ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
31.05.2018Справа № 910/3782/18
Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Чаплигіної А.А., розглянувши матеріали господарської справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТНТ УКРАЇНА"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Андей Енерджі"
про стягнення 32 856, 08 грн.
Представники:
від позивача: Кузьмович С.Б.;
від відповідача: не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю "ТНТ УКРАЇНА" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Андей Енерджі" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 32 856, 08 грн., з яких: 24 766, 20 грн. - основного боргу, 1 013, 32 грн. - 3 % річних та 7 076, 56 грн. - інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 2016/К2/293від 27.09.2016.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.04.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, судове засідання призначено на 03.05.2018.
У судому засіданні 03.05.2018 суд на місці ухвалив відкласти розгляд справи на 31.05.2018.
31.05.2018 через відділ автоматизованого документообігу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "ТНТ УКРАЇНА" надійшли письмові пояснення, в яких позивач зазначає, що оплату за надані послуги згідно акту № 10014639 від 24.10.2016 року на суму 766, 20 грн. відповідачем не було проведено, проте акт направлявся через програму документообігу М.Е.Dос., у зв'язку з вірусною атакою 26.06.2017 усі акти, які були направлені раніше втрачені, в результаті чого даний факт унеможливлює пред'явлення доказів направлення акту № 10014639 від 24.10.2016 року відповідачу.
У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив.
Суд відзначає, що відповідач повідомлявся ухвалами суду про дату, час та місце розгляду даної судової справи, проте відзиву на позовну заяву відповідачем не подано, у судове засідання представників не направлено.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (стаття 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»).
В силу положень ст. 10 зазначеного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду від 02.04.2018 та від 03.05.2018 було направлені судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04108, м. Київ, проспект Правди, буд. 17 А, квартира 27, проте, до суду повернувся конверт з ухвалою суду від 02.04.2018 з відміткою: «за закінченням встановленого строку зберігання», поштове повідомлення про вручення або конверт з ухвалою суду від 03.05.2018 до суду не повернулися.
Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до ч. 2 ст.2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Частинами 1, 2 ст.3 Закону України «Про доступ до судових рішень» визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливость ознайомитись, з ухвалами суду від 02.04.2018 та від 03.05.2018 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що представник відповідача був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.
Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
У судовому засіданні 31.05.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва
27.09.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТНТ УКРАЇНА" (далі - ТNТ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Андей Енерджі" (далі - замовник) укладено договір № 2016/К2/293, умовами якого передбачено, що за цим договором експрес-перевезення вантажу ТNТ зобов'язується доставити ввірений ТNТ замовником вантаж до пункту призначення, за адресою, що зазначена в транспортній накладній ТNТ, і відповідно до генеральних умов перевезення і надання інших послуг ТNТ (додаток № 1), а замовник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену оплату відповідно до встановлених тарифів (додаток № 2).
Відповідно до п. 3.1. договору, ТNТ зобов'язується, зокрема виконати або організувати експрес-перевезення, або надати спеціальні послуги, відповідно до законодавства України, генеральних умов перевезення і надання інших послуг ТNТ і положень цього договору.
В свою чергу, замовник зобов'язується, зокрема оплачувати послуги ТNТ відповідно до умов статті 4 цього договору (п. 3.3.5. договору).
Згідно п. 4.1. договору, оплата здійснюється шляхом безготівкових розрахунків згідно з виставленими рахунками, відповідно до платіжних реквізитів, вказаних в розділі 10 цього договору. Замовник може здійснити оплату послуг ТNТ без виставлення рахунку ТNТ з посиланням в платіжних документах на цей договір або акт виконаних робіт.
Рахунки, рахунки-фактури та акти виконаних робіт виставляються щотижня. За основу береться вага, що була отримана в результаті перевірки фізичної і об'ємної ваги вантажу, який округлюється до найближчого значення в бік збільшення за тарифною шкалою (п. 4.2. договору).
Пунктом 4.3. договору передбачено, що рахунки, рахунки-фактури та акти виконаних робіт доставляються за поштовою адресою, передаються під підпис представнику замовника.
За умовами п.п. 4.4. та 4.5. договору, послуги вважаються повністю прийнятими замовником без заперечень у разі неотримання ТNТ протягом 30 календарних днів з дати направлення замовнику акту надання послуг, акту заперечень по ньому або підписаного примірника такого акта виконаних робіт. Оплата здійснюється в гривнях протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати виставлення рахунку.
Договір набуває чинності з дати підписання обома сторонами і діє до моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 7.1. договору).
Додатком № 1 до договору сторони погодили генеральні умови перевезення і надання інших послуг ТNТ Ехрress.
Додатком № 2 до договору сторони погодили тарифи на міжнародну доставку.
