м. Вінниця
13 червня 2018 р. Справа № 148/695/18
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Мультян М.Б.,
за участі секретаря судового засідання: Краєвської І.В.
позивача: ОСОБА_1
представників сторін:
позивача: ОСОБА_2
відповідача: ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку особливого позовного провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1 А, корпус 2/207)
до: Тульчинського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області (місцезнаходження: Вінницька область, м. Тульчин, вул. М. Леонтовича, 47)
про: визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернувся ОСОБА_1 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1 А, корпус 2/207) до Тульчинського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області (місцезнаходження: Вінницька область, м. Тульчин, вул. М. Леонтовича, 47) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що являється власником легкового автомобіля 2007 року випуску, ЗАЗ - DAEWOO TF 699Р, легковий комбі - В, реєстраційний номер АВ 0277АВ. Разом з тим, при зверненні до нотаріальної контори ОСОБА_1 повідомили, що на об'єкт рухомості накладено обтяження, тип обтяження: арешт рухомого майна. 13 квітня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Тульчинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області із заявою щодо припинення чинності арешту. Листом № 4190 від 18 квітня 2018 року Тульчинський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області повідомив, що в останнього на виконанні немає відкритих виконавчих проваджень про стягнення коштів з ОСОБА_1 на користь фізичних, юридичних осіб та держави.
04 червня 2018 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду на 07 червня 2018 року.
У судовому засіданні позивач та представник позивача просили адміністративний позов задовольнити повністю посилаючись на обставини викладені у позовній заяві. Окрім того, позивач зазначив, що сума штрафу в розмірі 510,00 грн. сплачена, що підтверджується квитанцією.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог у частині визнання протиправною бездіяльності відповідача, оскільки на виконання рішення суду та відповідно до заяви органів ДАІ відповідно до ст. 17, 19, 20, 25 Закону України "Про виконавче провадження" 03 жовтня 2013 року було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 40059609. 07 листопада 2013 року було накладено арешт на все рухоме майно ОСОБА_1, оскільки постанову ДАІ в добровільний строк не виконано. 27 грудня 2013 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження так як боржник працював в ТОВ "Рідний край" м. Дніпропетровськ. Матеріали виконавчого провадження було направлено до Кіровського відділу ДВС Дніпропетровського МУЮ. Арешт з майна боржника не був знятий, оскільки відповідно до ст. 38 Закону України "Про виконавче провадження" при направленні виконавчого документа за належністю до іншого органу ДВС чинність арешту майна не припиняється. Виконавче провадження № 40059609 було знищено в зв'язку закінченням строків його зберігання.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, заслухавши учасників процесу, оцінивши надані докази, які є у справі, суд дійшов висновку, що заявлений адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
ОСОБА_1 являється власником легкового автомобіля 2007 року випуску, ЗАЗ - DAEWOO TF 699Р, легковий комбі - В, реєстраційний номер АВ 0277АВ. При зверненні до нотаріальної контори ОСОБА_1 повідомили, що на об'єкт рухомості накладено обтяження, тип обтяження: арешт рухомого майна.
13 квітня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Тульчинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області із заявою щодо припинення чинності арешту.
Листом № 4190 від 18 квітня 2018 року Тульчинський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області повідомив, що в останнього на виконанні немає відкритих виконавчих проваджень про стягнення коштів з ОСОБА_1 на користь фізичних, юридичних осіб та держави. Виконавче провадження № 40059609 від 03 жовтня 2013 року про стягнення коштів в сумі 510,00 грн. з ОСОБА_1 на користь держави закінчено 27 грудня 2013 року відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження". У зв'язку із закінченням строків їх зберігання від 2017 року дане виконавче провадження знищено, правових підстав для зняття арешту з транспортного засобу немає.
Надаючи оцінку оскаржуваним постановам, суд враховує таке.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-ХІV (втратив чинність, але діяв на момент відкриття та завершення виконавчого провадження).
Статтею 1 Закону № 606-ХІV передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ст.2 вказаного Закону примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Таким чином, Відповідач у справі суб'єкт владних повноважень, на якого чинним законодавством України покладений обов'язок з примусового виконання рішень.
Частиною 1 ст.17 Закону передбачено, що примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
Згідно ч. 1 ст.11 цього ж Закону державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Пунктом 5 ч.3 вказаної статті Закону передбачено, що державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
При цьому ст.32 Закону передбачено, що заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням.
Відповідно до ч.1 ст.52 Закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Разом з тим, за приписами ч.5 ст.52 вказаного Закону у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.
Згідно з ч.1 ст. 57 цього ж Закону арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Водночас відповідно до ст. 55 Закону арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем, зокрема, шляхом: винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Державним виконавцем за постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження може бути накладений арешт у межах суми стягнення за виконавчими документами з урахуванням витрат, пов'язаних з проведенням виконавчих дій на виконання на все майно боржника або на окремо визначене майно боржника. У разі потреби постанова, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, надсилається державним виконавцем до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.
