Справа № 127/24501/17
Провадження № 22-ц/772/1199/2018
Категорія: 48
Головуючий у суді 1-ї інстанції Романюк Л. Ф.
Доповідач:Медвецький С. К.
11 червня 2018 рокуСправа № 127/24501/17м. Вінниця
Апеляційний суд Вінницької області у складі колегії суддів:
головуючого - Медвецького С.К. (суддя-доповідач),
суддів: Копаничук С.Г., Оніщука В.В.,
за участі секретаря судового засідання Агєєвої Г.В.,
учасники справи:
позивач: ОСОБА_3,
відповідач: Виконавчий комітет Вінницької міської ради,
відповідач: ОСОБА_5,
третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору:
Служба у справах дітей Вінницької міської ради,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі засідань № 2 апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 5 квітня 2018 року, ухваленого у складі судді Романюк Л.Ф. о 17:18 год. у приміщенні Вінницького міського суду,
встановив:
У листопаді 2017 року ОСОБА_3 звернулася в суд із позовом до Виконавчого комітету Вінницької міської ради, ОСОБА_5 про визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради № 1259 від 25 травня 2017 року та визначення місця проживання дитини.
Позовні вимоги мотивовані тим, що з 23 листопада 2009 року до 21 жовтня 2011 року сторони перебували у шлюбі, у якому мають сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Через зловживання відповідачем спиртними напоями та знущаннями над нею, у червня 2011 року вона разом із сином переїхали проживати у місто Вінницю до своєї матері.
Її малолітній син навчається в першому класі загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 26 у місті Вінниці, але вчителі рекомендують перевести дитину на індивідуальну форму навчання. Він має бути постійно під наглядом психолога, психіатра. Відповідач в селі не зможе забезпечити дитині вказаний медичний нагляд, відповідне лікування та індивідуальне навчання.
Рішенням Виконавчого комітету Вінницької міської ради № 1259 від 25 травня 2017 року визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, з батьком ОСОБА_5
На її переконання, рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради є незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки прийняте всупереч вимогам діючого законодавства та не узгоджується з інтересами малолітньої дитини.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_3 просила визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради № 1259 від 25 травня 2017 року про встановлення місця проживання малолітнього ОСОБА_6 з батьком ОСОБА_5; визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір'ю ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 5 квітня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що проживання малолітнього ОСОБА_6 разом з батьком, буде відповідати інтересам дитини. При цьому суд врахував висновки Виконавчого комітету Вінницької міської ради про доцільність місця проживання дитини з батьком ОСОБА_5, представники якого безпосередньо вивчали обставини проживання і виховання дитини в даній сім'ї, з'ясовували матеріальну-побутову забезпеченість дитини та поведінку батьків дитини.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд під час розгляду справи проігнорував пояснення малолітнього ОСОБА_6, який висловив бажання проживати з матір'ю, не врахував ставлення батька до сина, не навів мотивів правомірності оскаржуваного рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради.
Виконавчий комітет Вінницької міської ради надав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_3, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
ОСОБА_5 надав відзив на апеляційну скаргу поза строками встановлених судом для надання відзиву.
Пунктом 8 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України визначено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких міркувань.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 5 квітня 2018 року зазначеним вимогам закону відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що з 23 листопада 2009 року до 21 жовтня 2011 року сторони перебували у шлюбі, у якому мають сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.7-9).
4 квітня 2017 року до Служби у справах дітей Вінницької міської ради звернувся ОСОБА_5 із заявою про визначення місця проживання дитини ОСОБА_6 з батьком.
Відповідно до ч. 1 статті 161 Сімейного кодексу України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Згідно із п. 72 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року N 866, для розв'язання спору, що виник між батьками, щодо визначення місця проживання дитини, один з батьків подає службі у справах дітей за місцем проживання дитини заяву, копію паспорта, довідку з місця реєстрації (проживання), копію свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу (у разі наявності), копію свідоцтва про народження дитини, довідку з місця навчання, виховання дитини, довідку про сплату аліментів (у разі наявності).
Під час розв'язання спорів між батьками щодо визначення місця проживання дитини служба у справах дітей має захищати інтереси дитини з урахуванням рівних прав та обов'язків матері та батька щодо дитини.
Після обстеження житлово-побутових умов, проведення бесіди з батьками та дитиною служба у справах дітей складає висновок про визначення місця проживання дитини і подає його органу опіки та піклування для прийняття відповідного рішення.