Як зазначає позивач, Товариством з обмеженою відповідальністю "ТНТ УКРАЇНА" були надані відповідачу послуги з організації експрес-перевезень вантажу згідно умов договору за напрямами м. Б'яльсько-Б'яла, Польша - м. Київ, Україна; м. Румсіске, Литва - м. Київ, Україна, м. Київ, Україна - м. Варшава, Польша, на підтвердження чого надає акти про прийняття виконаних робіт (надання послуг) № 10014975 від 31.10.2016 на суму 20 418, 99 грн., № 10014751 від 24.10.2016 на суму 6 207, 49 грн. та № 10014639 від 24.10.2016 на суму 766, 20 грн.
Проте, відповідач свої зобов'язання з оплати наданих послуг виконав частково у розмірі 2 626, 48 грн., що підтверджується банківською випискою, у зв'язку з чим за Товариством з обмеженою відповідальністю "Андей Енерджі" утворилась заборгованість у розмірі 24 766, 20 грн. за актами про прийняття виконаних робіт (надання послуг) № 10014975 від 31.10.2016, № 10014751 від 24.10.2016 та № 10014639 від 24.10.2016, які не підписані відповідачем.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання за договором № 2016/К2/293 від 27.09.2016 щодо оплати наданих послуг, зокрема погашення заборгованості у розмірі 24 766, 20 грн.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 1 013, 32 грн. - 3 % річних за періоди з 08.11.2016 по 26.03.2018, з 15.11.2016 по 26.03.2018 та 7 076, 56 грн. - інфляційних втрат за періоди з 08.11.2016 по 26.03.2018, з 15.11.2016 по 26.03.2018.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 2016/К2/293 від 27.09.2016, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є змішаним договором з елементами договору про надання послуг та договору транспортного експедирування.
Так, згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно ст. 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 929 Цивільного кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
У відповідності до ч. 1 ст. 930 Цивільного кодексу України договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.
За приписами ст. 931 Цивільного кодексу України, розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.
Згідно ст. 932 Цивільного кодексу України, експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (ч. 2 ст. 193 Цивільного кодексу України).
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Так, позивачем згідно умов договору були надані відповідачу послуги з організації експрес-перевезень вантажу згідно умов договору за напрямами м. Б'яльсько-Б'яла, Польша - м. Київ, Україна; м. Румсіске, Литва - м. Київ, Україна, м. Київ, Україна - м. Варшава, Польша, що підтверджується експрес накладними з відмітками Київської митниці ДФС.
Згідно п. 4.1. договору, оплата здійснюється шляхом безготівкових розрахунків згідно з виставленими рахунками, відповідно до платіжних реквізитів, вказаних в розділі 10 цього договору. Замовник може здійснити оплату послуг ТNТ без виставлення рахунку ТNТ з посиланням в платіжних документах на цей договір або акт виконаних робіт.
Рахунки, рахунки-фактури та акти виконаних робіт виставляються щотижня. За основу береться вага, що була отримана в результаті перевірки фізичної і об'ємної ваги вантажу, який округлюється до найближчого значення в бік збільшення за тарифною шкалою (п. 4.2. договору).
Пунктом 4.3. договору передбачено, що рахунки, рахунки-фактури та акти виконаних робіт доставляються за поштовою адресою, передаються під підпис представнику замовника.
За умовами п.п. 4.4. та 4.5. договору, послуги вважаються повністю прийнятими замовником без заперечень у разі неотримання ТNТ протягом 30 календарних днів з дати направлення замовнику акту надання послуг, акту заперечень по ньому або підписаного примірника такого акта виконаних робіт. Оплата здійснюється в гривнях протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати виставлення рахунку.
Суд відзначає, що у матеріалах справи наявні акти про прийняття виконаних робіт (надання послуг) № 10014975 від 31.10.2016 на суму 20 418, 99 грн., № 10014751 від 24.10.2016 на суму 6 207, 49 грн. та № 10014639 від 24.10.2016 на суму 766, 20 грн., які не підписані відповідачем.
Так, акт про прийняття виконаних робіт (надання послуг) № 10014975 від 31.10.2016 на суму 20 418, 99 грн., містить посилання на рахунок № 317812736 згідно експрес накладною, зі встановленням строку оплати до 14.11.2016; акт про прийняття виконаних робіт (надання послуг) № 10014751 від 24.10.2016 на суму 6 207, 49 грн., містить посилання на рахунок № 221639121 згідно експрес накладною, зі встановленням строку оплати до 07.11.2016 та акт про прийняття виконаних робіт (надання послуг) містить посилання на рахунок № 318277385, згідно експрес накладною, зі встановленням строку оплати до 07.11.2016.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи акт про прийняття виконаних робіт (надання послуг) № 10014975 від 31.10.2016 (рахунок № 317812736) на суму 20 418, 99 грн. оплачений відповідачем частково у розмірі 1 418, 99 грн., борг складає 19 000, 00 грн. та акт про прийняття виконаних робіт (надання послуг) № 10014751 від 24.10.2016 (рахунок № 221639121) на суму 6 207, 49 грн., оплачений відповідачем частково у розмірі 1 207, 49 грн., борг складає 5 000, 00 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи банківською випискою в посиланням на відповідні рахунки, у зв'язку з чим суд приходить до висновку до відповідні акти наявні у відповідача.