За приписами ст. 59 Закону особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту. У разі прийняття судом рішення про звільнення майна з-під арешту або сплати боржником повної суми боргу за виконавчим документом до реалізації арештованого майна боржника, майно звільняється з-під арешту за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про звільнення майна з-під арешту надсилається боржнику та бо органу (установи), якому була надіслана постанова про накладення арешту на майно боржника на виконання. Майно боржника може бути звільнено з-під арешту за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому підпорядкований державний виконавець, якщо під час розгляду відповідної скарги боржника виявлено порушення встановленого цим Законом порядку накладення арешту. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про звільнення майна боржника з-під арешту не пізніше наступного після її винесення дня надсилається сторонам та до відповідного органу (установи) для зняття арешту, а про відмову у звільненні майна боржника з-під арешту - боржнику. За наявності письмового висновку експерта щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або коли витрати, пов'язані із зверненням на нього стягнення, перевищать грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, майно боржника може бути звільнено з-під арешту за постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби.
Згідно із ч.ч.1-4 ст.60 Закону підставами зняття арешту з майна є:
- рішення суду про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту за відповідним позовом особи, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові;
- надходження до відповідного відділу державної виконавчої служби документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом;
- порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом;
- наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або в разі якщо витрати, пов'язані із зверненням на таке майно стягнення, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано.
При цьому, відповідно до ч. ч. 1-2 ст.50 Закону арешт, накладений на майно боржника знімається державним виконавцем у разі закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав у випадках, передбачених цим Законом.
Як випливає із матеріалів справи на адресу відповідача надійшла заява від органів ДАІ про відкриття виконавчого провадження на підставі постанови № 790790 від 22 серпня 2013 року про стягнення з ОСОБА_1 штрафу в сумі 510,00 грн. На виконання рішення суду та відповідно до заяви органів ДАІ відповідно до ст. 17, 19, 20, 25 Закону України "Про виконавче провадження" 03 жовтня 2013 року було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 40059609. 07 листопада 2013 року було накладено арешт на все рухоме майно ОСОБА_1, оскільки постанову ДАІ в добровільний строк не виконано.
Відтак, арешт з майна боржника не був знятий, оскільки позивачем не була сплачена сума штрафу.
Разом з тим, позивачем сплачено суму штрафу в розмірі 510,00 грн., що підтверджується квитанцією.
Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини, а також враховуючи те, що автомобіль який перебуває під арештом та забороною відчуження порушує права позивача, суд дійшов висновку про зобов'язання Тульчинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області зняти арешт, який накладений постановою про відкриття виконавчого провадження № 40059609 від 03 жовтня 2013 року на все рухоме майно ОСОБА_1.
Відповідно до положень ст. 41 Конституції України та ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини 1950 року держава Україна гарантує громадянам непорушність їхньої приватної власності.
Основною метою ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції є запобігання свавільному захопленню власності, конфіскації, експропріації та іншим порушенням принципу безперешкодного користування своїм майном, до яких часто вдаються або схильні вдаватися на практиці уряди держав.
Названа стаття проголошує: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Попередні положення, однак, ніяким чином не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які, на її думку, необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів".
Суд у своїх рішеннях нагадує, що незважаючи на те, що держави мають широкі рамки розсуду при визначенні умов і порядку, за яких приватна особа може бути позбавлена своєї власності, позбавлення останньої, навіть, якщо воно переслідує законну мету в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст.1 Протоколу № 1, якщо не була дотримана розумна пропорційність між втручанням у права фізичної чи юридичної особи й інтересами суспільства. Також буде мати місце порушення ст.1 Протоколу №1 й у випадку, коли наявний істотний дисбаланс між тягарем, що довелося понести приватній особі, і переслідуваними цілями інтересів суспільства.
Відповідно до положень ч.1, ч.2 ст. 245 КАС України, суд має право ухвалити будь-яке інше рішення, яке необхідне для поновлення прав особи, яка звернулась за судовим захистом.
Разом з тим, суд зазначає, що згідно положень ч.1 ст. 242 КАС України, не підлягає задоволенню позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності Тульчинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, оскільки матеріали виконавчого провадження було направлено за належністю до Кіровського відділу ДВС Дніпропетровського МУЮ.
Згідно з ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ч.1,3 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частинами 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Судові витрати розподілити за правилами ст.139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Зобов'язати Тульчинський районний відділ Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області зняти арешт, який накладений постановою про відкриття виконавчого провадження № 40059609 від 03 жовтня 2013 року на все рухоме майно ОСОБА_1.
У решті позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 352 (триста п'ятдесят дві) гривні 40 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Тульчинського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
ОСОБА_1 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1 А, корпус 2/207, ідентифікаційний номер НОМЕР_1);
Тульчинський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області (місцезнаходження: Вінницька область, м. Тульчин, вул. М. Леонтовича, 47, код ЄДРПОУ 34826838).
Копію рішення у повному обсязі сторони можуть одержати: 13.06.2018
Суддя Мультян Марина Бондівна