16 травня 2017 року було проведено засідання комісії з питань захисту прав дитини при Виконавчому комітеті Вінницької міської ради, під час якого були заслухані батько, матір та малолітній ОСОБА_6, а також досліджені обставини передбачені п. 72 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини.
У витязі з протоколу № 11 засідання комісії з питань захисту прав дитини при Виконавчому комітеті Вінницької міської ради від 16 травня 2017 року зазначено, що відповідно до висновку медико - педагогічної комісії дитина ОСОБА_6 є педагогічно запущеною дитиною і може навчатися у масовій загальноосвітній школі, дитині потрібне лише належне батьківське виховання. Члени комісії зазначили, що проблеми з вихованням у матері ОСОБА_3 були зі старшою донькою, з вихованням якої вона не могла впоратися, і як результат - дівчинка двічі комісією направлялася до Жмеринського центру соціально - педагогічної реабілітації дітей. Присутні члени комісії наголосили на тому, що у ОСОБА_3 низький виховний потенціал, дитина ОСОБА_6 потребує особливої уваги та виховання, яку мати не в змозі забезпечити. Дитина ОСОБА_6 на засіданні комісії повідомив, що не бажає проживати з батьком (а.с.83).
Як слідує із протоколу засідання комісії з питань захисту прав дитини при Виконавчому комітеті Вінницької міської ради від 16 травня 2017 року, комісія постановила підготувати проект рішення про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_6 з батьком ОСОБА_5 та винести його на затвердження органу опіки та піклування.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 56 ЦК України органами опіки та піклування є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад.
22 травня 2017 року Служба у справах дітей виконавчого комітету Вінницької міської ради надала висновок про доцільність визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_6 з батьком. Висновок служби у справах дітей складений з урахуванням пояснень сторін, актів обстеження житлово-побутових умов як батька так і матері.
Рішенням Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 25 травня 2017 року № 1259 визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_6 з батьком ОСОБА_5
Відповідно до частини другої статті 79 ЦК України рішення органу опіки та піклування може бути оскаржено до відповідного органу, якому підпорядкований орган опіки та піклування, або до суду.
Оскаржуючи рішення органу опіки та піклування ОСОБА_3 вказує на те, що під час ухвалення цього рішення не враховано думку малолітньої дитини, яка висловила бажання проживати з матір'ю.
Однак, такі доводи позивача є неприйнятними з огляду на таке.
Відповідно до частин першої, другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.
Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У статті 9 цієї Конвенції зазначено, що «якнайкращі інтереси дитини» мають відігравати визначальну роль при вирішенні питань щодо місця її проживання з одним із батьків.
Держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
3 цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства (стаття 12 Конвенції).
Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей, ратифікованої Законом України від 3 серпня 2006 року «Про ратифікацію Європейської конвенції про здійснення прав дітей» та яка також є частиною національного законодавства України, під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.
Отже, закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.
Разом з тим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати та захищати права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією.
А тому, покладаючи в основу судового рішення згоду дитини на проживання з одним із батьків, суд повинен проаналізувати, чи не порушує така згода положень Конвенції, та навести у судовому рішенні мотиви, з яких він дійшов висновку про необхідність узяти за основу саме думку дитини та надати їй перевагу по відношенню до інших доказів (правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду України від 12 липня 2017 року № 6-564цс17 та в постанові Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від 3 травня 2018 року по справі № 607/1091/16-ц).
При розгляді цієї справи, суд першої інстанції вірно встановив, що бажання дитини проживати з матір'ю не відповідає інтересам дитини та не захищає її права, що підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до ст. 19 Сімейного Кодексу України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування.