Проте, у матеріалах справи відсутні докази направлення (надсилання/вручення) на адресу відповідача акту про прийняття виконаних робіт (надання послуг) № 10014639 від 24.10.2016 на суму 766, 20 грн., як і відсутні докази наявності відповідно акту у відповідача, у зв'язку з чим суд не може дійти до беззаперечного висновку про надання відповідачу послуг на загальну суму 766, 20 грн. відповідно до акту № 10014639 від 24.10.2016, як підставу для стягнення заборгованості у розмірі 766, 20 грн.
При цьому, твердження позивача про те, що акт № 10014639 від 24.10.2016 року на суму 766, 20 грн. направлявся відповідачу через програму документообігу М.Е.Dос. та у зв'язку з вірусною атакою 26.06.2017 усі акти, які були направлені раніше втрачені, в результаті чого даний факт унеможливлює пред'явлення доказів направлення акту № 10014639 від 24.10.2016 року відповідачу, не приймаються судом до уваги.
Тож, враховуючи наведе вище, суд приходить до висновку про обгрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача 19 000, 00 грн. за актом про прийняття виконаних робіт (надання послуг) № 10014975 від 31.10.2016 (рахунок № 317812736) та 5 000, 00 грн. за актом про прийняття виконаних робіт (надання послуг) № 10014751 від 24.10.2016 (рахунок № 221639121).
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Таким чином, враховуючи строки оплати, встановлені у актах про прийняття виконаних робіт (надання послуг) № 10014975 від 31.10.2016 (рахунок № 317812736) та № 10014751 від 24.10.2016 (рахунок № 221639121), прострочення виконання грошового зобов'язання за актом№ 10014975 від 31.10.2016 відбулося починаючи з 15.11.2016 та починаючи з 08.11.2016 відбулося прострочення виконання грошового зобов'язання за актом № 10014751 від 24.10.2016.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідач не надав суду жодних доказів належного виконання свого зобов'язання щодо оплати наданих послуг та не спростував заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору № 2016/К2/293 від 27.09.2016 та положення ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості підлягають задоволенню частково у розмірі 24 000, 00 грн.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 1 013, 32 грн. - 3 % річних за періоди з 08.11.2016 по 26.03.2018, з 15.11.2016 по 26.03.2018 та 7 076, 56 грн. - інфляційних втрат за періоди з 08.11.2016 по 26.03.2018, з 15.11.2016 по 26.03.2018.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року).
Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Судом перевірено правильність наданих позивачем розрахунків 3% річних та інфляційних втрат і встановлено, що позивачем допущено помилку у визначені розмірі нарахування 3 % річних та інфляційних втрат.
За розрахунком суду, обґрунтованою є сума 3 % річних у розмірі 981, 70 грн. (розрахунок здійснений у правовому порталі України Ліга Закон), яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 08.11.2016 по 26.03.2018 нараховані на суму боргу 5 000, 00 грн., з 15.11.2016 по 26.03.2018 нараховані на суму боргу 19 000, 00 грн. та сума інфляційних втрат у розмірі 5 013, 46 грн. за період з 08.11.2016 по 26.03.2018 нараховані на суму боргу 5 000, 00 грн., з 15.11.2016 по 26.03.2018 нараховані на суму боргу 19 000, 00 грн., а тому вимога в цій частині також підлягає частковому задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТНТ УКРАЇНА" задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Андей Енерджі" (04108, м. Київ, проспект Правди, буд. 17А, квартира 27, ідентифікаційний код - 35133775) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТНТ УКРАЇНА" (08324, Київська обл., с. Гора, вул. Центральна, 21 ж, ідентифікаційний код - 39500321) 24 000 (двадцять чотири тисячі) грн. 00 коп. - заборгованості, 5 013 (п'ять тисяч тринадцять) грн. 46 коп. - інфляційних втрат, 981 (дев'ятсот вісімдесят одну) грн. 70 коп. - 3 % річних та 1 340 (одну тисячу триста сорок) грн. 44 коп. - судового збору.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повний текст рішення складено: 05.06.2018.
Суддя Щербаков С.О.