту на території Бедевлянської сільської ради Тячівського району Закарпатської області.
Згідно листа відповідача № К-2159/0-4687/6-17 від 30.06.2017 позивачу було відмовлено у задоволенні клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з тих підстав, що бажане місце розташування об'єкта суперечить забезпеченню раціонального використання та охорони земель, оскільки частина зазначеної в клопотанні території розміщена поблизу каналу.
Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що у листі відділу у Тячівському районі ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області вказано, що відомості про надання земельної ділянки у власність, користування позивачу для ведення особистого селянського господарства у відділі відсутні, у відділі містобудування, архітектури та цивільного захисту Тячівської РДА наявний проект районного планування, розроблений у 1992 році. Відділ у Тячівському районі погоджує місце розташування земельної ділянки, площею 0,5097 га, на яку претендує позивач. У матеріалах справи наявна довідка виконавчого комітету Бедевлянської сільської ради, за змістом якої сільська рада не заперечує про надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки. Крім того, матеріалами справи підтверджено, що в органах місцевого самоврядування за місцезнаходженням земельної ділянки, яка є предметом спору, наявна інформація, що така не містить будь-яких обмежень з метою раціонального використання й охорони земель та відноситься до земель сільськогосподарського призначення.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 14 Конституції України та ст. 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.
Статтею 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до положень ст. 5 ЗК України, земельне законодавство базується на принципах поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва, забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом, забезпечення раціонального використання та охорони земель, забезпечення гарантій прав на землю та пріоритету вимог екологічної безпеки.
Відповідно до п. «б» ч.1 ст.81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Згідно п. ґ ч. 4 ст. 83 ЗК України, до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.
За правилами ч.1 ст.58 цього Кодексу, до земель водного фонду належать землі, зайняті : а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів.
Пунктом «а» частини третьої статті 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Частиною першою та другою статті 116 цього Кодексу встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Відповідно до п.«в» ч.3 ст.116 ЗК України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених вказаним Кодексом.
Пунктом «б» частини першої статті 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 га.
Згідно ч.4 ст.122 ЗК України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою вказаної статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Частинами шостою та сьомою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_2 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_2 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Зі змісту наведених норм слідує, що перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, листом №38/412-17-0.27 від 14.06.2017 відділ у Тячівському районі ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області вказав, що відомості про надання земельної ділянки у власність, користування гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства у відділі відсутні та те, що у відділі містобудування, архітектури та цивільного захисту Тячівської РДА наявний проект районного планування, розроблений у 1992 році. При цьому, за результатами розгляду наявних матеріалів, відділ у Тячівському районі ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області погодив місце розташування спірної земельної ділянки.
Крім цього, у матеріалах справи наявна довідка виконавчого комітету Бедевлянської сільської ради №950 від 29.05.2017, за змістом якої вбачається, що сільська рада не заперечує проти надання гр. ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0.5097 га, яка знаходиться за межами населеного пункту с. Бедевля, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства в с. Бедевля в урочищі «Говди».
Згідно відповіді Басейнового управління водних ресурсів річки Тиса №01-09/1549 від 28.12.2017, наданої на запит гр. ОСОБА_3 від 21.12.2017, про наявні водні об'єкти загальнодержавного або місцевого значення в урочищі «Говди» с. Бедевля, Тячівського району, останнього було проінформовано, що відповідно до інформації, наданої підвідомчим Тячівським міжрайонним управлінням водного господарства на території Бедевлянської сільської ради Тячівського району, зокрема, окремої частини території с. Бедевля в урочищі «Говди» знаходяться землі сільськогосподарського призначення, на яких відсутні водні об'єкти загальнодержавного або місцевого значення.
Отже, відповідачем не доведено тих обставин, що стали підставою для надання позивачу відмови у розробленні проектів землеустрою, зокрема, ані загрози здійснення перерозподілу земель без врахування потреби сільського господарства та розвитку території, ані невідповідності місця розташування земельної ділянки вимогам закону та техніко-економічному обґрунтуванню.
Таким чином, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що оспорюване рішення відповідача не ґрунтується на вимогах закону.
Згідно Рекомендації №R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Судом першої інстанції зроблено правильний висновок, з врахуванням вимог ч.2 ст.9 КАС України, про зобов'язання відповідача з метою захисту порушених ним прав позивача повторно розглянути клопотання останнього від 01.06.2017.
Згідно ч.1 ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, прийняте відповідно до норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому відсутні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.
Керуючись ст.ст. 229, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року по справі № 807/1506/17 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя ОСОБА_4
судді ОСОБА_5
ОСОБА_6
Повне судове рішення складено 11.06.2018.