За змістом пункту 72 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866, для розв'язання спору, що виник між батьками, щодо визначення місця проживання дитини, один з батьків подає службі у справах дітей за місцем проживання дитини заяву, копію паспорта, довідку з місця реєстрації (проживання), копію свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу (у разі наявності), копію свідоцтва про народження дитини, довідку з місця навчання, виховання дитини, довідку про сплату аліментів (у разі наявності). Під час розв'язання спорів між батьками щодо визначення місця проживання дитини служба у справах дітей має захищати інтереси дитини з урахуванням рівних прав та обов'язків матері та батька щодо дитини. Працівник служби у справах дітей за місцем проживання дитини проводить бесіду з батьками та відвідує їх за місцем проживання, про що складає акт за формою згідно з додатком 9. У разі коли батьки дитини проживають у межах різних адміністративно-територіальних одиниць, той із батьків, який подав заяву про визначення місця проживання дитини з ним, звертається до служби у справах дітей за місцем свого проживання для здійснення обстеження його житлово-побутових умов та складення акта обстеження умов проживання згідно з додатком 9. Зазначений акт передається заявником до служби у справах дітей за місцем проживання дитини, працівник якої проводить з ним бесіду. Під час вирішення питання щодо визначення місця проживання дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, стан здоров'я дитини та інші обставини, що мають істотне значення. Місце проживання дитини не може бути визначене з тим із батьків, який не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або вживає наркотичні засоби, своєю поведінкою може зашкодити здоров'ю та розвитку дитини. Якщо встановлено, що жоден з батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, служба у справах дітей подає клопотання голові районної, районної у м. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті ради про позбавлення таких батьків батьківських прав або відібрання дитини без позбавлення батьківських прав. Після обстеження житлово-побутових умов, проведення бесіди з батьками та дитиною служба у справах дітей складає висновок про визначення місця проживання дитини і подає його органу опіки та піклування для прийняття відповідного рішення.
Приймаючи рішення про визначення місця проживання дитини з батьком Виконавчий комітет Вінницької міської ради врахував таке:
- дитина ОСОБА_6 потребує особливої уваги та виховання, яку мати ОСОБА_3 не в змозі забезпечити;
- відповідно до характеристик КЗ «ЗШ І-ІІІ ступенів №26 Вінницької міської ради» від 20 листопада 2017 року № 517 та № 527 дитина ОСОБА_6 здібний, фізично дуже сильний, але некерований, несоціалізований; мати дитини ОСОБА_3 авторитетом і повагою сина не користується, вплинути на нього не може, лише інколи, вона любить його, але їй бракує вміння виховувати і впливати на дитину; ОСОБА_3 важко забезпечити повноцінний розвиток дитини через несприятливе родинне оточення; адміністрація школи вважає за доцільне змінити умови виховання дитини;
- дитині ОСОБА_6 за місцем проживання матір'ю ОСОБА_3 не створені належні умови проживання і виховання, що підтверджується актами обстеження, які складені працівниками Вінницького міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, а також комісією КЗ «ЗШ І-ІІІ ступенів № 26 Вінницької міської ради» від 05 вересня 2017 року;
- за місцем проживання дитині ОСОБА_6 не створено безпечних умов проживання, що підтверджується інформацією Вінницького відділу поліції ГУНП України у Вінницькій області від 2 листопада 2017 року № С-165ар/200/02/17 про 22 виклики працівників поліції з приводу сімейних сварок;
- у сім'ї виховується старша дитина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, яка через неналежне виконання матір'ю ОСОБА_3 батьківських обов'язків по її вихованню двічі направлялась до КЗ «Жмеринський обласний центр соціально-психологічної реабілітації дітей» та перебувала на обліку у службі у справах дітей, як така, що опинилася у складних життєвих обставинах;
- неможливість матір'ю дитини ОСОБА_3 створити для дитини ОСОБА_6 комфортного психологічного клімату для його росту і розвитку, що насамперед залежить від оточення.
Ці обставини, що встановлені судом першої інстанції та підтвердженні матеріалами справи ОСОБА_3 не спростувала.
Поряд з цим, згідно з характеристикою № 13 від 8 червня 2017 року Вартиковецької сільської ради Кельменецького району Чернівецької області, ОСОБА_5 являється постійним жителем села Слобідка Кельменецького району Чернівецької області, характеризується позитивно, зауважень зі сторони виконкому немає (а.с.115).
У акті обстеження умов проживання ОСОБА_5 складеного службою у справах дітей Кельменецької РДА від 14 липня 2017 року вказано, що до складу його сім'ї входять: цивільна дружина ОСОБА_8, 1968 року народження. Умови проживання задовільні. Житло розміщене на першому поверсі, складається з 2 кімнат: зал та дитяча. В окремому приміщенні обладнана кухня і спальня. Житловий будинок відремонтований, газифікований, є зручності. ОСОБА_5 та ОСОБА_8 бажають, щоб ОСОБА_6 (а.с.116).
14 листопада 2017 року поліклінічним відділенням Кельменецької ЦРЛ видано довідку № 444 відповідно до якої, ОСОБА_5 на диспансерному обліку у лікаря психіатра не перебуває (а.с.117).
