Єдиний унікальний номер № 285/543/18
Провадження № 1-кп/0285/349/18
12 червня 2018 року м. Новоград-Волинський
Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області в складі:
головуючого-судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Новограді-Волинському кримінальне провадження № 285/543/18 (42017060360000063 від 03.02.2017 року) по обвинуваченню
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Требухів, Броварського району, Київської області, мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, українця, з середньо-спеціальною освітою, неодруженого, на утриманні неповнолітніх дітей не має, офіційно непрацюючого, учасника АТО на території Донецької та Луганської областей, несудимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України, -
22 вересня 2016 року солдат ОСОБА_4 уклав контракт на проходження військової служби та призваний ІНФОРМАЦІЯ_2 у Збройні Сили України на військову службу за контрактом.
Наказом командира військової частини - польова пошта НОМЕР_1 від 26 вересня 2016 року № 682 солдата ОСОБА_4 було призначено на посаду розвідника-кулеметника 1 відділення глибинної розвідки 3 взводу глибинної розвідки роти глибинної розвідки військової частини - польова пошта НОМЕР_1 та зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення.
У відповідності до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - це період функціонування національної економіки, Збройних Сил України та інших державних органів, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію та закінчується прийняттям рішення про демобілізацію. Демобілізація - комплекс заходів спрямованих, крім іншого, на планомірне переведення Збройних Сил України на організацію і штати мирного часу.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» рішення про демобілізацію приймає Президент України, яким на теперішній час відповідних рішень прийнято не було.
Тобто особливий період розпочався з моменту набрання чинності Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303 на визначених території України та продовжується на цих територіях до оголошення (набрання чинності) окремого рішення Президента України про демобілізацію, яке станом на 15 грудня 2017 року оголошене не було.
Згідно вимог ст.ст. 1, 2, 3, 4, Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військова дисципліна досягається шляхом особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Військової присяги, виконання своїх обов'язків, вимог військових статутів, а також зобов'язує кожного військовослужбовця додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів та накази командирів.
Разом з тим, відповідно до ст. ст. 11, 16, 30, 35, 37, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, солдат ОСОБА_4 зобов'язаний свято і непорушно додержуватися вимог Військової присяги, Конституції України, законів України та статутів Збройних Сил України, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, беззастережно виконувати накази командирів (начальників), знати та зразково виконувати свої службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.
Однак, солдат ОСОБА_4 під час проходження військової служби у Збройних Силах України, в порушення вищезазначених нормативно-правових актів вирішив стати на злочинний шлях та тимчасово ухилитися від військової служби.
Реалізовуючи задумане, під час проходження служби у військовій частині - польова пошта НОМЕР_1 , солдат ОСОБА_4 в порушення вищевказаних нормативно-правових актів, діючи з прямим умислом, в умовах особливого періоду, з метою тимчасово ухилитися від військової служби, без дозволу відповідних командирів та поважних причин, знаючи про те, що він повинен проходити військову службу та маючи реальну можливість для цього, незаконно припинив виконувати свій військовий обов'язок та о 08 год 00 хв. 11 січня 2017 року не з'явився вчасно на військову службу до розташування військової частини польова пошта НОМЕР_1 , яка дислокується за адресою: АДРЕСА_2 та до 30 січня 2017 року до військової частини не повертався, обов'язки військової служби за посадою не виконував, перебуваючи поза межами військової частини правоохоронні органи або органи державної влади про свою належність до військової служби, про вчинене ним нез'явлення вчасно до військової частини та його причини не повідомив та проводив час на власний розсуд.
30 січня 2017 року солдат ОСОБА_4 самостійно повернувся до військової частини - польова пошта НОМЕР_1 та приступив до виконання службових обов'язків.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 407 КК України, визнав повністю, дав покази, підтвердив обставини скоєння кримінального правопорушення, викладені в установочній частині вироку, щиро розкаявся у скоєному.
Покази обвинуваченого ОСОБА_4 в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння ним змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, суд прийшов до висновку про недоцільність дослідження доказів стосовно фактичних обставин справи, які обвинуваченим не оспорюються, зміст даної статті обвинуваченому, роз'яснено.
Наведене свідчить про повну доведеність вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, встановлених судом.
Проаналізувавши всі досліджені докази в їх сукупності, суд знаходить доведеною винність обвинуваченого ОСОБА_4 та його умисні дії, які виразились у нез'явленні військовослужбовцем (крім строкової служби) вчасно на службу без поважних причин, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, кваліфікує за ч. 4 ст. 407 КК України.
При обранні виду і міри покарання обвинуваченому, суд враховує характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, обставини справи, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , є щире каяття та активне сприяння розкриттю злочинів.
Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , не встановлено.
При обранні виду і міри покарання обвинуваченому, суд також враховує, що обвинувачений раніше не судимий, вперше вчинив злочин, вину визнав, щиро розкаявся у вчиненому, активно сприяв розкриттю злочину, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, збитків кримінальним правопорушенням не завдано, самостійно з'явився до війської частини, за місцем проживання характеризується посередньо, безпосередньо брав участь в АТО, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької та Луганської областей.
Вказані обставини суд вважає такими, що пом'якшують покарання обвинуваченого.
Крім того, при обранні виду і міри покарання обвинуваченому суд враховує досудову доповідь Новоград-Волинського МРВ з питань пробації, згідно якої, беручи до уваги інформацію, що характеризує особистість обвинуваченого, його спосіб життя, історію правопорушень, а також середню ймовірність вчинення повторного правопорушення, орган пробації вважає, що виправлення ОСОБА_4 без позбавлення або обмеження волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства.
Враховуючи вищевикладене, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи обвинуваченого, суд вважає за доцільне застосувати ст. 69 КК України, перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не передбаченого санкцією ч. 4 ст. 407 КК України та призначити обвинуваченому ОСОБА_4 покарання у вигляді штрафу, вважаючи його необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів.
Разом з тим, у судовому засіданні від обвинуваченого надійшло клопотання про звільнення його від відбування покарання відповідно до Закону України «Про амністію у 2016 році».
Прокурор при розгляді заявленого клопотання покладається на розсуд суду.
Суд враховує, що відповідно до ст. 85 КК України на підставі закону про амністію або акту про помилування засуджений може бути повністю або частково звільнений від основного і додаткового покарань. Статтею 86 КК України передбачено, що амністія оголошується законом України стосовно певної категорії осіб. Законом про амністію особи, визнані винними у вчиненні злочину обвинувальним вироком суду, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили, можуть бути повністю або частково звільнені від відбування покарання.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 1 Закону України «Про застосування амністії в Україні» амністія є повне або часткове звільнення від відбування покарання осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили; амністія оголошується законом про амністію, який приймається відповідно до положень Конституції України, Кримінального Кодексу України та цього Закону.
Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що установивши в стадії судового розгляду кримінальної справи наявність акта амністії, що усуває застосування покарання за вчинене діяння, суд, за доведеності вини особи, постановляє обвинувальний вирок із звільненням засудженого від відбування покарання.
Згідно ст. 2 Закону України «Про амністію у 2016 році» від 22.12.2016 року, який набрав чинності 07.09.2017 року, підлягають звільненню від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, особи, кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили, а також особи, визнані винними у вчиненні злочину, що не є особливо тяжким злочином проти життя та здоров'я особи та не є діянням, передбаченим частинами другою, третьою і четвертою статті 408, статтею 410, частинами другою, третьою і четвертою статті 411 Кримінального кодексу України, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, отримали статус учасника бойових дій (крім осіб, зазначених у частині четвертій статті 86 Кримінального кодексу України, статті 4 Закону України "Про застосування амністії в Україні" та статті 9 цього Закону).
Статтею 13 Закону України «Про амністію у 2016 році» передбачено, що його дія поширюється на осіб, які вчинили злочини до набрання ним чинності включно.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 вчинив злочин до набрання чинності Закону України «Про амністію у 2016 році», приймав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, про що свідчить довідки № 935 від 22.10.2016 року та № 291 від 13.10.2017 року.
Обмежень щодо застосування відносно обвинуваченого амністії, передбачених ч. 4 ст. 86 КК України, ст. 4 Закону України «Про застосування амністії в Україні» та ст. 9 Закону України «Про амністію у 2016 році», судом не встановлено, амністія до нього не застосовувалась.
За таких обставин суд вважає, що на обвинуваченого ОСОБА_4 поширюється дія Закону України «Про амністію у 2016 році», а тому він підлягає звільненню від відбування покарання.
Наслідки застосування амністії обвинуваченому роз'яснені та зрозумілі.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.
Речові докази та судові витрати у даному кримінальному провадженні відсутні.
Керуючись ст.ст. 370, 371, 374 КПК України, ст. 2 Закону України «Про амністію у 2016 році» від 22.12.2016 року, суд, -
Визнати винним ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України і призначити йому покарання, з застосуванням ст. 69 КК України, у вигляді штрафу в розмірі 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 5100 (п'ять тисяч сто) гривень.
Звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного за цим вироком покарання на підставі ст. 2 Закону України "Про амністію у 2016 році".
Вирок може бути оскаржений до Апеляційного суду Житомирської області через Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області протягом 30 днів з дня його проголошення.
Головуючий :