Справа № 826/13529/17 Суддя (судді) першої інстанції: Скочок Т.О.
06 червня 2018 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - доповідача Глущенко Я.Б.,
суддів Пилипенко О.Є., Шелест С.Б.,
секретаря Андрієнко Н.А.,
за участю:
представника позивача: ОСОБА_2,
представника відповідача та третьої особи ДСУ в Київській області: Мягкова О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області, треті особи: Державна судова адміністрація України в Київській області, Головне управління Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 лютого 2018 року, -
ОСОБА_4 звернулася у суд із позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації в Київській області, у якому просила визнати протиправною бездіяльність щодо нездійснення нарахування їй суддівської винагороди, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік»; зобов'язати відповідача перерахувати та виплачувати їй суддівську винагороду з розрахунку посадового окладу 32 000,00 грн., з 01.01.2017 року.
В обгрунтування позовних вимог посилається на те, що їй виплачувалася суддівська винагорода з розрахунку посадового окладу у розмірі 16000 грн., хоча Законом «Про Державний бюджет України на 2017 рік» передбачений розмір мінімальної заробітної плати 32000 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 лютого 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Судове рішення умотивовано тим, що оскільки Законом «Про державний бюджет України на 2017 рік» видатки на оплату суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, виходячи з посадового окладу 32 000,00 грн., не передбачені, відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати позивачу поза межами видатків державного бюджету. Також, місцевий суд дійшов до висновку, що розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат у 2017 році у порівнянні із груднем 2016 року не зменшився, отже, втручання у розмір суддівської винагороди як гарантію незалежності суддів не відбулося.
Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та прийняти нове про задоволення позову.
В обгрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що посадовий оклад судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання має становити 10 мінімальних заробітних плат, тобто 32000 грн. Позивач зазначає, що Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774 не внесено зміни до Закону « Про судоустрій і статус суддів» №1402 чи Закону «Про судоустрій і статус суддів» №2453 в частині регулювання розміру суддівської винагороди суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, а тому, зважаючи на приписи ч. 1 ст. 135 Закону «Про судоустрій і статус суддів» №1402, відсутні законодавчі підстави враховувати п. 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774 при нарахуванні суддівської винагороди.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач Указом Президента від 25.07.2006 №640/2006 призначена на посаду судді Києво-Святошинського районного суду Київської області. Постановою Верховної Ради від 22.09.2011 №3780-VI останню обрано на посаду судді Києво-Святошинського районного суду Київської області безстроково.
У відповідності до наказів Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07.08.2006 №103 та від 14.10.2011 №144-К ОСОБА_4 визнана такою, що приступила до виконання обов'язків судді Києво-Святошинського районного суду Київської області.
Згідно з наявними у матеріалах справи копіями розрахункових листів, починаючи з 01.01.2017 посадовий оклад позивача, як судді Києво-Святошинського районного суду Київської області, становить 16 000,00 грн.
Уважаючи дії відповідача щодо нарахування суддівської винагороди у такому розмірі протиправними, позивач звернулася у суд із даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно частини першої статті 135 Закону «Про судоустрій та статус суддів» № 1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
У відповідності до пункту 22 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону «Про судоустрій та статус суддів» № 1402-VIII право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Згідно пункту 23 зазначеного Розділу до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій та статус суддів» № 2453-VI (далі - Закон № 2453-VI).
Частиною третьою статті 133 Закону № 2453-VI посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
Пунктом 3 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №№ 1774-VІІІ) установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
До внесення змін до законів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 16000 гривень.
У Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції (конституційності) пункту 4 розділу VII "Прикінцеві положення" Закону "Про Державний бюджет України на 2011 рік" Конституційний Суд зазначив, що &?і; «передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції є найважливішою функцією держави»&?к;.
Відповідно до частин першої та другої статті 23 Бюджетного кодексу, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про державний бюджет. Бюджетні призначення встановлюються законом про державний бюджет (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Таким чином, ураховуючи, що Законом «Про Державний бюджет України на 2017 рік» № 1801-VІІІ видатки на оплату суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, виходячи з посадового окладу 32 000 грн. не передбачені, судова колегія дійшла до висновку, що правові підстави для перерахунку та виплати позивачу з січня 2017 року суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету відсутні.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі №825/933/17, від 20 квітня 2018 року у справі №820/2006/17.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
До того ж, судова колегія ураховує правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в ухвалі від 03.06.2014 року у справі «Великода проти України», де зазначено, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
У зазначеному рішенні Європейський суд став на бік держави України та, між іншим, наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 34, 243, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 лютого 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя - доповідачЯ.Б. Глущенко
суддя О.Є. Пилипенко
суддяС.Б. Шелест
(Повний текст постанови складений 11 червня 2018 року.)