14 листопада 2017 року поліклінічним відділенням Кельменецької ЦРЛ видано довідку № 886 відповідно до якої, ОСОБА_5 на диспансерному обліку у лікаря нарколога не перебуває (а.с.117).
12 червня 2017 року загальною амбулаторією загальної практики та сімейної медицини надано довідку ОСОБА_5, згідно якої останній пройшов медичний огляд, де на момент огляду був соматично здоровий. Перебуває на «Д» обліку з 2016 року з приводу гіпертонічної хвороби 1 ст. СНІ ФК ІІ (а.с.118).
12 грудня 2017 року Чернівецький обласний центр СНІДу надав довідку № 46360 про те, що за результатами обстеження ОСОБА_5 ніяких антитіл та антигену р24 не виявлено (а.с.119).
12 грудня 2017 року КУ Кельменецька ЦРЛ видала висновок про стан здоров'я ОСОБА_5, згідно якого обстежившись у всіх лікарів, здавши всі аналізи, лікарі зробили висновок, що у ОСОБА_5 відсутні перешкоди щодо виконання батьківських обов'язків відносно дитини (а.с.120).
7 листопада 2017 року виконавчий комітет Вартиковецької сільської ради надав характеристику № 43 на жительку села Слобідка ОСОБА_8, 1968 року народження, згідно з якою остання проживає без реєстрації в с. Слобідка Кельменецького району Чернівецької області. За характером спокійна, ввічлива, врівноважена, привітна, роботяща, ставиться з повагою до старшого покоління. Народила та виховала трьох дітей, має трьох онуків. Ставлення до дітей позитивне. Зауважень з боку сільської ради не має (а.с.123).
Відповідно до ч. 5 ст. 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей та документів, які стосуються справи.
У висновку № 01-00-011-6919 від 14 лютого 2018 року Виконавчого комітету Вінницької міської ради, вказано, що при прийнятті рішення орган опіки та піклування врахував принцип рівності прав і обов'язків батьків, віддаючи перевагу тому з них, хто може створити найбільш сприятливі умови для виховання дитини та те, що найкращі інтереси дитини, залежно від їх характеру та серйозності, мають перевищувати інтереси батьків. Орган піклування Вінницької міської ради вважає: недоцільним скасування рішення органу опіки та піклування Вінницької міської ради від 25 травня 2017 року № 1259 щодо визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_6 з батьком ОСОБА_5: недоцільним визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_6 з матір'ю ОСОБА_3 (а.с.235-239).
Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Згідно з частинами першою, другою статті 161 цього Кодексу, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно зі статтями 8, 11, 15 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
При визначенні місця проживання дитини у разі окремого проживання батьків застосовується принцип забезпечення якнайкращих інтересів дитини.
Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (Мамчур проти України, № 10383/09, ЄСПЛ від 16 липня 2015 року).
Згідно із частиною четвертою статті 29 ЦК України місце проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
За змістом статей 150, 155 СК України, здійснюючи свої права та виконуючи обов'язки, батьки повинні передусім дбати про інтереси дитини, усупереч яким не можуть здійснюватися батьківські права.
Отже, найкращі інтереси дитини повинні мати першочергове значення. При цьому найкращі інтереси дитини можуть залежно від їх характеру та серйозності перевищувати інтереси батьків (правовий висновок Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року в справі № 6-1945цс17).
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановив, що позивачу ОСОБА_3 бракує вміння виховувати і впливати на дитину, їй важко забезпечити повноцінний розвиток дитини через несприятливе родинне оточення та незадовільні умови проживання. За висновком органу опіки і піклування малолітня дитина потребує зміни умов виховання дитини.
Дитина, яка не досягла 14 років, повинна проживати у встановленому місці проживання, яке не може бути змінене самочинно як волею сторонніх осіб, так і волею якогось одного з її батьків.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року, справа № 6-15цс17.
Суд першої інстанції при вирішенні даного спору вірно врахував, що дитина опинилась у важкій життєвій ситуації, хлопчик любить маму і хоче з нею проживати, однак умови у яких проживає ОСОБА_6 сприяють до того, що його поведінка стає непідконтрольною.
ОСОБА_6 є педагогічно запущеною дитиною, у нього неналежне батьківське виховання та утримання. У позивачки ОСОБА_3 низький виховний потенціал, ОСОБА_6 потребує особливої уваги та виховання, яку мати не в змозі забезпечити, дані обставини також підтверджуються витягом з протоколу № 11 засідання комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Вінницької міської ради від 16 травня 2017 року.
Доводи апеляційної скарги про те, що батько ОСОБА_5 вживає спиртні напої та не може забезпечити малолітньому сину належні умови проживання, розвиток у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, є власною думкою позивача та жодними доказами не підтверджуються.
Крім цього, за клопотанням позивача суд апеляційної інстанції долучив до матеріалів справи та дослідив довідку Комунального закладу «Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім. академіка Ющенка» від 6 квітня 2018 року № 59 та висновок лікарсько-консультативної комісії, за змістом яких ОСОБА_6 рекомендовано індивідуальне навчання на 2017/2018 навчальний рік.
Однак, вказані докази не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права при ухваленні рішення, а інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів і незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції щодо їх оцінки.
З даного приводу слід врахувати, що психіатричний огляд малолітньому ОСОБА_6 був рекомендований, як класним керівником так і психологом зі школи у зв'язку з нестандартною поведінкою дитини.
Позивач ОСОБА_3 двічі зверталась до служби у справах дітей за допомогою у вихованні своєї старшої доньки ОСОБА_7, яка була некерованою, не відвідувала навчання, тікала з дому, в зв'язку з чим дівчинка двічі комісією направлялася до Жмеринського центру соціально - педагогічної реабілітації дітей.
Однак, помістити малолітнього сина до інтернату, не спробувавши змінити його умови життя, тобто не дати батьку шанс виховувати сина, не відповідатиме інтересам дитини. Батько хоче спробувати виховати свою дитину, займатися ним, забезпечувати його, щоб він виріс нормальною здоровою дитиною.
Відповідно до статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Вирішуючи спір між сторонами, суд першої інстанції правильно керувався принципом верховенства права, застосувавши практику Європейського суду з прав людини.
Зокрема, судом враховано, що Європейський суд з прав людини в своїй практиці (рішення від 1 липня 2017 року в справі «М. Є. проти України») зазначає, що в усіх подібних випадках основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.
При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Також ЄСПЛ зазначив, що судам слід керуватись статтею 51 Конституції України, яка гарантує кожному із подружжя рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї. Схожа норма міститься також у частині шостій статті 7 Сімейного кодексу України, відповідно до якої рівність прав і обов'язків жінки та чоловіка у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї є однією із загальних засад регулювання сімейних відносин. Це узгоджується з практикою ЄСПЛ, який неодноразово наголошував, що батьки повинні мати рівні права у спорах про опіку над дітьми, і жодні 5 презумпції, які ґрунтуються на ознаці статі, не повинні братись до уваги (рішення у справі «Зоммерфельд проти Німеччини» («Зоштегїеісі V .Оегтапу») від 8 липня 2003 року, «Цаунеггер проти Німеччини» («2лип姧ег у. Оегтапу») від 3 грудня 2009 року).
Зокрема, якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує (див., mutatis mutandis, справу «Хазе проти Німеччини» (Haase v. Germany), N 11057/02, п. 99, ЄСПЛ 2004-III (витяги).
З огляду на встановлені в цій справі обставини та правове регулювання спірних правовідносин суд першої інстанції правильно встановив, що оскаржене рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від № 1259 від 25 травня 2017 року прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, пропорційно та з дотриманням права позивача на участь у процесі прийняття рішення.
Натомість, ОСОБА_3 не навела обґрунтування підстав протиправності оскаржуваного рішення та не надала жодних доказів на підтвердження своїх вимог про його скасування.
Таким чином, колегія суддів, з урахуванням обставин справи, а саме: висновків служби у справах дітей, ставлення матері до своїх батьківських обов'язків, інтересів дитини, уваги батька до сина та його турбота, житлові умови, розвиток дитини в спокійному та стійкому середовищі, в атмосфері любові, емоційної стабільності та матеріальної забезпеченості, емоційний, психологічний, матеріальний, віковий та медичний чинники вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, колегія суддів виходить з наступного.
Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 8 травня 2018 року, відповідно до вимог ч. ч. 1, 3 ст. 136 ЦПК України, у зв'язку зі скрутним майновим станом, ОСОБА_3 було звільнено від сплати судового збору.
Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, а ОСОБА_3 була звільнена від сплати судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, то судові витрати необхідно компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Апеляційний суд Вінницької області у складі колегії суддів
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 5 квітня 2018 року без змін.
Судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий: /підпис/ С.К. Медвецький
Судді: /підпис/ С.Г. Копаничук
/підпис/ В.В. Оніщук
Згідно із оригіналом
Головуючий: С.К. Медвецький